Михаил Булгаков  

 Життєвий і творчий шлях російського письменника Михайла Булгакова. 

 Народився Михайло Булгаков 1891 року в Києві. Батько майбутнього письменника був магістром Київської духовної семінарії (за іншими відомостями — академії), доцентом кафедри давньої громадянської історії. У родині було семеро дітей. Сім'я захоплювалася музикою, літературою, особливо поезією; ставилися домашні вистави.

Навчався Михайло в Першій київській гімназії одночасно з Костянтином Паустовським, також майбутнім письменником. Паустовський згадував, як інспектор Бодинський, хитро посміхаючись, суворо вичитував Булгакову за «отруйне око і язик» — дуже вже прискіпливим був той.

З 1907 року, після смерті батька, Михайло став главою сім'ї. Навчаючись у Київському університеті, у 22 роки одружився з Тетяною Миколаївною фон Лаппа, дочкою управителя Саратовської державної палати. Під час Першої світової війни молодий лікар Булгаков працював у польових госпіталях, пізніше був завідувачем земської лікарні на Смоленщині. Часто йому доводилося приймати до 50 хворих за день. Цей період він описав у «Нотатках юного лікаря». Потім були Київ, Кавказ. Двічі Булгаков хотів виїхати з Росії, але йому не дозволили. З 1921 року жив у Москві, працював на різних посадах — конферансьє, редактором хроніки в приватній газеті, інженером у науково-технічному комітеті, журналістом у газеті «Гудок», навколо якої згуртувалися талановиті письменники.

П'єса «Дні Турбіних» принесла Булгакову славу видатного драматурга. У 1925-28 рр. побачили світ збірки оповідань «Рокові яйця», «Дияволіада», «Оповідання»; у Ризі й Парижі вийшов друком роман «Біла гвардія». З 1928 року письменник працював над твором, який згодом викристалізувався в роман «Майстер і Маргарита». Робота над цим рукописом тривала до останніх днів митця. 1930 року постійні цькування критиків і перепони цензури змусили Булгакова звернутися з відчайдушним листом до Сталіна, у якому письменник вимагав надати йому можливість друкуватись або дозволити виїхати за кордон. Булгакова було призначено на посаду режисера МХАТу.

Шлюб із першою дружиною розпався, із другою не склався також. Лише з третьою дружиною, Оленою Сергіївною, яка стала його музою, прототипом Маргарити, він почувався щасливим.

1940 року Булгакова не стало. О. Булгакова згадувала: «Помираючи, він говорив: "Напевно, це правильно... Що я міг би написати після Майстра?"»

Літературними авторитетами для М. Булгакова були М. Гоголь, Ф. Достоєвський, М. Салтиков-Щедрін. Упродовж творчого життя письменник заявив про себе як реаліст, сатирик і автор фантастичних творів. Різні грані літературного таланту митця та різні напрями його художніх інтересів синтезувалися у творі «Майстер і Маргарита», якому судилося стати одним із найяскравіших взірців  модерністського роману XX ст. і вершиною його творчості.

Булгаков і Київ.


 Роман «Майстер і Маргарита» як вершина творчості письменника.


«...Цей роман у романі, психологічний — усередині фантастичного, це розкішна проза... Цей роман, як на мене, є найкращим твором Булгакова, а якщо говорити про історію Христа й Пілата, то це взагалі одна з найкращих сторінок російської літератури XX століття»,— писав відомий російський письменник К. Симонов. Цю думку про роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита» підтверджує літературознавець В. Лакшин: «Тінь загадки, небезпечна гра з нечистою силою на межі віри й безвір'я, романтичне кохання, гумор, що показує язика догматиці й «здоровому глузду», влучні слова, які готові розсипатися по життю афоризмами,— усе це звабливі спокуси для молодого, та й будь-якого, не позбавленого безпосередності читача».

 Основними джерелами роману Булгакова «Майстер і Маргарита» були:

В епоху культивації атеїзму й тотальної боротьби із церквою звернення Булгакова до біблійного сюжету було надзвичайно сміливим.

Перший варіант роману письменник спалив (усього було шість варіантів), що свідчить про прагнення автора до досконалості.

Прийом, який використав письменник для створення враження, що перешкоди і в часі, і в просторі є відносними, називається «роман у романі» — роман Майстра про Єшуа. Звідси випливають і особливості твору, відповідно до яких «біблійні, єршалаїмські» розділи твору чергуються з «московськими» для того, аби в останній главі «зустрітися» і ніби злитися в місячну стежку, якою йтимуть Пилат і Єшуа Ґа-Ноцрі.

У романі «Майстер і Маргарита» глави, присвячені Понтію Пилату та Єшуа, вирізняються не лише сюжетно, але й стилістично. Емоційний, гострий стиль перших глав роману несподівано змінює чітка, стримана, точна прозова мова.

Дивись фильм-онлайн тут: 

  http://bigcinema.tv/series/master-i-margarita-mini-serial.html

 

«Майстер і Маргарита» — роман-міф.

Трансформація міфічних мотивів; поєднання реальності та фантастики.

 «Таємниця життя незбагненна, але ми не можемо відмовитися від спокуси все ж таки пізнати її та зрозуміти», — писав Й. В. Ґете. Таємниці життя та художньої творчості М. Булгакова ми й намагатимемося пізнати на сьогоднішньому уроці.

 Жанр твору М. Булгакова «Майстер і Маргарита»:

У романі поєднано історію, філософію, сатиру, що зумовило його поліфонію. У ньому є риси детектива, психологічного, філософського, історичного, любовного, авантюрного роману.

Роман «Майстер і Маргарита» настільки складний і неординарний, що літературознавці донині не можуть визначити точно ні його жанр, ні головного героя. Дають назви: роман-доля, роман-заповіт, роман-міф. Одні вважають головним героєм твору майстра, другі — Івана Бездомного, треті — Воланда.

Сюжет роману «Майстер і Маргарита» не новий. Але біблійні мотиви набувають у Булгакова нових рис: персонажі наділені земними характерами та вирішують земні проблеми.

Особливості композиції роману М. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Композиція — це організація художнього твору, співвіднесеність і взаємодія його компонентів, яка забезпечує єдність форми й змісту. Вона залежить від особливостей художнього мислення письменника і жанрових ознак його твору, вона включає в себе єдність усіх образних засобів і принципи їх співвідношення й групування, конфлікт і розстановку персонажів, вставні новели й ліричні відступи. Усі художньо-образні засоби організації матеріалу підпорядковані законам композиції: художня деталь, портрет і пейзаж, інтер’єр, паралелізм сюжетних ліній, контрапункт, парні образи й листування героїв, перехресні характеристики, авторські-описи, літературний монтаж, підтекст…

Роман у романі М. Булгакова — це не механічне чергування розділів. Спалений у пічці твір Майстра (так званий «внутрішній» роман) відроджується, наче Фенікс з попелу, тому що він пов’язаний із персонажами роману «зовнішнього». Він — не лише обгорілий зошит і пам’ять Маргарити, не лише розповідь на Патріарших і сни «Івана Бездомного з дому божевільних». Із «зовнішнім» романом його єднає образ Алоїзія Могарича, зрадника, якого Майстру змальовувати «нецікаво», тому шо вже був у його творчості Іуда. І є редактор, який питав Майстра, хто йому підказав написати роман на таку тему, — тому редактору, мабуть, були дуже знайомі почуття Пілата. І літератори, які цькували нового колегу, — із тих самих міркувань що й Каіафа. Воланд правий: змінилися часи, а люди лишилися такі самі: вони легковажні й полюбляють гроші, і хоч їх і зіпсувало квартирне питання, вони милосердні. 1 так само, як у часи Іуди й Пілата, щодня змушені обирати: донести «куди слід» чи ні, ризикнути чи не варто? І чи йти уночі кудись за місто — заради кохання?

Але інтертекстуальні зв’язки єднають не лише «зовнішній» і «внутрішній» романи «Майстра й Маргарити», а їх разом — із «об’єктивною реальністю, даною у відчуттях». Вони включають у твір Булгако-ва й усю культуру людства. Від євангельських текстів до опери «Фа-уст» і написаних попередниками «комічних енциклопедій російського життя» — «Мертвих душ» Гоголя й пригод Остапа Бендера Ільфа й Петрова.

Булгаков працював над романом «Майстер і Маргарита» майже п’ятнадцять років. Ретельно змальовував характерні риси персонажів, добирав деталі — змістовні й виразні, мішав епос із лірикою, а драму з гротеском. Вдосконалював образну систему, відкидав зайве, втілюючи свою відчайдушну надію на те, що рукописи не горять, а люди залишаються людьми — що б із ними не робили. Тому роман і здається простим на перший погляд — це простота досконалості. У головному творі усього життя Булгаков поставив діагноз радянській Росії і призначив лікування: культура й милосердя.

 

   Проблематика і система образів твору Михайла Булгакова

 «Майстер і Маргарита».

Особистість і влада, різні аспекти потрактування проблеми

Питання про добро і зло, моральний вибір, справедливість і відповідальність, взаємини особистості з владою, покликання мистецтва завжди хвилювали людство, були в центрі уваги багатьох митців.

 

 Поет Ю. Левітанський писав:

Каждый выбирает для себя

Женщину, религию, дорогу;

Дьяволу служить или пророку —

Каждый выбирает для себя.

Каждый выбирает по себе

Слово для любви и для молитвы;

Шпагу для дуэли, меч для битвы

Каждый выбирает по себе.

Каждый выбирает по себе

Щит и латы, посох и заплаты;

Меру окончательной расплаты

 Каждый выбирает по себе.

 

Літературний диктант

1)    Про що сперечалися Берліоз і Бездомний із незнайомцем біля Патріарших ставів?

2)    Які художні деталі 1-го розділу вказують на радянську дійсність 1930-х років?

3)Чому Єшуа називав усіх «добрі люди»?

4)    Що вказувало на те, що Понтію Пилату були притаманні риси людини, а не лише героя міфу?

5)    Як збувається перше «пророцтво» іноземного професора?

6)    Як у будинку літераторів реагують на трагічну звістку?

7)         Які «фокуси» показали Воланд і його почет московській публіці?

8)    Де опинився поет Іван Бездомний після пригод у Грибоєдові?

10)      «...Вискочило перед нами, як з-під землі вискакує вбивця у провулку, й уразило нас одразу обох!» Про що говорив гість Івана Бездомного в його лікарняній палаті?

11)     Як сприйняв майстер критику його роману й відмову друкувати?

12)     Що відбувалося в природі під час страти Єшуа?

13)     На що зважилася Маргарита, щоб дізнатися про майстра?

 Спостереження над текстом художнього твору

 

...тож,  хто ти, нарешті?

— Я — частина тієї сили, що вічно хоче

зла і вічно творить благо.

Й. Ґете (Тут і далі переклад Ж. Храмової)

(Слова взяті з твору И. Ґете «Фауст» і натякають на те, що йтиметься про «вічні» проблеми людського буття — добро та зло, які часто переплітаються.)

Визначити основні проблеми роману «Майстер і Маргарита».

Проблеми:

Складання схеми будови роману

 

 Відповідно до будови роману створено систему образів. Слід зазначити, що погляди, думки, шляхи й долі героїв постійно переплітаються.

 

 Идейное значение ершалаимских сцен романа М.А. Булгакова

«Мастер и Маргарита»

 

Словник етичних термінів

 

Моральне зло – це зло, яке людина обирає.

 

 Моральний обов’язок – таке усвідомлення належного, за якого здійснення останнього постає перед людиною як її практичне завдання.

 

Трапляється, що між суспільними (професійними) вимогами до особистості та її власне моральним обов’язком визрівають суперечності, розв’язати які може лише сама ж дана особистість. У такому разі дотримання морального обов’язку переростає у справжній відповідальний вчинок, засвідчуючи індивідуальність і силу волі людини, її здатність ризикувати заради власних переконань.

 

 Моральний вибір – акт моральної діяльності, який полягає в тому, що людина самовизначається стосовно системи цінностей і способів їх реалізації у своїх вчинках.

 

 Свобода морального вибору – здатність людини вільно обирати той чи інший варіант дій в конкретній ситуації, визначаючи загальну практичну скерованість свого буття в полі протистояння добра і зла.

 

 Волюнтаризм – течія в філософії, що розглядає волю як вищий принцип буття: людина має здійснювати моральний вибір і визначати свою поведінку незалежно від будь-яких зовнішніх регламентацій, керуючись лише рішенням власної волі.

 

 Фаталізм – світогляд, що вбачає в кожній події й кожному вчинку прояв невідворотної долі, що виключає будь-який вільний вибір.

 

 Моральна дія (вчинок) – дія, яка ґрунтується на виборі в полі протистояння добра і зла.

 

 Моральна відповідальність – це здатність самостійно управляти своєю поведінкою, передбачити наслідки свого вчинку. Моральна відповідальність характеризує особистість з точки зору виконання морального обов’язку.

 

Категорія відповідальності тісно пов’язана з категорією свободи. І. Кант зазначав, що для людини не стільки свобода є передумовою усвідомлення обов’язку, скільки усвідомлення обов’язку є передумовою свободи, потрібної для його реалізації: відчуваючи необхідність виконати свій обов’язок, особа створює собі можливості для цього. Тобто кожна порядна людина тією чи іншою мірою здатна бути творцем власної свободи.

 

 Совість – усвідомлення і почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством. Совість – це не тільки «наглядач» при моральному законі, а й певне звіщення, «голос Божий», який лунає в серці людини. Її функція полягає не тільки в тому, щоб «мучити» людину, яка переступила моральний закон, а й у тому, щоб допомогти людині оцінити реальні умови виконання вимог обов’язку, загальних вимог моралі в конкретній ситуації.

 

 Розкаяння – зумовлене роботою совісті виправлення духовної похибки, глибокий перегляд особистістю засад власної поведінки і свідомості на основі духовної переорієнтації, істотної для подальшого життя людини.

 

 Покута – визнання своєї провини, вияв жалю з приводу неї; каяття.

 

 Спокута – відбування покарання за вчинення злочину, провини; каяття.

 Главные герои ершалаимских глав — пятый прокуратор Иудеи, Понтий Пилат и нищий бродяга Иешуа Га-Ноцри, в котором угадывается Иисус Христос. Зачем Булгаков нам о них рассказывает? Возможно, чтобы дать высокий образец, с которым можно сравнить пошлую московскую жизнь. И написаны эти главы иначе, чем современная часть романа. Как торжественно и тревожно звучит: «Тьма, пришедшая со Средиземного моря, накрыла ненавидимый прокуратором город. Исчезли висячие мосты, соединяющие храм со страшной Антониевой башней, опустилась с неба бездна и залила крылатых богов над ипподромом, Хасмонейский дворец с бойницами, базары, караван-сараи, переулки, пруды... Пропал Ершалаим — великий город, как будто не существовал на свете». Кажется, будто переносишься на две тысячи лет назад, во времена Христа, и воочию наблюдаешь давнюю трагедию.

 Пилат впервые видит Иешуа и сперва относится к нему с нескрываемым презрением. И лишь когда невзрачный арестант исцеляет его от страшной и прежде неистребимой головной боли, прокуратор начинает постепенно понимать, что перед ним — незаурядный человек. Пилат сначала думает, что Иешуа — великий врач, потом — что великий философ. Прокуратор надеется спасти понравившегося ему человека, убедившись во вздорности выдвинутых против Га-Ноцри обвинений в намерении разрушить ершалаимский храм. Однако тут всплывает куда более серьезное прегрешение — нарушение «закона об оскорблении величества». И Пилат трусит перед жестоким кесарем Тиверием. Иешуа пытается убедить прокуратора, что «правду говорить легко и приятно». Пилат же знает, что поступить «по правде» — отпустить ни в чем не повинного арестанта может стоить ему карьеры. Осудив Иешуа на смерть, прокуратор старается соблюсти букву закона, но одновременно хочет поступить по совести и спасти осужденного от смерти. Понтий Пилат вызывает главу Синедриона Кай-фу и убеждает его помиловать Га-Ноцри. Но первосвященник сам подстроил ловушку для Иешуа с помощью Иуды из Кириафа. Кайфе нужно погубить нового проповедника, своим учением подрывающего власть иудейского духовенства. Когда Пилат понимает, что казнь неизбежна, его начинает мучить совесть. Пытаясь успокоить ее, прокуратор организует убийство предателя Иуды, но все напрасно. Лишь во сне Пилат может вновь увидеться с казненным Иешуа и закончить спор об истине. Наяву же он с ужасом сознает, что последствия собственного малодушия необратимы, что «казнь была». Только в финале романа раскаяние в конце концов освобождает прокуратора от вечных мук, и он вновь встречается с Га-Ноцри. Но встреча эта происходит не на земле, а в звездном небе.

 История Пилата и Иешуа доказывает, что отнюдь не все люди добрые, как полагает Га-Ноцри. Последний рассказывает нам, каким должно быть общество, живущее по заветам христианства. Но от этого идеала очень далека как древняя Римская империя, так и современная Булгакову Москва. Среди персонажей московских сцен нет ни праведников, ни тех, кто раскаивается в содеянном зле. Мастер способен написать гениальный роман о Понтий Пилате. Однако он уже не считает, что «правду говорить легко и приятно». Кампания травли убедила Мастера, что это совсем не так. Автор романа о Пилате оказался сломлен неблагоприятными жизненными обстоятельствами, оставил надежды на публикацию своего произведения, отказался от борьбы. Мастер теперь не верит, что все люди добрые. Он, в отличие от Иешуа, не готов умереть за свои убеждения. Да и не дело писателя погибать за роман. Нет в булгаковской Москве и тех, кого, подобно Пилату, мучает нечистая совесть. Невозможно представить себе Берлиоза, Латунского или других гонителей Мастера, мучающихся угрызениями совести. Персонажи московских сцен выглядят на порядок мельче персонажей сцен ершалаимских.

 С образом Понтия Пилата связана и тема власти, волновавшая Булгакова. Писатель видел произвол режима, установившегося в стране после 1917 года. На примере из истории зарождения христианства он пытался понять, почему государственная власть оказывается враждебна свободной личности. Иешуа утверждает, что «всякая власть является насилием над людьми, и что настанет время, когда не будет власти ни кесарей, ни какой-либо иной власти. Человек перейдет в царство истины и справедливости, где вообще не будет надобна никакая власть».

 Чтобы опровергнуть идеи Га-Ноцри, Пилат не находит ничего лучшего, как произнести неискреннюю здравицу в честь презираемого им императора Тиверия. Это понадобилось прокуратору. Для демонстрации присутствующим при допросе секретарю и солдатам конвоя своей лояльности кесарю и несочувствия мысли красноречивого арестанта о царстве справедливости, где в императорской власти отпадет всякая нужда. И тут же не фальшивой декларацией, а делом доказывает, что Иешуа прав в своей оценке существующей власти. Обрекая на мучительную казнь невиновного, Пилат свершает не имеющее никаких оправданий насилие. Когда-то прокуратор был храбрым воином. Теперь же, став наместником Иудеи, он боится свершить правое дело, освободить от наказания человека; неповинного в преступлении. Поэтому Иешуа перед распятием утверждает, что одним из главных человеческих пороков является трусость. Пилат, по крайней мере, помнил былые бои и когда-то спас от гибели великана Марка Крысобоя. Последнего только полученное в сражении при Идиставизо увечье заставило ненавидеть людей и сделало убежденным палачом.

  Персонажи же московских сцен «Мастера и Маргариты», в отличие от Пилата и Крысобоя, боев и подвигов уже не помнят, хотя от окончания кровопролитной гражданской войны их отделяет не более чем десяток лет. Здесь показаны люди, власть которых более ограничена, чем у прокуратора Иудеи. Они, в отличие от Понтия Пилата, не вольны в жизни и смерти граждан. Но довести до нищеты и гибели неугодных оказывается вполне в пределах власти литературных начальников вроде Берлиоза, Лавровича или Латунского. А пьяница и развратник Степа Лиходеев на посту директора театра «Варьете» наглядно свидетельствует о деградации власти по сравнению с римской эпохой. То, что было трагедией в древнем Ершалаиме, в современной Булгакову Москве выродилось в фарс «Варьете».

 И у Иешуа и у Мастера есть по одному ученику — Левий Матвей и Иван Бездомный. Матвей — фанатик. Для него превыше всего собственное понимание учения Иешуа. Бездомный же до встречи с Мастером — человек невежественный. А после этой встречи, по совету автора романа о Понтии Пилате, навсегда бросает занятия поэзией. Однако и превратившись в профессора-историка Ивана Николаевича Понырева, Бездомный обрел веру не в гениальность своего учителя, а в собственное всезнание: «Ивану Николаевичу все известно, он все знает и понимает. Он знает, что в молодости он стал жертвой гипнотизеров, лечился после этого и вылечился». С Мастером, Иешуа и Пилатом бывший поэт встречается теперь только во сне, в ночь весеннего полнолуния. И в данном случае Иван Николаевич — лишь сниженное подобие Левия Матвея.

 Ершалаимские сцены «Мастера и Маргариты» — это идейный центр романа, тот эталон высокой трагедии, по которому проверяется современная Булгакову московская жизнь. И выясняется, что праведник точно так же обречен на гибель в Москве, как и в Ершалаиме. Но в древних главах нам не хочется смеяться ни над одним из персонажей, а вот в московской части романа смех, по замыслу автора, призван замаскировать трагизм происходящего, подготовить нас к оптимистическому финалу, когда Мастер и его возлюбленная получают заслуженную награду — покой.

 

 

 

Бесіда  за змістом «єршалаїмської» частини роману:

♦      Чому заарештували Єшуа?

(Виступав проти старої віри.)

♦      Як змінюється ставлення Понтія Пилата до в'язня?

 (Від насмішки до шанобливого ставлення, від катувань до спроби врятувати)

♦      Чому прокуратор, який уже збирався відпустити Єшуа, усе ж таки не робить цього?

(Не має права як прокуратор пробачити філософу його висловлювання про владу, оскільки тримається за посаду й боїться за своє життя.)

♦      Чому первосвященик Каїфа вваясає Єшуа більш небезпечним злочинцем, ніж Варраввана?

Його проповіді загострили соціальну обстановку, спрямовані проти старої віри, що може призвести до повстання народу.)

♦      Хто з близьких по духу людей знаходиться поруч із Єшуа під час його страти?

(Левій Матвій)

♦      Яка доля Іуди? Чому з ним так учинили?

 (За наказом Понтія Пилата його вбито спроба виправдатися перед Єшуа.)

♦      Який моральний шлях проходить Понтій Пилат на сторінках роману?

 (Від боягузства і зради до каяття)

 Характеристика образів роману

Хоч Булгаковському Єшуа і притаманні деякі риси Месії, та він більше схожий на Сина Людського, а не Сина Божого. Людські його риси рельєфно проявляються, зокрема, у сцені допиту. Цей мандрівний філософ проповідує моральний закон Добра. Він ні на йоту не відступає від своїх переконань і нехтує брехнею, щоб урятуватись: не розуміє чи не бажає розуміти натяків прокуратора. І навіть за мить до страти, коли йому, спраглому, піднесли до рота мокру губку, він сповідує цей закон: відмовляється від цієї милості на користь засудженого сусіда, який так само потерпав від спраги.

Головним антагоністом Єшуа є Понтій Пилат: носій абсолютного добра, вічних істин і зневірений у моральних цінностях охоронець державного порядку, влади. Головним свідченням духовної величі Єшуа є його безкомпромісність в обстоюванні вищої істини.

Пилат зазнає моральної поразки, капітулює перед страхом за своє життя. За хибний моральний вибір Пилат упродовж тисячоліть розплачується муками совісті. Прокуратор бажав іти поруч із Єшуа місячною доріжкою. І тільки після двох тисяч років каяття перед Пилатом проліг довгоочікуваний шлях — дорога до світла. Місячне сяйво в Булгакова є символом Істини, вічного духовного життя.

Іншою протилежністю Єшуа є Воланд. Якщо Мефістофель із «Фауста» Ґете є втіленням зла, усесильним, як Бог, то Воланд має на меті відновлення справедливості, хоче довести, що зло й добро тісно переплітаються, ось тільки зло неминуче карається.

Булгаковський Воланд не сіє зло, а викриває його. Жорстокими, але водночас справедливими наказами та вчинками він відновлює рівновагу між добром і злом. Зло в романі — не витівки Сатани. Відповідальність за несправедливість автор покладає на людину. Каральна сила, яку втілюють Воланд та його почет, діє вибірково й осмислено. Воланд — це перший диявол у світовій літературі, який карає за недотримання заповідей Христа.

До речі, у Старому Заповіті Біблії Сатана також не ворог Бога, як у Новому Заповіті, а земне божественне правосуддя. У житті часто Сатана криється в нас самих, і від нас залежить, який вибір зробити, яким шляхом піти.

 Висновки.

 У Єшуа та Воланд а багато спільного. Це свідчить про те, що добро і зло переплітаються. Диявол у романі Булгакова бореться із людськими вадами і стає завзятим адвокатом людей.

Письменник творить свій міф, трансформуючи, переосмислю­ючи біблійні легенди, літературні джерела і власне розуміння вічних істин.

 Визначення реального й фантастичного в романі «Майстер і Маргарита»

Реальне

Фантастичне

Життя, побут москвичів 1930-х ро­ків; риси їхніх характерів, «квар­тирне питання» та ін.

Поява Воланда і його почту, їхні витівки в Москві; розмова Пилата й Єшуа на місячній доріжці та ін.

 Москва 30-х годов в романе Булгакова "Мастер и Маргарита" 


События в "Мастере и Маргарите" начинаются "однажды весной, в час небывалого жаркого заката, в Москве, на Патриарших прудах". В столице появляется сатана со своей свитой. Дьявольщина в этом романе играет роль вполне реалистическую и может служить блистательным примером гротескного обнажения московской действительности. Воланд проносится над Москвой, карая шумливость и непорядочность. Его целью является обнажение негативных явлений в обществе. 

Булгаков глубоко убежден, что "бесовское" начало скрыто в самом человеке. Иначе как же понять мотивы взяточничества председателя жилтоварищества Босого? Кто заставлял его прописывать за деньги, вселять в освободившееся комнаты за взятку? "Квартирный" вопрос одолел всех: и Алоизия, Магарыча, позарившегося на подвальчик Мастера. 

Сеанс черной магии собрал всех знакомцев и прочих жителей Москвы! Массовый гипноз обнаружен в каждом внутреннем мире человека, весьма несовершенного: алчного, грубого, с низкопробными вкусами, любителя хлеба и зрелищ. Но Булгаков, ужаснувшись своему беспощадному гротеску, "спасает" зрителей криками Бенгальского, трепача и фигляра, которому кот Бегемот оторвал голову, поручает Воланду произнести "приговор": "Человечество любит деньги… Ну, легкомысленны… ну, что ж… и милосердие стучится в их сердца… обыкновенные люди…". Но настоящее наказание ожидало многих в другой жизни — "на Великом бале у Сатаны". 

Последний эпизод занимает очень важное место в идейно-художественной структуре романа, являясь кульминационным для всего сюжетного действия. Воланду нужно было закончить принципиальный спор с Берлиозом – атеистом, уже преданным могиле, нужно было "разобраться" со многими персонажами, которым он устроил экзамен, будучи в Москве, нужно было дать оценку увиденному за три дня в социалистической столице. Итак, московская жизнь предстает в зеркале вечности. Описание интерьера бальных залов, участников бала, их диалогов напомнили земное бытие: стена тюльпанов, фонтаны, камины, реки шампанского и коньяка, танцы, в которых сплелись все человеческие пороки: честолюбие и донос, чревоугодие, чувственность, ревность. Звуки и краски этого бала сгущены, словно Булгакову захотелось представить модель целого мира со всеми джазовыми оркестрами, всем выпиваемым человечеством вином, всеми яствами, съеденными миллиардами желудков, всей роскошью, потребляемой в ущерб природе во имя удобства и тщеславия. Человек, который праздновал свою короткую, как мгновение, жизнь так жадно, бездумно, по Булгакову, "обменял" пустоутробие на свою божественную сущность. Скелеты, прах, оставшиеся от прежних красавцев и красавиц, рассказали читателю о делах человеческих: о фальшивомонетчиках, государственных изменниках, прелюбодеях, убийцах и палачах. Потрясает слаженность всех танцующих, ибо все они исповедовали одно. 

Фантастический поворот событий одного московского дня позволяет писателю развернуть перед нами целую галерею персонажей весьма неприглядного вида, проведя аналогию с самой жизнью. Внезапное столкновение москвичей с нечистой силой выворачивает наизнанку видимость всех этих Берлиозов, Никаноров Ивановичей и Латунских. Сеанс черной магии, который Воланд проводит со своей свитой в столичном варьете, в переносном и буквальном смысле раздевает большинство зрителей из зала. Фокусы, проделанные им, — это испытание москвичей на алчность и милосердие. 

С сюжетной линией Воланда связано изображение мира московского мещанства: различных дельцов, прохиндеев, воришек, завистников, взяточников и многих других, то есть той породы людишек, которые существовали во все времена. Сталкивая их с нечистой силой, писатель показывает, что в них нет нравственной опоры. Всего на три дня Воланд со свитой появляется в Москве, и на это время спадает покров серой повседневности, и мир предстает перед нами в своей наготе, порой весьма и весьма непривлекательной. 

Если судить о человечестве по этим людям, то становится страшно. Так, например, Булгаков показывает сцену с трамвайной кондукторшей: "Та, лишь только увидела кота, лезущего в трамвай, со злобой, от которой даже тряслась, закричала: — Котам нельзя! С котами нельзя! Брысь! Слезай, а то милицию позову! Ни кондукторшу, ни пассажиров не поразила самая суть дела: не то, что кот лезет в трамвай, в чем было еще полбеды, а то, что он собирается платить". Демонстрация особенностей поведения некоторых жителей Москвы 30-х гг. проходит через многие главы романа. Так, Булгаков изобличает конферансье, человека без юмора и фантазии, который вымучивает шутки, но они никому не интересны и уж тем более не смешны; всех жильцов "нехорошей квартиры", из которой пропадают люди; служащих Управления зрелищ, которые были загнаны начальством в хоровой кружок и против воли надрывали глотки, исполняя "Священный Байкал"; высокопоставленного чиновника, соседа Маргариты, который даже во время полета на шабаш ведьм не расстается со своим портфелем. 

В этом романе перед нами предстают люди, которые живут в 30е гг. в Москве, человеческая суть которых сводится к какой-то одной мелкой страсти. Так, всех литераторов МАССОЛИТа объединяет не звание писателя, а обладание заветным членским билетом, "коричневым, пахнущим дорогой кожей с золотой широкой каймой". 

Сатирическое изображение мещан и демократов перерастает в гротеск. В своем романе "Мастер и Маргарита" Булгаков полностью подменяет какого-нибудь героя неодушевленной вещью. Так, в одной из глав романа костюм Прохора Петровича разговаривал, звонил, подписывал бумаги. После посещения Воландом Москвы, из эпилога мы видим — мало что изменилось, а произошедшие перемены — мнимые. Лиходеев заведует гастрономом, Алоизий Могарыч занимает кабинет фининспектора Римского, а Варенуха все мучится из-за Алоизия. 

Историческая участь человечества, — своим произведением Булгаков, — непрестанный поиск Истины. Однако нет ее в безверии и материализме, потому что безбожие приводит к самости (сам не ведаю, как существовать) и внутреннему обнищанию бытия в целом. Мастер, сочинивший роман об Иешуа, напоминает всем людям, что жить необходимо, сличая собственные земные поступки с небесными идеалами Добра и Красоты. В сцене Великого бала сокрыта ключевая, мировоззренческая идея романа: каждый человек волен в собственном моральном избрании между Богом и Дьяволом: оттого ни политический государственный строй, ни катастрофы и катаклизмы, испытываемые человечеством, не избавляют его от ответственности за добро на планете.

Робота з таблицею «Герої роману М. Булгакова Майстер  Маргарита"»

♦ Заповніть таблицю груп персонажів.

 

  Пошуково-аналітична робота з текстом

Знайдіть у розділі 2 «Понтій Пилат» слова, які розкривають багатогранне розуміння автором проблеми особистості й влади.

(«Серед іншого я казав,розповідав в'язень,що будь-яка влада є насильством над людьми і що прийде час, коли не буде влади ані кесарів, ані будь-якої іншої влади. Людина перейде mв царство істини і справедливості, де взагалі не буде потрібна влада».)

♦      Чи погоджуєтеся ви з такою думкою? Обґрунтуйте своє твердження.

Влада створює закони, які мають виконувати люди. Закони створює диктатор (в умовах тиранії) чи парламентська більшість (за демократичного устрою), при цьому рідко враховуючи індивідуальні потреби особистості. Прокуратор Понтій Пилат мав по­милувати або Єшуа, або злочинця Варраввана. Боячись за своє життя, прокуратор дарує життя злочинцеві, а Єшуа наказує стратити.

Виконували волю влади письменники, літературні критики, голова МАСОЛІТу Берліоз.

 

Сатиричне змалювання радянських обивателів і функціонерів Москви 30-х років XX ст.

у романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита».

Іронія і гротеск у картинах зіткнення демонічних сил із московською дійсністю.

 У Біблії визначається сім смертних гріхів людини: заздрість, жадібність, блуд (розбещеність), ненажерливість, гордовитість, зневіра, гнівливість. М. Булгаков у романі намагається виявити в героїв духовну опору, яка допомагає їм протистояти спо­кусі, гріху. Та не завжди людина може вивищитися над сірою повсякденністю, рутиною, а тому з'являється перед нами у своїй моральній голизні, перетворюється на істоту другого сорту, точніше сказати, «другої свіжості».

Приголомшлива за своєю глибиною й силою людська драма розгортається на фоні легковажного життя сучасних авторові героїв роману. І відчуття фантасмагорії виникає не стільки через присутність Воланда, скільки через людську неповноцінність, безглуз­дість існування всіх цих берліозів, босих, лиходєєвих та ін.  

Робота по змісту твору.

♦      3 якою метою Воланд прибув до Москви?

 (Подивитися, як змінилися люди за 300 років, і відновити справедливість.)

 ♦      Яких висновків дійшов Воланд?

 (Люди не змінилися, їх ще більше зіпсувало «квартирне питання».)

 ♦            Кого, як і за що покарали Воланд і його почет?




(Директора вар'єте Степана Лиходєєва викидають із Москви в Ялту, звідки він, натерпівшись страху, через кілька днів повертається. А гріхів у нього купа: «...Взагалі вони, доповідає Коров'єв, говорячи про Степана в множині, останнім часом страшенно свинячать. Пиячать, вступають у зв'язки із жінками, використовуючи свій стан, ні чорта не роблять, та й робити нічого не можуть, тому що нічого не розуміють у тому, що їм доручено. Начальству замилюють очі.

Машину даремно ганяє службову! наябедничав і кіт».

Великого театрального начальника Семплеярова, у якого такі ж пороки, як і в Стьопи, покарано сімейним скандалом і звільнен­ням із роботи. Хоча потім він знову потрапляє на таке ж «тепле містечко» завідувача грибозаготівельним пунктом.

Дістається, але, без важких наслідків, від нечистої сили й Никанору Івановичу, який із валютою дійсно не грається, але хабарі все ж таки бере; і дядечкові Берліоза Поплавському, який націлився на московську квартиру племінника, і керівникам Комісії з видовищ, типовим бюрократам і неробам.

Але дуже суворі покарання чекають чомусь на тих, у кого, на перший погляд, незначні вади. Майстер визначає їх так: людина без сюрпризу всередині, або людина без фантазії.

Фінансовому директорові вар'єте Римському, який намагався знайти «звичайні пояснення явищ незвичайних» асистенти Воланда влаштовують таку сцену жахів, що той за кілька хвилин перетворюється на сивого старого з головою, що постійно смикається.

На буфетника вар'єте, який торгував несвіжою рибою, Воланд насилає страшну хворобу, говорячи, що «свіжість буває лише одна перша, вона ж і остання». Але карає його не за нечесність, а за патологічну жадібність, скупердяйство.

Та найбільшого покарання зазнає голова МАСОЛІТу Берліоз, який потрапив під трамвай. Під час похорону зникає його голова, і печальна подія перетворюється на фарс. Урешті-решт, Воланд перетворює голову Берліоза на чашу для пиття. Чому так? Берліоз, начитана, освічена людина, письменник, ні в що не вірить. Якщо є щось незрозуміле для нього, він відбувається фразою: «Цього не може бути». Але найбільший його гріх у тому, що він привчає

до бездуховності інших, зокрема молодого неосвіченого поета Івана Бездомного.)

♦      Як Воланд і його почет потішилися над московською публікою?

(Влаштували «грошовий дощ», «магазин модного одягу»)

♦      Які риси людей при цьому виявилися?

♦      Як реагував «вищий московський світ», «бомонд» на різні нещастя з іншими людьми, навіть тими, перед якими вони раніше плазували?

(Спочатку дивувалися, жахалися, через кілька хвилин усе забували й поверталися до своїх справ, виявивши байдужість та безсердечність; не на життя, а на смерть боролися за право на квартиру Берліоза.)

♦      Які прикмети дійсності 1930-х років проступають у творі М. Булгакова?

(Згадка про Соловки, «нехороша квартира», з якої безслідно зникають люди; вияви «пильності» щодо іноземців імовірних шпигунів; доноси та ін.)

 

Сатира, іноді дуже їдка, вихлюпується на «московських» сторінках роману. Маестро Воланд офіційно проводить сеанси чорної та білої магії на сцені, але половина вистави — поза сценою. Чому? Тому що забагато «об'єктів» для вистави в Москві розвелося. Люди забули про своє справжнє призначення, і тому до них прийшов Воланд.

М. Булгаков широко використовує іронію та гротеск, точно підмічає і змальовує психологічні особливості обивателів, передбачаючи їхню реакцію на події та вчинки. І це свідчить про велику майстерність, геніальність письменника.

 Розв'язання проблемного питання

♦            Як ви думаєте, чи змінилися люди з часів Булгакова? Доведіть свою думку.

 

 Трагізм долі митця (майстра).

Утвердження сили творчості й кохання в долі героїв роману Михайла Булгакова

 «Майстер і Маргарита».

  Крім усіх згаданих у романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита» тем, проблем та ідей, надзвичайно важливим є утвердження цінності творчості й кохання та їхньої рятівної сили в долях майстра і Маргарити, у долі людини взагалі. «За мною, читачу! Хто сказав тобі, що немає на світі справжнього, вірного, вічного кохання?» — звертається до нас письменник, і ми прямуємо за ним.

 

Пошуково-дослідницьке завдання

Заповніть таблицю. Дослідіть етапи життя майстра, стан його душі, моральні якості, доберіть цитати.

 

Етапи життя

Стан душі, моральні якості

Цитати

1. Життя в Москві

Самотність, відчуження

.

2. Виграш ста тисяч

Реалізація прагнення до незалеж­ності, свободи творчості

 

3. Зустріч із Маргаритою

Сильне й несподіване почуття, що раптово виникло

 

4. Романтичне кохання майстра і Маргарити

Відчуття безмежного «сімейного» щастя

 

5. Написання роману про Понтія Пилата

Бажання знайти істину, утверджен­ня цінності добра й справедливості

 

6. Спроба видати роман

Наївність

 

7. Поява «друга» Алоїзія Могарича

Довірливість

 

8. Цькування та пересліду­вання майстра літератур­ними критиками, владою

Страх

 

9. Хвороба майстра

Фізична і моральна слабкість

 

10. Спалення рукопису

Відчай, відступництво

 

11. Втеча героя

Визнання своєї поразки

 

12. Порятунок, наданий «вищими» силами

Спокій

 

 

♦ Порівняйте цитати до характеристики Єшуа й майстра, зробіть висновки.

Єшуа

Майстер

«...я не пам'ятаю своїх батьків» «я не маю постійної оселі...» «Я один на світі»

«У мене немає більше прізвища... Я відмовився від нього, як і взагалі від усього в житті»; «Жив історик самотньо, не маючи рідних і майже не маючи знайомих у Москві»

«Я мандрую з міста до міста»

«Я ось, наприклад, хотів об'їхати всю земну кулю»

« — Чи знаєш ти якусь мову, крім

арамейської?

— Знаю, грецьку»

«Я знаю п'ять мов, крім рідної...»

 Висновки. Майстер і Єшуа схожі не лише обставинами і способом життя, а й прагненням віднайти шлях до істини, повернути людям віру в добро та справедливість. Але суспільство, засноване на тоталітарних законах (доба давньої римської імперії початку нашої ери, сталінський режим) не потребує проповідників істини. Єшуа і майстер, як і їхні ідеї, приречені на цькування та переслідування до повного фізичного знищення. Єшуа гідно долає всі моральні випробування, а майстер занепадає духом, припиняє боротьбу за роман і навіть спалює твір. Але майстер не зрікається самої ідеї служіння істині, тому, урешті-решт, заслуговує якщо не на прощення, то на спокій.

Свідченням великої сили мистецтва є спасіння спаленого роману майстра — «рукописи не горять».

     Евристична бесіда

♦      Як виникає кохання майстра й Маргарити? Можливе таке кохання в реальному житті чи це «наслання Боже», «подарунок долі»?

♦      На які жертви йде героїня заради свого коханого?

(Маргарита назавжди залишає спокійне, матеріальне забезпечене життя, чоловіка, від якого бачила тільки добро, хоч між ними й не було справжньої любові; укладає угоду з дияволом, стає відьмою і на­віть жертвує життям.)

♦      Поясніть «ланцюжок» станів Маргарити, описавши епізоди її життя.

Засмучена —» збентежена —» рішуча —» «вільна від усього» —» розлючена —» тактовна —» чарівна —» сильна —» знесилена —» перелякана —» відчайдушна —» горда —» милосердна.

♦      У чому милосердя Маргарити?

 {Пожаліла дитину, випросила у диявола прощення для Фріди)

♦      У чому сила Маргарити?

 (У її самовідданому, до самозречення, коханні до майстра)

 Як відомо, прототипом Маргарити стала Олена Сергіївна, третя дружина М. Булгакова, яка була його музою, другом, редактором і ангелом-охоронцем. Отже, історія кохання майстра і Маргарити має деякі автобіографічні риси.

 Образ мастера.


  Образ Мастера в романе Булгакова во многом автобиографичен. По образованию Мастер – историк, до описываемых в романе событий он работал в музее. Однажды он купил лотерейный билет и выиграл крупную сумму. После этого Мастер ушел с работы и решил воплотить свою мечту в жизнь: написать роман о Понтии Пилате. Именно в это время герой встретил Маргариту – свою любовь.

 Весной Мастер встретил Маргариту. В августе роман о Понтии Пилате, ставший смыслом жизни Мастера, был закончен. Это было произведение, созданное в обстановке полной творческой свободы, и поэтому оно резко отличалось от других произведений того времени.

  Но вот роман окончен, и что же? Его не принимают, критика его бракует.

Мастер начинает борьбу за свое произведение, но, увидев в печати отрывок из романа и статьи под названиями «Враг под крылом редактора» и «Воинствующий старообрядец», он сдается.

       Мастер делает свой выбор. Он решает сжечь свой роман, бывший смыслом его жизни.

       Образ Мастера позволяет  М. А. Булгакову поставить проблему ответственности творца за свой талант.  Мастер, сочинив роман, не выдержал борьбы за него, отказался от своего творения, сжег его, чтобы это произведение не приносило больше страданий никому.

  Мастер мог продолжить свою борьбу, или же, если он сам отверг свой роман, мог найти другую цель в жизни. Его поступок лишь усилил душевные страдания и его самого, и Маргариты. У Мастера не хватило веры, и поэтому автор считает, что его герой не заслужил света.

         Мастеру нет места в этом мире – ни как писателю, ни как человеку. Булгаков ставит диагноз обществу, где определяют, является ли тот или иной человек писателем, по клочку картона.

  Помилуйте, это, в конце концов, смешно, - не сдавался Коровьев, - вовсе

не удостоверением определяется писатель, а тем, что он пишет!

  Символом писателей – лакировщиков действительности – в романе является МАССОЛИТ. Это название выдуманной Булгаковым Московской ассоциации литераторов, напоминающее другую аббревиатуру – РАПП. Члены МАССОЛИТА озабочены получением путевок, квартир, постоянными интригами, злобными разоблачениями, – всем, кроме искусства.

             Но М. А. Булгаков, показывая мир «писателей» 20 – 30-х годов, не говорит о том, что в эти годы не было истинных писателей, преданных искусству слова, отдававших  всю свою жизнь творчеству. К этим людям Булгаков относит Мастера.

      Среда членов МАССОЛИТА отталкивает Мастера, она не просто отвратительна ему. Именно эта организация коренным образом изменила его судьбу.

 

Роман мастера, не принадлежащего к могущественной иерархии литературного и окололитературного мира, не может увидеть света. В этом обществе Мастеру нет места, несмотря на всю его гениальность. Возможность для творческой жизни он обретает лишь в потустороннем мире.

  Возврата в современный московский мир для Мастера нет: лишив возможности творить, возможности видеться с любимой, враги лишили его и смысла жизни на этом свете. И именно любовь Маргариты, способность к самопожертвованию сделали возможным возрождение Мастера.

 Эта женщина становится помощницей Мастера и его верной спутницей. Именно она дала герою имя Мастер, восхищаясь его произведением и считая поистине талантливым. Однако представители литературной среды считают иначе. Когда Мастер дописал свое произведение и отнес в редакцию, отрывок напечатали. В результате на Мастера, как и на самого Булгакова, начинаются резкие гонения. Мастер не смог выдержать такого натиска и сжег роман в печи, после чего с ним случился нервный припадок. Это случилось в отсутствие Маргариты, не найдя ни у кого поддержки, Мастер идет в психиатрическую больницу.

 Выбирается герой оттуда нескоро, с помощью Маргариты, которой помогает Воланд и его свита. За любовь, терпение и преданность Мастера и Маргариту награждают покоем. Их тела в Москве умирают, но души их остаются живы - они переносятся в другое время, где Мастер сможет творить.

 Мы встречаемся с героем всего несколько раз. Мы знакомимся с ним в главе «Явление героя» и понимаем, что именно он будет центральной фигурой романа. Однако он присутствует в произведении «заочно». Его образ проходит тенью через весь сюжет романа, но сам персонаж появляется на сцене редко. Сам герой рассказывает о себе немного: о сочиненном и сожженном романе, об аресте и заточении в клинике для душевнобольных. Все остальные события из жизни Мастера освещают нам другие герои.

 Воланд освобождает Мастера из больничной палаты и позволяет Маргарите встретиться с возлюбленным. Азазелло освобождает героя от бренной жизни, отравив Мастера и Маргариту. Герои обретают вечный покой. 

 

Образ Маргариты

  Она шла по Тверской и несла в руках отвратительные тревожные желтые цветы. Черт их знает, как их зовут, но они первые почему-то появляются в Москве. И эти цветы очень отчетливо выделялись на черном ее весеннем пальто. Она несла желтые цветы! Нехороший цвет… И меня поразила не столько ее красота, сколько необыкновенное, никем не виданное одиночество в глазах!

 Повинуясь этому желтому знаку, я тоже свернул в переулок и пошел по ее следам…

 И вообразите, внезапно заговорила она.

 Маргарита: Нравятся ли вам мои цветы?

 Мастер: Нет.

 Маргарита: Вы вообще не любите цветов?

 Мастер: Нет, я люблю цветы, только не такие.

 Маргарита: А какие?

 Мастер: Я розы люблю.

 Автор: Тут я пожалел о том, что сказал, потому что она виновато улыбнулась и бросила свои цветы в канаву. Растерявшись немного, я все-таки поднял их и подал ей, но она, усмехнувшись, оттолкнула цветы, и я понес их в руках…

 Булгаков использовал контрастную цветовую гамму: желтое на черном.

Герой произведения сам говорит о том, что желтый – нехороший цвет. Но словно под гипнозом, он следует за желтым знаком.

 Цветовая гамма вносит в описание зарождения любви тревогу, предчувствие трагизма, которое углубляется удивительной булгаковской метафорой:

 “Любовь выскочила перед нами, как из-под земли выскакивает убийца в переулке, и поразила нас сразу обоих! Так поражает молния, так поражает финский нож!”

 - Кто же такая эта Маргарита? Что мы узнаем из ее предыстории.

Маргарита Николаевна красива, умна. Ей 30 лет.

Замужем, но бездетна. Муж крупный специалист, молод, красив, честен. У нее прекрасный особняк в готическом стиле в одном из садов близ Арбата. Она могла купить все, что ей нравятся. Никогда не прикасалась к примусу и держала прислугу. Она окружена интересными людьми.
- Боги, боги мои! Что же нужно было этой женщине!.. - восклицает автор.

  Попытайтесь ответить на этот вопрос.

 Маргарита Николаевна испытывала потребность любить. Мастера поразил при встрече ее взгляд – “необыкновенное, никем не виданное одиночество”.

  А муж? Ведь у нее был молодой, красивый, добрый, честный муж, который обожал ее?

 По-видимому, Маргарита Николаевна не испытывала к мужу ответного чувства, хотя все время помнила, что он у нее есть и, несомненно, уважительно относилась к супругу. Именно  муж явился причиной того, что она не осталась с Мастером в ту роковую ночь, когда он бесследно исчез: “Я не хочу, чтобы у него навсегда осталось в памяти, что я убежала от него ночью”. В этих словах и уважение, и благодарность за комфорт, которым он окружил ее.

 Все чувства могут привести к любви, страсти, все: ненависть, сожаление, равнодушие, благоговение, страх и даже презрение. Да все чувства… исключая одного: благодарности.

Благодарность – долг, всякий человек платит свои долги, но любовь – не деньги.

  По-видимому, так же сложилась судьба Маргариты Николаевны.

Внешне благополучная, богатая, молодая, красивая, она на самом деле несчастна и одинока.

 Она призналась Мастеру, что с желтыми цветами в руках она вышла, чтоб он наконец ее нашел и что, если бы этого не произошло, она отравилась бы, потому что жизнь ее была пуста”.

 Булгаков рассказывает о Маргарите так, словно знает о ней все и любит, как Пушкин свою Татьяну.

 Историю Мастера и Маргариты Булгаков писал “кровью сердца”.

 

 Елена Сергеевна Шиловская- третья жена Булгакова, которая прежде чем стать супругой Булгакова была женой крупного военачальника…

 Чтобы  так описать любовь, Булгакову суждено было все это пережить самому.

  Как изменилась жизнь Маргариты, когда в нее вошел Мастер?

 Она  приходила в подвальчик, надевала фартук, зажигала керосинку (чего никогда не делала раньше) и готовила завтрак. Она без конца перечитывала роман Мастера, подгоняла его, сулила славу. Она вдохновляла автора и по сути являлась соавтором создаваемого романа.

Одиночество кончилось. Она стала подругой Мастера.
Итак, возлюбленная по Булгакову – это подруга.

 Из каких составляющих еще складывается образ возлюбленной по Булгакову?

 Поразмыслив, мы приходим к выводу, что возлюбленная по Булгакову - это подруга, ведьма, королева.

То, что возлюбленная – это подруга, мы доказали.
Что это ведьма нетрудно представить, так как во всякой женщине есть что-то от ведьмы, особенно если ее задеть за живое.

 Портретная деталь: Маргарита у Булгакова слегка косит, что свойственно юным ведьмам.

 И возлюбленная – это королева, ибо каждая женщина – королева, когда ее любят.

 При кажущейся парадоксальности подобные реминисценции находим у В.Я. Брюсова:

  Ты – женщина, ты книга между книг,

Ты – свернутый, запечатленный свиток; 
В его строках и дум и слов избыток,
В его мечтах безумен каждый стих.

 Ты – женщина, ты ведьмовский напиток

Он жжет огнем, едва в уста проник;
Но пьющий пламя подавляет крик
И славословит бешено средь пыток.

 Ты – женщина, и этим ты права

От века убрана короной звездной
Ты – в наших безднах образ божества…

 По ходу романа эти образы: подруга, ведьма, королева – углубляются и конкретизируются: 

 Докажите, что Маргарита стала верной, надежной подругой.

 Маргарита стала надежной подругой не только в дни вдохновения и счастья, но и в дни отверженности и болезни.

Она тоже “похудела, побледнела, перестала смеяться”. Но всеми действиями показывала решимость и готовность к борьбе.
В трудную для Мастера минуту, она решает уйти от мужа.
Видя, как угасает Мастер, готова на гибель вместе с ним. Но она опоздала, как несчастный Левий Матвей…

 На  что идет Маргарита ради спасения Мастера?

 (Становится ведьмой, продав душу дьяволу).

 

 Рассмотрим  Маргариту в роли ведьмы.

 Обращаем внимание на внешние художественные детали: испустила хищный задушенный вопль, кромсала ножницами простыни, громила вазоны с цветами, взяв в руки тяжелый молоток, громила рояль… - отражающие психологическое состояние героини.

 Итак, настоящей ведьмой Маргарита стала ради встречи с Мастером.

Королевой она была для возлюбленного, и королевой утверждает ее Воланд на своем балу, увидев в ней породу.

 Покажите Маргариту в роли королевы. Докажите, что она достойна короны.

 “Маргарита на балу у Воланда”.

 

Главная  задача Маргариты – всех одарить вниманием и любовью. “Если кто-нибудь не понравится… нужно полюбить его, полюбить, королева”.
Эти слова Коровьева перекликаются со словами Иешуа:
“Все люди добры”. Снова становится очевидной главная мысль романа о милосердии и всепрощении.
Ведь гости Маргариты – великие грешники, и с каждой минутой самочувствие Маргариты ухудшается. Но она по-королевски сильна и по-королевски горда. На эти страдания Маргарита обрекает себя ради встречи с Мастером, но после бала Воланд словно забывает о награде.
“Только бы выбраться отсюда. – думает Маргарита – А там дойду до реки и утоплюсь”.

 Когда же наконец Воланд спрашивает ее, что хотела бы она сказать на прощанье, она надменно отвечает:

 Я … очень повеселилась на балу, так что если бы он продолжался еще, я охотно бы подставила мое колено, чтобы к нему прикладывались тысячи висельников и убийц.

 И наконец, когда ей предлагают награду, то она просит не за Мастера, а за Фриду , и это тоже по-королевски: сдерживать слово, если имел неосторожность подать кому-либо надежду.

 

Итак, Воланд не ошибся в выборе королевы. Она доказала право на этот титул красотой, изысканной любезностью, выдержкой, гордостью, милостью к падшим.

 В этой сцене реализуется одна из главных мыслей романа: страдания очищают человека, и всякий, в ком проснулось раскаяние, заслуживает прощения.

И когда, наконец, князь тьмы готов выполнить ее сокровенное желание, она не просит, а приказывает как королева:

 Я хочу, чтобы мне сейчас же, сию секунду вернули моего любовника! Мастера!

  Булгаковская  пара познала все: леденящий душу страх и психиатрическую больницу, восторг полета, шабош ведьм, бал великих грешников. Согласитесь, таких героев еще не знала мировая литература. И фантазия автора не разрушает мысли о реальности и силе любви. Значит, автор не преувеличивал, когда обещал: “За мной, мой читатель! И я покажу тебе … любовь!”

  Так что же есть любовь по Булгакову?

 Концепция любви по Булгакову

 - дружба;

- сотрудничество;
- сопереживание;
- верность;
- самоотверженность;
-  борьба;
- самопожертвование;
- счастье.

 Показав такую любовь, автор допускает, что она невозможна на земле. Поэтому Булгаков поселяет героев в Вечном доме, где красота и покой, мелочи не опутают быт, мелкие страстишки не отравят душу, а пошлость не убьет любовь.

 Воланд и свита



Воланд

Воланд - персонаж романа, возглавляющий мир потусторонних сил. Воланд - это дьявол, сатана, князь тьмы, дух зла и повелитель теней (все эти определения встречаются в тексте романа). Воланд во многом ориентирован на Мефистофеля, даже само имя Воланд взято из поэмы Гёте, где оно упоминается лишь однажды и в русских переводах обычно опускается.

Внешность князя.

Портрет Воланда показан перед началом Великого бала "Два глаза упёрлись Маргарите в лицо. Правый с золотою искрой на дне, сверлящий любого до дна души, и левый - пустой и чёрный, вроде как узкое игольное ухо, как выход в бездонный колодец всякой тьмы и теней. Лицо Воланда было скошено на сторону, правый угол рта оттянут к низу, на высоком облысевшим лбу были прорезаны глубокие параллельные острым бровям морщины. Кожу на лице Воланда как будто навеки сжёг загар" Истинное лицо Воланда Булгаков скрывает лишь в самом начале романа, дабы читателя заинтриговать, а потом уже прямо заявляет устами Мастера и самого Воланда, что на Патриаршие точно прибыл дьявол. Образ Воланда - величественного и царственного, ставится в противовес традиционному взгляду на дьявола, как на "обезьяну Бога"

Цели прихода мессира на землю

Воланд разным персонажам, с ним контактирующим, даёт разное объяснение целей своего пребывания в Москве. Берлиозу и Бездомному он говорит, что прибыл, чтобы изучить найденные рукописи Геберта Аврилакского. Сотрудникам Театра Варьете Воланд объясняет свой визит намерением выступить с сеансом чёрной магии. Буфетчику Сокову уже после скандального сеанса сатана говорит, что просто хотел "повидать москвичей в массе, а удобнее всего это было сделать в театре". Маргарите Коровьев-Фагот перед началом Великого бала у сатаны сообщает, что цель визита Воланда и его свиты в Москву - проведение этого бала, чья хозяйка должна носить имя Маргарита и быть королевской крови. Воланд многолик, как и подобает дьяволу, и в разговорах с разными людьми надевает разные маски. При этом всевидение сатаны у Воланда вполне сохраняется( он и его люди прекрасно осведомлены как о прошлой, так и о будущей жизни тех, с кем соприкасаются, знают и текст романа Мастера, буквально совпадающего с "евангелием Воланда", тем самым, что было рассказано незадачливым литераторам на Патриарших.

Мир без теней пуст

Нетрадиционность Воланда в том, что он, будучи дьяволом, наделён некоторыми явными атрибутами Бога. Диалектическое единство, взаимодополняемость добра и зла наиболие плотно раскрывается в словах Воланда, обращённых к Левию Матвею, отказавшемуся пожелать здравия "духу зла и повелителю теней" ( " Не хочешь ли ты ободрать весь земной шар, снеся с него прочь все деревья и всё живое из-за твоей фантазии наслаждаться голым светом( Ты глуп". У Булгакова Воланд в буквальном смысле возрождает сожженный роман Мастера - продукт художественного творчества, сохраняющийся только в голове творца, материализуется вновь, превращается в осязаемую вещь. Воланд - носитель судьбы, это связано с давней традицией в русской литературе, связывавшей судьбу, рок, фатум не с богом, а с дьяволом. У Булгакова Воланд олицетворяет судьбу, карающую Берлиоза, Сокова и других, преступающих нормы христианской морали. Это первый дьявол в мировой литературе, наказывающий за несоблюдение заповедей Христа.

Коровьев - Фагот

Этот персонаж - старший из подчинённых Воланду демонов, черт и рыцарь, представляющийся москвичам переводчиком при профессоре-иностранце и бывшем регентом церковного хора.

Предыстория

Фамилия героя найдена в повести Ф.М. Достоевского "Село Степанчиково и его обитатели", где есть персонаж по фамилии Коровкин, весьма похожий на нашего Коровьева. Второе его имя происходит от названия музыкального инструмента фагот, изобретенного итальянским монахом. У Коровьева-Фагота есть некоторое сходство с фаготом - длинной тонкой трубкой, сложенной втрое. Булгаковский персонаж худ, высок и в мнимом подобострастии, кажется, готов сложиться перед собеседником втрое (чтобы потом спокойно ему напакостить)

Внешность регента

Вот его портрет: "...прозрачный гражданин престранного вида, На маленькой головке жокейский картузик, клетчатый кургузый пиджачок..., гражданин ростом в сажень, но в плечах узок, худ неимоверно, и физиономия, прошу заметить, глумливая"; "...усики у него, как куриные перья, глазки маленькие, иронические и полупьяные"

Назначение блудливого гаяра

Коровьев-Фагот - это возникший из знойного московского воздуха чёрт (небывалая для мая жара в момент его появления - один из традиционных признаков приближения нечистой силы). Подручный Воланда только по необходимости надевает различные маски-личины: пьяницы-регента, гаера, ловкого мошенника, проныры-переводчика при знаменитом иностранце и др. Лишь в последнем полете Коровьев-Фагот становится тем, кто он есть на самом деле - мрачным демоном, рыцарем Фаготом, не хуже своего господина знающим цену людским слабостям и добродетелям

Азазелло

Происхождение

Имя Азазелло образовано Булгаковым от ветхозаветного имени Азазел. Так зовут отрицательного героя ветхозаветной книги Еноха, падшего ангела, который научил людей изготовлять оружие и украшения

Образ рыцаря

Вероятно, Булгакова привлекло сочетание в одном персонаже способности к обольщению и к убийству. Именно за коварного обольстителя принимает Азазелло Маргарита во время их первой встречи в Александровском саду: "Сосед этот оказался маленького роста, пламенно-рыжим, с клыком, в крахмальном белье, в полосатом добротном костюме, в лакированных туфлях и с котелком на голове. "Совершенно разбойничья рожа!" - подумала Маргарита"

Назначение в романе

Но главная функция Азазелло в романе связана с насилием. Он выбрасывает Стёпу Лиходеева из Москвы в Ялту, изгоняет из Нехорошей квартиры дядю Берлиоза, убивает из револьвера предателя Барона Майгеля. Азазелло также изобрёл крем, который он дарит Маргарите. Волшебный крем не только делает героиню невидимой и способной летать, но и одаривает её новой, ведьминой красотой.

Кот Бегемот

Этот кот-оборотень и любимый шут сатаны, пожалуй, самый забавный и запоминающийся из свиты Воланда.

Происхождение

Сведения о Бегемоте автор "Мастера и Маргариты" почерпнул из книги М.А. Орлова "История сношений человека с дьяволом" (1904г.), выписки из которой сохранились в булгаковском архиве. Там, в частности, описывалось дело французской игуменьи, жившей в XVII в. и одержимой семью дьяволами, причем пятый бес был Бегемот. Этот бес изображался в виде чудовища со слоновой головой, с хоботом и клыками. Руки у него были человеческого фасона, а громаднейший живот, коротенький хвостик и толстые задние лапы, как у бегемота, напоминали о носимом им имени.

Образ Бегемота

У Булгакова Бегемот стал громадных размеров черным котом-оборотнем, так как именно черные коты по традиции считаются связанными с нечистой силой. Вот каким мы видим его впервые: "...на ювелиршином пуфе в развязной позе развалился некто третий, именно - жутких размеров черный кот со стопкой водки в одной лапе и вилкой, на которую он успел поддеть маринованный гриб, в другой". Бегемот в демонологической традиции - это демон желаний желудка. Отсюда его необычайное обжорство, особенно в Торгсине, когда он без разбора заглатывает всё съестное.

Назначение Шута

Наверное здесь все ясно без дополнительных отступлений. Перестрелка Бегемота с сыщиками в квартире № 50, шахматный поединок его с Воландом, состязание в стрельбе с Азазелло - все это чисто юмористические сценки, очень смешные и даже в какой-то мере снимающие остроту тех житейских, нравственных и философских проблем, которые роман ставит перед читателем.

Гелла

Гелла является членом свиты Воланда, женщиной-вампиром: "Служанку мою Геллу рекомендую. Расторопна, понятлива и нет такой услуги, которую она не сумела бы оказать".

Происхождение ведьмы - вампира

Имя "Гелла" Булгаков почерпнул из статьи "Чародейство" Энциклопедического словаря Брокгауза и Эфрона, где отмечалось, что на Лесбосе этим именем называли безвременно погибших девушек, после смерти ставших вампирами.

Образ Геллы

Красавица Гелла - зеленоглазая, рыжеволосая девица, предпочитающая не обременять себя излишком одежды и облачающаяся лишь в кружевной передничек, свободно перемещается по воздуху, тем самым обретая сходство с ведьмой. Характерные черты поведения вампиров - щелканье зубами и причмокивание Булгаков, возможно, позаимствовал из повести А.К. Толстого "Упырь". Там девушка-вампир поцелуем обращает в вампира своего возлюбленного - отсюда, очевидно, роковой для Варенухи поцелуй Геллы.




  Тестові завдання на закріплення теми

„Сюжет роману „Майстер і Маргарита” М. Булгакова”.

  1. З якого твору взято епіграф до роману?

                      а) Пушкін „Бесы”;

                      б) Гете «Фауст»;

                      в) Лермонтов „Демон”.

 2. Як Ієшуа звертався до всіх?

                                     а) „добрі люди”;

                                     б) „божі люди”;

                                     в) „заблудлі вівці”.

 3. Хто такий Понтій Пілат?

                                     а) прокуратор Іудеї;

                                     б) великий кесар;

                                     в) фараон Єгипту.

 4. Хто міг приховуватися за ім’ям Ієшуа Га-Ноцрі?

                                     а) Іуда;

                                     б) Ісус;

                                     в) Воланд.

 5. Хто такий Іван Бездомний?

                                     а) поет;

                                     б) художник;

                                     в) музикант.

 6. Хто пролив олію на рейки?

                                     а)Мар’юшка;

                                     б) Аннушка;

                                     в)Дар’юшка.

 7. Як загинув Берліоз?

                                     а) помер від інфаркту;

                                     б) впав з мосту;

                                     в) потрапив під трамвай.

 8. Яку мав назву будинок організації Моссоліт?

                                     а)Грибоєдов;

                                     б) Пушкін;

                                     в) „Асторія”.

 9. Який був номер „нехорошої квартири”, де оселився Воланд?

                                     а) 13;

                                     б) 66;

                                     в) 50.

 10. Куди потрапив Іван Бездомний після смерті Берліоза?

                                     а) до в’язниці;

                                     б) до психлікарні;

                                     в) до іншої країни.

 11. Де опинився директор вар’єте Лиходієв?

                                     а) в Ялті;

                                     б) в Сочі;

                                     в) в Одесі.

 12. Ким був Майстер за освітою?

                                     а) мистецтвознавець;

                                     б) актор;

                                     в) історик.

 13. Які квіти були в Маргарити у день знайомства з майстром?

                                     а) червоні;

                                     б) білі;

                                     в) жовті.

 14. Про кого писав роман Майстер?

                                     а) про сатану;

                                     б) про Маргариту;

                                     в) про Пілата.

 15. Який вигляд мав Іуда?

                                     а) старенький дідусь;

                                     б) виродок середніх років;

                                     в) молодий красень.

 16. Яку суму отримав Іуда за продаж Ієшуа?

                                     а) 13;

                                     б) 30;

                                     в) 300.

 17. Хто вбив Іуду?

                                     а) Левій Матвій;

                                     б) Понтій Пілат;

                                     в) це було самогубство.

Примітка: завдання 1-10 оцінюються в 0, 5 бала, 11-17 - в 1 бал

Проверка знания текста

1.      Узнайте героя.

1. На шее у него фрачный галстук бантиком; на груди перламутровый дамский бинокль на ремешке; усы были вызолочены.

2. Бритый, темноволосый, с острым носом; встревоженный взгляд; свешивающийся на лоб клок волос; человек лет 38.

 3. В полосатом добротном костюме, яркий галстук, из кармана торчала обглоданная куриная кость.

 4. Прозрачный гражданин преступного вида; на маленькой головке жокейский картузик; на нем клетчатый кургузый пиджачок.

  2.  Мир вещей и предметов.

 1. Скопление мелких зерен твердого минерала, иногда использующегося для определения временных промежутков.

 2. Наименование валюты, которую никогда не держал в руках председатель жилтоварищества дома 302-бис Никанор Иванович Босой, но которая была найдена при обыске в его квартире.

 3. Документ, который «дядя из Киева» Поплавский безропотно предъявил по первому требованию в квартире № 50.

 4. Какую жидкость в лафитном стакане поднес Маргарите после бала Кот-Бегемот?

 3.  Необычные детали.

 1. Откуда появлялись гости на балу, организованным Воландом?

2. Воланду принадлежит трость с черным набалдашником. Какой формы был этот набалдашник?

3. Какую работу Кот-Бегемот считал самой плохой на свете?

4. Что более всего на свете ненавидел Понтий Пилат?

 Розвиток усного зв'язного мовлення.

Дискусія «Що таке істина?» за романом Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита»

 Людську долю й сам історичний процес визначають безперервний пошук істини, прагнення до високих ідеалів добра та краси. Збагнути їх можливо, лише пізнавши терпіння, мужність, любов та втрати. Вічний рух, непримиренність людини зі злом, яке існує, — ось головний нерв булгаковського роману. Князь пітьми проводить свій одвічний експеримент, знову і знову випробовуючи моральність людей. Він відновлює рівновагу між добром і злом, а головні герої твору роблять свій моральний вибір.

Що є істина, добро, а що — зло, як їх розуміє Булгаков, більшість людей, та й ми самі,— про це подискутуємо на уроці.

 Пам'ятка   про ведення дискусії

Дискусія — широке обговорення якогось спірного питання для з'ясування різних поглядів.

1. Умій чітко визначати предмет суперечки, обговорення, орієнтуватися на ті положення, через які ведеться спір.

2. Намагайся правильно оперувати понятійним апаратом.

3. Шанобливо стався до думок та особистості своїх опонентів.

4. Будь витриманим, тактовним, толерантним, не перебивай співрозмовника. Не критикуй його особисті якості.

5. Дотримуйся культури й логіки висловлювання.

6.Добирай для доказів цікаві, переконливі факти й аргументи, приклади з літератури, із власних спостережень.

7.Дискусія ведеться не заради самої дискусії, а для встановлення певної істини. Тому вмій робити висновки й корегувати свої погляди та думки.

Пропоновані теми для дискусії:

« Зіткнення особистості та влади »;

«Чому функції покарання й встановлення справедливості по­кладені в романі Булгакова на сили зла? »;

«Рукописи не горять» (М. Булгаков);

« Рятівна сила кохання »;

«Переосмислення біблійних образів у романі М. Булгакова "Майстер і Маргарита"»;

« Моральний вибір людини »;

«Злих людей немає на світі. Є нещасливі»;

«Діалог із Булгаковим за проблемами, піднятими у творі».

 

Проведення дискусії за обраною темою

Коментар.

У дискусії ролі можна розподілити так: автор, опонент (скептик), сучасник.

Наприклад, тема «Злих людей немає на світі. Є нещасливі».

 Від автора. Булгаков устами свого героя Єшуа стверджує, що злих людей не буває.

Скептик. Насправді це не так: Жульєн Сорель, що вистрілив у жінку, яку колись кохав; Родіон Раскольников, який убив двох безвинних людей заради експерименту; та чимало інших.

Від автора. Християнське віровчення говорить про те, що дитина народжується безгрішною (окрім первородного гріха, який лежить на всьому роді людському). Потрапляючи в тяжкі обставини життя, до морально зіпсованих чи байдужих людей, вона може стати злою, жорстокою, але це не її провина, а оточуючих. Дійшовши свідомого віку, невихована дитина може й не зрозуміти грані між добром і злом, не зможе зробити моральний вибір. Отже, вона нещаслива.

Сучасник. Науковці довели, що риси, серед них і негативні, пе­редаються генетично, у спадок. Це значить, що зло може бути закла­дене в людину ще до народження, і нічого з цим удіяти не можна.

Від автора. О. Солженіцин сказав: «Поступово відкрилося мені, що лінія, яка розділяє добро і зло, проходить не між державами, не між класами, не між партіями — вона проходить через кожне людське серце... Навіть у серці, охопленому злістю, вона утримує маленький плацдарм добра. Навіть у найдобрішому серці є невикорінний куточок зла. Не можна вигнати зло зі світу, можна в кожно­му серці його потіснити».

Скептик. Потрібно дуже багато часу, щоб викорінити зло в кожному серці, адже цивілізація готує щораз нові випробування мо­ральності людини, яка стала поклонятися «золотому тільцю».

Сучасник. Письменник і філософ Г. Сковорода висунув теорію самопізнання та самовдосконалення. Думаю, що, йдучи цим шляхом, люди зможуть викорінити зло.

Людина, роблячи добро, знищує зло, несправедливість, біль. Якщо ж вона уникає відповідальності, то це свідчить про її боягуз­ливість, що, згідно з Булгаковим, є найбільшою вадою людини. Кожний із нас будує свою долю, керує нею. Але пам'ятаймо: наш моральний вибір впливає на життя багатьох людей.

 

Контрольні питання до роману М. Булгакова «Майстер і Маргарита»

 

1. Що ви знаєте про історію створення роману М. Булгакова «Майстер і Маргарита»?

 За написання роману автор узявся 1928 року, коли переживав складний період, пов’язаний із усебічним нападом на йогб п’єси, роман «Біла гвардія», сатиричні твори. У першому варіанті не було ні майстра, ні Маргарити. Диявол з’являвся у Москві сам. У розмові з раппівськими літераторами він доводить їм, спираючись на історію страждання Христа, жорстокість їхнього фанатизму. Сатана був головним героєм роману, звідси назва «Інженер з копитом». 1929 року через повну заборону творів Булгаков зупинив роботу над романом і спалив рукопис. 1931 року повернувся до твору, а насправді почав писати новий твір. У романі з’явилися Ієшуа Га-Ноцрі, Маргарита. Перший варіант було закінчено 1934 року, проте до самої смерті М. Булгаков працював над романом: писав, переписував, створюючи декілька варіантів, але не побачив роман надрукованим. Варіанти назв роману: «Чорний маг», «Копито інженера», «Жонглер з копитом», «Син В. (…)», «Гастроль (Воланда)», «Інженер з копитом», «Майстер і Маргарита».

Які філософсько-етичні проблеми порушено у романі?

 У романі «Майстер і Маргарита» порушено проблеми морального вибору між добром і .злом, справедливості й відповідальності, стосунків між особистістю і владою, поклик мистецтва тощо. Композиційні особливості твору. Роман «Майстер і Маргарита» побудовано за принципом «роман у романі»; в ньому поєднано декілька різних сюжетних ліній, що розвиваються з різною швидкістю; епічне зображення поєднується з ліричним; у творі змальовано три світи, які проникають один в оден: світ біблейської давнини, світ радянської сучасності, світ фантастичної «демодіади».

2. Як у романі використано біблійний сюжет?

 У чотирьох Євангеліях Нового Завіту описано хресну смерть Ісуса. Булгаков ніби створює свій власний варіант. Він відходить від догм християнської церкви, його Ісус - не іудей (він не знає свого походження), йому 27 років, він інтелігентна особа, знає багато мов, тонкий психолог, мудрий і доброзичливий ман-дрівник-проповідник. Але учнів у нього немає, лише колишній збирач податків Левій Матвій ходить за ним і шось записує. Та коли Га-Ноцрі подивився у ці записи, то жахнувся - так неправильно той тлумачив його думки й висловлювання. Ієшуа гине через боягузтво Понтія Пілата, який міг і хотів допомогти йому, але побоявся зіпсувати собі кар’єру.

3. У чому надзвичайність людини Ієшуа?

 Хоча Ієшуа зовнішньо не відрізняється від інших людей, проте він наділений надзвичайним внутрішнім світом. Люди готові йти за ним хоч на край світу. Головна його перевага - повна незалежність розуму і духу. У чому схожість долі майстра й автора роману ? Для М. Булгакова, як і для його героя, головною справою життя був роман, який неможливо було надрукувати у Москві в 30-ті роки XX ст. Твори М. Булгакова в цей час піддавалися жорсткій критиці так само, як і твір майстра, через те, що змушували читача сумніватися у справедливості існуючої влади. Опорою в ті чорні дні і для письменника, і для його героя була кохана самовіддана жінка: реальна Олена Булгакова і створена уявою митця - Маргарита. З вуст Воланда у романі звучать пророчі слова: «Рукописи не горять». Роман майстра «відроджує» Воланд. Роман М. Булгакова діждався свого часу: побачивши світ після десятиліть заборони, він одразу ж набув широкої популярності й приніс авторові світове визнання.

4. Яку роль відіграє Воланд у романі?

 Зрозуміти роль Воланда допомагає епіграф до роману з «Фауста» Гете: …та хто ж ти, нарешті? - Я - частка тої сили, що вічно хоче зла і вічно чинить благо. Воланд - сатана, князь тьми. Він з’являється серед людей, немов меч, що карає. Проте кара його справедлива, вона падає лише на тих, хто відступив від загальнолюдських норм моралі: хабарників, донощиків, ледарів, користолюбців, шпигунів-виказувачів.

5. Про що попереджає роман Булгакова? 

Люди, втративши духовну систему цінностей, перестали думати про Бога, про вічне. Наслідки розриву людства зі Всесвітом можуть бути катастрофічними.

Контрольные  вопросы

1. Какой изображена Москва 30-х годов в романе Булгакова?

Изображая Москву 30-х годов, писатель дает понять читателю, что люди опутаны здесь цепями всевозможных инструкций, постановлений и догм. Так, служащие Управления зрелищ вынуждены петь в хоре, а литературные критики «говорят совсем не то, что хотят сказать». Все они — жители «нехорошей квартиры», откуда непонятно как навечно исчезают люди, а жилища их оказываются «запечатанными». Большинство из них с опаской оглядываются: «Нас кто-то услышит...» Во всем же остальном, по словам Воланда, «они люди как люди. Любят деньги, но ведь это всегда было... Ну легкомысленны... Ну, что же... и милосердие иногда стучится в их сердца... обыкновенные люди... напоминают прежних... квартирный вопрос только испортил их».

 2. Почему Мастер добровольно отправился в больницу для душевнобольных?

В Москве 30-х годов было лишь одно заведение, где люди могли оставаться самими собою, — это клиника профессора Стравинского, дом для душевнобольных. Парадокс времени, но только здесь Мастер мог чувствовать себя свободным.

 3. К кому обращается с последними словами Иешуа?

Последние слова Иешуа перед казнью — о том, что из всех человеческих пороков самым тяжким он считает трусость. Казалось бы, приговоренный имеет в виду Пон-тия Пилата. Ведь это он, прославленный отважный воин, испугался за свое положение и должность, оправдывая сам себя тем, что на этом месте он сможет сделать еще много хорошего для Ершалаима. И хотя позже Пилат исправит свой позорный поступок, он не сможет изменить того, что свершилось, и долго будет мучиться этим. Однако слова Иешуа имеют отношение и к автору «романа в романе» — к Мастеру. Не выдержав травли, он не только отступился от своего романа, но и отказался от собственного имени. Господь, который сам сознательно принял страдания, идя на казнь за все человечество, оценил этот поступок Мастера не очень высоко.

 4. Как заканчивается роман и почему Булгаков выбрал именно такой конец?

Роман Мастера и роман о Мастере заканчивается одинаково. Отправляясь в царство покоя, Мастер и Маргарита получают возможность увидеть героя своего многострадального романа. Таким образом, не только рукописи не горят, но и герои по-настоящему интересных произведений могут жить своей собственной жизнью. Около двух тысяч лет сидит Понтий Пилат со своей собакой на каменистой площадке. Когда приходит полная луна, его терзает бессонница. Это наказание кажется Маргарите слишком суровым, ибо настоящее Добро не должно считать ошибку бесповоротной. Ее мнение совпадает со взглядами Того, Кто все ошибки и грехи человечества искупил собственной кровью. Мастеру позволено закончить свой роман, закончить наказание Понтия Пилата, и мы видим, как по лунной дороге идут рядом, продолжая давнюю беседу, бродячий философ и пятый прокуратор Иудеи Понтий Пилат.

 

«Упізнай героя»

 

 1. «…Плечистый, рыжеватый, вихрастый молодой человек в заломленной на затылок клетчатой кепке был в ковбойке, жёваных белых брюках и в черных тапочках». 

 2. «…Росту был не маленького и не громадного, а просто высокого. Что касается зубов, то с левой стороны у него были платиновые коронки, а с правой – золотые. Он был в дорогом сером костюме, в заграничных, в цвет костюма, туфлях. Серый берет он лихо заломил на ухо, под мышкой нес трость с чёрным набалдашником в виде головы пуделя. По виду – лет сорока с лишним. Рот какой-то кривой. Выбрит гладко. Брюнет. Правый глаз чёрный,  левый почему-то зеленый. Брови черные, но одна выше другой». 

 

 3. «…И в начинающихся сумерках Берлиоз отчётливо разглядел, что усишки у него, как куриные перья, глазки маленькие, иронические и полупьяные, а брючки клетчатые, подтянутые настолько, что видны грязные белые носки». 

 

 4. «…Человека лет двадцати семи. Этот человек был одет в старенький и разорванный голубой хитон. Голова его была прикрыта белой повязкой с ремешком вокруг лба, а руки связаны за спиной. Под левым  глазом у человека был большой синяк, в углу рта – ссадина с запекшейся кровью». 

 

5. «…Маленький, но необыкновенно широкоплечий, в котелке на голове и с торчащим изо рта клыком, безобразящим и без того невиданно мерзкую физиономию. И при этом еще огненно-рыжий».

 

  «Сосед этот оказался маленького роста, пламенно-рыжий, с клыком, в крахмальном белье, в полосатом добротном костюме, в лакированных туфлях и с котелком на голове. Галстук был яркий. Удивительно было то, что из кармашка, где обычно мужчины носят платочек или самопишущее перо, у этого гражданина торчала обглоданная куриная кость». 

 

 6. «…Бритый, темноволосый, с острым носом, встревоженными глазами и со свешивающимся на лоб клоком волос человек примерно лет тридцати восьми».

 

 7. «…Теперь, сидя на камне, этот чернобородый, с гноящимися от солнца и бессонницы глазами человек тосковал. Он то вздыхал, открывая свой истасканный в скитаниях, из голубого  превратившийся  в грязно-серый таллиф, и обнажал ушибленную копьем грудь,  по  которой стекал грязный пот, то в  невыносимой муке  поднимал глаза в небо, следя за тремя стервятниками, давно уже плававшими в вышине большими кругами в предчувствии скорого пира, то вперял безнадежный взор в жёлтую землю и видел на ней полуразрушенный собачий череп и бегающих вокруг него ящериц».

 

 «…Человек, лет под сорок, был чёрен, оборван, покрыт засохшей грязью, смотрел по-волчьи, исподлобья. Словом, он был очень непригляден и скорее всего походил на городского нищего». 

 

8. «Сложением девица отличалась безукоризненным, и единственным дефектом в её внешности можно было считать багровый шрам на шее». 

 

 9. «…Она была красива и умна Бездетная тридцатилетняя она была женою очень крупного специалиста, к тому же  сделавшего важнейшее открытие государственного значения».

 

 10.«…Сухонькая женщина с бидоном и сумкой в руках. Никто не знал, да, наверное, и никогда не узнает, чем занималась в Москве эта женщина и на какие средства она существовала. Известно о ней было лишь то, что видеть ее можно  было ежедневно то с бидоном, то с сумкой, а то и с сумкой  и с бидоном  вместе – или в нефтелавке, или на рынке,  или  под воротами дома, или  на лестнице, а чаще всего  в  кухне квартиры N 48 . Кроме того и более всего было известно, что где бы ни находилась или  ни появлялась она – тотчас же в этом месте начинался скандал, и кроме того, что она носила прозвище "Чума"».

 11. «…Молодой, с аккуратно подстриженной бородой человек в белом чистом кефи, ниспадавшем на плечи, в новом праздничном голубом таллифе с кисточками внизу и в новеньких скрипящих сандалиях. Горбоносый красавец, принарядившийся для великого праздника, шёл бодро, обгоняя прохожих, спешащих домой к праздничной трапезе, смотрел, как загоралось одно окно за другим». 

 

Підготовка до тематичної атестації:

http://aeterna.qip.ru/test/runjs/61266/?

  Теми творчих робіт та  контрольного твору:

Біблійні сюжети у романі М. Булганова «Майстер і Маргарита»

 

Сатира у романі "Майстер і Маргарита"

 

Проблематика твору "Майстер і Маргарита"

 

Роздумуючи над сторінками роману «Майстер і Маргарита»

 

Тема кохання в романі М.Булгакова «Майстер і Маргарита»