О.Блок
Життєвий і творчий шлях О. Блока (1880–1921)
Яка жага безумна — жить.
Все здійснене обожествити,
І втілити все нерозкрите,
В нечуваному продзвеніть! —
пише молодий поет Олександр Блок, сповнений оптимізму, надій на «свободу яснокрилу» , закоханий у Прекрасну Даму.
Його називають одним із найяскравіших представників символізму, що увібрав у своїй творчості найкращі здобутки російської класичної лірики та модерні філософські ідеї В. Соловйова.
Народився Олександр Блок у Петербурзі в старовинній шляхетній родині.
Батька хлопець майже не знав, бо мати, невдоволена шлюбом, швидко розлучилася з чоловіком. Виховувався майбутній поет у родині діда, відомого вченого-ботаніка О. Бекетова. Навчався на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету, тоді ж почав писати. Перший юнацький цикл віршів мав латинську назву, у перекладі — «Напередодні світу». У 23 роки поет одружився з Любов’ю Менделєєвою, дочкою знаменитого вченого-хіміка. Своїй коханій Блок присвятив збірку «Вірші про Прекрасну Даму», яка вийшла 1905 року й принесла йому славу. Тоді ж поет познайомився з відомим символістом Андрієм Бєлим; у журналі «Новий шлях» виходять друком десять його поезій.
О. Блок пише публіцистичні статті, у яких висловлює думки про необхідність подолання прірви між інтелігенцією та народом, про суспільну роль митця.
Працює над поетичними циклами «Сніжна маска», «Вільні думки», «Страшний світ», «Ямби», «Італійські поезії», «Різні вірші», «Арфи та скрипки», «Кармен», «Батьківщина» та ін., над поемами «Нічні фіалки», «Солов’їний сад», п’єсою «Троянда і хрест». 1916 року Блок був мобілізований на фронт, служив у військово- будівельному загоні; через рік почав працювати в слідчій комісії Тимчасового уряду. Соціалістичну революцію сприйняв як бурю, що здатна очистити життя від скверни, зруйнувати старий облудний світ.
У перші повоєнні роки пережив творчій злет, висловивши своє ставлення до сучасного та історичного шляхів Росії у творах «Дванадцять», «Скіфи» та ін. Однак реалії радянського часу принесли поетові розчарування.
1921 року поет помер у Петрограді. Символізм О. Блока мав національно-самобутній характер. Від містичної замкненості в особистих переживаннях поет приходить до художнього осмислення реальності й усвідомлення своєї єдності з народом і батьківщиною. Розчарування у філософських ідеях, які він наслідував, привели до появи урбаністичних та апокаліптичних мотивів у творчості, «життєвих досвідів», що їх митець виніс зі своїх сутичок із «страшним світом».
Вірш «Незнайомка»
По вечерам над ресторанами
Горячий воздух дик и глух,
И правит окриками пьяными
Весенний и тлетворный дух.
Вдали, над пылью переулочной,
Над скукой загородных дач,
Чуть золотится крендель булочной,
И раздается детский плач.
И каждый вечер, за шлагбаумами,
Заламывая котелки,
Среди канав гуляют с дамами
Испытанные остряки.
Над озером скрипят уключины,
И раздается женский визг,
А в небе, ко всему приученный,
Бессмысленно кривится диск.
И каждый вечер друг единственный
В моем стакане отражен
И влагой терпкой и таинственной,
Как я, смирен и оглушен.
А рядом у соседних столиков
Лакеи сонные торчат,
И пьяницы с глазами кроликов
«In vino veritas!»* кричат.
И каждый вечер, в час назначенный,
(Иль это только снится мне?)
Девичий стан, шелками схваченный,
В туманном движется окне.
И медленно, пройдя меж пьяными,
Всегда без спутников, одна,
Дыша духами и туманами,
Она садится у окна.
И веют древними поверьями
Ее упругие шелка,
И шляпа с траурными перьями,
И в кольцах узкая рука.
И странной близостью закованный,
Смотрю за темную вуаль,
И вижу берег очарованный
И очарованную даль.
Глухие тайны мне поручены,
Мне чье-то солнце вручено,
И все души моей излучины
Пронзило терпкое вино.
И перья страуса склоненные
В моем качаются мозгу,
И очи синие бездонные
Цветут на дальнем берегу.
В моей душе лежит сокровище,
И ключ поручен только мне!
Ты право, пьяное чудовище!
Я знаю: истина в вине.
♦ Який конфлікт наявний у творі?
(Між дійсністю та ідеалом)
♦ Які образи та деталі підкреслюють бездуховність повсякденного життя?
(Гарячий шал ресторанів, п’яні окрики, дитячий плач, жіночий виск, прогулянки серед канав тощо)
♦ Знайдіть і зачитайте портрет Незнайомої. Що підкреслює автор в описі?
♦ У чому виявляється авторська іронія?
(Останні рядки стосуються ліричного героя, який тотожний авторові.)
Конфлікт у вірші О. Блока «Незнайомка» подається через призму романтичної іронії і становить основу сюжету. Дійсність у цій поезії — це світ обивателів, що гайнують свої дні у трясовині затишку, пияцтва, фліртів. Ця реальність представлена у вірші у двох замальовках: дачне передмістя та задушливе приміщення ресторану.
Саме в чадному ресторані з’являється Незнайома — загадкова красуня, що заволоділа серцем ліричного героя. Її образ оповитий чарівним серпанком, риси обличчя та обрис фігури невизначені, туманні, розмиті, ніби з «нетутешнього» світу, тому ліричний герой бачить «берег зачарований і чарами пойняту даль». Образ Незнайомої переростає межі образу земної жінки. Вона символізує містичний ідеал жіночої краси, пов’язаний з ідеєю Вічної Жіночності, самої гармонії. Виникаючи на межі реальності та марення, образ Незнайомої в завершальній частині вірша розпадається на окремі фрагменти.
"О, весна! без конца и без краю..."
* * *
О, весна! без конца и без краю —
Без конца и без краю мечта!
Узнаю тебя, жизнь! Принимаю!
И приветствую звоном щита!
Принимаю тебя, неудача,
И удача, тебе мой привет!
В заколдованной области плача,
В тайне смеха — позорного нет!
Принимаю бессонные споры,
Утро в завесах темных окна,
Чтоб мои воспаленные взоры
Раздражала, пьянила весна!
Принимаю пустынные веси!
И колодцы земных городов!
Осветленный простор поднебесий
И томления рабьих трудов!
И встречаю тебя у порога —
С буйным ветром в змеиных кудрях,
С неразгаданным именем бога
На холодных и сжатых губах...
Перед этой враждующей встречей
Никогда я не брошу щита...
Никогда не откроешь ты плечи...
Но над нами — хмельная мечта!
И смотрю, и вражду измеряю,
Ненавидя, кляня и любя:
За мученья, за гибель — я знаю —
Всё равно: принимаю тебя!
24 октября 1907
О доблестях, о подвигах, о славе
Я забывал на горестной земле,
Когда твое лицо в простой оправе
Передо мной сияло на столе.
Но час настал, и ты ушла из дому.
Я бросил в ночь заветное кольцо.
Ты отдала свою судьбу другому,
И я забыл прекрасное лицо.
Летели дни, крутясь проклятым роем...
Вино и страсть терзали жизнь мою...
И вспомнил я тебя пред аналоем,
И звал тебя, как молодость свою...
Я звал тебя, но -ты не оглянулась,
Я слезы лил, но ты не снизошла.
Ты в синий плащ печально завернулась,
В сырую ночь ты из дому ушла.
Не знаю, где приют своей гордыне
Ты, милая, ты, нежная,нашла...
Я крепко сплю, мне снится,плащ твой синий,
В котором ты в сырую ночь ушла...
Уж не мечтать о нежности, о славе,
Все миновалось, молодость прошла?
Твое лицо в его простой оправе
Своей рукой убрал я со стола.