М.Цвєтаєва
Цветаева Марина Ивановна (1892-1941)
Марина Цвєтаєва – російська поетеса, прозаїк, перекладачка, одна з найкращих поетів XX століття.
Марина Іванівна Цвєтаєва увічнила своє ім'я в літературній історії як велика поетеса.
Народилася вона в 1892 році в Москві. За власними словами, писати вірші почала з семи років. Весь її бурхливий і тернистий життєвий шлях був згодом нерозривно пов'язаний з творчістю. А вона, в свою чергу, не тільки знаходила джерела натхнення в знайомстві, спілкуванні і дружбі з великими літераторами тієї епохи, а й спиралася на спогади про дитинство, життя в еміграції, трагізм долі Росії і особисті драми.
ХРОНОЛОГІЧНА ТАБЛИЦЯ МАРИНИ ЦВЄТАЄВОЇ
1892, 26 вересня – народження Марини Іванівни Цвєтаєвої в родині Івана Володимировича Цвєтаєва, вченого-філолога і мистецтвознавця, засновника і першого директора Московського музею образотворчих мистецтв (Музей образотворчих мистецтв ім. Пушкіна). Мати – Марія Олександрівна Мейн була талановитою піаністкою.
1898-1908 – роки навчання в Росії і за кордоном.
1910 – початок літературної діяльності. Поява першої книги віршів «Вечірній альбом», до якого увійшли 111 віршів.
1912 – заміжжя, народження доньки Аріадни. Друга книга віршів «Чарівний ліхтар».
1917-1920 – робота над книгою «Лебединий стан».
1922-1925 – напружена літературна робота: книги «Версти» (1922), «Ремесло», «Психея» (1923), трагедії «Аріадна» (1924), «Федра» (1927), есе про поетів «Мій Пушкін», «Живе про живе» (1926), поеми «Поема гори», «Поема кінця» (1924).
1922-1939 – еміграція. Життя в Берліні, Чехословаччині, Франції. Туга за батьківщиною, важкі умови життя. Публікація в різних видавництвах Берліна поеми «Цар-дівиця», книги поезій «Розлука», «Вірші до Блока», «Ремесло» і «Психея». У Празі видана поема «Молодець», автобіографічна повість «Мої служби», в Парижі видана «Поема Гори» і «Поема Кінця».
1937 – дозвіл на повернення до Росії.
1939 – повернення в Росію. Арешт чоловіка і доньки, новий етап бездомності та бідності, жалюгідне існування за рахунок переказів. Чоловіка Сергія розстрілюють в 1941 році, а доньку через 15 років реабілітують.
1941 – початок Великої Вітчизняної війни. Евакуація з сином в Прикам’є (Єлабуга).
1941, 31 серпня – в Єлабузі, під гнітом особистих нещасть, на самоті, в стані душевної депресії Марина Іванівна Цвєтаєва покінчила з собою.
ПОЕТИЧНІ ЦИКЛИ
З жовтня 1914 по травень 1915 років Цвєтаєва створила цикл ніжних віршів, натхнених знайомством з поетесою Софією Парнок під назвою «Подруга».
1916 рік ознаменувався виходом циклів віршів, присвячених приїзду в Москву Осипа Мандельштама, а також самої Москві. У тому ж році як з рогу достатку вірші до Олександра Блоку виливаються в однойменний цикл «Вірші до Блоку».
Літо 1916 року, назване мистецтвознавцями «Олександрівським літом», ознаменоване створенням циклу віршів до Анни Ахматової. У тому ж році на тлі розчарувань і розставань Цвєтаєва створила цикл «Безсоння», в якому розкрила теми самотності і самоти.
Сім віршів, написаних в 1917 році, лягли в основу циклу «Дон-Жуан». Це свого роду відсилання до пушкінського «Кам'яного гостя». З огляду на особливе ставлення поетеси до Пушкіна, складається враження, що за допомогою своїх творів вона вступає з ним у діалог.
1921 рік пов'язаний зі знайомством з князем С. М. Волконським. Йому теж присвячені вірші, об'єднані в цикл «Учень». Надалі Цвєтаєвою було написано багато ліричних віршів, звернених до чоловіка, в рамках циклів «Марина», «Розлука», «Георгій». Про «Розлуку» надзвичайно високо відгукувався Андрій Білий, якого Марина Іванівна зустріла в Берліні в 1922 році.
У 1930 році вона написала реквієм Володимиру Маяковському, що складається з семи віршів. Загибель поета глибоко вразила Марину Іванівну, незважаючи на те, що дружба між ними в один час негативно позначилася на літературній долі Цвєтаєвої.
У 1931 році вона приступила до роботи над циклом «Вірші до Пушкіна».
У 1932 році був створений цикл «Ici-haut» ( «Тут - в піднебессі»), присвячений пам'яті поета М. А. Волошина.
З липня 1933 року паралельно із закінченням роботи над віршованим циклом «Стіл» Цвєтаєва пише автобіографічні нариси «Лавровий вінок», «Наречений», «Відкриття музею», «Будинок біля Старого Пимена». Через два роки вона створює цикл віршів на смерть поета Н. Гронського «Надгробок», з яким познайомилася в 1928 році. У містечку Фавьер був написаний цикл «Батькам», що складається з двох віршів.
Надалі Цвєтаєва працювала над циклами «Березень» і «Март», присвяченими життю в Чехії, де вона возз'єдналася з чоловіком після довгої розлуки.
ТЕМИ ТВОРЧОСТІ
Поетеса створювала вірші, викликаючи кожне слово з глибин своєї душі. При цьому вірші писалися легко і пристрасно, адже вона не прагнула підкорити свою творчість очікуваним уявленням громадськості. І тему любові в поезії Цвєтаєвої, мабуть, можна вважати еталоном самовираження. Це було визнано літературними критиками, проте, талант поетеси все одно піддавався оскарженню.
З ходом часу поезія Цвєтаєвої неминуче видозмінюється. У роки еміграції і безгрошів'я вона стає зрілою. Марина Іванівна постає як оратор на трибуні свого особистісного зростання. Дружнє спілкування з Маяковським привнесло в її творчість риси футуризму.
Разом з тим помітний взаємозв'язок її віршів з російським фольклором. Звідси і випливає тема батьківщини в творіннях Цвєтаєвої. Поетеса мала чітку громадянську позицію, що виражалася в неприйнятті встановленого політичного ладу на зорі Жовтневої революції. Вона багато писала про трагічну загибель Росії і її муки. Про це вона думала в роки еміграції в Німеччині, Чехії, Франції. Але в паризькі роки Цвєтаєва вже більше писала прозові твори, доповнені мемуарами і критичними статтями.
Драматичні обставини життя М. І. Цвєтаєвої, роки еміграції і подальша трагічна доля сприяли посиленню в її творчості теми туги і самотності, загостреного відчуття швидкої смерті і поетичного безсмертя.
Велика частина творів присвячена, звичайно ж, кохання. Коли Цвєтаєва познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Сергієм Ефроном, то дякувала долі за такий подарунок. Вона не просто любила чоловіка, а обожнювала його. Багато її вірші присвячені саме Сергію. Ось чому твори Цвєтаєвої чіпають за душу. Любовні переживання знайомі практично всім людям, тому в цвєтаєвских рядках кожна людина знайде щось своє, рідне.
АНАЛИЗ СТИХОТВОРЕНИЯ “МНЕ НРАВИТСЯ, ЧТО ВЫ БОЛЬНЫ НЕ МНОЙ”
История создания
В 1915 году, когда было создано стихотворение “Мне нравится, что вы больны”, у Цветаевой уже был ребенок. И тем не менее она посвятила столь важные строки какому-то мужчине, который явно не был отцом ребенка.
Долгие годы адресат этих строк был литературоведческой тайной, которую только в 1980-м открыла сестра поэтессы Анастасия Цветаева. Оказывается, стихотворение было написано о втором муже Анастасии, Маврикии Минце. Но мало знать, кому посвящено произведение, важно понимать и его предысторию.
Молодой человек, попавший в дом Цветаевых, проводил с сестрой поэтессы много времени. Она к тому времени была в разводе и воспитывала ребенка, не мечтая о дальнейшем устройстве личной жизни. Но Маврикий очень увлекся Анастасией. Однако перед его обаянием не устояла и Марина. Мужчина преклонялся перед ее талантом, но как женщина она привлекала его гораздо меньше. Правда, Анастасия была уверена, что сестра просто не стала мешать ее счастью. Как бы там ни было, влюбленность так и не стала взаимной, но подарила миру прекрасные строки.
Сестры, ничего не скрывавшие друг от друга, хранили эту общую тайну от мужчины, которого обе любили.
Жанр, направление, размер
Видя первые строки лирического стихотворения, читатель сразу понимает, что ему предстоит наблюдать крик души, изничтожаемой воспоминаниями о возможном счастье, кажущимся сквозь годы так бездарно упущенным. Словом, первые строки задают весьма замысловатый и актуальный базис для произведения любовной лирики.
Отвечая на вопрос “к какому литературному направлению принадлежит творчество Цветаевой”, можно с большой уверенностью сказать, что ни к какому. Помимо того, что Цветаева не искала на своем творческом пути идентичности с каким бы то ни было литературным направлением, она не создавала собственной школы. Ее уникальность не была кричащей, направленной на привлечение внимания: Цветаевой просто нравилось быть Цветаевой — выдающимся поэтом, находящим и понимающим новые формы, которого по сей в день печатают в сборниках с пометкой “вне групп”.
Стихотворение «Мне нравится…» сложено пятистопным ямбом, характерным для ранних произведений поэтессы. К тому времени Цветаева уже начинала активно использовать более модный трехсложный размер — дактиль, однако светлые воспоминания об ушедших годах и ушедших надеждах возвращали поэтессу к прежним формам. А вот используя перекрестную рифмовку и чередуя мужскую и женскую рифму (мужская для строк А, женская — для строк В), Цветаева остается верна собственным канонам.
Композиция
Композиционное деление произведения задала сама поэтесса: к нем шесть строф, которые пропорционально делятся на три части.
Первые две строфы лирическая героиня посвящает своему непризнанию, гордо и изящно заявляя о том, что она рада не видеть в мужчине объект влюбленности, рада, что при виде него она не краснеет и твердо стоит на земле – и рада, что эта несимпатия взаимна.
Вторая часть уже явно наполнена нотками сожаления, которые пока что проявляют себя только в тоне повествования: она перечисляет такие атрибуты влюбленности, как поцелуи и объятья, которые завершаются свадьбой, но на этот рае ее “мне нравится” звучит уже куда менее уверенно.
В третьей части сожаление выражается напрямую: она использует слово “увы”, чтобы показать, что все сказанное выше – это просто самоутешение. На самом деле она желала бы отношений и любви от этого мужчины.
Жанр
Это прекрасный в своем гордом изяществе образец любовной лирики. Признание, которое исходит из сердца настоящей женщины, уже познавшей, что такое любовное чувство, и понимающей, что есть вещи и более важные. Она подчеркивает, что благодаря свободе от плотского увлечения может быть собой, не отвлекаясь на любовные чувства. И для нее это действительно важно.
Художественные средства
Как и во многих своих стихотворениях, Цветаева передает мысли и эмоции лирической героини за счет богатой палитры художественных средств. Так, в “Мне нравится, что вы больны” она использует:
- Эпитеты – “тяжелый шар”, “удушливая волна”, “адовый огонь”, “церковная тишина”, “ночной покой”, “закатные встречи”.
- Метафоры – “шар не уплывет под ногами”, “я больна не вами”, “краснеть удушливой волной”, “спасибо вам и сердцем, и рукой”.
Они работают не только на передачу идеи, но и помогают нарисовать тонкий мир чувств, который так сложно описать. Благодаря мастерству поэтессы читатель может в полной мере прочувствовать все то, что чувствовала она к объекту своей юношеской любви, чье имя теперь известно, – Маврикию Минцу.
Мне нравится, что вы больны не мной,
Мне нравится, что я больна не вами,
Что никогда тяжелый шар земной
Не уплывет под нашими ногами.
Мне нравится, что можно быть смешной -
Распущенной - и не играть словами,
И не краснеть удушливой волной,
Слегка соприкоснувшись рукавами.
Мне нравится еще, что вы при мне
Спокойно обнимаете другую,
Не прочите мне в адовом огне
Гореть за то, что я не вас целую.
Что имя нежное мое, мой нежный, не
Упоминаете ни днем, ни ночью - всуе...
Что никогда в церковной тишине
Не пропоют над нами: аллилуйя!
Спасибо вам и сердцем и рукой
За то, что вы меня - не зная сами! -
Так любите: за мой ночной покой,
За редкость встреч закатными часами,
За наши не-гулянья под луной,
За солнце, не у нас над головами,-
За то, что вы больны - увы! - не мной,
За то, что я больна - увы! - не вами!
...Уж сколько их упало в эту бездну,
Разверзтую вдали!
Настанет день, когда и я исчезну
С поверхности земли.
Застынет все, что пело и боролось,
Сияло и рвалось.
И зелень глаз моих, и нежный голос,
И золото волос.
И будет жизнь с ее насущным хлебом,
С забывчивостью дня.
И будет все - как будто бы под небом
И не было меня!
Изменчивой, как дети, в каждой мине,
И так недолго злой,
Любившей час, когда дрова в камине
Становятся золой.
Виолончель, и кавалькады в чаще,
И колокол в селе...
- Меня, такой живой и настоящей
На ласковой земле!
К вам всем - что мне, ни в чем не знавшей меры,
Чужие и свои?!-
Я обращаюсь с требованьем веры
И с просьбой о любви.
И день и ночь, и письменно и устно:
За правду да и нет,
За то, что мне так часто - слишком грустно
И только двадцать лет,
За то, что мне прямая неизбежность -
Прощение обид,
За всю мою безудержную нежность
И слишком гордый вид,
За быстроту стремительных событий,
За правду, за игру...
- Послушайте! - Еще меня любите
За то, что я умру.
М. Цветаева
8 декабря 1913
Вчера еще в глаза глядел...
Вчера еще в глаза глядел,
А нынче - всё косится в сторону!
Вчера еще до птиц сидел,-
Всё жаворонки нынче - вороны!
Я глупая, а ты умен,
Живой, а я остолбенелая.
О, вопль женщин всех времен:
"Мой милый, что тебе я сделала?!"
И слезы ей - вода, и кровь -
Вода,- в крови, в слезах умылася!
Не мать, а мачеха - Любовь:
Не ждите ни суда, ни милости.
Увозят милых корабли,
Уводит их дорога белая...
И стон стоит вдоль всей земли:
"Мой милый, что тебе я сделала?"
Вчера еще - в ногах лежал!
Равнял с Китайскою державою!
Враз обе рученьки разжал,-
Жизнь выпала - копейкой ржавою!
Детоубийцей на суду
Стою - немилая, несмелая.
Я и в аду тебе скажу:
"Мой милый, что тебе я сделала?"
Спрошу я стул, спрошу кровать:
"За что, за что терплю и бедствую?"
"Отцеловал - колесовать:
Другую целовать",- ответствуют.
Жить приучил в самом огне,
Сам бросил - в степь заледенелую!
Вот что ты, милый, сделал мне!
Мой милый, что тебе - я сделала?
Всё ведаю - не прекословь!
Вновь зрячая - уж не любовница!
Где отступается Любовь,
Там подступает Смерть-садовница.
Самo - что дерево трясти! -
В срок яблоко спадает спелое...
- За всё, за всё меня прости,
Мой милый,- что тебе я сделала!