А.П.ЧЕХОВ  

Антон Павлович Чехов (1860-1904).

                                                                   
 У людини повинно бути

все прекрасним: і обличчя,

                       і одяг, і душа, і думки.

А.П.Чехов

Перед вами портрет великого російського письменника ХІХ століття Антона Павловича Чехова. Усі, хто знали письменника, підкреслювали його делікатність, терпіння, чемність.

В січні 2015 року Антону Павловичу Чехову відбудеться 155 років

Антон Павлович Чехов народився 17 січня 1860 року в Таганрозі, портовому місті на березі Азовського моря. «Дім Чехова» - найстаріший чеховський музей Росії. Саме тут з’явився на світ третій син купця Павла Чехова – Антон.

Родина Чехових орендувала цей дім з 1869 по 1874 рік. Переїзд в цей дім був пов’язаний із торгівельною діяльністю батька, який примушував дітей працювати в лавці, cпостерігати за торгівлею. Враження від життя в цьому домі знайшли втілення в оповідання «Ванька», «Спати хочеться», «Три роки»

Батько Чехова, Павло Єгорович, був обдарованою людиною: любив малювати, грав на скрипці, захоплювався співом, був регентом церковного хору. Антон Павлович говорив про себе та своїх братів і сестру: «Талант у нас від батька, а душа від матері». Природні здібності батька передалася і його дітям: Олександр, Антон і Михайло стали письменниками, Микола – художником, Марія та Іван – педагогами.

Учився Чехов спочатку у місцевій грецькій школі, а потім у гімназії. Зараз тут знаходиться літературний музей Чехова. На роки навчання у гімназії припадають перші проби пера письменника. Не лише учні, а й уся місцева інтелігенція залюбки читала фейлетони «Антоші Чехонте» (так талановитого учня прозвав учитель словесності).

Рано захопився Чехов театром і літературою. Саме театр заронив у душу вразливого хлопчика перші іскри любові до мистецтва. Але ж своє майбутнє Чехов вирішив присвятити медицині. В 1879 році вступив до Московського університету на медичний факультет. Ще будучи студентом Чехов пише оповідання і друкується в різних гумористичних журналах: «Стрекоза», «Будильник», «Сверчок». В цей час вийшли в світ такі, як «Хірургія», «Хамелеон», «Товстий і тонкий». Після закінчення університету працював земським лікарем. Але все-таки прийшов час, коли Чехову довелося покинути цю роботу. Він став професійним письменником. За життя Чехова на сцені театру були поставлені всі його п’єси. В 1944 році театру було присвоєно ім’я Чехова.

Новий етап у творчості Чехова пов’язаний з драматургією. Найвидатніші п’єси «Дядя Ваня», «Три сестри», «Вишневий сад», «Чайка». Саме «Чайка» стала символом Московського Художнього театру.

 Чехов і зараз з нами, бо він вірив у людей і вважав, що «у людини повинно бути  все прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і думки».

А.Чехов відомий як майстер оповідання.


 Словникова робота

 Оповідання – невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на одному епізоді (зрідка кількох) з життя якогось персонажа (іноді кількох). Для оповідання характерні стислі описи, чіткий за будовою сюжет.

  Головні засоби творення комісного

та їхня роль у характеристиці персонажів і розкритті ідеї твору.

Комічний зміст оповідання А. Чехова «Хамелеон».


Перш ніж взятись за перо, письменник вирішує безліч питань, які постають перед творчою уявою митця, створює єдиний композиційний принцип .

1. Що я хочу сказати читачу? (Ідея твору).

2. Про яку історію розповісти, щоб виразити свою ідею? (Тема твору).

3. Де буде відбуватися дія і коли?(Час і простір у творі).

4. З ким буде відбуватися дія?(Система образів).

5. Що призведе до загострення суперечностей між інтересами і поглядами персонажів? (Конфлікт).

6. Як побудувати оповідь (з чого розпочати, чим закінчити, хто буде оповідачем, яка буде структура оповіді)? (Композиція).

Вирішення цих питань і складає єдиний композиційний принцип.

 Словникова робота

Композиція (від лат. composition — розташування, складання) — побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів.

 Завдання композиції - неперервний рух художньої думки і почуття. Кожен композиційний елемент повинен працювати на головну ідею твору. Тільки тоді художній твір буде сприйматися читачем цілісно.

Конфлікт (від лат. conflictus — зіткнення, сутичка) — зіткнення протилежних інтересів і поглядів, крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби.

Конфлікт може втілюватись у художній структурі твору як протиставлення (опозиція) характерів. Обрання автором шляхів вирішення конфлікту виявляє задум автора.

Характер твориться через опис вчинків персонажів. Прізвища, імена, портретні деталі, мовлення — все має комічний відтінок.

Комічне — від грецьк. komikos — смішний.До засобів комічного належать:

Іронія (грецьк. еігопеіа — лукавство, глузування, удавання) — засіб художньої виразності, який виражає глузливо критичне ставлення митця до того, що він зображує. Це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою.

Гумор (лат. humor — волога, рідина) — різновид комічного, відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах. Автор гумористичного образу симпатизує тому, про кого розповідає.

На відміну від гумору, сатира (лат. satira, від satura — суміш, усяка всячина) — форма комічного, гостре, осудливе осміяння негативного, що засуджує і викриває головні, істотні недоліки в образі, явищі. Автор не симпатизує герою чи явищу, а обурюється, засуджує його.

 Робота над текстом  оповідання «Хамелеон»

Дійові особи:

Очумелов — від рос. «очуметь» — втратити глузд, втратити розуміння, одуріти — натяк на...

Пічугін — від рос. «пичуга» — невеличка пташка — натяк...

Хрюкін — від звуконаслідування «хрю-хрю». Звуки якої тварини наслідуються?

Єлдирін — від розмовного рос. «елда» — щось великого розміру...

Жигалов — вибудуємо ряд: рос. «прожигать жизнь» (разг.) — вести беспорядочный, легкомысленный образ жизни; « прожигатель жизни» (разг.) — легкомысленный бездельник, кутила.

 Який засіб комічного прослідковується в іменах героїв?

В  іменах персонажів, які мають безпосередній зв'язок із вчинками і характером персонажів, закладено гумор, іронію. Очумєлов втратив здоровий глузд через чиношанування. Подумайте, чи випадково автор зробив його поліцейським наглядачем. Адже завдання поліції - охороняти закон, берегти порядок...

Хрюкін — золотар, майстер тонкої професії — і раптом «свиня», як каже Очумєлов.

Генерал — служитель Вітчизни — і Жигалов.

Єлдирін — городовик — щось здорове і безкорисне.

 

 Прослідкуйте, які деталі зовнішності роблять персонажів відповідними їх прізвищам.

«І скажи, щоб його не випускали на вулицю... Він, може, дорогий. А якщо кожна свиня йому в ніс цигаркою тикатиме, то може й зіпсувати»

З давніх часів існувала думка про те, що ім'я впливає на характер людини, несе в собі певну закодовану інформацію. В ті далекі часи люди могли мати декілька імен. Одне отримували при народженні, інше людині давали, коли вона виявляла свої таланти, здібності, досягала чогось, третє — для чужинців, бо вважалося, що знати справжнє ім'я — володіти її душею. Ім'я мало певний сакральний (утаємничений) зміст. Тому письменники стали використовувати такий художній прийом, як «імена, що говорять», який допомагає розкрити задум митця.

 Використання жестів як засобу характеристики персонажа. Особливості конфлікту оповідання.

Зверніть увагу на текст оповідання: «Очумєлов робить півповорот ...бачить він, стоїть... чоловік у розстебнутій жилетці і, піднявши догори праву руку, показує натовпові закривавлений палець... та й сам палець має вигляд знамення перемоги»

Спробуйте повторити цей жест.

 Що він означає?

Цей жест означає перемогу ще з часів проведення гладіаторських боїв у Римській імперії. Великий палець правої руки, піднятий вгору - перемога, життя, опущений донизу - поразка, смерть. Хрюкін же виставив палець зовсім з інших причин. Художній прийом говорити або через пластичний засіб показувати протилежне тому, що мається на увазі, насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою, називається  іронія.

  Визначення поняття «конфлікт».

В основі конфлікту покладена завжди якась суперечність, протистояння, проблема. Винуватець конфлікту — пес, який вкусив Хрюкіна. Золотар демонструє палець натовпу, жаліється наглядачу. Отже, не йдеться про перемогу. Зміст жесту не збігається з текстом - народжується іронія. У цьому випадку -  іронія автора-творця.

 Характеристика Очумєлова.

Словникова робота

Хамелеон — це ящірка, що змінює колір шкіри відповідно зовнішнього середовища з метою маскування під нього, для захисту.

Кого з персонажів оповідання названо хамелеоном і чому?

Якщо ящірка змінює колір шкіри, а Очумєлов протягом оповіді змінює своє рішення стосовно собаки, покарання, провини Хрюкіна, то що слугує шкірою Очумєлову?

«Зніми-но, Єлдирін, з мене пальто», - говорить поліцейський наглядач після кожного сумніву щодо власника собаки. Отже, шинель є ніби шкірою Очумєлова-хамелеона: «Я ще доберуся до тебе! — погрожує йому Очумєлов і, запинаючись шинеллю, іде далі базарною площею».

 Якщо ящірка маскується задля захисту від хижаків, то з якою метою маскується Очумєлов?

 Висновок:

У творенні конфлікту твору, у зображенні зовнішності персонажів Чехов вдається до іронії. В основі іронії лежить протиставлення задуму і сприйняття.

Функції художньої деталі в прозі А. Чехова.

Антитеза як художній засіб і композиційний прийом.

Іронія як засіб побудови твору.

 Що таке антитеза?

Протиставлення будь-чого у художньому тексті називається антитезою - від грецького antithesis. Антитеза у художньому творі не обов'язково будується на антонімах.

Виникнення антитези сягає ще тих часів розвитку культури, коли первісне сприйняття світу як хаотичного царства випадковостей замінювалось певним упорядкуванням уявлень, що ґрунтуються на принципі подвійності: море — суша, небо — земля, світло — темрява, правий — лівий, південь — північ...

Різні поняття або персонажі ставляться в залежність від ознаки, за якою їх протиставлено.

 Робота над текстом. Значення антитези й іронії у творі.

Сутність конфлікту.

За якою ознакою протиставляє персонажів своїх оповідань Чехов?

Ремісник Хрюкін — поліціант Очумєлов;

поліціант — генерал

Отже, Антон Павлович Чехов використовує антитезу за ознакою належності героїв до певного рангу на соціальній сходинці суспільства.

 Антитеза

 «Хіба він дістане до пальця? Він маленький, а ти он який здоровило!»

Для чого автор звертається до антитези? (На протиставленні яскравіше виявляється суперечність — конфлікт).

На чию користь вирішується конфлікт? (Конфлікт вирішується на користь собаки. «Візьми його... Собаченятко нічого собі» ).

А тепер згадайте позу і жест, коли городовик і поліцейський наглядач застали Хрюкіна.

То, врешті, кому показує великий палець, піднятий догори, золотар?

Отже, ще на самому початку оповідання автор закладає іронічний натяк на вирішення конфлікту.

Протиставлення реалізується за ознакою належності «порушника закону» - собаки - до бродячих чи до власності генералова брата.

  Мовленнєва характеристика персонажів.

Давайте прослідкуємо за текстом, як за допомогою мовлення характеризуються учасники конфлікту.

Пес — стерво, бродяча худоба, скажений, чорт знає що, бродячий «Біле хортеня з гострою мордою й жовтою плямою на спині. В сльозавих очах у нього вираз туги й жаху» Маленький, може дорогий, ніжна тварина, собачка, собаченятко, шельма, цуцик

Хрюкін Чоловік в ситцевій сорочці з півп'яним обличчям Здоровило, чорт, дурнувата людина, свиня, бовдур.

 Висновки

Про пса — лексика зниженого стилю, груба. Про Хрюкіна - нічого «Натовп регоче з Хрюкіна».

В авторській оповіді відсутні лексичні експресивно-стилістичні характеристики персонажів. Він тільки називає явища, предмети, події про пса — улесливими словами, про Хрюкіна — грубо, образливо.

Отже, комічне закладене автором і у вуста кожного з персонажів, через що читач одразу розуміє ставлення кожного з них до конфлікту. Сам автор відмовляється від критики прямим текстом.

 Вирішення конфлікту.

Конфлікт  побудовано на протиставленні (антитезі). Основою конфлікту стала собака, яка вкусила золотаря за палець. Автор протиставляє дії і реакції чиновників (Очумєлова і Єлдиріна).

Як  вирішується суперечка (конфлікт).

Хрюкін

«Нехай мені заплатять, бо — я цим пальцем, може, з тиждень не поворухну» Відшкодувати збитки «У нього в законі все сказано... Нині всі рівні... У мене в самого брат у жандармах...»

Очумєлов

«Як оштрафують його, мерзотника, то він дізнається в мене, що означає собака і всяка інша бродяча худоба!» Повернути закон, як дишло... «Ти, мабуть, розколупав пальця цвяшком, а потім і спала тобі на думку ідея, щоб здерти»

«Ти, Хрюкін, постраждав і діла цього так не залишай» Чиновники над законом. І родичі чиновників теж. «Я ще доберусь до тебе»

Отже, протиставлення втілюється залежно від ставлення до вирішення конфлікту. Головні засоби творення комічного в оповіданнях А. П. Чехова стають основою для створення характерів, сюжету. Твір будується на протиставленні образів, поведінки персонажів, ставлення до проблеми. Використання антитези дозволяє гостріше виявити протиріччя, адже на протиставленні ідея порівняти явища, персонажів виявляється дуже природною. Введення антитези до структури твору позбавляє автора необхідності висловлювати власне ставлення до проблем, порушених у творі. Автор показує — читач робить висновки. Автор критикує, не сказавши жодного слова критики.

 

Функції художньої деталі у творі.

Ми переконалися, що А. П. Чехов не висловлює думки прямо, а дозволяє робити читачеві це самостійно. Читач повинен виконати певну роботу, щоб зрозуміти авторський задум. Не останню роль у цьому письменник відводить деталям.

Хрюкін у ситцевій накрохмаленій сорочці і розстебнутій жилетці, півп'яне обличчя-  невідповідність необхідності бути акуратним і у поведінці, і у зовнішності золотих справ майстру і тому, як веде себе Хрюкін.

 Кашляє в кулак — ознака брехні.

Очумєлов «У новій шинелі... ворушачи бровами каже... обличчя заливається усмішкою розчулення » -  суворість, що раптом змінюється улесливістю, різкі зміни настрою - відсутність принциповості.

Щойно приступив до обов'язків Єлдирін:  «За ним ступає рудий»... з конфіскованим аґрусом у руках « Глибокодумно зауважує» Не йде, а ступає (рос. варіант «шагает») — безликість. Єдине, що вирізняє людину – рудий генерал. У генерала собаки дорогі, породисті. Лягаві. Не охочий до хортів, Лягаві призначені для охорони, служби, хорти — для полювання

Чи випадково письменник обрав для розгортання подій базарну площу? Чи має значення місце дії для донесення до нас авторського задуму? Давайте розгадаємо ще один шифр письменника.

 «Через базарну площу йде...» Базар — галасливе місце, натовп — видовище. Правосуддя чиниться на базарній площі — сатира.

 Узагальнююча робота з текстом.

Де відбувається дія оповідання? (На базарній площі)

  Знайдіть і зачитайте опис Очумєлова.

Робота в парах. Читання в особах.

(Почуття зневаги. Це дрібна людина, підлабузник.)

Теорія  літератури

Композиція — побудова літературного твору, співвідношення всіх його компонентів, що створює цілісну картину і сприяє виявленню головної ідеї.

Сюжет — система подій в художньому творі, в ході яких розкриваються характери персонажів і головна ідея.

Сюжет  має такі елементи: експозиція, зав'язка, кульмінація,  епілог.

Експозиція – місце у творі, де читач знайомиться з часом, місцем подій,                     персонажами

Зав’язка – подія, з  якої розпочинається основний конфлікт твору

Розвиток дії – кілька подій, що змінюють одна одну, в яких розгортається конфлікт

Кульмінація – найвища точка у розвитку конфлікту

Розв’язка – логічне завершення родій.

 Складання схеми  сюжету оповідання «Хамелеон»

Експозиція

Зображення базарної площі

Зав’язка

Собака вкусила Хрюкіна

Розвиток дії

Очумєлов розслідує цю подію

Кульмінація

З’ясовується, що собака брата генерала

Розв’язка

Собаку забирають, натовп регоче над Хрюкіним

Складена схема свідчить, що «Хамелеон» являється саме оповіданням.

 Чи  є актуальною сьогодні проблема, яку висвітлює автор в оповіданні «Хамелеон»?

(Так, тому що із підлабузництвом і плазуванням ми ще часто зустрічаємося в житті і це не кращі риси характеру людини).

  Гра "Розірвана послідовність"*

 Згадавши розвиток подій, спробуйте розташувати подані назви частин у логічній послідовності. 

  1. "Це генералового брата, що недавно приїхав"
  2. Поліція іде через ринкову площу.
  3. Заява Хрюкіна.
  4. "Видумав! Таких у нас зроду не бувало!"
  5. "Наче безпорядок, ваше благородіє!"
  6.  "Ні, це не генеральський. У генерала таких нема. В нього все більш лягаві.. ."
  7. "Собака... Ніби генерала Жигалова?"
  8. "А може і генеральський. На морді в нього не написано.. ."

 Оповідання  А.П.Чехова «Товстий і тонкий» 

Оповідання «Товстий і тонкий»  було написане Чеховим ще за часів навчання в університеті. Перші  свої твори  Чехов друкувався під псевдонімами «Брат мого брата», «Людина без селезінки», «Антоша Чехонте».

У своєму оповіданні «Товстий і тонкий», на кількох сторінках,  А. Чехов змалював картину цілого соціального явища. Письменник  спостеріг, що у житті товстий чоловік асоціюється з людиною доброзичливою, привітною, щирою, а  "тонкий"  -  з людиною заздрісною, дріб'язковою, жовчною, здатною на лестощі.

Сюжет оповідання дуже простий: на вокзалі зустрілися двоє шкільних приятелів, які не бачилися багато років.

«На вокзалі Миколаївської залізниці...» -  Вокзал — місце зустрічей, прощань, випадковостей. Відсутність потреби виявляти чиношанування - випадково зустрілись, попрощались і все...

Товстий — досягнув верхньої сходинки у кар'єрі, зустрічає друга дитинства щиро.

Тонкий  — «шанобливо кислий» — відмовляється від спілкування на рівних, дізнавшись про чин друга дитинства. Колезький  асесор, відповідно до «Табелю про ранги», посідає нижчий чин.

«Один із них був товстий. Він щойно побував у ресторані, і «його губи лисніли від масла, мов стиглі вишні. Пахло від нього хересом і флердоранжем». Другий був тонкий, він «зійшов з вагона і був нав’ючений чемоданами, клунками та коробками. Пахло від нього шинкою і кавовою гущею». Уже перші художні деталі-запахи дають нам уяву про соціальний стан героїв. Від чиновника вищого класу не буде пахнути кавовою гущею. Приятелі були приємно здивовані несподіваною зустріччю. Пролунали схвильовані вигуки: «Порфирію! Голубе мій!» — «Мишку! Друже дитинства!» Приятелі тричі поцілувалися…» Здавалося, спогадам не буде кінця. Проте радісне піднесення тонкого тривало недовго.

Зізнання товстого, що він дослужився до таємного радника, подіяло на тонкого магічно. Він «раптом зблід, скам’янів, але скоро його скривила широченна посмішка; здавалося, що від обличчя і очей його посипалися іскри. Сам він зіщулився, згорбився, звузився…» Навіть чемодани і клунки його поморщилися, не кажучи вже про довге підборіддя дружини, яке «стало ще довшим», і сина Нафанаїла, що «витягся струнко». Таке дивне миттєве перетворення всієї сім’ї пояснювалось дуже просто. Між шкільними приятелями пролягли шість класів, шість щаблів чиновницьких сходинок. Товстий був чиновником другого класу, а тонкий — восьмого. Слова «таємний радник» затьмарили все. Тонкий відразу ж забув, що перед ним колишній однокласник. Він бачить тепер перед собою лише вельможу. Його мова відразу ж стає приниженою: «Милостива увага вашого превосходительства… ніби життєдайна волога…» Тонкий над усе цінує в людині її суспільний стан, гнеться перед вищим чиновником. Він готовий на будь-які приниження, щоб показати свою здатність догодити знатній людині. Цю психологію раба, що панувала в царській Росії, й описує А. Чехов у своєму оповіданні «Товстий і тонкий». Автор намагається  створити типові образи, критикує не кар'єризм як суспільне явище, а особистісні недоліки  конкретних героїв.

Словникова робота.

В оповіданнях Чехова особливе тлумачення мають імена, які Антон Павлович підбирав дуже ретельно, відповідно до характеру створюваного персонажа.

Товстого звати Миша, тонкого — Порфирій.

Миша — розмовна форма, скорочено від Михайло, Михаїл — від давньоєврейської — «хто як бог».

Порфирій — від грецького Porphyrios — багряний, пурпуровий, одягнений у пурпур — ознака царського походження — високий стиль, а розмовний, скорочений — Порфир, Фіра.

  Бесіда за текстом.

Що змінилося у стосунках, чому зустрілися потрійним поцілунком, а попрощалися потиском руки? (У православній традиції тричі цілуються рівні люди, засвідчуючи один одному братню людську любов до ближнього. Руку подають у світі ділових стосунків).

• Чому автор порівнює тонкого з китайцем, а не, наприклад, з німцем або з англійцем? (Саме в китайській культурній традиції дуже чітко класифікуються типи привітання — прощання, де уклін всім тілом ще з часів Конфуція вважається виявом найбільшої шани, якої варті лише найвищі чиновники).

  Художні деталі   в оповіданні

В  оповіданні Чехова «Товстий і тонкий» настільки багато деталей, що коли їх розшифровувати, замінивши розгорнутими описами чи роздумами, то оповідання обсягом у півтора аркуша перетворилося б на значно розлогіший твір.

   - На  момент зустрічі товстий і тонкий належать до різних соціальних прошарків: перший багатий, а другий рахує ледь не кожну копійку  «від товстого «пахло хересом і флердоранжем», тобто дорогим вином і парфумами, а від тонкого — «шинкою і кавовою гущею». У XIX ст. небагаті чиновники, купці та міщани, щоб не витрачати гроші в дорозі, зазвичай брали із собою з дому шинку. А дешеві сорти кави, яку, очевидно, щойно випив герой, мали забагато кавової гущі, тобто відходів цього напою. І уважний читач за цими деталями-натяками бачить, що товстий і тонкий — птахи різного польоту.

 - Цікавою деталлю є й те, як тонкий розмовляє.

 Щойно він дізнався, що його шкільний товариш є таємним радником (а це приблизно відповідає посаді сучасного міністра), як його розмова різко змінюється. Спочатку він звертається до товстого на «ти», пригадує дитинство і розповідає про своє життя, використовуючи звичайну й доречну в цій ситуації розмовну лексику. Коли ж тонкий дізнається про високу посаду товстого, його мовлення миттєво й різко змінюється. До свого шкільного товариша він запопадливо звертається на «ви», вживає книжково-канцелярські штампи, неначе вони не на вокзалі, а в офіційній обстановці: «Милостива увага вашого превосходительства… ніби життєдайна волога…» До багатьох слів додає «с»: «приємно-с», «хі-хі-с», «ви-с». Цим тонкий хотів підкреслити своє особливе шанування високого чину товстого. Адже в Російській імперії визнання переваги співрозмовника відбувалося шляхом додавання після слова звуку «с», який був скороченням, першим звуком слова «сударь» (порівняйте: «государь»). Але надмірне вживання цього «с», та ще й до шкільного товариша, є ознакою свідомого підлабузництва, самоприниження, чиношанування і запопадливості. Тобто підкреслення того, що людина, до якої звертаються, є набагато вищою та можновладнішою, ніж той, хто звертається. Це був спосіб підлеститися, про що дуже добре знали обидва співрозмовники. Та й, мабуть, жінка і син тонкого. Така різка зміна поведінки тонкого дуже не сподобалася товстому, адже від друга дитинства він її зовсім не вимагав. Більше того, товстий спочатку навіть «захоплено дивився на друга», адже щиро зрадів зустрічі з ним. Проте така ганебна поведінка, внутрішнє рабство тонкого спричинили холодне прощання колишніх товаришів.

 Узагальнення:

- Чи  випадкові імена обрав Чехов для своїх персонажів. Яку думку хоче підкреслити письменник, обравши саме такі імена для персонажів?

-  Чому, на вашу думку, Чехов «зробив» тайного радника товстим, а колезького асесора тонким?

- Спробуємо змоделювати ситуацію навпаки: що зміниться у тлумаченні оповідання, якщо тайний радник буде тонким, а колезький асесор товстим? Яким чином зміниться головна ідея твору?