ВАГАНТИ
Ваганти
Ваганти (від лат. vagantes — бродячі) — творці латиномовної поезії, розквіт якої припадає на західноєвропейське класичне середньовіччя (кінець XI — початок XIII ст.), коли в середньовічних містах зростає кількість шкіл, виникають перші університети і складається перша в історії Європи ситуація надлишку освічених людей.
Ваганти — це нерідко клірики, які не мали постійного приходу і поневірялися від одного єпископського подвір'я до іншого, школярі і студенти, які мандрували з міста в місто в пошуках знань і кращих учителів, ченці-втікачі: їх об'єднувала причетність до латиномовної культури та існування «на узбіччі» суспільства. Самоназва вагантів — голіарди (goliard, можливий переклад «ненажери», «винопийці»; від лат. gula — глотка).
Поезія вагантів — органічна частина середньовічної клерікальної літератури і культури. Разом з тим вона тісно пов'язана зі середньовічною народною сміховою культурою, найвищим проявом якої були карнавальні свята. Як і карнавал, поезія вагантів творить поруч зі світом жорстокої повсякденності, особливий «другий», сміховий світ, що є вивернутою на зворотний бік подібністю першого.
У віршах вагантів їхнє братство описується як своєрідний «орден» зі своїм статутом, який є пародією на статути традиційного монастирського життя. Розміри і строфіка духовних співів використовуються вагантами для вихваляння безтурботного життя, веселого проведення часу в шинку за грою в карти, для оспівування достоїнств і чарівності коханої, для викриття жадності і лицемірства високопоставлених церковників. Висміюючи ці та інші вади церковників, ваганти все ж прагнуть до очищення світу від гріха.
Поезія вагантів націлена не на руйнування, а на кінцеве утвердження існуючої світобудови і християнської етики. Крім церковної поетичної традиції джерелами лірики вагантів є римська поезія, передусім, лірика «співця кохання» Овідія (т. зв. «овідіанське відродження») і народна обрядова поезія (звідси — поширення в поезії вагантів «весняних пісень»).
Особливе місце в поетичній спадщині вагантів займають «попрошайні» — вірші, в яких поети випрошують блага у володарів світу.
Вагантська поезія збереглася в рукописних збірниках ХШ—XIV ст. Серед них найбільший (містить майже 250 творів) — «Карміна Бурана» (Carmina Burana).
Характерними рисами лірики вагантів є:
- орієнтація на античні традиції (Овідій, Горацій, Ювенал), життєлюбні мотиви, і релігійну лірику,відчутний вплив народної поезії, особливо в жанрах хвалебних словословій, релігійних піснях, віршах, що оспівували свободу, кабацький розгул, красу природи, земні радощі і безпритульне життя.
Але їх весела і розгульна поезія зовсім не означала, що були вони “затхлою цвіллю”. Латина, якою складали вірші, була на той час ознакою високої освіченості.
Ваганти у своїх поезіях:
Виявляли глибоку ерудицію і розкутість думки,
демонстрували свою обізнаність з античними образами і Біблією,
намагалися вразити слухачів ерудицією,
критикували церкву.
Поезія вагантів взагалі виховувала вільнодумців, яким в усі часи судилося розхитувати підвалини пересіченості і закостенілості. В їх поезії передовсім високе мистецтво володіння словом, римою, звертає увагу на цікаві форми, легкість звучання пісень, ніж саму сутність (”вагантів треба не стільки читати, скільки слухати: їх поезія наскрізь пісенна”).
Самі ваганти були людьми освіченими, допитливими, сягали вершин науки.
Перевод Лидии Гинзбург
ВАГАНТОВ (11 -13 вв.)
Во французскои стороне
На чужой планете,
Предстоит учится
Мне в университете.
До чего тоскую и, -
не сказать словами...
Плачьте ж милые друзья ,
Горькими слезами.
На прощание пожмем
Мы друг другу руки,
И покинет отчий дом
Мученик науки.
Вот стою, держу весло -
Через миг отчалю.
Сердце бедное свело
Скорбью и печалью.
Тихо плещется вода,
Голубая лента...
Вспоминайте иногда
Вашего студента.
Много зим и много лет
Прожили мы вместе,
Сохранив святой обет
Верности и чести.
Ну так будьте же всегда
Живы и здоровы!
Верю, день придет, когда
Свидимя мы снова.
Всех вас вместе соберу,
Если на чужбине
Я случайно не помру
От своей латыни.
Если не сведут с ума
Римляне и греки,
Сочинившие тома
Для библиотеки.
Если те профессора,
Что студентов учат,
Горемыку школяра
Насмерть не замуЧат,
Если насмерть не упьюсь
На хмельной пирушке,
Обязательно вернуь
К вам, друзья , подружки!
Вот стою, держу весло -
Через миг отчалю.
Сердце бедное свело
Скорбью и печалью.
Тихо плещетя вода,
Голубая лента...
Вспоминайте иногда
Вашего студента.
