Китайської поезія  

 

 

Середньовіччя як історична та культурна доба

Середніми віками називають тисячолітній період часу — з моменту падіння Римської імперії (V ст. н. е.) до XV століття.

В історії літератури та мистецтва Західної Європи розрізняються такі етапи:

1)    ст. — раннє Середньовіччя;

2)    ХІІ—ХІІІ ст. — розквіт середньовічної цивілізації;

3)   XIV—XV ст. — пізнє Середньовіччя, початок Відродження.

Християнська католицька церква у середні віки панує над усім куль­турним життям Західної Європи. Антична культура занепадає. Церква створює літературу, що схвалює подвиги аскетизму, мучеництва за віру. Характерним для цього періоду є жанр «житія», які описують відлюдни­ків, що вирушають у пустелю, добровільно зазнають катувань. Поши­рюються також «видіння», тобто розповіді людей, що немовби побували у потойбічному світі. У них описуються фантастичні картини райських насолод та пекельних мук.

Водночас із церковною літературою, що писалася переважно лати­ною, протягом усього середньовіччя розвивається література світська, яка є далекою від похмурого, аскетичного світосприйняття. Різні її напрями та види походять із народної творчості, що існувала з давніх-давен, а темою її була людина зі своїми земними радощами та бідами.

Найзначнішою та найціннішою спадщиною середньовічної літера­тури був епос — поеми про героїв-воїнів, які були створені народом і ви­словлювали його ідеали. Епос виник у формі сказань, які тривалий час існували в усній формі. Виконавців сказань називали у Франції жонгле­рами, у Німеччині — шпільманами. Зазвичай це були акробати-фокус-ники, що розважали народ на дорогах та площах. Вони також співали або читали пісні про воїнів-героїв. А пізніше, вже з ХІІ ст., поети пере­робляють ці сказання і записують їх у вигляді великих поем.

Герой середньовічного епосу — воїн, захисник своєї країни і народу. У добу постійних війн — це важлива фігура суспільного життя. В епосі ідеальні якості воїна — сила, хоробрість, доблесть, вірність васала своє­му сюзерену — героїзуються. Сюжети багатьох поем складені на основі справжніх історичних подій. Мова йде про історичних осіб, але із часом сюжет може бути зміненим, причому досить суттєво.

У період з ХІІ до XV ст., коли розвиваються міста і торгівля, а воїни-феодали об'єднуються у рицарські ордени та відбуваються хрестові по­ходи, при дворах феодалів створюється пишна та витончена культура: рицарі навчаються музики, мистецтва писати вірші. У цей час виникає нова, рицарська, або куртуазна (придворна), література. Рицарська лі­рика оспівує любов рицаря до «дами серця». Заради її кохання рицарі (у романах) переживають різні пригоди, б'ються з велетнями і чудо­виськами.

Середні віки відзначаються також і значним культурним розвитком народів Сходу, що отримав назву «золотого віку» арабської та ірано-таджицької літератур. Література «золотого віку» писалася двома мова­ми — арабською і фарсі. В ній часто пропагувалася любов до людини, жінки, оспівування життя.

Література  народів Сходу

Східні філософські й релігійні погляди:

5 культурних зон епохи Середньовіччя

Індійська;Східно-азіатська (Китай, Корея, Японія) ; Близькосхідна  (ОАЕ, Судан, Ізраїль, Йорданія,Сирія, Ліван, Ірак,Саудівська Аравія, країни Балканського півострова, Ємен, Кувейт, Таджикистан, Персія, Грузія),Західно-європейськаВізантійська.

 Китай- колиска далекосхідної цивілізації

Основоположним в китайській культурі є принцип духовності, або   Дао – 2 світогляди, 2 напрями у філософії: Конфуціанство  та   Даосизм.

 Конфуціанство  (за іменем філософа і мислителя Конфуція) - філософія доцільного громадського устрою, здорового глузду і практичних знань. Засновано на вірі у можливість “окультурення” людини словом істини та моральним прикладом

Основна  його мета: Створення етичного підґрунтя для традиційної системи родинних відносин, які мали складну структуру і ритуали вшанування предків

Основні принципи конфуціанства

 Даосизм - (засновник філософ Лао-цзи(6 ст.д.н.е)  віддавав перевагу спогляданню природи та її розумінню

Принципи  даосизма:

В людській природі не треба щось змінювати. Треба прислухатися до потаємного у природі й людині.

Людина досягає щастя, коли йде за природою, довіряє своїм відчуттям.

Людина має розвинути в собі містичну чутливість та інтуїцію, щоб влитися в гармонію Космосу.

Періодизація китайської літератури пов’язана з періодами правління різних династій:

Ду  Фу  (712-770)

Характерно для лірики Ду Фу:

 Характерно для лірики Лі Бо:

Аналіз китайської поезії

 

Входжу в річку, грає осіння вода...
люблю свіжість цих лілій...
зриваю квіти, граюсь перлинами на пелюстках,
хвилюється заводь...
Дивна ця година... громадяться шовкові хмари...
хотів би подарувати це все тому, хто за далеким небокраєм;
з тим, про кого думаю, нам не зустрітись більше...
в горі й надії дивлюся туди... північний вітер в обличчя.

                                                              Лі Бо

Який настрій у ліричного героя? Чому?

 (  Ліричний герой сумує, він хотів би милуватися  осіннім краєвидом разом із людиною, якої немає поряд.)

Чому цей  настрій не можна назвати тугою, а лише сумом?

По – перше, чарівна природа розраджує героя, по-друге, герой живе надією зустрічі.)2. Якими образами природа зачаровує поета?

(Прекрасні лілії з перлинами води на пелюстках – метафора;

шовкові хмари – метафора.)

Чи випадково обрана пора року автором?

( Очевидно,що ні. Осінь – символ угасання , наближення до зими, про яку нагадує в останньому рядку  північний вітер. Це порядок, «природний шлях» не здолати, як не змінити людині і свою долю.)

Як ви гадаєте, навіщо Лі Бо так часто використовує три крапки?

( Три крапки – це пауза, символ зупинки, роздумів. Ліричний герой неквапливо спостерігає за природою, милується нею, але це не відволікає його від власного сумного настрою.  Три крапки свідчать про потік думок  ліричного героя, немовби їх обірваність, змішаність думок про природу та власні негаразди.)

  Характерною особливістю китайської поезії  того часу є психологічний  паралелізм – паралельне зображення природи і почуттів людини.

У чому виявляється психологічний паралелізм у поезії «Вхожу я в річку»?

( Образи природи переплітаються  з роздумами ліричного героя  про внутрішній світ.)

Висновок:

Китайська поезія доби Середньовіччя  відзначається  гуманістичним змістом  і глибиною узагальнень. Вона й нині сповнена  неповторного аромату  трав та дерев , у ній вчувається  подих вітру і політ птахів, вона нікого не може залишити байдужим , бо в ній знайшла відображення  вся гамма людських переживань і почуттів , спостереження  особистості  за зовнішнім і внутрішнім світом, намагання  знайти своє місце у космосі.