ГОРАЦІЙ
ГОРАЦІЙ (повне ім'я: Квінт Горацій Флакк — Quintus Horatius Flaccus — 65 p. до н. е., м. Венузія — 8 р. до н. е., Рим) — давньоримський поет.
Батько його був вільновідпущеником, мав невеликий маєток. Він дав своєму синові добру освіту. Спочатку Горацій навчався в Римі у школі, де вивчав ГОРАЦІЙа та стародавніх римських поетів, а потім подався в Афіни. Там Горацій займався грецькою поезією і філософією (бл. 45 р. до н. е.). Стародавні римляни і греки під філософією розуміли науку про звичаї і не притримувалися якоїсь певної філософської школи: він приймав і епікурейство, і стоїцизм.
Перші літературні спроби Горація привернули до нього увагу Вергілія, котрий побачив у ньому талановитого поета. У 38 р. до н. е. Горацій був представлений Вергілієм і Барієм Меценату і незабаром увійшов до його гуртка, який об'єднував поетів — прибічників нового режиму. У 33 р. до н. е. Г. отримав від Мецената у дарунок невелике помістя поблизу Тибура — Сабінський маєток.
Твори Горація привернули до себе увагу Октавіана Августа, котрий запропонував поетові стати його особистим секретарем, від чого Горацій відмовився. Поступово Горацій став «співцем» Августа. У 30—20-х pp. до н. є. створив три книги од. Під назвою «Пісні» у 23 р. до н. є. він видав збірку ліричних віршів (у 1 кн. — 38 од, у 2 — 20, у 3 — 30 ). Г. написав ще книгу послань і мав намір залишити поезію заради філософії, але Август став вимагати нових віршів, які б прославляли подвиги його пасинків Тіберія і Друза.
Зміст од різноманітний: звернення до друзів, кохання, думки про швидкоплинність життя, заклики до громадянського примирення, прославлення Августа. У багатьох одах Горацій використовує різноманітні віршовані розміри, нові для римської ліричної поезії. Поет налаштовує ліру на новий лад і пропагує свою головну вимогу — принцип «золотої середини». Він закликає до вдоволення малим, помірності, яка загартовує людину. Вона ж є запорукою гідної поведінки на війні, запорукою безсмертної римської чесноти. Вимога «золотої середини» — відображення філософії помірних стоїків.
Оди Горація цілком слушно вважають його найкращими творами. Бездоганність форми при стислій виразності мови — результат ретельної клопіткої праці. Його художні прийоми, вибір лексики залежать від теми та ідеї вірша, від зображуваного предмета. В одах, що славлять Августа, захоплює мудрість правителя; його влада — влада розумна. Могутність Августа порівнюється з могутністю Юпітера, верховного божества.
Ода Горація «До Мельпомени»
Ода (гр. ойе — пісня) — жанр лірики, що висловлює піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю визначених осіб тощо.
— Хто така Мельпомена? (Муза трагедії)
• Про який пам'ятник йдеться у поезії «До Мельпомени»?
(Поет упевнений, що є пам'ятники, яким не загрожують ні дощі, ні буревії. Вони — у пам'яті людей, адже йдеться про найкращих, найзнаменитіших діячів в історії людства. Вони — у поетичних рядках, що переживуть віки, бо написав їх талановитий поет.)
- Які автобіографічні відомості зазначив поет у вірші?
- («Я — славний з убогого» — Горацій нагадує про своє «заплямоване» походження: був сином колишнього раба.)
- Про яку заслугу в галузі поетичного мистецтва згадує Горацій?
- («Вперше скласти зумів по-італійському Еолійські вірші» — це означає, що Горацій писав латиною, використовуючи віршові розміри, винайдені Сапфо, Архілохом, Алкеєм.)
- Що незвичного є в поезії поета?
- (По-перше, він зводить пам'ятник собі сам, не чекаючи, доки його увічнять у мармурі чи бронзі. По-друге, поет настільки упевнений у своєму таланті, що вважає себе гідним лаврового вінка Мельпомени.)
Вчимо напам'ять
А.С.Пушкин
Я памятник себе воздвиг
Я памятник себе воздвиг нерукотворный,
К нему не зарастет народная тропа,
Вознесся выше он главою непокорной
Александрийского столпа.
Нет, весь я не умру — душа в заветной лире
Мой прах переживет и тленья убежит —
И славен буду я, доколь в подлунном мире
Жив будет хоть один пиит.
Слух обо мне пройдет по всей Руси великой,
И назовет меня всяк сущий в ней язык,
И гордый внук славян, и финн, и ныне дикой
Тунгус, и друг степей калмык.
И долго буду тем любезен я народу,
Что чувства добрые я лирой пробуждал,
Что в мой жестокий век восславил я Свободу
И милость к падшим призывал.
Веленью божию, о муза, будь послушна,
Обиды не страшась, не требуя венца,
Хвалу и клевету приемли равнодушно
И не оспоривай глупца.
Цитати, висловлювання та афоризми Горація
Багатством не зміниш походження.
Бажання уникнути помилки залучає до іншої.
Бійся дешевих похвал, прикритих лисячою шкурою.
Великі обіцянки зменшують довіру.
Випущене слово не упіймаєш.
Війни прокляті матерями.
Гнів — короткочасне безумство.
Живи, пам’ятаючи, яке коротке життя.
Життя нічого не дає без зусиль.
За злочином йде покарання.
Міра має бути в усьому.
Обережність ніколи не буває зайвою.
Одного разу випущене слово відлітає безповоротно.