ТВОРЧІСТЬ МОЇХ УЧНІВ
Твір за трагедією В.Шекспіра "Ромео і Джульєтта"
Що я приймаю, і що не розумію у вчинках Джульєтти?
Складно в це повірити, але Джульєтта і я – майже ровесниці, незважаючи на те, що різниця між нами налічує декілька століть. Деякі речі у поведінці дівчини під час читання трагедії здавалися зрозумілими, інші – викликали щире здивування.
По-перше, Джульєтта за віком ще підліток, хоча за законами того часу вже мала б виходити заміж, тому її дії багато в чому продиктовані бажанням вирішувати все самостійно. Життя, смерть, кохання – ці речі Джульєтта сприймає надто легко, не розуміючи їх справжньої ваги. Звісно, у чотирнадцять років смерть через кохання, якому не вдається розквітнути, у книжках описується романтично, але власно мені це не зрозуміло, бо життя, навіть коли воно важке, надто цінний дар, аби так легко його зрікатися.
По-друге, мені здається дивним, що Джульєтта захоплюється людиною, яку зовсім не знала. Скоріш за все, вона закохується у вигаданий образ, у романтичні події, що з нею відбуваються, у відчуття польоту і ,,метеликів у животі”, проте не у реального юнака. І, можливо, коли б Шекспір написав для них щасливу кінцівку, і Джульєтта з Ромео одружилися б та помирили власні родини, то згодом вони б зненавиділи один одного. Захопленість минає швидко, і якщо на її місці не з’являється глибоке і щире кохання, то дві людини, винирнувши із виру почуттів, опиняються на березі розбитих сподівань.
З іншого боку, Джульєтта справді сильна особистість, оскільки не злякалася піти проти своєї родини, багатолітньої ворожнечі та стереотипів. У цьому сенсі вона є постаттю навіть героїчною, бо у суспільстві того часу молода дівчина мала бути у всьому покірна старшим. Так, вона загинула, але її намір змінити своє життя викликав у мене зворушення і глибоке співчуття.
Отже, Джульєтту можна вважати символом кохання і чистоти, юності та відданості, проте за всіма цими масками видно людину з її слабкостями та помилками, з її силою та рішучістю. У цьому, на мою думку, і являється позачасовість образу Джульєтти, його життєрадісність і краса.
Илья Вальковой
Помнить...
Как часто бывает, что мы
Не ценим того, что имеем,
Не ценим мы тех, кому очень важны,
И тех, кто для нас что- то сделал.
Как часто мы ставим себя
Ступенькою выше кого-то,
Забыв, что когда- то давно,
Мы также стояли у входа.
Как часто не помним про то,
Что маме вчера обещали,
Про то, что отец нас просит давно,
Что бабулю давно не видали.
Как часто мы вспомним про то,
Что когда-то давно мы хотели -
Не тратить года на пустые слова,
А просто все помнить и делать.
