НЕКРАСОВ  

 

Видатний російський поет М. О. Некрасов — «співець страждань народних».

Життєвий і творчий шлях письменника

 

Майбутній письменник Микола Некрасов народився 1821 року в містечку Немирові Кам’янець-Подільської губернії. Його батько, Олексій Сергійович, небагатий поміщик, перебував на військовій службі в Україні (в чині капітана) й одружився з Оленою Андріївною Закревською. Але дитячі спогади Некрасова повністю пов’язані із селом Грешневим Ярославської губернії, розташованим на березі Волги; це був маєток Некрасових, куди батько поета переїхав із сім’єю, вийшовши у відставку.

Мабуть, у жодного з російських поетів не було таких важких спогадів про дитинство і рідний дім, як у Некрасова: «тут щось усіх давило», «безплідне й нікчемне» життя проходило «среди пиров бессмысленного чванства, разврата грязного и мелкого тиранства». Цей вірш — звинувачення жорстокості й дикого норову батька, а також пам’ятник ніжній любові матері, життя якої загубив батько — «угрюмый невежда».

Атмосфера кріпосницької садиби навчила поета «терпіти й ненавидіти». Одного разу він, як і всі селяни-кріпаки, з радістю спостерігав за пожежею у власному будинку, що нагадував в’язницю. Зате духовно багата, освічена, проста й добра мати сприяла прилученню сина до прекрасного — музики, задушевних українських пісень, казок, поезії. Вона добре знала твори світової літератури й часто переказувала малому Миколці уривки з них. Через багато років Некрасов згадував про це в поемі «Мати».

И голос твой мне слышался впотьмах,

Исполненный мелодии и ласки,

Которым ты мне сказывала сказки

О рыцарях, монахах, королях.

Потом, когда читал я Данте и Шекспира,

Казалось, я встречал знакомые черты:

То образы их из живого мира

В уме моем напечатлела ты.

Образ матері Некрасов увічнив у творах «Родина», «Затворниця», «Несчастные», «Баюшки-баю», «Рыцарь на час», у незавершеній поемі «Мать» та ін. Замислюючись ще в дитинстві про сумну долю своєї матері, майбутній поет навчився співчувати всім знедоленим жінкам.

Саме мати, усупереч думці батька, порадила синові вступати не у Дворянський полк — військовий навчальний заклад, а до університету. Але не досить підготовлений Некрасов не зміг вступити до вищого навчального закладу, а батько за непослух зовсім відмовив йому в матеріальній підтримці. Почалися страшні петербурзькі поневіряння — без спеціальності, без зв’язків і без грошей. Сам поет згадував про це так: «Цілих три роки я почувався постійно, щодня голодним. Доводилося їсти не тільки погано, не тільки надголодь, але й не щодня».

Завдяки неабиякій силі волі, працьовитості, безмежному терпінню й нелюдській витривалості, Некрасов вижив і розпочав літературну діяльність.

Перша збірка Некрасова «Мрії і звуки» мала романтичний характер, але школа «петербурзьких закутків» звернула його думки до критичного реалізму.

Одним із перших на допомогу Некрасову прийшов Федір Коні — відомий педагог і драматург, який залучив юнака до роботи у своїх журналах. Далі була зустріч із відомим критиком В. Бєлінським. Той спочатку розкритикував поетичну збірку, а послухавши вірш «У дорозі» (1845), вигукнув: «Чи знаєте, що ви поет, і поет справжній?» І його, й інших сучасників вразила антикріпосницька спрямованість вірша Некрасова, виражена в досконалій художній формі.

З початку 1840-х років Некрасов починає працювати в «Отечественных записках», видає низку альманахів («Физиология Петербурга», 1845; «Петербургский сборник», 1846), у яких мужньо вступається за народ. Через це на нього посипалися доноси агентів ІІІ Відділення жандармерії. У середині 1840-х років Некрасов узявся за редагування журналу «Современник», заснованого ще О. С. Пушкіним (1836), об’єднавши навколо нього кращі сили російської літератури.

З 1868 року Некрасов разом із Салтиковим-Щедріним і Єлисєєвим редагує журнал «Отечественные записки». Некрасов-редактор мужньо захищає прогресивні, передові для того часу твори від утисків цензури. Завдяки йому було опубліковано роман М. Чернишевського «Що робити?» Про свої стосунки із владою поет дуже влучно сказав у вірші «Уныние»:

Со стороны блюстителей порядка

Я, так сказать, был вечно под судом.

У 1877 році Некрасов видає книгу віршів «Последние песни». З 1863 року він працює над поемою «Кому на Руси жить хорошо». Цензура не дозволила вмістити її до збірки «Последние песни» й вирізала з «Отечественных записок», де її вже було надруковано.

У 1878 році мужнього поета й громадського діяча не стало. Некрасов, окрім численних ліричних віршів, створив ще цикл «декабристських» поем. Особливо вражає твір «Русские женщины», що складається з кількох частин. Присвячений він дружинам декабристів, які мужньо, відмовившись від дворянських привілеїв, пішли за своїми чоловіками на каторгу, до Сибіру, щоб підтримати їх, розділити з ними долю «і в горі, і в радості».

 

Хронологічна  таблиця життя й творчості поета.

28 листопада 1821 Микола Олексійович Некрасов народився в Немирові, на Україні, де служив його батько, майор А.С. Некрасов. Дитинство пройшло в селі Грешнево в Ярославській губернії в маєтку батька на Волзі.

1832- 1837 Микола вчився в Ярославській гімназії і вже тоді почав писати вірші.

1838 проти волі батька, Некрасов поїхав в Петербург вступати до університету. В університет не вступив, жив у бідності.

 1840 Публікує свою першу збірку віршів «Мрії і звуки», яка не мала успіху. 1843 поет зустрівся з В.Г. Бєлінським, ідеї якого мали на Некрасова величезний вплив.

1850— 1860-ті — в часи суспільного піднесення селянської реформи Некрасов опублікував твори «Поет і громадянин», «Пісня Еремушке», «Роздуми біля парадного під’їзду», поему «Коробейники».

У 1856 вийшла збірка «Вірші» (кращі твори за 10 років).

 1847-1866 Микола Олексійович видавав і редагував журнал «Современник». 1868 працював над журналом «Вітчизняні записки».

1856-1877 період активної творчої діяльності. Публікація збірника «Останні пісні». Пише 4 частину «Кому на Русі жити добре».

 27 грудня 1877 Некрасов помер у Петербурзі. (внаслідок тяжкої хвороби.)


Доля поета з народу у вірші Н. А. Некрасова "На смерть Шевченко"

 

Виріс Н. А. Некрасов серед селянських дітей. Ніякі заборони батьків не могли утримати його від спілкування з сільськими дітлахами. Згодом проста мова, багата і співуча,  що була засвоєна сином поміщика в ярославському селі, стала основним інструментом поета. Його поеми і вірші написані народної промовою так красиво і точно, що створюється враження, ніби з мережів сплітаються образи і картини нелегкого побуту селян.

 

Досвід дитинства, знання життя селян дозволили Некрасову у вірші "На смерть Шевченко" точно простежити все життя українського поета, виплеснути біль кріпака, підневільної людини, описати спрагу свободи, яку не зрозуміти вільній людині. Некрасов зміг.

 

Кожен рядок вірша обпікає питанням: "Чому?" Чому Шевченко, самородок, талановитий художник і поет, повинен був домагатися, щоб його почули, чому він гнив у тюрмах, на військовій службі? Хто розподіляє ролі на землі? Бог?

 

Некрасов захоплювався талантом Шевченка, його стоїцизмом і завзятістю, прагненням бути вільним якщо не тілом, так думками і віршами. Шевченка "в нужді, в невідомості",   важко йшов до волі.

 

І ось, коли, здавалося б, Шевченко вільний, "скінчився час його нещасливий":

 

Тут йому Бог позаздрив:

 

Життя оборвалося.

 

Два останні рядки  відрізняються від загального розміру вірша. Ритм життя збитий, він обірваний в самому невідповідному місці, коли час жити і насолоджуватися, радіти і творити.

 

Вірш Некрасова наповнено гарячою любов'ю до людини, яка талантом заробила собі краще життя, якастраждала за свій народ і любила його. Некрасов сам був дуже близький до народу, відчував його, тому смерть одного з його найталановитіших представників не залишила поета байдужим.

 

Особисто знайомим з великим українським кобзарем Некрасов не був, хоча завжди з великою повагою ставився до творчості цієї людини. Знаючи непросту історію життя Тараса Григоровича, російський поет захоплювався стійкістю й силою духу, волелюбністю кобзаря.

 

Даний вірш народився на похоронах Шевченка, на яких особисто був присутній Некрасов. А надруковано воно було тільки незадовго до смерті великого російського поета, завдяки запису рідної сестри поета.

 

На смерть Шевченко

Не предавайтесь особой унылости:

Случай предвиденный, чуть не желательный.

Так погибает по божией милости

Русской земли человек замечательный

С давнего времени: молодость трудная,

Полная страсти, надежд, увлечения,

Смелые речи, борьба безрассудная,

Вслед затем долгие дни заточения.

Всё он изведал: тюрьму петербургскую,

Справки, доносы, жандармов любезности,

Всё - и раздольную степь Оренбургскую,

И ее крепость. В нужде, в неизвестности

Там, оскорбляемый каждым невеждою,

Жил он солдатом с солдатами жалкими,

Мог умереть он, конечно, под палками,

Может, и жил-то он этой надеждою.

Но, сократить не желая страдания,

Поберегло его в годы изгнания

русских людей провиденье игривое.

Кончилось время его несчастливое,

Всё, чего с юности ранней не видывал,

Милое сердцу, ему улыбалося.

Тут ему бог позавидовал:

Жизнь оборвалася.


 

М. О. Некрасов.

 Поезія «Роздуми біля парадного під’їзду»

 

 Размышления у парадного подъезда



Вот парадный подъезд. По торжественным дням,
Одержимый холопским недугом,
Целый город с каким-то испугом
Подъезжает к заветным дверям;
Записав свое имя и званье,
Разъезжаются гости домой,
Так глубоко довольны собой,
Что подумаешь - в том их призванье!
А в обычные дни этот пышный подъезд
Осаждают убогие лица:
Прожектеры, искатели мест,
И преклонный старик, и вдовица.
От него и к нему то и знай по утрам
Всё курьеры с бумагами скачут.
Возвращаясь, иной напевает "трам-трам",
А иные просители плачут.
Раз я видел, сюда мужики подошли,
Деревенские русские люди,
Помолились на церковь и стали вдали,
Свесив русые головы к груди;
Показался швейцар. "Допусти",- говорят
С выраженьем надежды и муки.
Он гостей оглядел: некрасивы на взгляд!
Загорелые лица и руки,
Армячишка худой на плечах,
По котомке на спинах согнутых,
Крест на шее и кровь на ногах,
В самодельные лапти обутых
(Знать, брели-то долгонько они
Из каких-нибудь дальних губерний).
Кто-то крикнул швейцару: "Гони!
Наш не любит оборванной черни!"
И захлопнулась дверь. Постояв,
Развязали кошли пилигримы,
Но швейцар не пустил, скудной лепты не взяв,
И пошли они, солнцем палимы,
Повторяя: "Суди его бог!",
Разводя безнадежно руками,
И, покуда я видеть их мог,
С непокрытыми шли головами...

А владелец роскошных палат
Еще сном был глубоким объят...
Ты, считающий жизнью завидною
Упоение лестью бесстыдною,
Волокитство, обжорство, игру,
Пробудись! Есть еще наслаждение:
Вороти их! в тебе их спасение!
Но счастливые глухи к добру...

Не страшат тебя громы небесные,
А земные ты держишь в руках,
И несут эти люди безвестные
Неисходное горе в сердцах.

Что тебе эта скорбь вопиющая,
Что тебе этот бедный народ?
Вечным праздником быстро бегущая
Жизнь очнуться тебе не дает.
И к чему? Щелкоперов3 забавою
Ты народное благо зовешь;
Без него проживешь ты со славою
И со славой умрешь!
Безмятежней аркадской идиллии4
Закатятся преклонные дни.
Под пленительным небом Сицилии,
В благовонной древесной тени,
Созерцая, как солнце пурпурное
Погружается в море лазурное,
Полосами его золотя,-
Убаюканный ласковым пением
Средиземной волны,- как дитя
Ты уснешь, окружен попечением
Дорогой и любимой семьи
(Ждущей смерти твоей с нетерпением);
Привезут к нам останки твои,
Чтоб почтить похоронною тризною,
И сойдешь ты в могилу... герой,
Втихомолку проклятый отчизною,
Возвеличенный громкой хвалой!..

Впрочем, что ж мы такую особу
Беспокоим для мелких людей?
Не на них ли нам выместить злобу?-
Безопасней... Еще веселей
В чем-нибудь приискать утешенье...
Не беда, что потерпит мужик:
Так ведущее нас провиденье
Указало... да он же привык!
За заставой, в харчевне убогой
Всё пропьют бедняки до рубля
И пойдут, побираясь дорогой,
И застонут... Родная земля!
Назови мне такую обитель,
Я такого угла не видал,
Где бы сеятель твой и хранитель,
Где бы русский мужик не стонал?
Стонет он по полям, по дорогам,
Стонет он по тюрьмам, по острогам,
В рудниках, на железной цепи;
Стонет он под овином, под стогом,
Под телегой, ночуя в степи;
Стонет в собственном бедном домишке,
Свету божьего солнца не рад;
Стонет в каждом глухом городишке,
У подъезда судов и палат.
Выдь на Волгу: чей стон раздается
Над великою русской рекой?
Этот стон у нас песней зовется -
То бурлаки идут бечевой!..
Волга! Волга!.. Весной многоводной
Ты не так заливаешь поля,
Как великою скорбью народной
Переполнилась наша земля,-
Где народ, там и стон... Эх, сердечный!
Что же значит твой стон бесконечный?
Ты проснешься ль, исполненный сил,
Иль, судеб повинуясь закону,
Всё, что мог, ты уже совершил,-
Создал песню, подобную стону,
И духовно навеки почил?..

Аналіз  поезії   «Роздуми біля парадного під’їзду».

Як ви вважаєте, чий парадний під’їзд описано?

 (Знатного чиновника, багатого вельможі)

 Як автор називає того, хто приїжджає у свята, щоб засвідчити свою повагу господареві?

(«Одержимый холопским недугом»)

 Які незвичайні прохачі прийшли до під’їзду?

 (Селяни з далеких губерній)

  Що про це свідчить?

 (Бідний одяг, розтерті до крові ноги, боязкий та покірний вигляд)

 Чому швейцар не пустив навіть за хабар?

 (Мало грошей, вигляд жебрацький)

  Як реагують на це мандрівники-прохачі?

 (Покірно відходять, поклавшись на Божу волю; потім, можливо, проп’ють від горя гроші)

  Як змінюється тональність вірша, коли йдеться про вельможу, який веде розкішне життя та якого зовсім не хвилюють страждання народу?

 (Робиться гнівною, звинувачувальною, автор звертається безпосередньо до цього героя)

 До кого далі з болем та співчуттям звертається автор? 

(До рідної землі, народу)

  Що засвідчує велику повагу поета до народу, розуміння ним його ролі?

 (Слова «сеятель твой и хранитель»)

 Про що свідчить кінцівка твору? Яким є її характер?

(Автор ставить питання, яке опосередковано закликає народ «пробудитися», відчути власну силу й почати відстоювати своє право на людське існування)

 Знайдіть у вірші пейзаж і визначте його роль.

Под пленительным небом Сицилии,

В благовонной древесной тени,

Созерцая, как солнце пурпурное

Погружается в море лазурное,

Волосами его золотя,—

Убаюканный ласковым пением

Средиземной волны...

Пейзаж є контрастом до зображуваних (і домальованих уявою читача) картин народного життя.)

 Який художній прийом використаний автором у цих рядках?

Ты уснешь, окружен попечением

Дорогой и любимой семьи.

(Ждущей смерти твоей с нетерпением)...

(Іронію)

  Які рядки вірша стали крилатими (інколи вже з іншим значенням)?

(«Этот стон у нас песней зовется...»)

  Які образи-символи зустрічаються у творі?

 (Річка Волга — символ Росії)


План  до поезії:

1) Відвідувачі парадного під’їзду у свята і будень.

2) Селян не допускають до високо-посадовця.

3) Життя володаря розкішних палат.

4) Страждання та стогін російського мужика.

5) Коли відбудеться духовне пробудження народу?