ОВІДІЙ  


Публій Овідій Назон (43 р. до н. е. — бл. 18 р. н. е.) народився в місті Сульмон, що знаходиться в 150 км на північний схід від Рима. Цікаво, що найголовніші факти життя поета стали відомі завдяки йому самому, оскільки він виклав їх в одній зі своїх «Скорботних елегій» (IV книга, 10-та елегія).

Належав Овідій до старовинного роду вершників. Батько, прагнучи дати обом своїм синам гарну освіту, відвіз їх до Рима, де вони навчалися у відомих філософів та риторів. Овідія з дитинства приваблювала поезія. Захоплення молодшого сина викликало негативне ставлення батька, який вважав поезію не вартим уваги заняттям. Виконуючи  волю батька, Овідій вступає на державну службу.

Спочатку Овдій служив у поліцейському управлінні, потім виконував суддівські обов’язки, але відмовився від адміністративної служби. Причиною була література, у світ якої він з радістю поринув. Овідій двічі невдало одружувався, і лише третя дружина Августа, вихована тіткою, залишилася вірною йому до кінця життя. Цей шлюб увів Овідія у вищі кола Рима.

Талант Овідія наприкінці століття досяг свого розквіту. Він працює над поемами «Фастами» («Римським календарем»), «Метаморфозами» («Перевтілення»). Ці поеми мали такий великий успіх, що їх автора стали порівнювати з Верґілієм та Горацієм. До десяти разів йому присуджували перемоги на співочих змаганнях, його всюди запрошували, патриції намагалися зав’язати з ним дружбу, римська молодь вчила напам’ять його витончені вірші.

І враз трапилося несподіване. Одного нещасливого дня 8 р. н. е. все змінилося. Спеціальним указом Августа Овідій був висланий з Рима в найвіддаленіший закуток імперії — місто Томи (сучасна Констанца в Румунії), де й пройшли останні роки його життя. Причини несподіваного заслання залишаються невідомими.

Поет дуже важко переживав розлуку з дружиною, з Римом, зі звичним життям. Перебування у холодній, напівварварській глушині виявилося для нього надзвичайно тяжким. З подивом і жахом він розповідав про замерзлий Істр (Дунай), похмурий і непривітний Понт Евксінський, про сніги, холодні зими, хутряний одяг фракійців (місцевих жителів).

Єдиною відрадою Овідія залишалася поетична творчість (від якої він спочатку хотів відмовитися), листування з дружиною, друзями. Багато листів поет написав Августові, благаючи про помилування. Але все було даремно. У далеких Томах Овідій написав п’ять книг «Скорботних елегій», чотири книги «Послань з Понта», склав напівзагадкову поему «Ібіс», поему «Риболовля», від якої збереглося кілька десятків рядків.

У 18 р. н. е. Овідій помер, так і не побачивши улюбленого Рима, коханої дружини. Він похований у Томах. Останнє бажання поета було таким: «Хай переправлять кістки мої в урні могильній, зроби так!» Але воно не було виконане.

 

Художній світ Публія Овідія Назона

Чинники, що вплинули на формування світогляду

Міфологія

Давньогрецька культура й література

Спілкування з "золотою молоддю Риму"

Провідні мотиви й теми творчості

Ранній період

Зрілий період

Період вигнання (від 8 р. н. є.)

тема кохання, мотиви зображення почуттів людини, переживань; жартівливо-іронічні настрої

тема: міфологічні сюжети про любов, свободу та вибір людини; мотиви (переживання, страждання, випробування)

тема : доля поета-вигнанця, мотиви суму, скорботи, самотності, туги за батьківщиною і родиною

Знакові твори

"Любовні елегії", "Наука про кохання ", "Ліки від кохання ", "Героїні"

"Метаморфози ", "Фасти" ("Календар")

"Скорботні елегії", "Послання з Понту".
       

 

"Метаморфози" Овідія

Жанр — поема, що складається із майже 250 поетичних оповідей про перетворення    15 книг, 11998 віршів           

Основа сюжету — давньогрецькі та давньоримські міфи про перетворення та героїчні цикли

Віршовий розмір — гекзаметр

Композиція: зачин - пролог (історія творення світу та чотирьох поколінь людських) -

виклад оповідей про майже 250 перетворень і випробувань -

завершальна частина - поетичний виклад учення Піфагора про переселення душ як обґрунтування "перетворень"

 Сюжет поеми «Метаморфози». У книзі систематизовано оповіді про перетворення відомих міфологічних героїв: красеня Нарциса, який так довго милувався своїм відображенням у воді, що перетворився на квітку, Орфея та Еврідіку, Пігмаліона тощо. Останні частини поеми присвячені міфологічній історії Риму, яка виводиться з часів Троянської війни і до появи в Італії перших поселенців. Закінчується твір похвалою на адрес у Юлія Цезаря та Августа, які обожнюються й оголошуються покровителями Риму.

 «Метаморфози» «Чотири покоління людей». Книга 1, вірші 89—150 

Чотири покоління людські

"золоте" покоління - "золота доба"

"срібне" покоління - "срібна пора"

"Третя доба мідяна"

"Остання порода - залізна"

З власної волі воно Правоту шанувало і Чесність», люди жили мирно, збирали плоди, «вічна стояла весна», всього було доволі.

Прихід до влади Юпітера.

Змінився клімат, з’явилися пори року, люди змушені були будувати оселі

Люди стали войовничими, «суворої вдачі», але ще не злочинні

«Зразу ж з’явилася Кривда, минулися Чесність і Правда; Хитрість, Брехня і Підступство посіли їх місце спустіле; Зрада прийшла і Насильство, жадоба на гроші і статки…», «вийшла на люди Війна», «никне Побожність і Віра», «Землю, сплямовану кров’ю», покинула землю Справедливість. Люди багато чого навчилися, багато вміють, але забули моральні заповіді.

Висновок. Золото і срібло є благородними металами. Тому і люди на перших етапах свого розвитку теж були благородними. Мідь — метал рожево-червоного кольору, який під дією вологого повітря має здатність окислюватися і вкриватися зеленим нальотом. Так і в людей поступово починають з’являтися різні вади, вони стають більш жорстокими. А залізо — метал твердий. Люди, розвиваючись в економічному плані, поступово втрачають «золото душі», тобто все те хороше й добре, що було в них. Згадаймо вислови «залізне серце», «залізна душа».

Поема Овідія «Метаморфози» містить прихований докір людству, яке «проміняло золото на залізо», перетворило блаженний земний рай на пекло.

 

Культурознавчий коментар. Поема Овідія «Метаморфози» стала невичерпним джерелом сюжетів і мотивів для письменників, художників і музикантів. Серед них Леся Українка (поема «Ніобея»), П. Пікассо (ілюстрації до поеми «Метаморфози»), П. Рубенс («Пейзаж з Філемоном і Бавкідою»), Ш. Гуно (опера «Філемон і Бавкіда»).

Цитати, висловлювання, та афоризми Овідія

 Сказано — зроблено. 

 Заборонений плід солодкий. 

 Мистецтво полягає в тому,   щоб в творі мистецтва його не було помітно. 

 Ми захоплюємося старовиною, але живемо сучасністю. 

 Ніщо так не приваблює жінок, як обіцянки. 

 Навчатися дозволено й у ворога. 

Крапля довбає камінь, зношується від вживання кільце.

Лагідність людям до особи, гнів личить звірам.

Любов травами не лікується.

Ми завжди прагнемо до забороненого і бажаємо недозволеного.

Ми захоплюємося старовиною, але живемо сучасністю.

Не завжди у владі лікаря зцілити хворого.

Нещасних передусім залишає розум.

Ні річка, ні швидкоплинний час зупинитися не можуть.

Результат виправдовує дію.