А.П.Чехов  

 

А.П. Чехов (1860- 1904) 

   майстер прози та драматичних жанрів,

 тонкий стиліст та гуморист

 

Ім'я А.П.Чехова завжди асоціюється з російським інтелігентом. Інтелігент - це не тільки «освічена людина, що займається творчою, розумовою діяльністю», а й бездоганна людина твердих моральних принципів, делікатний по відношенню до інших. Таким і був А. Чехов.

 

 


 

 

Хронологічна  таблиця по біографії  А.П. Чехова

 

 17 січня 1860 р. – народився в сім’ї дрібного торговця у Таганрозі.

 

       Чехов походив із кріпаків. Родина майбутнього письменника була велика, він мав чотирьох братів і сестру. Діти у Чехових рано ставали самостійними. Змалку допомагали вести господарство, працювали в крамниці батька, який був суворим,   іноді й жорстоким, але   прагнув дати своїм дітям освіту. Згодом сім’я розорилася і переїхала до Москви.

 

16 – 18 років – Чехов закінчує навчання в Таганрозі, де залишився один. 

 

        Заробляє на життя репетиторством.

 

Ці роки стали ключовими у формуванні особистості письменника, до Москви він приїхав іншою людиною. У 15 років Чехов видає рукописний гумористичний журнал «Зайка», захоплюється театром. Ніхто з його сім’ї не знав, чому він  з часом став лікарем. Сам він пізніше відповідав на це запитання так : «Не пам’ятаю».

 

1879 р. – Чехов вступає до медичного факультету Московського університету.

 

« В університеті я почав працювати в журналах з першого курсу. Поки я вчився, я встиг надрукувати сотні оповідань під псевдонімом « Антоша Чехонте».

 

У студентських колах і не здогадувалися про інше , літературне життя Чехова.

 

1884 р.      -  Чехов закінчує університет, працює в лікарні.

 

1886 – 1887 р.р.  -    Найплідніший час. У 1886 р. написав понад 100 оповідань.

 

1887 р.      -     Вперше після юнацьких проб звертається до драми

 

        «Чайка». Чехов – новатор у драматургії.

 

В цьому ж році  А.Чехов вирушає у подорож до Сахаліну, під час якої він зазнав чимало труднощів. Результатом подорожі стали філософська повість «Дуель», оповідання « Палата №6».

 

1892 р.          -    Чехов оселяється в садибі Меліхове. Працює лікарем.

 

1898р.          -     Лікарі рекомендують хворому письменникові жити в   Ялті.

 

Там він створює такі шедеври, як «Дама з собачкою», «В ярузі», «Вишневий сад». (Зараз в Ялті працює музей А.П. Чехова)

 

15.07.1904 р. -  Помер від туберкульозу.

 

 Дама с собачкой

1899
Краткое содержание рассказа.

Дмитрий Дмитриевич Гуров, моложе сорока лет, москвич, по образованию филолог, но работающий в банке, отдыхает в Ялте. В Москве остались нелюбимая жена, которой он часто изменяет, дочь двенадцати лет, два сына-гимназиста. Во внешности и характере его есть «что-то привлекательное, неуловимое, что располагало к нему женщин, манило их…». Сам он презирает женщин, считает их «низшей расой» и в то же время не может обходиться без них и постоянно ищет любовных приключений, обладая в этом большим опытом. На набережной он встречает молодую даму. Это «невысокого роста блондинка, в берете; за нею бежал белый шпиц». Отдыхающие называют ее «дамой с собачкой». Гуров решает, что неплохо бы начать с ней роман, и знакомится с ней во время обеда в городском саду. Их разговор начинается обычным образом: «Время идет быстро, а между тем здесь такая скука! — сказала она, не глядя на него». «Это только принято говорить, что здесь скучно. Обыватель живет у себя где-нибудь в Белеве или Жиздре — и ему не скучно, а приедет сюда: „Ах, как скучно! ах, пыль!“ Подумаешь, что он из Гренады приехал!» Она засмеялась…

Анна Сергеевна родилась в Петербурге, но приехала из города С., где живет уже два года, будучи замужем за чиновником по фамилии фон Дидериц (дед его был немец, а сам он православный). Работа мужа ее не интересует, она даже не может вспомнить название места его службы. Судя по всему, мужа она не любит и несчастна в своей жизни. «Что-то в ней есть жалкое все-таки», — замечает Гуров. Их роман начинается через неделю после знакомства. Она переживает свое падение болезненно, считая, что Гуров первый не станет ее уважать. Он не знает, что ответить. Она пылко клянется, что всегда хотела чистой и честной жизни, что грех ей гадок. Гуров пытается ее успокоить, развеселить, изображает страсть, которой, скорее всего, не испытывает. Их роман течет ровно и как будто ничем не угрожает обоим. Ждут, что приедет муж. Но вместо этого он просит в письме вернуться жену. Гуров провожает ее на лошадях до станции; когда расстаются, она не плачет, но выглядит грустной и больной. Он также «растроган, грустен», испытывает «легкое раскаяние». После отъезда Анны Сергеевны он решает вернуться домой.

Московская жизнь захватывает Гурова. Он любит Москву, ее клубы, обеды в ресторанах, где он один «мог съесть целую порцию селянки на сковородке». Казалось бы, он забывает о ялтинском романе, но вдруг по непонятной ему причине образ Анны Сергеевны начинает его вновь волновать: «Он слышал ее дыхание, ласковый шорох ее одежды. На улице он провожал взглядом женщин, искал, нет ли похожей на нее…» В нем просыпается любовь, ему тем труднее переносить ее, что не с кем поделиться своими чувствами. Наконец Гуров решает ехать в город С. Он снимает номер в гостинице, узнает у швейцара, где живут фон Дидериц, но так как не может прямо нанести им визит, подстерегает Анну Сергеевну в театре. Там видит ее мужа, в котором есть «что-то лакейски-скромное» и который вполне отвечает провинциальной скуке и пошлости города С. Анна Сергеевна пугается встречи, умоляет Гурова уехать и обещает сама приехать к нему. Она лжет мужу, что едет посоветоваться насчет женской болезни, и раз в два-три месяца встречается с Гуровым в Москве в гостинице «Славянский базар».

В конце описывается их встреча — не первая и, видимо, не последняя. Она плачет. Он заказывает чай и думает: «Ну, пускай поплачет…» Затем подходит к ней и берет ее за плечи. В зеркале видит, что голова его начинает седеть, что он постарел и подурнел за последние годы. Понимает, что он и она совершили в жизни какую-то роковую ошибку, он и она не были счастливы и только теперь, когда старость близка, по-настоящему познали любовь. Они близки друг другу как муж и жена; их встреча — самое главное в их жизни.

«И казалось, что еще немного — и решение будет найдено, и тогда начнется новая, прекрасная жизнь; и обоим было ясно, что до конца еще далеко-далеко и что самое сложное и трудное только еще начинается».

Пересказал П. В. Басинский


В оповіданні «Дама з собачкою» (1899) йдеться про визволення людини від вульгарності, обивательських уявлень.
Ловелас Дмитро Гуров вирішує закрутити черговий курортний роман. Він обирає першу-ліпшу жінку, «одну з багатьох», що гуляє по ялтинській набережній з собачкою. Несподівано для героя курортний роман переростає у справжнє, єдине на все життя кохання. Залишається таємницею, чому саме цій нічим не примітній жінці вдалося заволодіти серцем колишнього закоренілого циніка, стати його горем і радістю, звільнити від тенет нудної повсякденності, переконати в тому, що існують і «вищі цілі буття».

У цьому оповіданні письменник звертається також до проблеми сім'ї. Нещасливі родини сприймаються автором як один з проявів загальної невлаштованості, вони є частинкою того офіціозного світу, в якому люди живуть нудно, безглуздо. Гурова оженили в ранній молодості, дружину він ніколи не любив; Анна Сергіївна вважає свого чоловіка «лакеєм», про любов, навіть про звичайну повагу тут і не йдеться. Сім'ї їхні лише формально можуть вважатися сім'ями, справжнього, освяченого коханням і взаємною повагою родинного союзу тут немає.
Герої твору просто терпіли родинні пута, поки не отямилися, не зрозуміли, як безглуздо вони живуть.
В оповіданні є такий епізод: одного разу Гуров, не витримавши, пробує поділитися своїми переживаннями з клубним знайомим: «Якби ви знали, з якою чарівною жінкою я познайомився в Ялті!» Але той, не слухаючи співбесідника, кидає фразу: «А тоді ви мали рацію: осетрина таки з душком!» Ця фраза раптом обурює Гурова, здається йому принизливою, ніби висвітлює безнадійну порожнечу, в якій минають його дні.
Які дикі звичаї, які обличчя! Що за безглузді ночі, які нецікаві, непомітні дні! Несамовита гра в карти, ненажерливість, пияцтво, постійні розмови про одне й те саме. Непотрібні справи і розмови про одне й те саме перебирають на себе кращу частину часу, найкращі сили, і врешті-решт залишається якесь куце, безкриле життя, якась нісенітниця, і піти, і втекти не можна, наче сидиш у будинку для божевільних або в арештантських ротах.


Недоречна фраза про несвіжу рибу, сказана у відповідь на його щиросердне зізнання, стала переломним моментом в житті Гурова. Він усвідомив, що ніхто його не зрозуміє, що живе він, по суті, подвійним життям, приховуючи від навколишніх не лише свій роман з Анною Сергіївною, а й своє «справжнє людське життя». На поверхні — служба в банку, клубні зустрічі, візити з дружиною до ювілярів, а під оболонкою — те, що було «зерном його життя» — зустрічі з коханою, сильне і щире почуття, яке вперше прийшло до нього, болючі роздуми про неможливість щастя.
Кохана Гурова, Анна Сергіївна, виросла в Санкт-Петербурзі, вийшла заміж рано, без особливого кохання і приязні. їй просто «хотілося пожити». Але не справдилися сподівання юної дівчини на цікаве, осмислене життя — вона приречена нидіти у провінції, де особливо гостро відчуває сірість і пошлість свого існування. Чоловік героїні, за її словами, чесний, добрий, але по натурі — лакей. Поїздка в Ялту, початок роману з Гуро-вим — це втеча від нудної повсякденності. Лнна Сергіївна без особливих вагань віддається курортному знайомцеві, потім починає каятися, врешті справді закохується в нього, адже він вигідно відрізняється від її чоловіка-лакея, а коли настає час розлучатися, злегка сумує.
Дмитро Дмитрович Гуров — москвич, за освітою — філолог, колись мав намір співати у приватній опері, але давно вже «постатечнів», розбагатів. До знайомства з дамою з собачкою він жив як забезпечений здоровий чоловік, не схильний до філософських роздумів. Що ж з ним врешті відбулося? Із радісного, безтурботного донжуана він перетворюється на людину, глибоко незадоволену своїм існуванням. Перед героєм постають трагічно нерозв'язані питання, він мучиться, шукає виходу. Але Чехов показує, що, втративши свою безтурботність, Гуров став духовно багатшим, справжнє велике кохання облагородило його, пробудило в ньому духовність, чуйність, очистило від пошлості.
В останньому епізоді твору герої, змучені постійною брехнею, необхідністю приховувати від світу свої почуття, міркують, як позбутися нестерпних пут і об'єднати свої долі.

— Як? Як? — питав він, хапаючи себе за голову. — Як? І здавалося, що іще трохи -- і рішення буде знайдене, і тоді почнеться нове, прекрасне життя; і обом було ясно, що до кінця ще далеко-далеко і що найскладніше, найважче ще починається.
Кохання немовби підносить героїв над світом, схожим на божевільню, пробуджує в них приховані доти духовні багатства — й водночас викликає біль, страждання і сльози.
Відкритий фінал твору психологічно достовірний.
Власне, чеховським героям, що мріють визволитися зі свого середовища, нікуди йти — повсюди така ж сама нудьга, вульгарність, безвихідь. Але зображення «трагізму повсякденності» не робить твори Чехова абсолютно песимістичними і безпросвітними: герої не втрачають надій на щастя, не припиняють пошуку шляхів до кращого майбуття.
Поєднати свої долі двом сімейним людям в ті часи було б нелегко. Автор свідомо не згадує про ті проблеми, які мусили б вирішувати герої, одважившись на докорінну зміну свого становища. Адже головне в оповіданні — не проблема шлюбних пут, які треба розірвати Гурову та Анні Сергіївні, а проблема свободи від пут повсякденного беззмістовного життя, що нівечить людські долі. Лише звільнившись від гніту пануючих у їхньому середовищі відносин, герої могли б здобути щастя. Але як це зробити? Автор не обіцяє, що «нове, прекрасне життя» настане без страждань і зусиль персонажів.


«Дама з собачкою» — оповідання про драму кохання. В ньому Чехов просто і сильно показує смисл і значення цього великого почуття в житті людини. Він веде нас від звичайних побутових колізій (короткочасний курортний роман, подружня зрада) до одвічних питань людського буття.
Художня манера Чехова узгоджується із змістом його творів. «Чим об'єктивніше, тим сильніше виходить враження», — вважав письменник, дотримуючись принципу стриманої, зовні не виявленої авторської оповіді. Він сподівався, що читач здатен сам уловити прихований смисл і зробити висновки, тому підказка автора йому не потрібна.
Чехов повторював, що «стислість — сестра таланту», його оповідь завжди лаконічна, сконденсована; на кількох сторінках він умів зобразити цілий пласт дійсності — долю людини, її взаємозв'язки з оточенням, характерні особливості суспільного середовища. Він покладався на читацьку активність і багато уваги надавав художнім деталям, що могли видаватися випадковими і дрібними, але натякали на щось важливе, суттєве, характерне. Такими є, наприклад, лорнетка в руці Анни Сергіївни, дами з собачкою, або чохли в оповіданні «Людина в футлярі».
В оповіданні «Дама з собачкою» мистецтво використання деталей досягає справжніх вершин. Іноді деталі набувають глибокого символічного значення, яке розкривається у певному смисловому або емоційному контексті. Гуров згадує, що Анна Сергіївна називала свого чоловіка «лакеєм», коли спостерігала за ним у театрі й помітила, що «в петлиці в нього блищав якийсь учений значок, мов лакейський номер». Згадка про подібні значки на мундирах провінційної театральної публіки стає влучним засобом її характеристики: тут зібралися такі самі нудні, нецікаві людці, лакеї за манерами і за покликанням.

Пригадаймо дві схожі сцени на початку і в кінці оповідання. Гуров у готельному номері Анни Сергіївни в Ялті їсть кавун — у той час, коли героїня в сльозах переживає своє гріхопадіння. Це поїдання кавуна сприймається як символ безпечності само-вдоволеного коханця, що звик до легких перемог. У заключній сцені в номері московського готелю Анна Сергіївна плаче, Гуров у цей час п'є чай. Сцена подібна до першої, але чаювання символізує вже дещо інше — ознаку домашності стосунків, що остаточно склалися.
Ще одна цікава особливість: сірий колір залежно від контексту набуває різного значення. Сірий паркан навколо будинку, в якому живе героїня; сіра, неначе лікарняна, ковдра у готельному номері Гурова — все це стає засобом влучної характеристики реалій нікчемного, «безкрилого» життя. А от в останній сцені сірий колір — колір улюбленої Гуровим сукні Анни Сергіївни — символізує спокій, домашній затишок, про який герой так мріє.

В оповіданнях Чехова деталі, як бачимо, складно взаємодіють між собою, доповнюють одна одну.
Оскільки Чехова цікавив передусім розвиток «внутрішнього сюжету», тобто еволюції душі героя, в його зрілих творах майже не знаходимо напруженої дії, інтриги, зовнішньої привабливості. Трагізм багатьох його творів полягає саме в тому, що з героями нічого не відбувається. Чехов по-новому розуміє трагічне — не як страшне, виключне або несподіване, а як повсякденне, рутинне, звичне. Трагічне і комічне поєднуються нерозривно у його художньому світі; в його гуморі — не лише сміх, а й іронія, сарказм і смуток водночас. У творчості його майже немає романтичних образів, піднесеного тону — Чехов не вважав, що слід прикрашати дійсність. Його стиль прозорий, стислий, не перевантажений тропами.
Однією з новацій Чехова-художника є підтекст, тобто максимальне розширення тексту сказаного, коли слова виражають більше, ніж безпосередньо означають. «Ось тобі й дама з собачкою», — говорить Гуров. За цією фразою стоїть усвідомлення героєм того, що роман з Анною Сергіївною не просто ще одна пригода, а справжнє, глибоке кохання. В оповіданні «Переко-ти-поле» герой повторює: «Сестра, мабуть, уже заміж вийшла», і ця фраза передає душевний стан людини, її самотність і тугу.
В одному із записників Чехова є нотатка: «Тоді людина стане кращою, коли ви покажете їй, якою вона є». Ця установка на правду художнього зображення обумовила загальні риси творчої манери митця: стриманість, об'єктивність, відстороне-ність від надмірного пафосу, сентиментальності, дидактизму, будь-якої літературної «косметики».
У своїх творах Чехов часто зображав людей, що живуть без надії, без певної мети, у розладі з навколишнім світом і з самими собою. Митець викривав ницість, зрадництво, тупість, плазування перед чинами і багатством, душевне змертвіння. Водночас в його оповіданнях, повістях та п'єсах відчувається і біль за людину, приречену на жалюгідне існування, і надія на її пробудження, духовне звільнення, на краще життя.

 

“Дама з собачкою” – розповідь про кохання.

 Оповідання  "Дама з собачкою" було написане  А.П. Чеховим в 1899 році. Це був час спокійного,   життя, яке проходило у більшості людей в клопотах і турботах, проблемах і справах. У Росії, в часи Чехова, були дуже сильні патріархальні традиції любові і шлюбу: люди нерідко одружувалися і виходили заміж не  за почуттями, а за "розумним розрахунком", за домовленістю батьків. У своєму творі «Дама з собачкою» Чехов розповідає якраз про таких людей.

 

Сюжет оповідання простий. На курорті в Ялті зустрічаються дві людини: Дмитро Дмитровичу Гуров і Анна Сергіївна. Він одружений, а вона заміжня. Анна Сергіївна часто гуляє по набережній зі своїм білим шпіцом, тому її тут називають «дама з собачкою». Дмитро Дмитровичу «дотягує в Ялті» вже другий тиждень, йому нудно, і при появі незнайомої, привабливою дами, він не пропускає нагоди з нею познайомитися. Гурову здається, що його роман з Анною Сергіївною нічим не закінчиться, «і він думав про те, що ось в його житті була ще одна пригода, і вона теж вже скінчилася, і залишилися тепер спогади ...». Але Гуров помилився, Анна Сергіївна змогла пробудити в ньому щире і сильне почуття, він по-справжньому її покохав.

 

Антон Павлович Чехов - тонкий психолог, вміє показати внутрішній світ своїх героїв. Його оповідання «Дама з собачкою» розповідає про людину,  яка «прокинулася від душевної сплячки», пробуджену великим почуття любові.

 

 Це  шлях оновлення героя через справжнє почуття до жінки. Він міг би стати сюжетом  великого роману, але сила Чехова саме в тому, що він умів на просторі якихось 14-15 сторінок оповідання сказати про людську вдачу, конфлікти життя і пристрасті людини, її духовне переродження все, що хотів, і жанр роману для цього не був йому потрібний.

 

У “Дамі з собачкою”, по суті, два оповідні голоси — спокійний, відсторонений, з ноткою іронії  авторський і дуже різний за емоційною наснагою голос Гурова. Його думки, почуття, сприйняття того, що з ним і навколо нього діється, – письменник передає через внутрішній монолог героя або    прямою мовою, тобто тим самим внутрішнім монологом, в який включаються як коментар, як пояснення авторські слова. Голос Гурова протягом оповіді змінюється, зі самовдоволено-спокійного, безбарвно-врівноваженого стає дедалі схвильованішим. Кохання дарує Гурову прозріння. Він бачить ницість свого існування, жалюгідність всього, чим живуть люди його оточення, і в його думках з’являються емоційно забарвлені різкі гнівні слова. Так само в міру моральних змін, що відбуваються в душі Гурова, з авторського голосу зникає іронія, він стає співчутливим.

 

 Любов – вічна тема в літературі. Працюючи над оповіданням «Дама з собачкою», Чехов не прагнув бути оригінальним. Але твір класика, створений у останній рік XIX століття, набув надзвичайно глибокий зміст. Розкрити його дозволить художній аналіз. «Дама з собачкою» – історія про пересічний курортний роман, повіданий  неабияким автором.

Далеко від Москви

Чехов приступає до розповіді без зайвих вступів. Вже в першому абзаці з’являється молода жінка, яка прогулюється  ялтинською набережною  з білим шпіцом. Слідом за нею – головний герой, якого дама дуже хвилює. Його образ вимальовується протягом усього оповідання і тільки в кінці набуває чітких ліній. А починається все з зображення дружини Гурова (таке прізвище персонажа, тобто людини, якого зацікавила дама з собачкою).

Аналіз героїв оповідання краще починати з опису нелюбимої дружини. Те, якою вона постає в очах свого чоловіка, є ключем до розкриття головних образів у творі. А бачить він її вузькою, недалекою і суворою. Сама дружина Гурова, зрозуміло, про власну персону іншої думки. Страждаючи феміністичними ідеями, які увійшли в моду серед нудьгуючих, але діяльних дам на рубежі століть, вона називає себе «мислячої». Це вкрай дратує Гурова, так само як і її манера називати його Димитрієм. А тому він і зраджує їй досить часто. І тому йому так добре далеко від неї, від будинку, від Москви.

 

 Головна героїня

Дама з собачкою мала той вигляд і манеру поводитися, які людині досвідченій одразу ж давали зрозуміти, що вона заміжня, перебуває на самоті вперше, і їй неймовірно нудно. Гуров був людиною знаючою. Хоча він і відгукувався про жінок найчастіше несхвально у світських чоловічих розмовах, але прожити без них все ж не міг. А тому йому вистачило одного погляду, щоб дати молодій жінці вірну характеристику, з якою можна і починати аналіз.

 

Дама з собачкою надзвичайно молода, має тонку слабку шию і прекрасні сірі очі, в її поведінці присутня незграбність. Подальший хід подій в оповіданні говорить про те, що молода жінка заміжня за чоловіком, який їй нецікавий і неприємний. Вона чекає, що в її житті відбудеться знакова подія. І вона вірить, що це станеться. Про думки молодої жінки Гуров поки не знає, але нутром відчуває, що їхнє знайомство повинно відбутися. А тому, як тільки пані наближається, ласкаво кличе до себе білого шпіца. Тим самим знайомиться з господинею собаки.

 

Навколо – чудовий курортний пейзаж. Майстерність Чехова полягає в умінні зображувати обстановку в найдрібніших і, на перший погляд, незначних деталях.


Дама з собачкою в ялтинський вечір

 

У день знайомства героїв морська вода мала бузковий відтінок, була м’якою і теплою, і по ній йшла місячна золота дорога. Подібна картина характерна для літнього вечора в Ялті. Її, можливо, автор відтворив під враженням від відвідування курортного міста, яке відбулося незадовго до написання оповідання.

 

Дрібні деталі присутні і в описі образу головної героїні. Рухи її невпевнені, і в натовпі вона втрачає лорнетку. Все це начебто підтверджує думки Гурова: «І все-таки в ній є щось жалюгідне».

 

Моральне падіння

Вони стають коханцями. Для нього в цій події немає нічого несподіваного. Для неї – щастя. Але вона сидить з розпущеним волоссям в позі грішниці і говорить йому про своє моральному падінні, якому немає виправдання. Гуров ж тим часом думає про те, як всі ці слова безглузді, і не поспішаючи їсть кавун. Це реалістична деталь,  на яку слід звернути увагу.

Він  не переймається її наївністю і збентеженням. Вона ж, всього цього не розуміючи, продовжує розкривати йому душу. В цьому основна проблема зіткнення двох світів – жіночого і чоловічого.

 

 Ялта і туман раннього ранку

Наступні дні проходять в блаженстві і млості. Вони сидять на лаві, дивляться на море і мовчать. Чехов зображує пейзаж з притаманною йому манерою доповнювати опис природи філософськими роздумами героя. Гуров все більше починає замислюватися про високі цілі буття і про людську гідність. Він вже не їсть кавун і не обтяжується душевними виливами молодої жінки. Тепер вони налаштовані на одну хвилю.

 

 Пора на північ

Цими словами Чехов закінчив одну з глав. Дама з собачкою,  пані  Дидериц, вирушує назад додому в далеке  місто на Волзі. А після повернення до Москви Гуров починає поступово все гостріше відчувати контраст між сонячною Ялтою і холодною столицею, між безтурботним проведенням часу і нудною роботою в банку, і, нарешті, між чистим, піднесеним почуттям і життям обивателів, які нічим не цікавляться, крім карток, вина та їжі.

 А осетрина з душком!

 Чехов майстерно зобразив  відчуття людини, яка після перебування в стані ейфорії змушена повернутися в сіру дійсність. Деякі  реалістичні штрихи   «Дама з собачкою»    доповнюють картину зіткнення романтики і суворої реальності.

Гуров все більше починає тужити. І все виразніше він розуміє, що причина його смутку не в приємних ялтинських прогулянки під місяцем, які пішли в минуле. Вся справа в супутниці, чий образ нав’язливо присутній і в сьогоденні. Але вдома говорити про це він не може. Поза домом – немає з ким. Одного разу, після чергового званого обіду, він виходив з ресторану на вулицю в супроводі одного з приятелів-чиновників, і бажання поділитися своїм романтичним настроєм перемагає. Гуров невпевнено починає свою розповідь про милу жінку, з якою йому довелося звести знайомство в Ялті. Але чиновник не слухає. Він сідає в сани і, проїжджаючи кілька метрів, вигукує романтичному герою про осетрину, яку   подавали під час трапези, і чия свіжість піддається сумніву.

Зображення зіткнення романтика і обивателя в цьому місці майстерно завершено. Саме  згадка про «осетрину з душком» є кульмінацією, далі розкриває повністю образ Гурова.

 

Високий паркан

Під виглядом ділової поїздки в Петербург, Гуров відправляється на пошуки ялтинської дами. У цій частині Чехов проявляє себе справжнім  художником. Це стосується відсутності прямого опису стану пригніченості. В оповіданні відсутнє зображення душевних мук Гурова. І нічого не говориться про його тугу. Внутрішній світ героя передано автором за  допомогою   усіляких деталей. Гуров приїжджає в незнайоме місто і знімає номер у готелі. Там він бачить сірий суконний килим, запилену чорнильницю, статуетку однорукого вершника. А коли Гуров  знаходить будинок Дидерица, погляду відкривається високий паркан, втиканий цвяхами. Всі ці елементи малюють картину сірості, одноманітності, зневіри.

 

 Зустріч

Особливе місце займає образ провінційного театру у творі. Аналіз оповідання не покликаний розкривати негативне ставлення письменника до недоліків соціального суспільства. У минулі часи критиків обурювало неуважність автора оповідання до проблем буржуазного шлюбу. Однак Чехов був насамперед художником. А тому його цікавила людська душа. І незмінним засобом для нього був прихований, ледве вловимий підтекст.

Аналіз твору «Дама з собачкою» – це вивчення таких дрібних деталей, як схожість Дидерица з лакеєм, образ місцевого губернатора, згадка вульгарної лорнетки, яка була в руках у молодої пані.

 

 Побачення у Москві

 Оповідання   Чехова «Дама з собачкою» має зачіпати тему справжньої і несправжньої сторін життя.

Гуров починає зустрічатися зі своєю коханою в одному з московських готелів. Вона регулярно приїжджає і відразу ж посилає до нього з посланням людину в червоному капелюшку. Досить детально зображено те, як Гуров проводжає свою доньку в гімназію, розмовляє з нею, розповідаючи про природні явища, а тим часом думає про своє таємниче життя. І парадокс полягає в тому, що брехня відкрита для оточуючих і схвалюється ними.

Твір уривається на півслові. У цьому характерна риса малої прози Чехова. Герої довгими вечорами обговорюють, як позбутися   необхідності брехати й ховатися. Але обидва вони розуміють, що все тільки починається…

Чехов, використовуючи безліч непримітних деталей, зміг  у своєму творі зобразити зіткнення світу романтика і обивателя, поезії і прози, високого і земного. В цьому і полягає унікальний дар письменника, який сприймав і любив світ в будь-якій якості – як в прекрасному і піднесеному, так і в сірому і убогому.


Лексический анализ рассказа А.П. Чехова «Дама с собачкой».

1 часть. Вступление

1.1  Познакомьтесь со словами и выражениями, которые встретятся вам в тексте.

устоявшийся – сложившийся, определившийся, постоянный, стабильный

повседневные – ежедневные, обычные

хлопоты – заботы, беспокойство

патриархальные традиции – старые традиции

нередко – часто

дотягивать – доживать

Ялта – курортный город, расположенный на берегу Чёрного моря

шпиц – порода собаки

похождение – приключение

душевная спячка – скучная, однообразная, неинтересная жизнь

1.2 Прочитайте данные слова, запомните их словообразовательные связи и сочетаемость.

Договор – договариваться – договоренность;

Стойкий – устояться – устоявшийся: устоявшаяся жизнь;

Ходить – хождение – похождение: интересное похождение;

Память – помнить – вспоминать – воспоминание: приятное воспоминание.

1.3 Рассказ «Дама с собачкой».

Рассказ "Дама с собачкой"  был написан А.П. Чеховым в 1899 году. Это было время спокойной, устоявшейся жизни, которая проходила у большинства людей в хлопотах и заботах, проблемах и делах. В России, во время Чехова, были очень сильны патриархальные традиции любви и брака: люди нередко женились и выходили замуж не по любви, а по "разумному расчету", по договоренности родителей. В своем произведении «Дама с собачкой» Чехов рассказывает как раз о таких людях.

Сюжет рассказа прост. На курорте в Ялте встречаются два человека: Дмитрий Дмитрич Гуров и Анна Сергеевна. Он женат, а она замужем. Анна Сергеевна часто гуляет по набережной со своим белым шпицем, поэтому её здесь называют «дама с собачкой». Дмитрий Дмитрич «дотягивает в Ялте» уже вторую неделю, ему скучно, и при появлении незнакомой, привлекательной дамы, он не упускает случая с ней познакомиться. Гурову кажется, что его роман с Анной Сергеевной ничем не закончится, «и он думал о том, что вот в его жизни было еще одно похождение или приключение, и оно тоже уже кончилось, и осталось теперь воспоминание...». Но Гуров ошибся, Анна Сергеевна смогла пробудить в нем искреннее и сильное чувство, он по-настоящему её полюбил.

Антон Павлович Чехов — тонкий психолог, умеющий показать внутренний мир своих героев. Его рассказ «Дама с собачкой» повествует о человеке, «проснувшемся от душевной спячки», затронутом великим чувство любви.

 2 часть

Дмитрий Дмитрич Гуров и Анна Сергеевна

2.1 Прочитайте слова и выражения. Запомните их значение.

Филолог – человек, получивший филологическое, гуманитарное образование, изучивший языки, литературу.

Служить – работать

Гимназист – ученик гимназии.

Солидный – серьёзный, важный

Недалекий (человек) – глупый

Узкий  (человек) – неумный

Вероятно – возможно

Дурно – плохо

Натура – природа, сущность, облик, внешность

Влекла – привлекала, притягивала, приближала

 2.2 Дмитрий Дмитрич Гуров.

 «Москвич, по образованию филолог, но служит в банке; готовился когда-то петь в частной опере, но бросил, имеет в Москве два дома» /.../

«Ему не было еще сорока, но у него была уже дочь двенадцати лет и два сына гимназиста. Его женили рано, когда он был еще студентом второго курса, и теперь жена казалась старше его. Это была женщина высокая, с темными бровями, прямая, важная, солидная и, как она сама себя называла, мыслящая. Она много читала /…/, называла мужа не Дмитрием, а Димитрием, а он втайне считал ее недалекой, узкой, неизящной, боялся ее и не любил бывать дома. Изменять ей он начал уже давно, изменял часто и, вероятно, поэтому о женщинах отзывался почти всегда дурно /…/

Ему казалось, что он достаточно научен горьким опытом. В обществе мужчин ему было скучно, не по себе, с ними он был неразговорчив, холоден, но когда находился среди женщин, то чувствовал себя свободно и знал, о чем говорить с ними и как держать себя; и даже молчать с ними ему было легко. В его наружности, в характере, во всей его натуре было что-то привлекательное, неуловимое, что располагало к нему женщин, манило их; он знал об этом, и самого его тоже какая-то сила влекла к ним».

 2.3  Прочитайте предложения. Передайте тот же смысл, используя материал в скобках.

1. Гурову казалось, что он достаточно научен горьким опытом (быть разочарованным в чём …).

2. Гуров считал свою жену недалёкой, узкой (неинтересный, глупый)

3. В обществе мужчин Гурову было скучно, не по себе, с ними он был неразговорчив (неинтересно, некомфортно, молчалив).

4. В обществе женщин Гуров чувствовал себя свободно (нравится быть где…)

 2.4  Прочитайте данные устойчивые словосочетания.  

Горький опыт – печальный опыт

Не по себе – неуютно, неудобно, некомфортно

Чувствовать себя свободно – легко, приятно, комфортно, привычно

Держать себя – вести себя (в обществе)

 2.5  Прочитайте слова. Запомните их значение.

Порядочное общество – образованное, культурное, интеллигентное общество

Провинциальный – удаленный от центра

Лакей – слуга

Хрупкий – слабый

 2.6 Анна Сергеевна фон Дидериц.

 Об этой героине мы почти ничего не знаем, кроме того, что она – «молодая дама, невысокого роста блондинка, в берете», приехала отдыхать в Ялту, не имеет здесь ни друзей, ни знакомых, гуляет одна, со своей собачкой – белым шпицем. Ее выражение, походка, платье, прическа говорят о том, что она из порядочного общества.

Анна Сергеевна выросла в Петербурге, но два года назад вышла замуж и уехала в провинциальный город. Она не любит своего мужа, не знает, где он работает и называет его «лакеем».

При первой встрече Анна Сергеевна оставляет впечатление хрупкой, одинокой женщины. Гуров вспоминает её «тонкую, слабую шею, красивые серые глаза» и думает: «что-то в ней есть жалкое все-таки».

 3 часть

«Прошла неделя после знакомства Гурова и Анны Сергеевны»

 3.1  Познакомьтесь со словами и выражениями, которые встретятся вам в тексте.

обременять – быть в тяжесть, мешать

дрянной – плохой

всякий – любой

Ореанда – небольшой город, красивое место, расположенное недалеко от Ялты.

Бытие – жизнь

Цикады – кузнечики

Залог – гарантия

Праздность – безделье

с оглядкой – с опаской, боясь

неизменно – обязательно, непременно

 3.2  Прочитайте данные слова, запомните их словообразовательные связи и сочетаемость.

Великий – великолепный – величие – величавый: величавый вид 

Скрывать – укрывать – кроется

Чары – очаровать – очаровательный – очарованный: очарованный красотой

 3.3  Прочитайте устойчивые словосочетания. Запомните их значение.

Завязался роман – начался роман

В сущности – на самом деле, действительно

Нисколько не – совсем не

Не следовало – не нужно, не должно было

Не поминать лихом – не вспоминать плохо

 3.4  Прочитайте текст.

Прошла неделя после знакомства Гурова и Анны Сергеевны. Они часто гуляют вдоль моря, встречают и провожают пароходы, едят мороженое. Между ними завязывается роман. И Анна Сергеевна, и Гуров обременены семьёй, приехали из разных городов. Дмитрий Дмитрич относится сначала к этому знакомству как к приятному приключению, которое ни к чему не обязывает и ничем не кончится. Анна Сергеевна, напротив, воспринимает случившееся серьёзно. Она впервые изменила мужу, и часто просит Гурова признаться, что он теперь считает её «дрянной женщиной, которую всякий может презирать». Гуров удивлен её детской наивностью, ему становится скучно, но знакомство продолжается, и он везет Анну Сергеевну в Ореанду.

«В Ореанде сидели на скамье, недалеко от церкви смотрели вниз на море и молчали. Ялта была едва видна сквозь утренний туман, на вершинах гор неподвижно стояли белые облака. Листва не шевелилась на деревьях, кричали цикады, и однообразный, глухой шум моря, доносившийся снизу, говорил о покое, о вечном сне, какой ожидает нас. Так шумело внизу, когда еще тут не было ни Ялты, ни Ореанды, теперь шумит и будет шуметь так же равнодушно и глухо, когда нас не будет. И в этом постоянстве, в полном равнодушии к жизни и смерти каждого из нас кроется, быть может, залог нашего вечного спасения, непрерывного движения жизни на земле, непрерывного совершенства. Сидя рядом с молодой женщиной, которая на рассвете казалась такой красивой, успокоенный и очарованный в этой сказочной обстановке - моря, гор, облаков, широкого неба, Гуров думал о том, как, в сущности, если вдуматься, все прекрасно на этом свете, все, кроме того, что мы сами мыслим и делаем, когда забываем о высших целях бытия, о своем человеческом достоинстве. /…/

Потом каждый полдень они встречались на набережной, завтракали вместе, обедали, гуляли, восхищались морем. Она жаловалась, что дурно спит и что у нее тревожно бьется сердце, задавала все одни и те же вопросы, волнуемая то ревностью, то страхом, что он недостаточно ее уважает. И часто на сквере или в саду, когда вблизи их никого не было, он вдруг привлекал ее к себе и целовал страстно. Совершенная праздность, эти поцелуи среди белого дня, с оглядкой и страхом, как бы кто не увидел, жара, запах моря и постоянное мелькание перед глазами праздных, нарядных, сытых людей точно переродили его: он говорил Анне Сергеевне о том, как она хороша, как соблазнительна, был нетерпеливо страстен, не отходил от нее ни на шаг, а она часто задумывалась и всё просила его сознаться, что он ее не уважает, нисколько не любит, а только видит в ней пошлую женщину. Почти каждый вечер попозже они уезжали куда-нибудь за город, в Ореанду или на водопад; и прогулка удавалась, впечатления неизменно всякий раз были прекрасны, величавы».

Вскоре приходит письмо от мужа Анны Сергеевны, который жалуется на плохое здоровье,  просит её вернуться как можно скорее. Гуров провожает её, а она говорит, что это хорошо, что она уезжает, это судьба: «Я буду о вас думать... вспоминать. Господь с вами, оставайтесь. Не поминайте лихом. Мы навсегда прощаемся, это так нужно, потому что не следовало бы вовсе встречаться».

Дмитрий Дмитрич грустен, он знает, что больше никогда её не увидит и думает о том, что вот в его жизни было еще одно похождение или приключение, и оно тоже уже кончилось, и осталось теперь воспоминание... Гуров возвращается в Москву.

 4 часть

Гуров и Анна Сергеевна в Москве

4.1  Прочитайте страноведческий материал.

Печь – сооружение из камня, кирпича, металла для отопления помещения, приготовления пищи

Няня – работница, занимающаяся уходом за детьми

Сани – зимняя повозка на полозьях

Петровка – улица в центре Москвы

Селянка – густой суп из рыбы или мяса с острыми приправами (то же, что и солянка)

4.2  Познакомьтесь со словами и выражениями, которые встретятся вам в тексте.

Славно - хорошо

Воскреснуть – возникнуть, появиться вновь с прежней силой: чувства воскресли

Трогательный – милый, симпатичный

Томить – мучить; томило желание – мучило желание

Убогая – жалкая

Неистовая – очень сильная

Тосковать – сильно скучать

4.3  Прочитайте устойчивые выражения. Запомните их значения.

Утерять очарование – потерять прелесть, стать неинтересным

Мало-помалу – понемногу

Покроется в памяти туманом – забудется

Воспоминания разгорались – воспоминания усиливались, развивались.

4.4  Прочитайте текст.

«Дома в Москве уже все было по-зимнему, топили печи, и по утрам, когда дети собирались в гимназию и пили чай, было темно, и няня ненадолго зажигала огонь. Уже начались морозы. Когда идет первый снег, в первый день езды на санях, приятно видеть белую землю, белые крыши, дышится мягко, славно, и в это время вспоминаются юные годы /…/

Гуров был москвич, вернулся он в Москву в хороший, морозный день, и когда надел шубу и теплые перчатки и прошелся по Петровке, и когда в субботу вечером услышал звон колоколов, то недавняя поездка и места, в которых он был, утеряли для него всё очарование. Мало-помалу он окунулся в московскую жизнь, уже с жадностью прочитывал по три газеты в день и говорил, что не читает московских газет из принципа. Его уже тянуло в рестораны, клубы, на званые обеды, юбилеи, и уже ему было лестно, что у него бывают известные адвокаты и артисты и что в докторском клубе он играет в карты с профессором. Уже он мог съесть целую порцию селянки на сковородке /.../

Пройдет какой-нибудь месяц, и Анна Сергеевна, казалось ему, покроется в памяти туманом и только изредка будет сниться с трогательной улыбкой, как снились другие. Но прошло больше месяца, наступила глубокая зима, а в памяти всё было ясно, точно расстался он с Анной Сергеевной только вчера. И воспоминания разгорались все сильнее. Доносились ли в вечерней тишине в его кабинет голоса детей, приготовлявших уроки, слышал ли он романс или орган в ресторане, или завывала в камине метель, как вдруг воскресало в памяти всё: и то, что было на молу, и раннее утро с туманом на горах, и пароход из Феодосии, и поцелуи. Анна Сергеевна шла за ним всюду, как тень, и следила за ним. Закрывши глаза, он видел ее, как живую, и она казалась красивее, моложе, нежнее, чем была; и сам он казался себе лучше, чем был тогда, в Ялте. Она по вечерам глядела на него из книжного шкафа, из камина, из угла, он слышал ее дыхание, ласковый шорох ее одежды. На улице он провожал взглядом женщин, искал, нет ли похожей на нее...

И уже томило сильное желание поделиться с кем-нибудь своими воспоминаниями. Но дома нельзя было говорить о своей любви, а вне дома - не с кем». Гуров вдруг понимает, какая убогая и унылая жизнь окружает его в Москве. «Какие дикие нравы, какие лица! Что за бестолковые ночи, какие неинтересные, незаметные дни! Неистовая игра в карты, обжорство, пьянство, постоянные разговоры все об одном. Ненужные дела и разговоры отхватывают на свою долю лучшую часть времени, лучшие силы, и в конце концов остается какая-то чепуха, и уйти и бежать нельзя, точно сидишь в сумасшедшем доме или в арестантских ротах!»

Гуров отправляется в городок, где живет его "дама с собачкой". Он ни на что не надеется, но при встрече с Анной Сергеевной узнает, что и она тосковала по нему. Анна Сергеевна обещает приезжать к Дмитрию Дмитричу в Москву. Они снова начинают видеться.

«Анна Сергеевна и он любили друг друга, как очень близкие, родные люди... им казалось, что сама судьба предназначила их друг для друга, и было непонятно, для чего он женат, а она замужем... И казалось, что еще немного — и решение будет найдено, и тогда начнется новая, прекрасная жизнь; и обоим было ясно, что до конца еще далеко и что самое сложное и трудное только еще начинается».

4.5    Обратите внимание на разницу в значении слов увлечение и любовь. Какое из них выражает более сильное чувство? Любовь или увлечение испытывал Гуров к Анне Сергеевне?

4.6    Прочитайте предложения. Передайте то же значение, используя материал в скобках.

1. Гуров мало-помалу окунулся в московскую жизнь, его тянуло в рестораны, клубы, на званые обеды, юбилеи (стал вести привычный образ жизни).

2. Воспоминания об Анне Сергеевне разгорались все сильнее (возникать с новой силой)

3. Дмитрия Дмитрича томило сильное желание поделиться с кем-нибудь своими чувствами (рассказать о чувствах)

4. С тех пор, как Анна Сергеевна и Гуров расстались, она всё это время тосковала по нему (скучать без кого…)

4.7.  Как вы считаете, что ждёт Гурова и Анну Сергеевну в будущем? Как они будут жить дальше?

 Текстовый анализ  рассказа «Дама с собачкой»

      План рассказа

   1 глава. Встреча Дмитрия Гурова и Анны Сергеевны в Ялте.

   2 глава. Любовь (?) и расставание.

   3 глава. Встреча героев в городе С.

   4 глава. Любовь и “самое сложное и трудное только еще начинается”.

 2.       Композиционные приёмы, которые использует писатель в своем рассказе:

Повтор и противопоставление

 3.       Художественные средства, используемые в рассказе:

Художественная деталь+ Символ

 

Художественная деталь – выразительная подробность в произведении, которая имеет значительно содержательную и идейно-эмоциональную нагрузку.

 

Символ – условный знак, намек.

 

В рассказе «Дама с собачкой» можно проследить за возникновением подлинной, внутренней близости двух личностей, которую автор подчеркивал художественными деталями, символизирующими важное, существенное, характерное. Надеялся на вдумчивого читателя.

Вспоминайте эпизоды: арбуз в Ялте и чай в Москве! От безразличия – к атмосфере домашней интимности, когда Гуров уже любит, понимает, поддерживает.

 

Работа с  текстом:

Расположите в хронологической последовательности события, которые происходят в рассказе «Дама с собачкой»:

А «Я приеду к вам в Москву»

Б «Он ходил и всё больше ненавидел этот забор»

В «Пора и мне на север»

Г «Обоим было ясно, что до конца ещё далеко»

Д «Театр был полон»

Е «Что-то в ней жалкое всё-таки»

 

      Какой «горький опыт» имел Гуров 

( « Что-то в ней есть жалкое всё-таки»)

 

( По идее, курортный роман должен вызвать радость, но оба героя не испытывают ничего подобного.

Гуров – растерян ( а ведь он опытен в делах с женщинами!)

Анна Сергеевна – в отчаянии «я люблю честную, чистую жизнь».)

 

( ест арбуз! - неуязвимое безразличие к страданию другого – символизирует безучастного любовника, привыкшего к легким победам)

 

( что случилось? Уже говорит себе о своей любви, хочет кому-то открыться)

 

 

  1. Внутренний конфликт героя

Всё его нутро отвергает существующий уклад его жизни – он хочет большего. Происходит перерождение героя. Понял, что ведет двойную жизнь: скрывает не только свой «роман», но и «настоящую человеческую жизнь».

Почему автор трижды повторяет эпитет «серый»? ( ничтожная, «бескрылая» жизнь)

 

( заказал чай! – символ дома, повседневности, покоя)

 

 

5.             Дискуссия.: Курортный роман или история любви?

 

Вывод:

Этот рассказ не имеет сюжетного завершения. Такой финал называется открытым. Что хотел этим подчеркнуть Чехов?

Чехову важно сказать не то, куда хотят уйти герои, а то, от чего они бегут.

Судьба героев заставляет задуматься над тем, почему люди несчастны, что надо делать, чтобы привнести в жизнь радость, искренность, любовь.

Для Чехова главным является то, что происходит постепенное «расфутляривание» человека, приобретение истинного смысла жизни, желание людей уйти от тех правил, которые делают их несчастными. По Чехову – можно уважать людей за способность любить!

Домашнее сочинение.

Этот рассказ не имеет сюжетного завершения. Как вы думаете, почему? Придумайте,  как дальше сложится судьба героев?

Подумайте, как бы вы поступили на месте главных героев?

Напишите сочинение «Если бы я была Анной  Сергеевной…», «Если бы я был Дмитрием Гуровым…»

 

Подготовка к контрольной работе над рассказом А.П.Чехова «Дама с собачкой»

 

Беседа по тексту:

Где происходят события, описанные в рассказе?

Что нам известно про главных героев до момента их знакомства?

Оба героя – семейные люди. Чего не хватает в их семейных отношениях?

На чем строятся их семейные отношения?

С какой целью, кроме отдыха, приехали герои в Ялту?

 

Работа с текстом:

Какой «горький опыт» имел Гуров?

Какое впечатление Гуров производил на женщин и почему ему было скучно в компании мужчин?

Почему Гуров решил, что даме с собачкой «нудно тут»?

С какой целью Гуров решил познакомиться с «дамой в берете»?

Какое впечатление произвела Анна Сергеевна на Гурова?

Зачитайте, чем отличалась Анна Сергеевна от предыдущих женщин Гурова!

Почему героиня не хочет и не может оправдать свое поведение?

Как Гуров отнесся к откровению Анны Сергеевны?

Расскажите, какими были отношения героев до того, как они разъехались по домам.

Зачитайте эпизод, где рассказывается про состояние героя после возвращения домой (гл. 3 – в начале).

Попробуйте ответить на вопросы, которые ставит себе Гуров.

Опишите состояние Гурова, когда он решил встретиться с Анной Сергеевной.

Расскажите про встречу героев в театре.

Как дальше развивались отношения героев? Зачитайте отрывок (глава 4: «…у него было 2 жизни…»).

Докажите цитатами из текста, что герои по-настоящему любят друг друга.

Подумайте, почему любовь Анны Сергеевны и Гурова приобретает трагическое звучание?

 

Обобщение материала:

Подумайте, почему Чехов назвал рассказ «Дама с собачкой».

А какое название дали бы вы этому рассказу?

Как вы думаете, что хотел сказать Чехов, описав нам эту историю?

Чехову важно сказать не то, куда хотят уйти герои, а то, от чего они бегут.

Трагическая судьба героев заставляет задуматься над тем, почему люди несчастны, что надо делать, чтобы привнести в жизнь радость, искренность, любовь.

 

 Вопросы  по рассказу Чехова «Дама с собачкой»

І вариант

  1. Имя, фамилия отчество главного героя?
  2. Имя, фамилия отчество главной героини?
  3. Какого цвета волосы были у Анны Сергеевны?
  4. Порода и цвет собачки Анны Сергеевны?
  5. Сколько детей было у Гурова?
  6. Сколько лет было дочери Гурова?
  7. На каком курсе был Гуров когда его женили?
  8. Как называл женщин Гуров в начале рассказа?
  9. Кто Гуров по образованию?
  10. Где работает Гуров?
  11. Место жительства Гурова
  12. Место жительства Анны Сергеевны?

ІІ вариант

  1. Где работает муж Анны Сергеевны?
  2. Где купила духи Анна Сергеевна?
  3. Какая ягода была на столе в номере Анны Сергеевны в Ялте?
  4. Сколько лет было Анне Сергеевне, когда она вышла замуж?
  5. В каком городе родилась и выросла Анна Сергеевна?
  6. Сколько газет в день прочитывал Гуров?
  7. Членом какого клуба являлся Гуров
  8. На какой улице проживала Анна Сергеевна в С.?
  9. Какая оперетта шла в С., когда Гуров туда приехал?
  10. Что было написано на узкой, мрачной лестнице в театре города С., где Гуров поцеловал Анну Сергеевну?
  11. Под каким предлогом Анна Сергеевна ездила к Гурову в Москву?
  12. В какой гостинице останавливалась Анна Сергеевна в Москве?