Давньогрецька лірика
Давньогрецька лірика
Давньогрецька лірика виникла як пісня, продовжуючи й розвиваючи традиції народної, фольклорної пісні. Термін «лірика» походить від слова «ліра».
У VII ст. до н. е. виникла авторська пісня, лірика (індивідуалістична поезія), що означає «те, що виконується у супроводі ліри» (музичний семиструнний інструмент, який (за міфами) створений богом Гермесом).
Давньогрецька лірика була тісно пов'язана з античною музикою, яка нам майже не відома (флейта, ліра).
Лірика давніх греків розподілялася на три жанри: елегія, ямб та меліка. Елегії виконувалися під супровід флейти, а меліка — під звучання ліри. Кожний жанр передбачав особливий віршовий розмір або строфу. Наприклад, елегію потрібно було писати елегійним двовіршем (гекзаметр + пентаметр), ямб — ямбом чи хореєм, меліку — особливими, оригінальними строфами. Різнилися між собою також змісти поезій різних жанрів. Елегії присвячувалися патріотичним закликам, роздумам про життя; ямб мав сатирично-викривальний характер; сольна меліка використовувалася для любовних пісень, а хорова — для виконання гімнів на честь богів та людей. Певні поети мали свої уподобання серед цих жанрів, і їх імена тепер пов'язують саме з ними.
Літературознавчі терміни
Ямб — двоскладова стопа з наголосом на 2-му складі (назва виникла від слова ямбіке — дудка).
Хорей — двоскладова стопа з наголосом на 1-му складі.
Елегія — повчальний вірш, що містить у собі заклик до важливих і серйозних справ, роздуми, афоризми; пишеться двовіршем: гекзаметр + пентаметр. ( пентаметр з грецьк. «п'ятимірник»)
Меліку умовно поділяли на сольну та хорову. Сольна меліка виконувалася солістом, а хорова — хором. Однак це досить умовно, бо, наприклад, гімни могли виконуватися як солістом, так і хором, як а капела, так і під звуки ліри. До меліки елліни ставилися надзвичайно серйозно. Так, рабам заборонялося її виконувати під страхом смерті (насолоджуватися справжньою Поезією могла тільки вільна людина, а не раб!). А декламаційну лірику елліни взагалі не вважали за поезію. Однак сучасні літературознавці відносять жанрові різновиди декламаційної лірики (елегію і ямби) саме до лірики. Основні різновиди еллінської лірики можна представити у вигляді схеми:
Давньогрецька лірика
/ \
Пісенна Декламаційна
/ \ / \
Сольна Хорова Елегійна Ямбічна
(монодйчна) (елегія) (ямби)
Творчість Тіртея ( VII ст. до н. е.)
Було це дуже давно, у VII ст. до н. е. у Давній Греції. Жителі міста Спарта воювали з Месенією, але ніяк не могли здобути перемогу. Тоді вони звернулися до оракула з проханням порадити, як їм перемогти супротивників. Оракул порадив звернутися по допомогу до афінян. Але ті зовсім не хотіли втручатися у відносини Спарти і Месенії, тому пожартували над спартанцями, приславши їм на допомогу лише одну людину: кульгавого шкільного вчителя на ім'я Тіртей. Спартанці були страшенно здивовані і навіть ображені: вони не розуміли, як одна людина може допомогти їм у війні. Але сталося диво: саме Тіртей здобув перемогу над Месенією. Як це сталося? Тіртей був поетом. Він умів писати такі вірші, які підіймали бойовий дух спартанців, закликали їх до подвигів заради своєї батьківщини (полісу). Таким чином, спартанці перемогли у цій війні, а ім'я Тіртея навіки залишилося у світовій історії.
Елегія «Добре вмирати тому...»
Тема «Добре вмирати тому…» — заклик до боротьби за свободу свого народу. Має форму двовірша: гекзаметр + пентаметр.
Ідея — заклик до боротьби за свободу свого народу.
У вірші «Добре вмирати тому…» Тіртея змальовані дві долі людини-воїна. Хоробрий воїн: може загинути, але ця смерть почесна, тому що вона заради батьківщини та своєї сім’ї. Воїн-зрадник: буде вигнаний з полісу, стане жебраком і буде поневірятися разом із своєю сім’єю, не знайде ані пошани, ані жалю, ані співчуття Автор поезії хоче довести, що почесніше бути хоробрим воїном і загинути.
Дві долі людини-воїна.
|
Хоробрий воїн |
Воїн-зрадник |
|
Може загинути, але ця смерть почесна, тому що вона— заради батьківщини і на захист своєї сім'ї |
Буде вигнаний з полісу, стане жебраком і буде поневірятися разом зі своєю сім'єю, не знайде «ні пошани, ні співчуття, ні жалю» |
- Навіщо Тіртей змальовує долю двох воїнів?
Автор поезії хоче довести, що почесніше бути хоробрим воїном і загинути у славі, за свою Батьківщину, аніж осоромитися самому і заплямувати, зробити удвічі нещаснішою свою сім'ю.
- Який висновок ми можемо зробити?
Що іншого виходу немає: якщо ти чесна людина, то повинен захищати свою батьківщину.
Доведіть, що прочитаний твір — елегія.
Вірш Тіртея «Добре вмирати тому...» є елегією, тому що він має повчальний характер: на прикладі двох доль ліричних героїв підводить читача до висновку, що єдиним правильним вибором є захист батьківщини.
Головна тема вірша — заклик до боротьби за свободу свого народу. Має форму двовірша: гекзаметр + пентаметр.)
Сапфо (VI ст. до н. е.)
Найзнаменитіша поетеса Давньої Греції, Сапфо жила на острові Лесбос у VI ст. до н. е.
У той час жінка могла обрати один із двох способів життя: вийти заміж та піклуватися про свою сім'ю чи залишитися вільною й присвятити своє життя мистецтву та коханню. Сапфо обрала другий шлях. Це одна з перших поетес, відомих у світовій літературі.
Філософ Платон називав Сапфо десятою музою. У її віршах не йдеться про політику, її поезія обмежена світом особистих почуттів, а головна тема її віршів — кохання. Пісні Сапфо звернені до подруг і учениць, що належали до своєрідного гуртка («дому муз») — культового об'єднання, присвяченого богині Афродіті, яке очолювала поетеса. Відкриття в поезії світу людських почуттів, світу прекрасного — у цьому полягає значення пісень Сапфо.
Вагомий вплив на поезію Сапфо мав фольклор. Особливо помітно це було в її весільних піснях — епіталамах. Сапфо створює свою власну строфу — «сапфічну».
У ліриці поетеси для кохання створюється красивий фон — вбрання, аромати, квіти, весна, але переживання, як і в народній пісні, найчастіше мають сумний характер. Та й образ самої Сапфо був нерозривно пов'язаний з уявленням про нещасне кохання. Існувала легенда, що поетеса покінчила життя самогубством, стрибнувши з високої скелі у море через безнадійне кохання до красеня Фаона, який знехтував дівчиною (Фаон — міфологічна фігура, улюбленець Афродіти).
«Барвношатна владарка, Афродіто…»
Тема — про кохання
Ідея — показати силу почуттів ліричної героїні. Лірична героїня закохана, нове почуття приносить їй тугу, вона звертається до Афродіти із закликами і молитвами, сподіваючись на щастя. Вірш «Барвношатна владарка, Афродіто…» присвячений Афродіті, в якої лірична героїня просить
О, прилинь і знов, од нової туги
Серце урятуй, сповни, що бажаю,
Поспіши мені, вірна помічнице,
На допомогу.
Художні засоби
Епітети: барвношатна владарка, підступи тайні, міцнокрила зграя, блаженна Афродіта, безсмертне лице, бентежне серце, усміх ясний, вірна помічниця;
Метафора — ярмо любовне.
Гімн Афродіті — так визначили жанр цього твору літературознавці — єдиний, повністю збережений вірш Сапфо. Як хвалебна пісня античної поезії, гімн побудований на зверненнях до божества, перераховуванні його подвигів і чудес, похвальних епітетах, метафорах, порівняннях. Античний гімн часто закінчувався молитвою або закляттям.
Для гімну характерна емоційна насиченість, нагромадження окличних і риторичних речень, звернень, повторів.