ҐІЙÓМ АПОЛЛІНÉР  

 

Життєвий і творчий шлях французького поета     Ґійома Аполлінера (1880–1918)

Поезія «Лорелея», «Міст Мірабо», «Зарізана голубка й водограй»

 

Ґійом Аполлінер — французький поет-авангардист, поет-новатор, якому належить низка художніх відкриттів у європейській ліриці. Нерідко його новаторство розглядають на формальному рівні, маю­чи на увазі відмову від пунктуації, створення віршів-каліграм, напо­внення фольклорних жанрів сучасним змістом. Але суть поетичної реформи Аполлінера значно глибша. Він запропонував новий підхід до розуміння поезії, уважаючи її засобом «пізнання життя й люд­ського “Я”». «Ні, не варто шукати сум у моїй творчості, а лише саме життя, постійну, усвідомлену волю до життя, до розуміння, до знан­ня його і вираження цього знання»,— писав Аполлінер.

Ґійом Аполлінер, справжнє його ім’я — Вільгельм-Альберт- Володимир-Олександр-Аполлінарій Костровицький. Народився він 1880 року в Римі. Його мати була дочкою польського емігранта і мала родовий маєток у Білорусії під Новогрудкою, по сусідству з Міцкевичами. До 9 років Аполлінер жив у Італії; потім його від­правили вчитися в Монако. Він часто був у Каннах та Ніцці, де мав друзів і пережив свою першу закоханість. 1899 року Костровицькі переїхали до Парижа, де Аполлінер прожив більшу частину свого життя, хоч його статус як громадянина Франції тривалий час був невизначеним, що дуже його засмучувало.

У Парижі Аполлінер нерідко бідував, жив на випадкові заро­бітки. Нарешті влаштувався приватним учителем. Почав писати й друкуватися під різними псевдонімами. Перша поетична збірка мала назву «Бестіарій» («Звіринець»). У підзаголовку стояло: «Кор­теж Орфея», тобто почет диких звірів, що покірно йшли за співцем.

   Пригадайте, яким даром володів Ор­фей.

 (Орфей зачаровував своїм ми­стецтвом природу, звірів, весь світ)

 Своє мистецтво Аполлінер теж ува­жав своєрідним орфізмом, що впливав на духовний стан світу, допомагаючи приборкати «звірів сучасності» — війну, розбрат, насильство. Поняття «орфізм»

Аполлінер уперше використав у книзі «Художники-кубісти» (1913). Прагнучи підкреслити «перетворювальний» ха­рактер поезії, він уживав цей термін і пі­зніше стосовно своєї творчості. У 31 рік письменника заарештовують, несправедливо звинувативши у ви­краденні з Лувра знаменитої «Джоконди» Леонардо да Вінчі. Він перебував у в’язниці всього тиждень, але пам’ятав цю неприєм­ність усе життя.

У 1900-х роках Аполлінер захопився кубізмом, товаришував з художником Пабло Пікассо. Для кубізму характерні розкладан­ня предметів і форм на геометричні фігури, вільна комбінація їх відповідно до задуму митця, а також симультанеїзм (франц. одно­часний) — зображення в одній площині різноманітних об’єктів, віддалених, не пов’язаних між собою образів, мотивів, вражень.

Але Ґ. Аполлінер не обмежувався рамками кубізму чи будь- якої іншої течії. Його поетичне новаторство було значно ширшим і надзвичайно багатогранним. Поет дивовижно вмів поєднува­ти фантастику та сатиру, героїку й інтимність, трагічне, комічне і ліричне. Аполлінер називав своє мистецтво «новим реалізмом», «надреалізмом», «сюрреалізмом». Він поєднував у творчості смі­ливі новації з давніми традиціями, лірику з прозою, історію з мі­фом. Нерідко відмовлявся від пунктуації, щоб посилити динаміку вірша, звертався до верлібру та монтажу як способу поєднання різ­номанітних елементів із метою відобразити розмаїття життя.

 Пригадайте, що таке «верлібр»?

(Система віршування без рими, суворого поділу на строфи, сталого ритму)

 1913 року вийшла друком збірка Ґ. Аполлінера «Алкоголі. Ві­рші 1898-1913 рр.», що увібрала в себе все найкраще, створене письменником за 15 років. Але сучасники не сприйняли її, надто новаторською вона була за змістом і формою («Алкоголі» — «жит­тя палюче, як спирт»).

Коли почалася Перша світова війна, Аполлінер добровільно записався в армію. Служив спочатку в артилерії, потім у піхоті, був поранений у голову осколком снаряда. Поет не припиняв твор­чості. У його ліриці з’являються антивоєнні мотиви, занепоко­єння через занепад віри, гуманістичних цінностей. Це знаходить відображення в збірці «Каліграми. Вірші Миру і Війни» (1918). Каліграми-вірші написані так, що їхні рядки утворюють певний малюнок.

Ослаблений після тяжкого поранення, Аполлінер захворів на іспанку й помер 1918 року. Лише наступні покоління належно оці­нили творчій доробок поета.

Виразне читання поезії Ґійóма Аполлінéра «Лорелея» 

Жила у Бахарасі білявка чарівна

Усіх мужчин в окрузі з ума звела вона

І врешті сам єпископ позвав її на суд

Та виправдати мусив через її красу

О Лорелеє очі у тебе як смарагд

Хто вчив тебе чаклунства який великий маг

Прокляті в мене очі проклята я сама

Хто в очі ті загляне тому життя нема

У них не самоцвіти пекельнії вогні

В огні в огні спаліте ті чари навісні

В тім полум'ї шаленім і я старий горю

Хай судить тебе інший а я програв цю гру

Не смійся превелебний молися небесам

Спали мене благаю рятуйсь як можеш сам

Поїхав мій коханий у чужодальній світ

Спали мене благаю мені немилий світ

Болить у мене серце то мабуть не к добру

Сама на себе гляну вже знаю що помру

Болить у мене серце відколи я сама

 

Болить у мене серце бо милого нема

Призвав тоді єпископ трьох лицарів як стій

Ведіть цю божевільну в дівочий монастир

О Лоро тужна Лоро в очах у тебе шал

Іди іди в черниці забудеш марний жаль

І рушили в дорогу вони учотирьох

І плакалась небога до провожатих трьох

Пустіть мене молю вас на верх тії скали

Нехай ще раз спогляну на замок мій згори

Нехай ще раз побачу свій образ у воді

А потім прилучуся до дів святих і вдів

Вже коси золотаві на вітрі розплелись

Вернися Лорелеє гукали їй вернись

Ви бачите по Рейну там човничок пливе

А в човні тім мій милий і він мене зове

Вертається мій милий у мене серце мре

Не стямилась причинна шубовснула у Рейн

Побачила свій образ то і сама вмирай

Ті сонячнії коси ті очі як смарагд

 

 Аналіз поезії

Сюжетною основою вірша «Лорелея» є легенда про рейнську красуню, яка своїм співом зачаровувала рибалок. У попередні епохи поети не раз зверталися до цього сюжету, розповідаючи свою історію трагічного кохання. Поміж них був і Г. Гейне («Не знаю, що стало зо мною...»), чий вірш став народною піснею. Якщо Гейне зосереджується на чарівно-згубному голосі Лорелеї, що «дикої пісні співає, неспіваної ніким», то Аполлінера цікавить передовсім доля таємничої красуні, яка мститься за зраджене кохання. Саме цей «романтично-символістичний» варіант сюжету й простежується у вірші Аполлінера.

Його героїня — це красуня Лорелея, яка мешкає в містечку Бахарасі. У цієї «білявки чарівної», згідно з німецьким еталоном жіночої краси, «сонячні коси» й «очі як смарагд». Але її краса нікому не приносить радості: «...усіх мужчин в окрузі з ума звела вона». Навіть сама героїня страждає від неї:

Прокляті в мене очі проклята я сама

Хто в очі ті загляне тому життя нема

У них не самоцвіти пекельнії вогні

В огні в огні спаліте ті чари навісні

Саме за цю згубну красу Лорелею й викликали на єпископський суд. Зачарований принадами юної дівчини, єпископ не може її засудити. Вона просить стратити її, бо не має сили терпіти страждання від кохання:

Болить у мене серце то мабуть не к добру

Сама на себе гляну вже знаю що помру

Болить у мене серце відколи я сама

Болить у мене серце бо милого нема

Три лицарі повели Лорелею в монастир, та вона відпросилася, аби з височини рейнської скелі попрощатися з рідним замком і востаннє побачити «свій образ у воді»:

Вже коси золотаві на вітрі розплелись

Вернися Лорелеє гукали їй вернись

Ви бачите по Рейну там човничок пливе

А в човні тім мій милий і він мене зове

Історія Лорелеї закінчилася трагічно: не в силах витримати муки й зачарована власним віддзеркаленням у воді, дівчина кинулася зі скелі в Рейн.

Бесіда за змістом вірша

Як трактує відомий сюжет німецької легенди Гійом Аполлінер в порівнянні з поезією Гайне?

Гійом Аполлінер зосереджує увагу на драматизмі життя героїні, яка глибоко страждає, не бажаючи нікому ні зла, ні болю.

Які художні засоби виразності використовує Гійом Аполлінер, щоб передати трагічну долю героїні?

Нетрадиційне трактування легенди Гійомом Аполлінером зачаровує читача. Метафоричність твору тільки посилює пристрасну вдачу Лорелеї. Прийом протиставлення використовує автор для підкреслення штучності та природності, духовного піднесення, кохання порівняно з темними почуттями, пристрастями.

Який стиль добирає для діалогу поет-авангардист ?

Схвильований, емоційний, невимушений діалог двох людей максимально наближений до розмовного. Саме життя, світ земних почуттів змальовано у поетичних рядках Аполлінера.

   Поезія  «Міст Мірабо»

Погляд Г.Аполлінера на життя і на місце поета та поезії в суспільстві характеризується активно - творчою позицією. Він вважав, що саме митець покликаний бути провідником суспільства, повинен розв'язувати гострі проблеми життя, "поезія є засобом пізнання та перетворення світу, відродженням духовності людства".

Людина для поета залишається володарем світу, який веде постійну боротьбу за життя на межі світла і темряви, миру і війни, високого і буденного.

За глибоким переконанням Аполлінера, поет має також боротися зі старими поетичними штампами, творити "несподіване", експериментувати.

Як зразок  цього експерименту - поезія «Міст Мірабо»

Поезія «Міст Мірабо» присвячена Марі Лорансен, з якою поет познайомився 1907 року. Їй було двадцять два роки, йому — двадцять сім. Марі — художниця, писала й вірші. Їхні стосунки тривали п’ять років, і, за словами митця, «можливо, були найважливішими» для нього. Але закоханим не судилося бути разом. У вірші відтворений не лише сум розлуки, а й роздуми поета про саме життя, про плин часу. До речі, у Марі теж був вірш, присвячений розлуці з Ґ. Аполлінером.

 

 Виразне читання  поезії "Міст Мірабо" 

Під мостом Мірабо струмує Сена

Так і любов

Біжить у тебе в мене

Журба і втіха крутнява шалена

Хай б'є годинник піч настає

Минають дні а я ще є

Рука в руці постіймо очі в очі

Під мостом рук

Вода тече хлюпоче

Од вічних поглядів спочити хоче

Хай б'є годинник піч настає

Минають дні а я ще є

Любов сплива як та вода бігуча

 

Любов сплива

Життя хода тягуча

Надія ж невгамовано жагуча

Хай б'є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

Минають дні години і хвилини

Мине любов

І знову не прилине

Під мостом Мірабо хай Сена плине

Хай б'є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

 

Критики досить часто вважають, що цей вірш передає смуток поета через швидкоплинність кохання, неможливість його зберегти, спинити плин життя. Деякі з них наголошують на песимістичному звучанні твору, в той час, коли сам поет наказував у своїх рядках " не шукайте суму... лише саме життя". Спростувати чи погодитися з цим твердженням, можливо тільки уважно вивчивши твір.

 У тексті оригіналу, виділені жирним шрифтом дієслова, порахуйте їх кількість, з 'ясуйте їх значення.

Дієслів п'ятнадцять, з них значення руху мають десять, непорушного стану -два, три (відтінок значення).

Кільцева композиція твору підкреслює, що все в житті повторюється, немає в ньому початку, ані кінця. Буття незмінне, перебуває в постійному русі. Образ ріки - це не тільки образ часу, але й життя. Вода - це життя, кохання - сенс життя.

 Що особливо вражає Вас у поезії Аполлінера «Міст Мірабо»?

Серед новацій Аполлінера - відмова від пунктуації: читання поезії без пауз -це дійсно вражає.

Відмова від пунктуації підкреслює важливість загальної мелодії вірша, що створюється за рахунок ритму, алітерацій, асонансів, пауз. У вірші співає сама душа, яка не знає ніяких зупинок та пауз(розділових знаків), у нескінченному вирі подій та почуттів (життя не знає перерв та зупинок).

Усе це не просто експериментаторство, а передусім - прагнення відтворити складний "потік життя", в якому всі зв'язки розвиваються й водночас усі фрагменти - "друзки реальності" - з'єднані невидимим ланцюгом, пізнати який покликана поезія. У цей спосіб поет ніби закликав читача до співпраці, до співтворчості.

 

  

Тема війни і миру у вірші Г. Аполлінера «Зарізана голубка й водограй»

О постаті убиті любі

О дорогі розквітлі губи

Міє Мареє

Єтто Лорі

Анні і ти Маріє

Де ви дівчата

 Я вас питаю

Та біля водограю

Що плаче й кличе

Голубка маревіє

Душа моя в тремкій напрузі

Де ви солдати мої друзі

Де ви Бійї Даліз Реналь

Печальні ваші імена

Як у церквах ходи луна

 

Б'ють відгомоном до небес

Ви в сонну воду глядитесь

І погляд ваш вмирає десь

Де Брак де Макс Жакоб Дерен

Що в нього очі як той Рейн

Де милий Кремніц волонтер

Вже може їх нема тепер

Душа ятриться з непокою

1 водограй рида зі мною

А як вони іще живі

Десь б'ються на Північнім фронті

Тим олеандри всі в крові

І сонце ранене в траві

На багрянистім горизонті

Переклад М. Лукаша

 

 

 Що може бути страшніше й абсурдніше за війну, коли люди, яких Бог обдарував душею й розумом, починають знищувати один одного. А якщо людина, яка змушена брати участь у війні, до того ж має душу поета, то їй набагато важче жити без кривавого безглуздя, бо її місія - пропустити все через себе, осмислити, а чім розповісти всім про пережите. Французький поет Г. Алоллінер, який був учасником Першої світової війни, вражения від воєнних страхіть втілив у фронтових поезіях, які згодом склали «Каліграми»,« Вірші Миру і Війни». Назва збірки відображає експериментаторство поета у самій формі твору. Аполлінер вважав каліграми одним із найважливіших своїх відкриттів, вбачаючи свій синтез поезії і візуальних мистецтв. Вони є наче мальована поезія: текст будується так, що утворює малюнок того предмета, про який ідеться.

 Шедевром каліфам є «Зарізана голубка й водограй». Розташувавши літери різного розміру рядками, що розходяться в різних напрямках, поет створив образ над струменями фонтана. Цей образ є символом вічного плачу по тих, що минули в Першій світовій війні.

 Вірш «Зарізана голубка й водограй - це ліричний монолог, сповнений болем.  Поет сумує за дівчатами, які не пізнали щастя:

 О постаті убиті любі,

 О дорогі розквітлі губи,

 Міє Марее

 Єтто Лорі

 Анні і ти Маріє

 Де ви дівчата?

 Я вас питаю?

 Питання до дівчат залишається без відповідей - війна все знищує: життя людей, нації,надію на материнство, радість кохання. Звучить у поезії і звернення до тих, кого війна розкидала по світу, і до тих, кого забрала смерть:

 Душа моя в тремкій напрузі,

 Де ви солдати мої друзі?

 Де ви Даліз Реналь?

 Туга поета за своїми друзями набуває космічних масштабів, особисте горе розростається до масштабів вселенської катастрофи:

 Печальні ваші імена

 Як у церквах ходи лунам

 Б’ють відгомоном до небес.

  Поет, протиставляючи, кладе на терези життя з одного боку смерть, кров, насильство, з іншою - людей, водограй, голубку. Що переважить? Скорбота через смерть, потік сліз ніколи не скінчаться, як нескінченний потік води в фонтані.

 Та біля водограю

 Що плаче й кличе

 Голубка маревіє…

 Голубка, що є символом миру, життя, а в Біблії - символом Духу Святого, є надією на перемогу життя над убивством. Символом неприродності того, що відбувається на війні, є закривавлені квіти - «олеандри всі в крові», Проте доки сонце, хоча і «ранене», іще живе, є надія на те, що світ ще можна врятувати.

 Г. Аполлінер сприймав війну ,як апокаліпсис і все ж таки сподівався на ті часи, що люди матимуть мудрість відмовитися від війни. Саме тому він говорив про свої вірші: «Ні, не треба шукати суму в моїй поезії, а лише саме життя».

Бесіда за змістом вірша та виконання завдань

♦     Визначте основну тему й основну думку вірша.

♦     Хто згадується у вірші, чому? Чи сподівається ліричний герой почути відповіді на свої запитання? Як називається цей худож­ній засіб?

♦     Розкрийте символічне значення образів зарізаної голубки та водограю.