Представники «чистого мистецтва»  

 Особливості поезії «чистого мистецтва»:

   Поезія натяків, здогадок і замовчувань.

  Вірші не мають сюжету: ліричні мініатюри передають не думки і почуття, а «летючий» настрій поета.

  Мистецтво не повинно бути пов'язане з життям.

  Поет не повинен втручатися у справи тлінного світу.

  Це поезія для обраних.

  Основні теми поезії «чистого мистецтва»:

  Любов (лірику відрізняє багатство відтінків: ніжність і душевна теплота).

  Природа (образність, нетрадиційність порівнянь, епітетів; олюднення природи, знаходження відгомону своїм настроям і почуттям).

  Мистецтво (співучість і музикальність).

  Особливості пейзажної лірики:

  Прагнення до фіксації змін у природі.

  Точність і чіткість пейзажу.

  План аналізу ліричного твору.

  Творча історія вірша.

  Тема і ідея.

  Композиція і внутрішній сюжет.

  Ліричний герой і система образів.

  Жанрова специфіка.

  Емоційне забарвлення.

  Які думки і почуття викликає твір?

  Основні особливості поетичної мови (фонетика, лексика, морфологія, синтаксис).

  Особливості ритміки, розміру, рими.

 Представники:

 Ф.І.Тютчев і А.А.Фет стали предтечею символізму, збагативши скарбницю російської літератури новими образотворчими засобами: образністю, стислістю і виразністю стилю, здатністю відобразити тонку і складне життя душі в її таємній глибині; цілісністю і повнотою поетичної "концепції" буття. Таким чином, поети "чистого мистецтва" доповнили актуальні для даного історичного періоду проблеми темами вічними, загальнолюдськими, створивши різноманітну, насичену, глибоку, об'єктивну картину світу.

 Особливості поетичного світу Ф.І. Тютчева:

  Буття сприймає як катастрофу.

  Поет-філософ, поет-психолог.

  Останній російський романтик.

  Природа - живий, одухотворений, багатоликий світ.

  Людина часто самотня і безсила у порівнянні з могутністю природи.

  Для віршів характерна багата метафоричність.

  У жанровому відношенні - тяжіння до філософської мініатюрі, до  поетичного фрагменту.

 Особливості поетичного світу А.А.Фета:

  Поет «чистого мистецтва».

  В історію поезії увійшов як пейзажист.

  Природа - прекрасна жива істота.

  Людина - частка природи, істота, рівноправна їй

  Любив зображувати «перехідні стани» природи.

  Художній світ створюється різноманітністю ритмів, звуків, особливим синтаксисом.

  Фет - майстер композиції, використовує всі види композиційних повторів (кільце, анафора, рефрен).

  У жанровому відношенні тяжіє до фрагменту, ліричної мініатюри.

Особливості творчості російських поетів, представників «чистого мистецтва»

У російській літературі XIX століття значного поширення набули естетичні концепції «чистого мистецтва» або «мистецтва для мистецтва». Тенденція розвитку «чистого мистецтва» в Росії пояснюється намаганням його захисників протистояти популярності революційно-демократичного руху та «утилітарним» підходам до розуміння природи мистецтва. Особливо ці тенденції були поширеними у творчості послідовників романтизму, а саме: А. Григор’єва, А. Майкова, Я. Полонського, А. Фета, Ф. Тютчева та ін. Ці поети у своїх творах намагалися уникати соціальних та політичних питань, виявляли особливий інтерес до художньої форми.

 

Життя та творчість А. Фета

 

Афанасій Афанасійович Фет — один з найяскравіших представників напряму «чистого мистецтва» в російській поезії XIX століття. Творчий шлях поета охоплює понад півстоліття. Хоча для багатьох Фет тривалий час був другорядним письменником.

Значний вплив на майбутнього поета мала таємниця його народження. У 14 років Фет дізнався, що справжнім його батьком був не дворянин Афанасій Шеншин, а німецький чиновник Йоган Фьот. Він втратив дворянські привілеї, прізвище, до якого звик, і все своє життя вимушений був докладати зусилля, щоб повернути їх.

Афанасій Фет отримав гарну освіту. Спочатку юнак навчався в німецькому пансіоні (1835-1837), а потім — на словесному відділенні Московського університету, яке закінчив у 1844-му. Він рано почав писати вірші й виявив інтерес до класичної філології. Це захоплення він проніс через усе життя. Впродовж навчання в університеті Фет зблизився зі своїм однокурсником Аполлоном Григор’євим та майбутнім юристом Яковом Полянським. Їх єднала не тільки тепла дружба, а й естетичні погляди та захоплення поезією.

Літературним дебютом Фета була збірка віршів «Ліричний пантеон», яка побачила світ у 1840 році. Книга привернула увагу критики, але не набула широкого розголосу. До неї входили балади та антологічні вірші (близькі за темою й манерою до античних).

У житті Фета чітко вирізнилося прагнення до «ідеалу» і «буденні події». Він рано зрозумів, що поет у цьому світі беззахисний. Тому в 1845 році вступив на військову службу, почавши її унтер-офіцером кірасирського полку, який розміщувався на території Херсонської губернії.

1850 року вийшла збірка віршів Фета, що засвідчила появу нового оригінального поета. Він увійшов до кола столичних літераторів, зблизився з редакцією журналу «Современник», особливо з його ліберальним крилом — І. Тургенєвим, Л. Толстим, І. Гончаровим, критиком П. Аненковим.

Збірка 1856 року теж мала успіх, але нетривалий, а двотомне видання 1863-го, що стало підсумком 25-річної роботи автора на поетичній ниві, було піддане різкій критиці, яка зашкодила репутації поета. Різкі критичні відгуки про нього з боку представників революційно-демократичного табору, численні пародії на його вірші стали причиною того, що у 60-70-ті роки Фет припинив друкувати свої твори.

У 1858 році поет вийшов у відставку і цілком віддався літературній творчості.

Десять років (1867-1877) Фет не писав віршів — захопився філософією А. Шопенгауера.

Важливою сторінкою творчого життя поета є перекладацька діяльність, в яку він поринув у 70-80-х роках. Серед його перекладів слід назвати «Фауста» Й. В. Ґете, твори Горація, «Сатура» Ювенала, «Вірші» Катулла, «Енеїду» Вергілія та ін. Перекладацька діяльність Фета стала поштовхом до того, що його було обрано членом-кореспондентом Російської Академії наук.

Найважливішою подією останніх років життя Фета був вихід чотирьох збірок й оригінальних віршів «Вечірні вогні» (1883-1891). До них увійшли твори, написані після 1863 року. Поезії цього періоду пройняті філософським світосприйняттям, проникнуті мотивами кохання, пейзажними замальовками. Для віршів характерне поєднання трагічного і світлого («Смерть», «О. Л. Кій» (Олександрі Львівні Кревській), «Муза», «Сяяла ніч.» та ін.)

1888 року у зв’зку з «50-річчям своєї музи» Фет добився звання придворного камергера і права носити власне прізвище. За словами самого поета, «цей день був найщасливішим у його житті».

Помер А. А. Фет 21 листопада (3 грудня за н. с.) 1892 року в Москві, похований у родовому маєтку Шеншиних у селі Клейменово...

 

Виразне читання поезії А.А. Фета

 

"Я прийшов до тебе, мила"

"Я пришел к тебе с приветом"

 

 

Я прийшов до тебе, мила,

Розказать, що сонце встало,

Що його живуща сила

В листі променем заграла, -

 

І у лісі щохвилини

Кожна брунька оживає,

I лунає спів пташиний,

I нове життя буяє;

 

Що до тебе з тим же палом

Б'ється серце, ллється мова,

Що душа, пойнята шалом,

Вся тобі служить готова,

 

Що на мене повіває

Щастя, радість відусюди...

Щo співатиму - не знаю,

Але співів - повні груди!

Перекладач: М.Вороний

Я пришел к тебе с приветом,

 Рассказать, что солнце встало,

 Что оно горячим светом

 По листам затрепетало;

 

 Рассказать, что лес проснулся,

 Весь проснулся, веткой каждой,

 Каждой птицей встрепенулся

 И весенней полон жаждой;

 

 Рассказать, что с той же страстью,

 Как вчера, пришел я снова,

 Что душа все так же счастью

 И тебе служить готова;

 

 Рассказать, что отовсюду

 На меня весельем веет,

 Что не знаю сам, что буду

 Петь - но только песня зреет.

 

Аналіз поезії.

Яка тема твору?

Тема кохання переплітається з темою природи. Окрім того, у вірші відчувається ще один мотив — поетичної творчості.

 Якою змальована природа?

Природа оживає, буяє життям і красою.

  Що можна сказати про настрій вірша?

Настрій радісний, відчувається жага до життя, краси, кохання.

  Яким у цьому вірші постає автор?

Автор нагадує імпровізатора, котрий створює вірш на одному диханні.

  Які художні засоби використовує поет?

Епітети: «живуща сила», «спів пташиний» та ін.; метафори: «живуща сила в листі променем заграла», «нове життя буяє»; анафора: «І у лісі.., І лунає спів пташиний, І нове життя буяє», «Що до тебе з тим же палом.., Що душа пройнята шалом.., Що на мене повіває...»

 

Виразне читання поезії А. Фета «Шепіт, лагідне дихання.»

 

 

 

Шепіт... Ніжний звук зітхання...

Солов’їний спів...

Срібна гра і колихання

Сонних ручаїв.

 

Ночі блиск... Тремтіння тіней...

Тіні без кінця...

Ненастанні, дивні зміни

Милого лиця...

 

У хмаринках — пурпур рози.

Відблиск янтаря...

І цілунків пал, і сльози,

І зоря, зоря!

Переклад М. Рильського

Шепот, робкое дыханье.

           Трели соловья,

 Серебро и колыханье

           Сонного ручья.

 

 Свет ночной, ночные тени,

           Тени без конца,

 Ряд волшебных изменений

           Милого лица,

 

 В дымных тучках пурпур розы,

           Отблеск янтаря,

 И лобзания, и слезы,

           И заря, заря!..

 

Аналіз вірша

  Якій темі присвячений цей вірш?

Темі кохання.

  У чому полягає особливість поезії?

Вона схожа на прекрасний етюд, що передає красу природи і глибокі почуття. Вірш від початку до кінця пройнятий рухом, незважаючи на те, що в ньому немає жодного дієслова (із 36 слів, з яких складається вірш, 26 — іменники.

  На вашу думку, яку роль відіграють незакінчені синтаксичні конструкції?

 У вірші багато незакінчених речень, за допомогою яких передаються почуття ліричного героя, його переживання, схвильованість, таємничість і особлива піднесеність душі, викликана коханням.

 

 

 

Життєвий та творчий шлях Ф. І. Тютчева

 

Питання про належність Ф. Тютчева до школи «чистого мистецтва» може викликати заперечення. Але таким сприйняли його сучасники. На думку літературознавців, основні настанови цієї школи яскраво відобразилися в його ліриці, хоча іноді в ній звучав відгомін на політичні події, наприклад повстання декабристів 14 грудня 1825 року. Однак вірші політичної тематики не відіграли значної ролі у творчості поета. Федір Тютчев увійшов в історію світової літератури як поет-філософ, тонкий лірик. У його поезії думка й почуття злиті воєдино. Популярна для романтиків тема трагічної самотності людської душі в його ліриці знайшла нове вираження.

 

Федір Іванович Тютчев — російський поет, дипломат, публіцист, член-кореспондент Петербурзької Академії наук — народився 23 листопада (5 грудня) 1803 року в садибі Овстюг, Брянського повіту Орловської губернії. Він походив зі старовинного дворянського роду.

Тютчев отримав гарну домашню освіту під керівництвом Семена Раїча, який пізніше став учителем М. Лермонтова. Вивчав латину, древньогрецьку поезію, у тринадцять років перекладав оди Горація. За рік до вступу до університету, в 1818-му, його обрали співробітником Товариства любителів російської словесності. У 1819 році вступив на словесне відділення Московського університету, яке закінчив 1821-го й отримав місце в Колегії іноземних справ. Згодом Тютчев потрапив до Німеччини, у Мюнхен, як позаштатний аташе дипломатичної місії. Тут він знайомиться з Шеллінгом і Гейне, які мали великий вплив на формування світогляду митця. Понад 20 років поет прожив за межами Росії, лише інколи відвідуючи її.

Тютчев увійшов в літературу починаючи з кінця 20-х років. У російських журналах й альманахах з’являлися його вірші «Весняна гроза», «Літній вечір», «Видіння», «Сни», «Весняні води», «Sіlentium!» та ін.

Визначною подією стала публікація в пушкінському журналі «Современник» за 1836 рік добірки з 24 творів під заголовком «Вірші, надіслані з Німеччини» за підписом «Ф. Т.». Тютчев був гордий увагою до нього першого поета Росії й мріяв про особисту зустріч. Проте побачитися їм не судилося. На смерть О. Пушкіна Тютчев відгукнувся віршем «29 січня 1837 року». Як і М. Лермонтов, Тютчев звинувачував у смерті Пушкіна світську верхівку, але вважав, що поет глибоко помилявся, відволікаючись від чистої поезії. Наприкінці вірша він стверджує безсмертя Пушкіна: «Тебе ж, як і перше кохання, серце Росії не забуде».

У 40-ві роки поетичні твори Тютчева майже не з’являлися на сторінках періодичних видань. Частково це пояснюється тим, що він не вважав себе професійним поетом і не шукав слави.

1844 року митець повернувся до Росії і продовжував службову кар’єру та заняття літературною творчістю. У цей час Тютчев виступає з низкою публіцистичних статей французькою мовою: «Листи до пана Кольбу» (1844), «Записка цареві» (1845), «Росія і революція» (1849), «Про цензуру в Росії» (1857), працює над трактатом «Росія та Захід», що залишився незавершеним.

1854 року з ініціативи І. Тургенєва з’явилося перше видання поезій Тютчева, що мало успіх. Друга збірка віршів вийшла у 1868 році, але була сприйнята досить стримано, можливо тому, що тоді популярністю користувалася поезія громадянського звучання.

На думку літературознавців, Ф. Тютчев продовжував традиції філософської поезії, представником якої в російській літературі були В. Жуковський, Є. Баратинський, О. Пушкін. Поет створював вірші, в яких домінувала думка, хоча вона й була тісно поєднана з почуттям. Водночас, як зазначають дослідники, Тютчев не був прихильником якоїсь однієї філософської системи. Його творчий шлях можна схарактеризувати влучним висловом В. Жуковського: «життя і поезія — одне».

 

4 грудня 1872 року у Тютчева різко погіршився зір і втратилась рухомість лівої руки. Неймовірних страждань йому завдавав головний біль. Вранці 1 січня 1873 року, незважаючи на попередження лікарів, поет пішов на прогулянку, аби відвідати знайомих. Але на вулиці з ним стався напад, який викликав параліч усієї лівої половини тіла. 15 (27) липня 1873 року Ф. І. Тютчев помер. Поховано поета в Петербурзі на цвинтарі Новодівичого монастиря.

 

 Виразне читання поезії Ф. Тютчева «Sіlentium».

 

До шедеврів філософської лірики Ф. Тютчева належить вірш «Sіlentium!». У перекладі з латини ця назва означає «Мовчання».

Sіlentium

 

Мовчи, заховуй од життя

I мрії, і свої чуття!

Нехай в безодні глибини

I сходять, і зайдуть вони,

Мов зорі ясні уночі:

Любуйся ними і мовчи.

 

 Як серцю висловить себе?

Чи ж зрозуміє хто тебе?

Не зрозуміє слова він,

Бо думка висловлена — тлін.

Джерел душі не руш вночі:

Живися ними і мовчи.

 

 В собі самому жить умій!

Є цілий світ в душі твоїй

Таємно-чарівливих дум;

Заглушить їх буденний шум,

I зникнуть, в сяйві дня мручи,

Ти слухай спів їх і мовчи!

Переклад  М. Вороного

Silentium

 

Молчи, скрывайся и таи

 И чувства и мечты свои —

 Пускай в душевной глубине

 Встают и заходят оне

 Безмолвно, как звезды в ночи, —

 Любуйся ими — и молчи.

 

Как сердцу высказать себя?

 Другому как понять тебя?

 Поймет ли он, чем ты живешь?

10 Мысль изреченная есть ложь.

 Взрывая, возмутишь ключи, —

 Питайся ими — и молчи.

 

Лишь жить в себе самом умей —

 Есть целый мир в душе твоей

15 Таинственно-волшебных дум;

 Их оглушит наружный шум,

 Дневные разгонят лучи, —

 Внимай их пенью — и молчи!..

 

Аналіз поезії.

 Яка тема вірша? У чому полягає особливість її втілення?

У вірші ніби схрестилися два мотиви: традиційна для літератури тема поета й поезії і тема кохання. За формою та змістом вірш декларативний, тобто автор намагається переконати читача в правильності суджень, які задекларовані у цій поезії.

  Яку проблему вирішує автор у своєму вірші?

Це проблема, що хвилювала ще поетів-романтиків: чи все підвладне мовному оформленню і вираженню, чи, може, є речі, які залишаються невисловленими?

 

Чи можна судити про ставлення автора до свого ліричного героя?

У вірші відчувається співчуття автора до людини, яка приречена на внутрішню самотність і нерозуміння.

  Яке значення має звертання до природи?

Автор використовує прийом психологічного паралелізму. Людина і природа живуть за однаковими законами. Як не можуть зрозуміти зорі того, чому вони мають блищати і згасати у височині, так і людина не може і не повинна намагатися зрозуміти, чому почуття раптово виникають і так само раптово зникають: «Нехай в безодні глибини / І сходять, і зайдуть вони, / Мов зорі ясні уночі: / Любуйся ними і мовчи». Тютчев вважав, що почуття вищі від розуму, оскільки вони є породженням вічної душі, а не тлінної матерії. І через це намагатися висловити те, що відбувається в душі людини, не має сенсу, та й взагалі не можливо: «Як серцю висловить себе? / Чи ж зрозуміє хто тебе? / Не зрозуміє слова він, / Бо думка висловлена — тлін».

  Яка строфа, на вашу думку, є ключовою у структурі вірша?

Ключове місце в структурі вірша посідає друга строфа, зокрема рядок, який в оригіналі звучить як афоризм: «Мисль изреченная есть ложь». Саме ця думка пояснює заклики до мовчання в першій та останній строфах.

  Яким у поезії постає світ людської душі?

Світ людської душі — живий і опредмечений, він існує ніби поза людиною («любуйся ними» — тобто своїми чуттями — «і мовчи»). Ця авторська ідея підкреслюється насиченою метафоричністю мовлення («чуття сходять», «чуття зайдуть», «серце висловлює себе»

 

  Яка роль у вірші риторичних питань та окликів, рефрену «мовчи»? Риторичні питання та оклики посилюють його ораторську спрямованість. У питаннях простежується філософська тема («Як серцю висловить себе?», «Чи зрозуміє хто тебе?»), у відповідях — ідея («Мовчи, заховуй од життя і мрії, і свої чуття!», «В собі самому жить умій!», «Ти слухай спів їх [почуттів] і мовчи!». Рефреном звучить слово «мовчи». Воно вживається у вірші чотири рази, і це фокусує нашу уяву на основній думці вірша: чому і про що потрібно мовчати.

 

 

  

 Виразне читання поезії Ф. Тютчева «Весняна гроза».

 

  

Весняна гроза

 

Люблю я час грози весною,

Коли травневий перший грім,

Немовби тішачися грою,

Гуркоче в небі голубім.

 

Гримить відлуння голосисто!

От дощик бризнув, пил летить.

Краплин прозорчасте намисто

На сонці золотом горить.

 

Біжать потоки вод прозорих,

Пташиний не змовкає гам,

І в лісі гам, і шум у горах,—

Усе підспівує громам.

 

 Ти скажеш: пустотлива Геба,

Кормивши Зевсові орла,

Громокипучий кубок з неба

На землю з сміхом розлила.

Переклад  М. Рильського.

 

Весенняя гроза

 

Люблю грозу в начале мая,

 Когда весенний, первый гром,

 Как бы резвяся и играя,

 Грохочет в небе голубом.

 

 Гремят раскаты молодые!

 Вот дождик брызнул, пыль летит...

 Повисли перлы дождевые,

 И солнце нити золотит...

 

С горы бежит поток проворный,

 В лесу не молкнет птичий гам,

 И гам лесной, и шум нагорный —

 Все вторит весело громам...

 

Ты скажешь: ветреная Геба,

 Кормя Зевесова орла,

Громокипящий кубок с неба,

 Смеясь, на землю пролила!

 

Аналіз вірша.

  Як поет змальовує природне явище?

Гроза як природне явище зображено в усій його реальності за допомогою зорових і слухових образів. Автор яскраво змальовує наближення грози.

 

 За допомогою якого художнього прийому створюється образ грози?

Поет використовує прийом алітерації, за допомогою звуків ніби відтворює гуркіт грому. Для цього в кожному рядкові вірша повторюються звуки «г» і «р». Передати протяжність грозового гуркоту допомагає прийом асонансу (повторення звуку «о».

 

  Чим же приваблює ліричного героя гроза, явище природи, яке багато хто просто побоюється?

Гроза Тютчева приваблює некерованістю стихії, коли все охоплене спалахами блискавок, перебуває в стані боротьби, в руху.

  Прослідкуйте, які етапи грози змальовує автор.

Кожна строфа вірша присвячена одному з етапів грози. У першій гроза лише наближається, нагадуючи про себе віддаленим громом. Небо все ще ясне й блакитне (уривок від слів «Люблю я час грози весною.» до слів «Гуркоче в небі голубім». У другій — гроза наближається, починається боротьба між сонцем і бурею, грім звучить голосно і відчутно: «Гримить відлуння голосисте! От дощик бризнув, пил летить. Краплин прозорчасте намисто На сонці золотом горить». А в третій — гроза в розпалі. Та перемагає не зла сила, а природа, життя. Через це «усе підспівує громам»: «Біжать потоки вод прозорих, / Пташиний не змовкає гам, / І в лісі гам, і шум у горах,— / Усе підспівує громам».

  Який настрій поезії?

Незважаючи на те, що у вірші зображено страшну природну стихію, настрій веселий. Адже це весна, вона завжди пов’язана з радістю, надіями.

  На вашу думку, з якою метою у фіналі вірша з’являється образ Геби?

Як відомо, Геба в грецькій міфології — богиня молодості, донька Зевса і Гери, що стала дружиною Геракла, коли тому було подаровано безсмертя. Образ Геби, яка «Громокипучий кубок з неба / На землю з сміхом розлила» стає завершальним акордом вірша, що стверджує перемогу весни.

Як ви вважаєте, що у вірші є головним: образ грози чи образ-почуття? Незважаючи на детальний предметний опис грози (грім, пил, дощ, потік води), головним у вірші є не образ грози, а образ-почуття, той настрій, який викликає вона в серці ліричного героя.

  Які художні прийоми використовує автор?

Вірш написаний у дусі романтизму. Автор використовує прийом персоніфікації («грім грає», «гримить голосисто», природа «підспівує»), порівняння («краплин прозорчасте намисто на сонці золотом горить»), епітети («травневий перший грім», «в небі голубім»), античні образи (Геба, Зевс та ін.

 

 Одну з визначених поезій вивчити напам’ять!