Франческо Петрарка  

Доба Відродження

Франческо Петрарка – видатний італійський поет-гуманіст.

 Епохою розквіту культури країн Європи стала доба  Відродження, або Ренесансу, яка охоплює ХІV-ХVІ століття і є переходом від середньовіччя до нового часу. Що ж мала відродити доба Відродження? Культуру Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Доба Відродження – це доба бурхливого розвитку міст і торгівлі, доба великих географічних відкриттів,  доба послаблення впливу церкви на життя суспільства, доба звільнення людей від феодально-кріпосницької залежності. Добу Відродження називають добою гуманізму. Слово «гуманізм» походить від латинського humanus, що означає «людяний». Своєрідним маніфестом доби Відродження стала урочиста промова італійського філософа Пікко делла Мірандоли «Про гідність людини», який, звертаючись до співвітчизника, стверджував: «Тобі дана можливість впасти до рівня тварини, але також і можливість піднятися до рівня істоти богоподібної – лише завдяки  особистій внутрішній волі».

Доба Відродження прийшла на зміну добі Середньовіччя.

  Складання узагальнюючої таблиці «Порівняння світоглядних позицій Середньовіччя  та Ренесансу».  

 Із Відродження почалася епоха становлення сучасної науки, з нею пов’язані важливі наукові відкриття. Великі географічні відкриття розширили земний простір, змінили уявлення про земний світ. Гуманісти доби Відродження були наділені багатьма талантами, таких творців ми називаємо універсальними творцями. Особливе місце займають художники та письменники доби Відродження.

Визначних діячів доби Відродження в історії людства називають титанами.

- Мореплавці: Христофор Колумб, Васко де Гама, Фернандо Магеллан.

- Вчені: Нікола  Коперник, Галілео Галілей, Джордано Бруно.

- Художники: Рафаель Санті, Тіціан, Боттіччеллі, Джордоне.

- Універсальні творці: Леонардо да Вінчі, Мікеланджело.

- Письменники: Франческо Петрарка, Мігель Сервантес, Вільям Шекспір.

Явище Петрарки величезне. Воно не покривається навіть найвищим визнанням його власних літературних заслуг. Ось уже більше 600 років людство шанує великого італійця перш за все за те, що він, мабуть, як ніхто інший сприяв настанню нової епохи. Особа, поет, мислитель, фігура суспільна - в ньому нероздільні.

 Франческо Петрарка — поет і історик, один із найосвіченіших людей свого часу.

Його вирізняла особлива любов до класичної давнини, пристрасна віра у відродження Риму та Італії, нечуваний авторитет, який дозволяв йому наставляти пап та імператорів і навіть робити їм суворі догани.

Петрарка був увінчаний лавровим вінком римським сенатом, офі­ційно визнаний великим поетом, істориком і римським громадянином.

1304 р. — народився в Ареццо у сім'ї Петракколо ді Паренцо та Елет-ти Каниджані. Батько-флорентієць; після приходу до влади гібеллінів (у 1302 р.) був вигнаний із Флоренції. Слід зазначити, що Петрарка, на відміну від Данте, не дуже страждав через це.

1316 р. — в університеті Монпельє вивчає право протягом 4-х років.

1326р. — помирає батько Петрарки. Франческо разом із братом Джерардо обирають духовне поприще. Отримавши сан «світського ка­ноніка», від подальшої церковної кар'єри відмовляється.

1327р. — у церкві Св. Клари зустрічає Лауру, яку покохав із першо­го погляду і на все життя. Це кохання буде нещасливим для Франчес-ко, але саме завдяки йому з'являються на світ його поетичні твори на­родною (італійською) мовою, що отримають назву «канцоньєре», або «Книга пісень».

1340р. — одночасно надходять пропозиції про увінчання лавровим вінком від Паризького університету та Римського сенату. Петрарка, що мріє про повернення колишньої величі Риму, його відродження, обирає пропозицію Римського сенату. Король Роберт Анжуйський благослов­ляє його вибір та дарує йому пурпурову королівську мантію.

1341р. — Петрарка увінчаний лавровим вінком на Капітолійському холмі у Римі.

1348 р. — під час епідемії чуми помирає Лаура. 1374 р. — Петрарка помирає в Аркуа.

 2. Відомості про «Книгу пісень» Петрарки

«Книга пісень», або «Канцьоньєре» — збірка сонетів та віршів, на­писаних італійською мовою. Роботу над цією книгою Петрарка почав, коли закохався у Лауру, і продовжував протягом усього життя. Сонети народжувалися і тоді, коли двадцятирічної Лаури не стало. Книга має два розділи: «На життя мадонни Лаури» та «На смерть мадонни Лаури». Кохання не залишило поета, воно лише стало просвітленим і трагічним водночас.

Теорія літератури:

Анафора – єдино початок; повтор окремого слова або групи слів на початку цілого ряду віршових рядків, строф.

Катрен – чотиривірш, строфа із чотирьох рядків, яка вживається і в неповному римованому вірші і в неримованому.

Терцет – тривірш, який може виступати, як самостійний твір або бути складником більшої строфи, пов’язаним з перехідним римуванням.

Сонет – тверда віршова форма, ліричний вірш, який складається з 14 рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, двох чотиривіршів (катренів) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцетів) з різними видами римування.

Ода – похвальний, ліро-епічний вірш видатним особам, визначним подіям, написаний в особливо піднесеному, урочистому тоні.

Історія кохання Петрарки

Сім століть відділяють нас від історії великого кохання великого поета Середньовіччя Франческо Петрарки до прекрасної Лаури. Сім століть літературознавці, історики та мистецтвознавці сперечаються, чи існувала Лаура в дійсності, і якщо існувала, то хто вона? Давайте і ми спробуємо зрозуміти, чому імена Петрарки і Лаури стали загальними.

Він вперше побачив Лауру вранці 6 квітня 1327 року під час пасхального богослужіння в церкві Святої Клари в Авіньйоні. Їй було двадцять років, йому - двадцять три.

Історичні джерела не дають однозначної відповіді, чи спілкувалися вони особисто, і чи  відповідала   Лаура взаємністю поетові, який через все своє життя пронесе світле почуття, пробуджене весняним днем золотоволосої красуні. Він висловлював свою любов в сонетах, які і по теперішній час вважаються вершиною в розвитку італійської поезії, а знаменита, присвячена Лаурі, поетична збірка «Книга пісень»,  є  вершиною творчості Франческо Петрарки.

Три роки з моменту їх першої зустрічі Петрарка провів в Авіньйоні, оспівуючи в сонетах платонічну любов до Лаури і намагаючись зловити хоча б один її швидкоплинний погляд в церкві і інших місцях, які вона відвідувала.       Лаура була вірною дружиною і матір'ю великого сімейства - у неї було одинадцятеро дітей. Але все це Петрарка абсолютно не помічав, вона була для нього   ангелом.

Літературознавці стверджують, що останній раз Петрарка бачив Лауру 27 вересня 1347 року за півроку до її трагічної смерті в квітні 1348 року, причину якої достовірно назвати не візьметься ніхто. Може бути, це була чума, що лютувала тоді в Авіньйоні, а може бути, туберкульоз і виснаження. Петрарка відмовлявся змиритися зі смертю коханої, і в сонетах, написаних уже після смерті Лаури, він звертається до неї, як до живої.

Історія створення та структура збірки «Книга пісень».

До кінця своїх днів Петрарка залишився вірним пам'яті Лаури. На схилі віку Петрарка сказав, що кохання до Лаури було для нього провідною зорею. Думки про неї надихали поета на найкращі творчі звершення. Саме Лаурі присвятив Петрарка збірку «Книга пісень», або «Канцоньєре».

Роботу над цією книгою Петрарка розпочав, коли закохався в Лауру, і продовжував усе життя. Поет присвячував їй вірші й тоді, коли Лаури не стало.

       «Канцоньєре» (Книга пісень)- збірка віршів італійською мовою, справа всього творчого життя поета. Працювати над нею він розпочав ще в 30-ті роки, а закінчив незадовго до смерті. Налічується дев'ять редакцій збірки, здійснених у різні роки. Перша редакція (1336-1338) містила всього 25 віршів, дев'ята - остаточна й найповніша (1373- 1374) відкривається вступним сонетом і містить 365 віршів (скільки днів у році) різних ліричних жанрів: 317 сонетів, 29 канцон, а також секстини, балади, мадригали. Збірка «Канцоньєре» складається з 2-х частин: «На життя донни Лаури»  та    «На смерть донни Лаури».

Цікаво!

Ла́ура (лат. Laura) — жіноче ім'я, від жіночої форми латинського слова лавр – символа слави. В буквальному перекладі – «увінчана лавром». В сонетах Петрарка називає не тільки Лаура, а ще і Лауреа, «золота», відомо, що вона мала золоті локони.    

 Аналіз  сонетів Петрарки

Сонет 61 ("Благословенні будьте, день і рік..." з "Книги пісень")

 Благословенні будьте, день і рік,

І мить, і місяць, і місця урочі,
Де спостеріг я ті сяйливі очі,
Що зав'язали світ мені навік!
Благословен вогонь, що серце пік,
Солодкий біль спечаленої ночі
І лук Амура, що в безоболоччі
Пускав у мене стріл ясний потік!
Благословенні будьте, серця рани
І вимовлене пошепки ім'я
Моєї донни — ніжне і кохане,
І ці сторінки, де про неї я
Писав, творивши славу, що не в'яне,—
Й ти, неподільна радосте моя!

Бесіда за прочитаним.

1. Яким є настрій вірша?
2. Чи з цього вірша зрозуміло, які саме риси Лаури полонили поета?

(Як Беатріче для Данте, так і Лаура в очах закоханого Петрарки — ідеал жіночої краси.)

1. Яке слово декілька разів повторюється у вірші?

 («Благословен». З цього слова починається кожна строфа твору.)

1. Як ви вважаєте, чому поет використовує це слово?

(Поет сприймає любов як благо.)

1. Доведіть, що твір «Благословенні будьте, день і рік...» є сонетом.

Німецький поет ХІХ ст. Генріх Гейне писав: «Ангели називають це небесною утіхою, чорти – пекельною мукою, люди – коханням». А відомий італійський поет епохи Відродження Ф. Петрарка запитує: «Як не любов, то що це бути може?»

Сонет 132 ("Як не любов, то що це може бути..." з "Книги пісень")

 Як не любов, то що це бути може?

А як любов, то що таке вона? Добро? —
Таж в ній скорбота нищівна. Зло? —
Але ж муки ці солодкі, боже!
Горіти хочу? Бідкатись негоже.
Не хочу? То даремна скарг луна.
Живлюща смерте, втіхо навісна!
Хто твій тягар здолати допоможе?
Чужій чи власній волі я служу?
Неначе в просторінь морську безкраю,
В човні хисткому рушив без керма;
Про мудрість тут і думати дарма —
Чого я хочу — й сам уже не знаю:
Палаю в стужу, в спеку — весь дрижу.

 Які питання хвилюють ліричного героя?

З ким сперечається поет?

Які проблеми його хвилюють?

Яким постає внутрішній світ героя?

 (Ліричний герой постає перед читачем замріяним, заглибленим у себе, він любить життя. Навколишній світ він бачить реальним, сповненим краси. Він обожнює його, адже у ньому живе кохана Лаура. А тому кохання відкриває душу героя назустріч красі)

 Якою зображена Лаура?

( Лауру ми бачимо очима закоханого поета. Вона реальна й нереальна  водночас. Це прекрасний ідеал)

 Якою є любов у сонеті?

 (Любов у сонеті не є гріховною, це благо, що посилається людині. Вона очищує душу, облагороджує її, допомагає відчути красу реального світу).

Сонет 267 ("Де погляд ніжний, де чарівний вид..." з "Книги пісень")

 Де погляд ніжний, де чарівний вид;

Де постать горда, де струнка постава,
Де мова та бентежна й величава,
Що завдає негідникові встид?
Де сміх, що жалить того, хто набрид?
Де та душа, що, мов зоря яскрава,
Висока й гідна владарського права,
Небесний нам осяяла блакить?
Я вами дихаю, для вас палаю,
Я народивсь для вашого єства,
Без вас мені нема й не треба раю;
Як радість відійшла моя жива,
В словах надію я плекав безкраю,
Та вітер порозвіював слова.

Які нові характеристики донни Лаури відкриваються у творі ?

( Погляд ніжний, постать горда, струнка постава, чарівний вид, мова бентежна, сміх, що жалить, висока душа. )

Чи можна за цими ознаками змалювати портрет? Чому?

Чому літературний герой не акцентує увагу слухача на реалістичних подробицях?

Про що це свідчить? Може, він їх сам не помічає?

Що означає питання “ДЕ”, яка його роль у тексті?

- Як змінюється настрій ліричного героя після другого катрена?

- Як ліричний герой переживає смерть коханої? Чи змінилися його почуття і переживання?

- Чому його надії були лише у словах, а не у серці?

- Настрій сонета. Чи можна назвати печаль ліричного героя темною, безпросвітною, тяжкою?

-  Від якого раю відмовився герой?