МОЛЬЄР  

Жан Батіст Поклен Мольєр

(1622-1673)


Комедія Мольєра

 «Міщанин-шляхтич» (1670 р.)

 

Анкета твору

 

1.    Історія написання.

 У 1669 році король Людовік XIV приймав у Версалі турецьких послів. Турків змусили довго чекати, але потім запросили до надзвичайно розкішно прибраної галереї Нового Палацу. Король був дуже пишно одягнений (на його вбранні було на 14 мільйонів ліврів діамантів). Але турки не виказали очікуваного захоплення вбранням короля і це не сподобалося Людовіку XIV. Він наказав придворному драматургові Мольєру і композитору Люлі написати п’єсу, яка б висміювала турків. Так у 1670 році було створено комедію «Міщанин- шляхтич». А 14 жовтня 1670 року відбулася прем’єра твору у замку Шамбор.

Комедія викликала різку критику. Усі зрозуміли, що у п’єсі висміювалися не турки, а представники аристократії та буржуа, що прагнули здобути дворянський титул. Найбільше обурення викликав образ Клеонта, який не тільки не приховував свого низького походження, а підкреслював його, проголошуючи, що головним у житті є не титул, а розум і високі моральні якості людини.

 

2.    Жанр.

Соціально-побутова, висока комедія (комічність зображуваних ситуацій поєднується з серйозною моральною проблематикою; зображується спосіб життя буржуазії й аристократії та норми моралі, характерні для того часу).

 

3.    Тема. Прагнення багатого буржуа пана Журдена потрапити до вищого товариства.

 

4.    Ідея — викриття соціальних і людських вад.

 

5.    Проблеми. Визначення місця людини у суспільстві; чинники, якими це місце визначається; панівні моральні ідеали у державі; проблеми освіти, виховання, мистецтва, кохання, людської гідності та ін.

 

6.    Основний конфлікт.

•      Псевдомораль аристократії; втрата людської гідності.

•      Прагнення міщанства у будь-який спосіб здобути дворянські привілеї.

 

7.    Риси класицизму у комедії.

 В комедії дотримано класицистичні вимоги:

- поділ п’єси на п’ять дій;

- три єдності: всі події відбуваються в паризькому будинку пана Журдена (єдність місця), впродовж доби (єдність часу) і зосереджуються навколо особи головного героя (єдність дії);

- персонажі п ’єси поділяються на позитивних і негативних;

- персонажі є узагальненням однієї пристрасті чи моральної риси: Журден прагне стати аристократом, Дорант — утілення розбещеності, Клеонт — честі і гідності, Ніколь, Ков’єль — здорового глузду, пані Журден — сварливої дружини;

- виховна функція комедії.

 

8.    Місце дії.

 Дія відбувається в будинку пана Журдена.

 

 

9.    Сюжет.

Експозиція. В будинку пана Журдена збираються вчитель музики та вчитель танців, яких він найняв, щоб навчитися того, що вміють представники аристократичного світу. Вчителі всіляко вихваляють Журдена, але не тому, що насправді цінують його здібності, а тому, що сподіваються дістати від господаря більшу грошову  винагороду.

Зав’язка. Журден домовляється з учителями про те, що вони підготують балетну виставу, оскільки до нього має  завітати шановна гостя, маркіза Дорімена, шлюб з якою надав би Журденові право називати себе дворянином. Тим часом учителі музики і танців посварилися з учителем фехтування, а також і з учителем філософії, бо кожний з них намагався ствердити свій пріоритет,

а отже, й право найбільшого впливу на  пана Журдена і його гаманець. Після занять з учителем філософії Журдена оточують кравець та його підручні, які вдягають на нього кумедний костюм, переконуючи, що саме таке вбрання носять модні паризькі аристократи. Журден щедро їх обдаровує.

Розвиток дії. Після сварки з дружиною та служницею, які не можуть збагнути «високих» намірів Журдена стати шляхтичем, з’являється граф Дорант. Через Доранта Журден намагається зблизитися з Доріменою, але насправді Дорант використовує його. Дорант сам хоче одружитися з Доріменою і бере гроші в Журдена, щоб робити маркізі коштовні подарунки. Заклопотаність Журдена власними справами намагається використати його дружина, щоб урятувати шлюб доньки Люсіль з Клеонтом, у чому їй допомагає служниця Ніколь, закохана в слугу Клеонта Ков’єля. Але Журден цроти, оскільки Клеонт — міщанин, а він бажає для доньки руки лише  дворянина. Тим часом   з’являються Дорант і Дорімена.

Кульмінація. Під час обіду Журден намагається виявити свої почуття до маркізи, але його люб’язності перериває дружина і проганяє гостей. З’являється перевдягнений Ков’єль, який вихваляє Журдена і розповідає, що в його доньку закохався син турецького султана, що він прийде просити її руки, а заразом збирається посвятити пана Журдена в найпочесніший дворянський сан «мамамуші». Журден радіє, що стане дворянином, і починається комічна церемонія, яку проводять «турки» — найняті Клеонтом актори і він сам, вдаючи сина турецького султана.

Розв’язка. Один за одним з’являються всі головні дійові особи — дружина Журдена, донька Люсіль, Дорант, Дорімена — і, дізнавшись, що відбувається, включаються в гру, кожний по-своєму використовуючи обдуреного Журдена. Журден дає згоду на одруження Люсіль з Клеонтом, гадаючи, що видає її за сина турецького султана, Ніколь залишається з Ков’єлем, а Дорант бере шлюб з Доріменою, переконуючи Журдена, що це хитрість, яка дозволить відвернути від його почуттів до Дорімени увагу пані Журден. «От йолоп так йолоп! — характеризує у фіналі п’єси ошуканого Журдена Ков’єль. — Другого такого й у цілому світі не знайдеш!». Комедія закінчується яскравим балетом.

 

10.  Новаторство Мольєра у творі.

 Драматург поєднав комедію характерів,  з комедією інтриги. Інтрига п’єси пов’язана з вигадкою Ков’єля про турецьких гостей і посвяту пана Журдена в «мамамуші».

Образи  персонажів твору взяті драматургом із життя.

У п’єсі індивідуалізувано мову персонажів.

 Мольєр дотримується демократичних принципів - слуги висловлюють раціональну точку зору на всі події ( це й авторська позиція).

 

11.  Засоби комічного.

Гумор — висміюється довірливість Журдена і шахрайство Доранта («Підсумок правильний. П’ятнадцять тисяч вісімсот ліврів. Додайте до цього рахунку ще дві сотні луїдорів, що ви їх дасте мені сьогодні,— і тоді буде рівно вісімнадцять тисяч франків, які я поверну вам незабаром».)

Іронія — пані Журден іронізує над довірливістю чоловіка.

Сатира — засудження буржуазії в її намаганні здобути аристократичні титули.

Сарказм - засудження лицемірного життя аристократії.

Буфонада   - блазенство, комедійна гра акторів, в якій використовуються засоби окарикатурення персонажів, ситуацій.

Фарс - вид народного театру, відрізнявся комічною, нерідко сатиричною спрямованістю, реалістичною конкретністю, вільнодумством.

Антитеза – протиставлення.

 

12.  Висновок. Мольєр у комедії викриває таких спритних людей, які прагнуть якнайкраще влаштуватися в суспільстві, збагатитися за рахунок інших. Мольєр також весело сміється і з тих, хто дає себе піддурити, але комедіограф вірить у велику шляхетність людини. На його переконання, здоровий глузд і щирість завжди перемагають.

Людина не повинна прикидатися, а повинна виховувати в собі почуття гідності, учитися, ні перед ким не плазувати.

 

13.  Дійові особи

Пан Журден — міщанин, його дружина  та дочка.

Клеонт — закоханий у Люсіль. Ков'єль — слуга Клеонта.

Дорімена — маркіза. Дорант — граф, закоханий у Дорімену.

Ніколь — покоївка в Журденів.

Вчителі. Учитель музики, танців,  фехтування, філософії.

Кравець. Муфтій

 

Образи головних дійових персонажів.

Пан  Журден.

Головний герой п’єси намагається з міщанина перетворитися на дворянина, шляхтича. Йому здається, що для цього в нього є головне — гроші. Є гроші, але немає елементарної освіти, пристойних манер, і головне - немає розуму. В немолодих вже літах Журден надумав вивчати філософію  (тут він робить велике «відкриття»: виявляється, він розмовляє прозою!), займатися музикою, танцями, фехтуванням. Він усерйоз вважає, що, здобувши деякі знання та маючи гроші, можна посісти місце в колі знатних дворян. Він оточує себе слугами і вчителями, що вимагають високу платню за роботу, але не виконують і не думають виконувати її. Та й «шляхетні» науки якось не укладаються в голові дурного міщанина. Його дружина намагається звернутися до розсудливості свого чоловіка і просить припинити незліченні витрати, але той нічого й чути не бажає. Прагне навести на розум свого пана і служниця Ніколь, і при цьому видно, наскільки бідна неосвічена дівчина розумніша за свого хазяїна. Здавалося б, бажання Журдена набратися розуму гідне поваги. Але який же смішний він, коли хоче зробити це за кілька днів! Журден — абсолютно нормальна й розумна людина — раптово на очах змінюється, коли йдеться про шляхту. Так, переодягнений турком Ков'єль миттєво увійшов до нього в довіру, варто йому було лише сказати, що Журденів батько був не міщанином, а аристократом. Журден такий дурний, що навіть комічну присвяту в «мамамуші» сприймає всерйоз.

Мольєр глузує з безмежної тупості Журдена. І на прикладі міщанина зайвий раз показує, наскільки низькою та неотесаною може бути навіть багата людина, яка вважає, що за гроші можна купити розум. Але сміється великий драматург не з конкретної людини. Він висміює прагнення наслідувати якісь зовнішні ознаки вищого соціального стану, не змінюючись внутрішньо. Головне не в титулі, не в костюмі, — стверджує Мольєр. Честь і достоїнство, розум і освіченість не купуються

Риси характеру Журдена:

 

Граф Дорант — збіднілий дворянин, який утратив можливість, але не бажання «широко» пожити на чужий кошт. Дорант хоче поліпшити свої справи, одружившись із багатою маркізою Дорименою, але залицяння потребує грошей. Із цією метою Дорант використовує простодушного пана Журдена. Граф схиляє пана Журдена до думки, що Доримена не проти прийняти його залицяння. Заради здійснення своєї заповітної мрії — стати аристократом — пан Журден надсилає маркізі коштовні подарунки, улаштовує для неї розваги та бенкет у своєму домі.

Дорант домігся прихильності маркізи подарунками, тобто переконав її, що він багатий. Це і стало для маркізи головним у її рішенні одружитися з ним. У цьому прихована тонка насмішка над обома аристократами: маркіза шукає багатого жениха, а граф — багату наречену. Маркіза дає згоду на шлюб, бо вважає Доранта дійсно тим, за кого той себе видає. Її  розчарування автор мудро виніс за межі комедії.

Риси характеру:

 

Пані Журден — дружина, в порівнянні з чоловіком розумна і начитанна, її обдурити не просто, відразу бачить підступ. Дружина Журдена, істинна представниця дворянства. Це розсудлива, практична жінка з почуттям власної гідності. Вона всіма силами намагається протистояти манії свого чоловіка, його недоречним претензіям.

Всі зусилля пані Журден спрямовані на те, щоб очистити будинок від непрошених гостей, які живуть за рахунок її чоловіка і використовують його довірливість і марнославство в своїх цілях.

 

Люсіль — дочка Журдена, закохана в Клеонта. Люсіль отримала гарне виховання, вона любить Клеонта через його достоїнства. Тому, не знаючи про задум коханого та його слуги, щиро обурюється і пручається спробі батька видати її заміж за сина турецького султана.

 

Клеонт — закоханий в Люсіль. Клеонт шляхетний не по походженню, а за характером, він чесний, правдивий, люблячий. Клеонт впевнений, що тільки душевне благородство людини та її розумна поведінка в суспільстві є істинними. На його думку, всякий обман кидає на людину тінь. В образі Клеонта втілився ідеал класицизму: Поправді шляхетною людиною міг бути тільки той, хто у своїй поведінці керувався вимогами розуму, виходив з того, що прийнято було вважати добром.

 

Маркіза Дорімена — молода вдова, яка прагне розкоші, світських розваг і хоче зробити вигідну партію. Вважаючи графа Доранта багатим, вона погоджується вийти за нього заміж, радіючи, що заволодіє не тільки його серцем, а й майном. Проте Дорімена потряпляє у тенета власної розбещеності, її вади обертаються проти неї самої.

 

Ковьель та Ніколь —розумні, вірні слуги, закохані один в одного. Вони, як і пані Журден засуджують вигадки пана Журдена, його небажання одружити Люсіль з Клеонтом, відверто насміхаються з нього.