КЛАСИЦИЗМ  

КЛАСИЦИЗМ 

Напрям у європейській літературі та мистецтві, який уперше з'явився в італійській культурі XVI ст., а найбільшого розквіту досяг у Франції XVII-ст. Цей напрям певною мірою притаманний усім європейським літературам, а в деяких зберігав свої, позиції аж до першої чверті XIX СТ. ДЛЯ класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним; підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і, в першу чергу, «Поетика» Аріcтотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму. Першою важливою спробою формування принципів класицизму була «Поетика» Ж. Шаплена (1638), але найпослідовнішим, найґрунтовнішим був теоретичний трактат Н. Буало «Мистецтво поетичне»,(1674). 

 

Класицизм (від лат. classicus — зразковий) — художній напрям (течія) у мистецтві та літературі XVII — початку XIX ст., для якого характерними є громадянська тематика, суворе дотримання певних творчих норм і правил.

 

Причина виникнення класицизму — укріплення монархізму в державі.

 Епоха класицизму породила великих драматургів, якими були трагіки Корнель і Расін, комедіограф Мольєр.

Основні риси класицизму

1)                      Зображення героїв позитивних (зразок для наслідування) або негативних (моральний урок читачам).

2) Дотримання в драматургії правила трьох єдностей: єдність дії (чітка композиція), єдність часу (один день), єдність місця (в одному місці).

3) Підкреслення в образах героїв однієї риси характеру (честь, обов’язок, хоробрість, лицемірство, жадібність тощо).

4) Конфлікт пристрасті (серця) і обов’язку (розуму) — розум перемагає.

5) Літературні жанри поділялись на «високі» (ода, трагедія, епопея, героїчна поема; величава, урочиста мова), «середні» (наукові твори, елегії, сатири; загальновживана мова), «низькі» (комедія, пісні, листи в прозі, епіграми; розмовний стиль).

 

Представники класицизму

Практиками класицизму були насамперед французькі письменники:

 поет Франсуа де Малерб,

 драматурги П’єр Корнель, Жан Расін, Жан-Батист Мольєр,

 романістка М. де Лафайєт,

 письменники-афористи Франсуа де Ларошфуко, Ж. де Лабрюйєр,

байкар Жан Лафонтен, пізніше — просвітителі Вольтер, Жан-Жак Руссо та інші.

 

Предстаники класицизму в українській літературі

Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних «піїтиках» XVIII ст., поемі «Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ’яненка та ін.

Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського «Енеїда» — твір бурлескний і травестійний.

Поширюється також травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький-Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). «Низькі» класицистичні жанри превалюють і в драматургії («Москаль-чарівник» та «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), а в доробку Г. Квітки-Основ’яненка розвивається нетипова для літератури класицизму проза. З «високих» жанрів на зламі XVIII–XIX століть була поширена ода (І. Фальковський, І. Максимович, І. Шатович), яка створювалася з приводу урочистих дат або візитів світських і церковних можновладців.

Класицизм як літературний стиль

  Період

ХYІІ – ХYІІІ століття

 Країни

Італія, Франція, Росія

Історичні умови

 формування сильних монархічних держав

Естетичне підґрунтя

антична теорія поетики, зокрема «Поетика» Арістотеля

 

Філософська основа

раціоналізм, утвердження культу розуму

 

 Основні риси

зображення дійсності з позицій правдоподібності, значущість громадянської проблематики, утвердження почуття обов’язку як головного, об’єктивність розповіді, однозначність характеру героя, ієрархія жанрів і стилів, утвердження закону «трьох єдностей» у класицистичній драматургії, повчання і виховання як одна з основних функцій

 

Представники

Мольєр, П’єр Корнель, Жан Расін, Михайло Ломоносов, Гавриїл Державін

 

 

Теоретиком французького класицизму був Нікола Буало. Наприкінці XVII ст. в поемі-трактаті «Поетичне мистецтво» (1674) він створив розгорнуту естетичну теорію класицизму, яка мала величезний вплив на формування класицизму не лише у Франції, а й у інших країнах. Буало прагнув підпорядкувати мистецтво певним нормам, які відповідали розумінню прекрасного в добу класицизму.

 

На відміну від митців бароко, класицисти першоосновою мистецтва вважали розум і думку, відкидаючи інтуїцію та ускладнену метафоричність барокових творів.

 

Буало рекомендував літераторам зберігати у творах три єдності — єдність місця, часу та дії: всі події твору мали відбуватися в одному місці, в межах одного дня (доби), основна дія не мала перериватися якимись іншими подіями. Важливою була вимога знати закони мови й дотримувати їх, уважно ставитися до добору слів.

 

За правилами естетики класицизму, літературні жанри поділялися на «високі» та «низькі» (цей поділ здійснювався за принципом належності їх до високого чи низького стилів). Для кожного жанру були встановлені чітко визначені межі й особливості, відповідні герої та мова. Існувала сувора заборона щодо змішування високого й низького, прекрасного й потворного, трагічного і комічного (на відміну від бароко).

До «високих» відносили трагедію, оду, епічну героїчну поему (епопею). У них зображували важливі для держави події; уславлювали коронованих осіб і аристократів, полководців, відважних воїнів; розвивали ідею патріотизму, необхідності підкоряти почуття обов’язку служіння королю та інтересам держави. Мова трагедій, од, героїчних поем мала бути поетичною, пафосною, піднесеною, позбавленою просторіччя та фольклоризмів. «Низькими» жанрами вважали комедію, байку, сатиру тощо. У них діяли буржуа, торговці, селяни, городяни, слуги (всі, хто належав до так званого третього стану); зображувались побутові ситуації; переважно висміювались людські та суспільні вади. Комедії писали прозою, їх персонажі розмовляли простою народною мовою.

 

Класицисти вважали, що призначення літератури — виховувати людину, але не шляхом читання моралей чи нотацій, а насолодою, яку має надавати мистецтво.