С.Єсєнін
Сергій Єсєнін (1895-1925)
Поет, якого відносять до «новоселянських». Прихильник імажинізму. Провідні теми: любов до батьківщини, до землі; замилування природою, милосердне ставлення до тварин. Уболіває за долю села, яке стискує «залізна рука» міста (трактори, залізниця та ін.). Багато любовної лірики. Вірш мелодійний, легкий, емоційно наснажений, близький до народної творчості.
Біографія
Народився у селі Костянтинові Рязанської області 3 жовтня 1895 року у селянській родині.
Початкову освіту отримав в місцевому земському училищі (1904-1909) , потім до 1912 року – у класі церковно-парафіяльної школи. У 1913 році вступив до міського народного університету Шанявського в Москві.
Перші вірші Єсеніна були опубліковані в 1914 році.
В Москві відвідував заняття літературно-музичного гуртка ім. Івана Сурикова, який об’єднував поетів — вихідців з народу.
Хоча Москва була охоплена революційним рухом, молодий поет не захоплювався робітничим життям і не поклав його в основу своєї творчості. Він тягнувся до зображання патріархального минулого Русі, зокрема села.
Згодом Сергій Єсенін переїжджає до Петрограда, де особисто знайомиться з О. Блоком.
Популярність Єсеніна зростала, особливо після появи його першої збірки поезії «Голуб» у 1916 році.
У 1918-1920 роках Єсенін захоплюється імажинізмом , випускає збірки віршів : «Сповідь хулігана» (1921), « Трерядніца » (1921), «Вірші скандаліста » (1923), «Москва шинкарська» (1924).
Після знайомства з танцівницею Айседорою Дункан в 1921 році, Єсенін незабаром одружується з нею. До цього жив з А.Р.Ізрядновою (мав з нею сина Юрія) , З.Н.Райх (син Костянтин, дочка Тетяна), Н.Вольпіною (син Олександр). Після весілля з Дункан подорожував по Європі, США. Їх шлюб виявився короткий – в 1923 році пара розпалася, і Єсенін повернувся до Москви.
Надалі творчості Єсеніна дуже критично були описані російські лідери (1925, « Країна негідників »). У цьому ж році в житті Єсеніна виходить видання «Русь Радянська».
Восени 1925 поет одружується на внучці Л. Толстого – Софії Андріївні. Депресія, алкогольна залежність, тиск влади послужило причиною того, що нова дружина помістила Сергія в психоневрологічну лікарню.
Єсенін планував улітку поїхати в Італію, до Максима Горького. Але цей задум залишився нездійсненним: у ніч на 28 грудня 1925 року Сергій Єсенін покінчив життя самогубством.
Хронологічна таблиця Сергія Єсеніна*
21 вересня 1895р. Сергій Олександрович Єсенін народився в селі Константиново (Рязанської губернії).
1904р. Єсенін пішов в Костянтинівське земське училище, потім почав навчання в закритій церковно-учительській школі.
1912р. пішов з дому, після прибув до Москви, працював у м’ясній крамниці, а потім – в друкарні І. Д. Ситіна.
Літо 1912р. Написав збірку віршів «Хворі думи».
1913р. Сергій знайомиться з Анною Романівною Ізрядновою.
21 грудня 1914р. У Єсеніна народжується син Юрій. У 1914 в дитячому журналі «Маленький світ» вперше опубліковані його вірші.
1915р. Їде в Петроград, в якому знайомиться з такими особистостями, як: Блок, Городецький, Клюєв.
Початок 1916р. Видає свою першу збірку віршів «Радуниця».
Квітень 1916р. Сергія Єсеніна закликають в армію. В армії він служить в санітарному поїзді.
1918р. У Петрограді Єсенін видає другу збірку віршів «Голубень», книгу «Преображення», поему «Іонія».
1919р. Сергій Єсенін стає одним із творців російського імажинізму.
1920р. Пише драматичну поему «Пугачов», поеми «Пісня про великий похід», «Анна Снєгіна», «Русь йде» і «Русь радянська». Випускається збірка віршів «Москва кабацька».
1921р. Єсенін знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Айседорою Дункан.
1922р. Єсенін здійснює тривалу поїздку по Західній Європі (відвідує Берлін, Францію) і США. По поверненню, Єсенін одружується на Айседорі Дункан.
1923р. Шлюб розпався.
1924р. Подорож по Закавказзі. Пише вірші «Лист матері», «Лист до жінки», випускає збірку «Перські мотиви».
27 лютого 1925р. Єсенін встигає написати свій останній твір «До побачення, друже мій, до побачення …».
28 лютого 1925р. За офіційною версією Сергій Єсенін вчинив самогубство в готелі «Англетер», за неофіційною – його вбили спецслужби.
Сергій Єсенін і Україна
Сергій Єсенін мандрував багато. Приїздив він і до України, зокрема до Харкова та Києва. Зовсім юним переклав та опублікував уривок з поеми Тараса Шевченка "Княжна". У Єсеніна є вірш, що має підзаголовок "З Тараса Шевченка", датований 1914 роком і присвячений сторіччю від дня народження великого українського поета. Нижче наведено його вільний переклад російською мовою уривка з поеми «Княжна»[3]:
Село! В душе моей покой,
Село в Украйне дорогой.
И полный сказок й чудес.
Кругом села зеленый лес
Цветут сады, белеют хаты,
А на горе стоят палаты.
И перед крашеным окном
В зеленых листьях тополя,
А там все лес и все поля,
И степь, и горы за Днепром,
И в небе темно-голубом
Сам Бог витает над селом.
Поезія Сергія Єсеніна добре знана й любима українським читачем. Його твори перекладали Сосю-ра, Коломієць, Упеник, Швець, Левицький, Бич та наш земляк А. М'ястківський.
Про свою любов до Єсеніна писав український письменник Юрій Яновський у вірші — відповіді на трагічну смерть поета.
Збережу на пізню дорогу,
На осінні срібні дні —
Мли весняної намріяну тривогу,
Золотаві обрійні вогні.
Я люблю тебе, душевного поета,
Той мені Єсенін — синій "сон". . .
Тихо так тополя силуетиться,
І його рядки, як меду сот.
Знаю, що життя іде невпинно —
Знаю, що з весняного коріння
Треба вже стежками стугоніть.
Дмитро Павличко назвав Єсеніна "метеором російської поезії", і "особливо дороге нам те, — відзначає український поет, — що твори Єсеніна оспівували єдність людини з природою, нам дороге виховання людини в дусі пошани до природи, яке має так само патріотичний сенс".
З роками все більше розкривається перед нами єсенінська любов до отчого краю, його переживання за долю рідної природи, за збереження її краси. Про це пише Д. Павличко у вірші "У хаті Єсеніна"
Тільки нині ми відкрили рису,
Де заліг твій невимовний біль,
Коли людство, як твою актрису,
Шарфом диму стис автомобіль.
Струп'ям нафти вкрились океани,
Трутизняним хмар'ям — небеса. . .
Лиш твоя береза рано встане,
Вмиє світ лише її роса.
Море знов зеленим листям бризне,
І поллється в душі нам блакить.
І твоїй любові до Вітчизни
Сто віків є чим на світі жить.
Мир таинственный...
Мир таинственный, мир мой древний,
Ты, как ветер, затих и присел.
Вот сдавили за шею деревню
Каменные руки шоссе.
Так испуганно в снежную выбель
Заметалась звенящая жуть...
Здравствуй ты, моя черная гибель,
Я навстречу к тебе выхожу!
Город, город, ты в схватке жестокой
Окрестил нас как падаль и мразь.
Стынет поле в тоске волоокой,
Телеграфными столбами давясь.
Жилист мускул у дьявольской выи
И легка ей чугунная гать.
Ну да что же! Ведь нам не впервые
И расшатываться и пропадать.
Лист до жінки
Письмо к женщине
Вы помните,
Вы все, конечно, помните,
Как я стоял,
Приблизившись к стене,
Взволнованно ходили вы по комнате
И что-то резкое
В лицо бросали мне.
Вы говорили:
Нам пора расстаться,
Что вас измучила
Моя шальная жизнь,
Что вам пора за дело приниматься,
А мой удел -
Катиться дальше, вниз.
Любимая!
Меня вы не любили.
Не знали вы, что в сонмище людском
Я был, как лошадь, загнанная в мыле,
Пришпоренная смелым ездоком.
Не знали вы,
Что я в сплошном дыму,
В развороченном бурей быте
С того и мучаюсь, что не пойму -
Куда несет нас рок событий.
Лицом к лицу
Лица не увидать.
Большое видится на расстоянье.
Когда кипит морская гладь,
Корабль в плачевном состоянье.
Земля - корабль!
Но кто-то вдруг
За новой жизнью, новой славой
В прямую гущу бурь и вьюг
Ее направил величаво.
Ну кто ж из нас на палубе большой
Не падал, не блевал и не ругался?
Их мало, с опытной душой,
Кто крепким в качке оставался.
Тогда и я
Под дикий шум,
Но зрело знающий работу,
Спустился в корабельный трюм,
Чтоб не смотреть людскую рвоту.
Тот трюм был -
Русским кабаком.
И я склонился над стаканом,
Чтоб, не страдая ни о ком,
Себя сгубить
В угаре пьяном.
Любимая!
Я мучил вас,
У вас была тоска
В глазах усталых:
Что я пред вами напоказ
Себя растрачивал в скандалах.
Но вы не знали,
Что в сплошном дыму,
В развороченном бурей быте
С того и мучаюсь,
Что не пойму,
Куда несет нас рок событий...
. . . . . . . . . . . . . . .
Теперь года прошли,
Я в возрасте ином.
И чувствую и мыслю по-иному.
И говорю за праздничным вином:
Хвала и слава рулевому!
Сегодня я
В ударе нежных чувств.
Я вспомнил вашу грустную усталость.
И вот теперь
Я сообщить вам мчусь,
Каков я был
И что со мною сталось!
Любимая!
Сказать приятно мне:
Я избежал паденья с кручи.
Теперь в Советской стороне
Я самый яростный попутчик.
Я стал не тем,
Кем был тогда.
Не мучил бы я вас,
Как это было раньше.
За знамя вольности
И светлого труда
Готов идти хоть до Ла-Манша.
Простите мне...
Я знаю: вы не та -
Живете вы
С серьезным, умным мужем;
Что не нужна вам наша маета,
И сам я вам
Ни капельки не нужен.
Живите так,
Как вас ведет звезда,
Под кущей обновленной сени.
С приветствием,
Вас помнящий всегда
Знакомый ваш
Сергей Есенин.
1924
Аналіз поезії
Це вірш – поетичне покаяння, звернення до коханої. Воно починається, як ніби з питання, чи пам’ятає вона… Але сам автор перериває себе, адже, звичайно, Улюблена пам’ятає все. І на жаль, багато краще було б їй забути. Занадто багато страждань приніс їй Поет, але тепер він кається.
Пригадується йому сцена на кораблі, коли він стояв біля стіни… Можна зрозуміти, що у стіни не стільки фізичний, а психологічний. Молодий Єсенін не знав більше, як врятувати себе у морі життя. Хіба що забутися випивкою?
І він згадує, як Улюблена кидала йому шпильки, хотіла розлучитися… Яка вона була змучена, втомлена. Знаємо, що Єсенін любив творчу і дуже талановиту жінку. Ось і недарма у вірші вона кричить, що їй потрібно зайнятися своїм покликанням, а йому продовжувати опускатися. Його вона порівнює з каменем, що котиться вниз. І тут Поет розуміє, що все-таки навіть Улюблена його не любить. Думає вона лише про себе. Не бачить, як він страждає. Не відчуває, що він сам, його натхнення і дар загнані, ніби кінь (використовується порівняння). Навколо тільки байдуже «сонмище» людей. Навколо буря (ймовірно, революція), а вся земля – корабель (використовується метафора). Тут ми знаходимо відому фразу про те, що велике можна побачити лише на відстані, а не лицем до лиця.
Так, Поет трохи себе виправдовує, кажучи, що ті рідкісні «досвідчені душі», які відразу знають, як жити. Хто з нас не?!.. Так, він спустився в трюм життя, щоб відволіктися від несучої кудись бурі, від тонучого корабля, від ругающихся пасажирів. Забутися в шинку… І навіть погубити себе. Страшний час воєн і революцій, пора руйнування всіх підвалин, культури, країни. У Поета не влаштований навіть побут, не можна нормально творити. Страх, агресія, нереалізованість виливаються в потворні скандали.
Отговорила роща золотая
Березовым, веселым языком,
И журавли, печально пролетая,
Уж не жалеют больше ни о ком.
Кого жалеть? Ведь каждый в мире странник —
Пройдет, зайдет и вновь оставит дом.
О всех ушедших грезит коноплянник
С широким месяцем над голубым прудом.
Стою один среди равнины голой,
А журавлей относит ветер в даль,
Я полон дум о юности веселой,
Но ничего в прошедшем мне не жаль.
Не жаль мне лет, растраченных напрасно,
Не жаль души сиреневую цветь.
В саду горит костер рябины красной,
Но никого не может он согреть.
ПИСЬМО МАТЕРИ
Ты жива еще, моя старушка?
Жив и я. Привет тебе, привет!
Пусть струится над твоей избушкой
Тот вечерний несказанный свет.
Пишут мне, что ты, тая тревогу,
Загрустила шибко обо мне,
Что ты часто ходишь на дорогу
В старомодном ветхом шушуне.
И тебе в вечернем синем мраке
Часто видится одно и то ж:
Будто кто-то мне в кабацкой драке
Саданул под сердце финский нож.
Ничего, родная! Успокойся.
Это только тягостная бредь.
Не такой уж горький я пропойца,
Чтоб, тебя не видя, умереть.
Аналіз вірша Єсеніна лист матері*.
Історія створення - Твір написаний в 1924 році.
Тема вірша - Розчарування в житті і каяття у своїх вчинках перед матір'ю.
композиція - Кільцева композиція.
Жанр - Елегія.
віршований розмір - П'ятистопний хорей з використанням укороченою стопи.
метафори – «струмує світло».
епітети – « тяжка »,« невимовною »,« гіркий ».
інверсії- « низенький наш будинок »,« туги бунтівної ».
просторічні висловлювання – « шибко »,« саднув».
Історія створення
Після багаторічної розлуки з матір'ю Сергій Єсенін вирішив провести трохи часу в кола своєї сім'ї. Він запросив з собою двох приятелів, яким розписав усі принади відпочинку на його малій батьківщині - селі Константиново.
Натхненні мальовничим розповіддю, товариші Сергія Олександровича погодилися скласти йому компанію. Однак, будучи вже на залізничному вокзалі, вся трійця затрималася в місцевому буфеті, і не сіла в свій потяг.
Мати Єсеніна, Тетяна Федорівна, так і не дочекалася в той день свого сина, який на наступний ранок написав покаянний вірш «Лист матері».
Це сталося в 1924 році, коли Сергію Олександровичу вдалося домогтися в своїй творчості філігранної відточеності мови і образів. Однак новий вірш був більш схожий на звичайну розмову з співрозмовником, ніж на літературний твір, що свідчить про сильні душевні переживання автора.
Тема
Центральна тема твору - розчарування в собі, в своєму житті. Це відчайдушне бажання очистити свою душу перед єдиною людиною, яка завжди простить і все зрозуміє - матір'ю.
Ні друзі, ні жінки не здатні залишити глибокий слід в душі поета, безжально зраджуючи його. І тільки сім'я здатна прийняти блудного сина таким, яким він є, без прикрас.
У вірші простежується тема любові до матері, яка уособлює собою і малу батьківщину - квітучий сад, рідну домівку, в якому можна сховатися від життєвих негараздів і набратися душевних сил. Мати для Єсеніна є збірним образом всього цінного і дорого, що є у нього в житті.
Ідея цього твору полягає в тому, щоб, незважаючи ні на що, не забувати свою сім'ю, свій рідний дім. Адже тільки там завжди можна знайти підтримку і любов, які так необхідні кожній людині.
композиція
Вірш має кільцеву композицію, для якої характерно повне повторення фрази і на початку, і в кінці. Подібний прийом дозволяє підсилити смислові акценти і надати твору логічну завершеність.
Перша строфа є своєрідним вступом, зав'язкою, яка продовжує розвиватися в наступних рядках. Безпритульність і неприкаяність ліричного героя протистоїть автором умиротворення рідного дому і силу материнської любові.
У четвертій строфі назріває кульмінація, коли ліричний герой зізнається матері в своїх гріхах, будучи в повній упевненості, що вона пробачить його.
У наступних строфах показані ніжні почуття героя до матері, світлі спогади його дитинства. Остання строфа служить зав'язкою, в якій автор підводить підсумок своєї сповіді.
Жанр
Твір написаний у жанрі елегії. Віршований розмір - п'ятистопний хорей, з укороченою стопою в другій і четвертій рядках.
Засоби виразності
У своєму творі поет майстерно користується найрізноманітнішими засобами виразності, серед яких метафори («Струмує світло»), епітети( «Тяжка», «невимовною», «гіркий»), просторічні висловлювання ( «Шибко», «саднув»).
Сергій Єсенін прожив коротке, але бурхливе життя. Син селянина, він став одним з найвідоміших російських поетів і ввійшов в історію літератури як тонкий лірик, який у своїх творах майстерно передавав внутрішні переживання людини. Поезія Єсеніна надзвичайно автобіографічна, у ній відчувається, як поет щиро, відкрито і емоційно сприймає оточуючий світ, прагне знайти своє місце у ньому. Сам він казав: "Мені здається, що я пишу вірші для найближчих своїх друзів".