Оскар Уайльд  

Оскар Уайльд (1854 - 1900). Життєвий і творчий шлях митця.

Художник — це той, хто творить пре­красне.

О. Уайльд

  Оскар Уайльд — одна з найбільш визначних фігур європейського декадансу. Ідеї та настрої свого часу він епатажно відтворив на прикладі власного життя. Це одна з найбільш парадоксальних особистостей в історії людства. О. Уайль­да називали «королем життя», «принцом Парадоксу», «Шехерезадою салонів», «блискучим Оскаром» за його неймовірну дотепність, невичерпну вигадку і вмін­ня зачаровувати людей.

 Життєвий та творчий шлях О. Уайльда

Оскар-Фінгал-О'Флаерті-Уїлс Уайльд народився 16 жовтня 1854 року в столи­ці Ірландії — Дубліні, місті, що подарувало світові плеяду видатних письменників (серед них — Дж. Свіфт, Р. Б. Шерідан, Дж. Б. Шоу, Дж. Джойс та ін.).

Батьком майбутнього письменника був один з найвідоміших лікарів не тільки Ірландії, а й усієї Великої Британії — офтальмолог і отоларинголог Уїльям Роберт Уайльд. Він відзначався високою ерудицією, цікавився археологією та ірланд­ським фольклором. Мати, Джейн Франческа Уайльд, відома ірландська світська дама, досить екстравагантна жінка, поетеса, яка писала патріотичні вірші під псевдонімом «Сперанца» (в перекладі з італійської — Надія). Вона знала давньо­грецьку мову і відкрила перед сином красу творів Есхіла, Софокла, Еврипіда. Від батька Оскар успадкував працелюбність і допитливість, від матері — мрійливість, екзальтований розум, інтерес до таємничого і фантастичного, схильність вигаду­вати незвичайні історії. Великий вплив на формування майбутнього письменника мала й атмосфера літературного салону матері.

В одинадцять років хлопчика віддали до знаменитої Портора-скул — суворої, фундаментальної, по-справжньому англійської школи. Спочатку ні успішністю, ні старанністю він не відзначався, оскільки важко витримував суворий режим, але швидко навчився самостійності й уміння пристосовуватися до обставин, чим від­разу вирізнився з-поміж учнів,— зі смаком одягався, був бездоганний і охайний у побуті, стриманий і розважливий у словах та вчинках. Наступним етапом його освіти став коледж Трініті у Дубліні — інтернат із не менш суворими правилами, ніж у Портора-скул. Далі — Оксфорд, який за тих часів більше нагадував арис­тократичний клуб молоді, ніж навчальний заклад. Оскар став членом елітарного клубу знавців мистецтва, центром якого був викладач університету Джон Рескін, відомий англійський літератор.

Канікули Оскар Уайльд проводив в Італії або Греції. Античні статуї, архітек­тура, фрески та мозаїки Рима, Венеції, Мілана надихали юнака на творчість. Спо­чатку це були вірші, в яких відчувалися давньогрецькі мотиви, потім — балади, сонети. За поему «Равенна» Уайльд одержав золоту нагороду Оксфордського уні­верситету. Це було перше велике досягнення майбутнього письменника.

1878 року Оскар закінчив університет і переїхав до Лондона, де й почав само­стійне життя. Молодий чоловік зосередився на тому, щоб привернути до себе ува­гу. Він годинами проводив перед дзеркалом, вивчав своє обличчя, рухи, жести. І незабаром в Оскара з'явився новий імідж: довге волосся, одяг у стилі доби Від­родження (короткі штани, оксамитова курточка, неймовірних розмірів краватка, вигадливий берет, яскраві середньовічні панчохи), а в руці квітка лілеї або со­няшника. Його вигляд шокував сучасників, але саме на таку реакцію Оскар і роз­раховував.

Перша поетична збірка Уайльда «Поезії» вийшла 1881 рокуй одержала схвальні відгуки критики. В надзвичайно живописних поезіях молодого автора відчувалася наближеність до творчої манери французьких символістів та імпресіоністів. Але надалі він відмовився від поезії. Хоча саме вірші й принесли Уайльдові славу. Про нього дізналися у Франції (під час перебування в цій країні Уайльд познайомився з Е. Золя, П. Верленом, С. Малларме, вже дуже постарілим В. Гюґо). Письменни­ка запросили з лекціями до Америки, які він читав упродовж 1882-1883 рр., про­пагуючи естетизм — нову філософську й літературну течію. Уайльд в усьому зали­шається оригінальним. Наприклад, проходячи таможенну процедуру перевірки, на питання чи є у нього те, що має бути задекларованим, він відповів: «Мені немає чого декларувати, окрім своєї геніальності».

З Америки Уайльд повертається до Ірландії, де теж читає лекції в Дублінсько­му університеті. Саме тут, у Дубліні, він познайомився з Констанцією Ллойд, яка стала його дружиною. Скромна серйозна дівчина, донька адвоката, побачила в Уайльді казкового принца і закохалася в нього без пам'яті. Перші роки сімей­ного життя були щасливими: Оскар ніжно й віддано кохав свою дружину. У по­дружжя народилося двоє синів — Сиріл та Вів'єн. Саме для них Уайльд вигадує казки. Пізніше він записав їх і видав два збірники казок — «Щасливий принц та інші казки» (1888), «Гранатовий будиночок» (1891).

У 80-х роках відбулося становлення Уайльда як журналіста, критика, есеїста, прозаїка, драматурга, майстра усної бесіди. Свої естетичні смаки письменник за­довольнив, редагуючи журнал «Світ жінки». Діяльність Уайльда-журналіста ви­соко цінував Б. Шоу.

1887 року вийшла низка творів письменника, серед яких були оповідання «Злочин лорда Артура Севіла», «Взірцевий мільйонер», «Кентервільський при­вид», есе «Душа при соціалізмі». Ці твори стали втіленням уайльдівської теорії естетизму у творчості.

1890 року виходить єдиний роман, що приніс Уайльду успіх,— «Портрет До- ріана Грея».

У 90-х роках з-під пера О. Уайльда вийшли драматургічні твори «Соломея» (1893), «Ідеальний чоловік» (1895), «Як важливо бути серйозним» (1899) тощо. Сценічний успіх цих п'єс приніс авторові не тільки славу, а й гроші. Нарешті він міг задовольнити свій вибагливий смак, втілити в життя любов до коштовних ре­чей. Уайльд майже перестав писати й повністю віддався світському життю. Його називали «королем життя» або «Принцом Парадоксу». Він навіть зовні став ін­шим: юнацький костюм змінили сюртуки, рединготи, циліндри; тепер цей франт обирав коштовності залежно від пори року, погоди, настрою. Незмінною залиша­лася лише свіжа квітка у петельці, але вже не соняшник чи лілея, а орхідея або гвоздика.

До Уайльда по-різному ставилися всі, хто його знав. Настрої публіки вияви­лися досить мінливими. Спочатку цензура заборонила п'єсу «Соломея», звинува­тивши автора в аморальності. А потім над письменником почався судовий процес. Він подав позов до суду на лорда Куїнсберрі, який письмово образив його, звину­вативши в розбещенні свого сина Альфреда Дугласа. Але внаслідок підступно: гри лорда на лаві підсудних опинився сам О. Уайльд. Процес набув розголосу. Знайшлося багато свідків аморального поводження Уайльда, і вони виступили в суді. Сам підсудний не вимовив жодного слова на свій захист. Друзі навіть пропонували йому втекти з Англії, але він відмовився. 25 травня 1895 року Уайльда засудили до двох років ув'язнення, що стали роками пекельних муг. для душі й тіла письменника.

Навіть звільнившись із в'язниці, Уайльд вже не міг повернутися до колишньо­го життя. Дружина подала на розлучення, друзі відвернулися від нього. У цей пе­ріод виходять нові твори митця — «Балада Редінгської в'язниці» (1898) і «Тюрем­на сповідь» (лист із в'язниці до Альфреда Дугласа опублікований 1905 року, післї смерті автора). Окрім того, книги письменника вилучалися з бібліотек, журналі не друкували його творів. Через деякий час Уайльд покинув Англію. Попереду були три роки довгих блукань Європою, аж поки письменник не знайшов при­тулок у Франції. Уайльд навіть змінив своє ім'я на Себастьян Мельмот. Як віл: мо, прізвище Мельмот було взято з готичного роману відомого англійського письменника менника XVIII століття Чарлза Метюріна, двоюрідного діда Уайльда,— «Мельмот Блукач».

Там, на чужині, в Парижі, 0. Уайльд і помер ЗО листопада 1900 року від го­строго менінгіту, самотній, в якомусь другорядному готелі. Незадовго до смерті він сказав: «Я не переживу XIX століття. Англійці не винесуть моєї подальшої присутності». Його поховали на цвинтарі Баньо у Парижі.

Приблизно через 10 років Уайльда перезахоронили на цвинтарі Пер-Лашез. На могилі митця було встановлено пам'ятник у вигляді крилатого кам'яного сфінкса.

У кінці 2007 року після спеціального опитування телеглядачів корпорацією «Бі-бі-сі», Оскара Уайльда було визнано найбільш дотепною людиною Вели­кої Британії. Він обійшов навіть таких славетних людей Англії, як Шекспір та У. Черчіль.

  Віддзеркалення декадентської доби  в особистості й долі письменника.*

 Оскар Уайльд — один із найобдарованіших представників англійської літератури кінця XIX століття. «Що дає людині най­більшу радість?» — ось питання, яке бенте­жило його все життя. Уайльдова відповідь була: Краса! «Для мене краса — це чудо з чу­дес. Тільки обмежені люди не судять лише че­рез зовнішність. Справжня таїна життя міс­титься у видимому, а не у невидимому». Цей парадокс Уайльда виявляє центральну ідею його творчості.

   Хронологія.  *

16 жовтня 1854 р.— у Дубліні, столиці Ірландії, в родині відомого лікаря-офтальмолога Вільяма Уайльда та його дружини Джейн Франціски Елджі, письменниці, відомої під псевдонімом Сперанца (Надія) народився Оскар Фінгал О'Флаерті Уі'ллс Уайльд.

1865—1878 рр — навчання у дублінській школі, а після її закінчення — у Трінітіколеджі.

1878 р. — за поезію «Равена» Уайльд отримав пре­стижну Ньюдигайтську літературну премію.

1881 р. — вийшла друком перша збірка його поезій. Напередодні 1882 року Уайльд вирушив до Америки.

1883   р. —у Нью-Йорку відбулась прем'єра першої Уайльдової п'єси «Віра, або Нігілісти». Уайльд повернувся до Європи, жив у Парижі. Написав трагедію «Герцогиня Падуанська».

1884р. — одружився з Констанцією Ллойд.

1888 р. — вийшла друком збірка казок «Щасливий принц».

1891    р. — вийшла друком збірка казок «Гранатова хатина», збірка оповідань «Злочин лорда Артура Севіля та інші оповідання», критичні праці «Занепад неправди», «Критик як художник», «Душа людська при соціалізмі», роман «Портрет Доріана Грея».

1892    p. — написано і поставлено на сцені комедію «Віяло леді Віндермір».

1893    р. — написано трагедії «Саломея», комедію «Жінка, не варта уваги».

1895 p. —комедії «Ідеальний чоловік», «Як важ­ливо бути серйозним. Легковажна комедія для зосеред­жених людей». Оскар Уайльд засуджений до дворічного ув'язнення.

1898 р. — «Балада Рединзької в'язниці».

30 листопада 1900 р. — у Парижі Оскар Уайльд помер.

1905 р. — надруковано <

 Довідка

Естетський рух, до якого долучився О. Уайльд, розви­вався у складній взаємодії з найновішими течіями в єв­ропейському мистецтві — символізмом, імпресіонізмом і неоромантизмом.

Основна вимога, яку О. Уайльд та його послідовники висували до мистецтва,— не копі­ювати природу, а відтворювати її за законами краси, недосяжної у повсякденному житті. «Мистецтво бере життя як частину свого си­рого матеріалу,— зазначав він,— перетворює його, перевтілює його в нові форми; воно зо­всім байдуже до фактів, воно вигадує, фан­тазує, марить і між собою та реальністю ста­вить високу перешкоду красивого стилю, декоративного чи ідеального трактування». Мистецтво покликане створити новий світ, який є маренням, казкою, неправдою — і при цьому воно нічого не виражає, крім самого себе. Неправда, за О. Уайльдом, форма вияву краси, а тому вона важливіша за голий прак­тицизм повсякденності.

Англійський естетизм 80—90-х років XIX століття жи­вився ідеями, що виникали у творчості англійських ро­мантиків, прерафаелітів, а також теоріями Джона Раскіна та Волтера Пейтера.

Прерафаеліти виявляли себе переважно в живопису та декоративному мистецтві. Назва цієї художньої течії у перекладі означає «до Рафаеля», чи «перед Рафаелем». Прерафаеліти відкидали канони академічного живопису, за якими творчі відкриття геніального художника епохи Відродження Рафаеля Санті перетворилися на мертві штампи. На їхню думку, вищі життєві цінності людства за­лишилися в минулому — у Середньовіччі. Витоки свого мистецтва прерафаеліти бачили у живопису раннього Відродження. За сюжети картин правили епізоди Біблії, грецької міфології чи історії.

Проблематика роману Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея»

Англійський письменник, поет, драматург Оскар Вайльд прожив недовге і трагічне життя. Його творчість найбільш повно й талановито відбиває художньо-філософську течію — естетизм, яка виникла в Англії в 70— 90 роках XIX століття. Поборники естетизму відстоювали принципи «мистецтва для мистецтва» і вважали, що література не повинна виконувати моральну місію, вчити добру, справедливості, що вона байдужа до проблем добра і зла. Мистецтво має служити красі, яка є вищою за життя.

Теоретичні принципи естетизму відобразилися в романі Вайльда «Портрет Доріана Грея». У центрі уваги автора — три персонажі: художник Базіл Холлуорд, який понад усе цінує мистецтво, його друг лорд Генрі, порочний і цинічний аристократ, «король парадоксів» (у цьому образі сучасники вбачали багато спільних рис із самим автором), і молодий, дуже вродливий юнак Доріан Грей. Дія роману починається з того, що лорд Генрі приходить у майстерню Базіла Холлуорда, де художник працює над портретом юного красеня. Незабаром з’являється і сам натурник Доріан Грей. Він із захопленням слухає цинічні розмови лорда Генрі. Любов до себе — це єдиний роман, який триває все життя. Так визначає своє життєве кредо «король парадоксу». Роботу над портретом закінчено, він вражає всіх своєю досконалістю. Із захопленням дивиться на нього Доріан Грей і говорить: «Якби портрет змінювався, а я міг залишатися таким, як я є». Розчулений художник дарує портрет натурнику. Лорда ж Генрі вражає краса самого юнака, і він пропонує Доріану взяти участь у розвагах разом із ним. Художник намагається застерегти юнака, але марно, Доріан удається до світського життя. Він закоханий у молоду актрису Сібілу Вейн, яка натхненно грає ролі у видатних п’єсах, але в бідному театрі. Доріан і Сібіла вирішують побратися. Юнак запрошує на виставу з участю нареченої своїх друзів. Дівчина у захваті від свого почуття, і їй здається, що грати кохання на сцені марно. Роль Джульєти у виставі, яку прийшли дивитися Холлуорд і лорд Генрі, вона провалює. Художник співчуває юнакові, лорд цинічно жартує.

Доріан кидає в обличчя своїй нареченій: «Ви вбили моє кохання!». Йому здавалося, що мистецтво і реальність мають нерозривний зв’язок. Усю ніч блукає він Лондоном і на ранок вирішує примиритися з Сібілою, але довідується, що його слова призвели до самогубства Сібіли. Доріан дивиться на свій портрет і з жахом помічає, що на змальованому обличчі з’явилася перша різка зморшка. Далі Вайльд в одній главі розповідає про 20 років життя героя. Це історія закоханості у свою красу і занепаду душі. Доріан давно вже сховав портрет, бо з часом прекрасне лице перетворилося на потворне обличчя сластолюбного старця. Доріан звинувачує художника в тому, що сталося з його душею, і в припадку ярості вбиває Базіла Холлуорда, а свого компаньйона, шантажуючи страшною таємницею, примушує розчинити тіло художника в азотній кислоті. На портреті відбивається і цей страшний злочин. Доріан Грей заздрить усім, навіть своєму компаньйону, який знайшов у собі сили покінчити життя самогубством, навіть лорду Генрі, циніку, потопаючому в пороках, але який вважає, що будь-який злочин — вульгарність. Доріан кидається на портрет, прагнучи знищити його. Слуги знаходять тіло потворного старця, одягненого в одяг Доріана, поруч із портретом, на якому зображений прекрасний юнак.

 Вайльд відстоює вищу, надреальну силу мистецтва. Реальне життя може бути огидним, мистецтво ж відтворює красу, зберігає її, воно не підвладне ні часу, ні моральним законам.

Портрет Дориана Грея  (сокращенно)

В солнечный летний день талантливый живописец Бэзил Холлуорд принимает в своей мастерской старого друга лорда Генри Уоттона — эстета-эпикурейца, «Принца Парадокса», по определению одного из персонажей. В последнем без труда узнаются хорошо знакомые современникам черты Оскара Уайльда, ему автор романа «дарит» и преобладающее число своих прославленных афоризмов. Захваченный новым замыслом, Холлуорд с увлечением работает над портретом необыкновенно красивого юноши, с которым недавно познакомился. Тому двадцать лет; зовут его Дориан Грей.

 Скоро появляется и натурщик, с интересом вслушивающийся в парадоксальные суждения утомлённого гедониста; юная красота Дориана, пленившая Бэзила, не оставляет равнодушным и лорда Генри. Но вот портрет закончен; присутствующие восхищены его совершенством. Златокудрый, обожающий все прекрасное и нравящийся сам себе Дориан мечтает вслух: «Если бы портрет менялся, а я мог всегда оставаться таким, как есть!» Растроганный Бэзил дарит портрет юноше.

 Игнорируя вялое сопротивление Бэзила, Дориан принимает приглашение лорда Генри и, при деятельном участии последнего, окунается в светскую жизнь; посещает званые обеды, проводит вечера в опере. Тем временем, нанеся визит своему дяде лорду Фермеру, лорд Генри узнает о драматических обстоятельствах происхождения Дориана: воспитанный богатым опекуном, он болезненно пережил раннюю кончину своей матери, наперекор семейным традициям влюбившейся и связавшей свою судьбу с безвестным пехотным офицером (по наущению влиятельного тестя того скоро убили на дуэли).

 Сам Дориан между тем влюбляется в начинающую актрису Сибилу Вэйн — «девушку лет семнадцати, с нежным, как цветок, лицом, с головкой гречанки, обвитой тёмными косами. Глаза — синие озера страсти, губы — лепестки роз»; она с поразительной одухотворённостью играет на убогих подмостках нищенского театрика в Ист-Инде лучшие роли шекспировского репертуара. В свою очередь Сибиле, влачащей полуголодное существование вместе с матерью и братом, шестнадцатилетним Джеймсом, готовящимся отплыть матросом на торговом судне в Австралию,

 Дориан представляется воплощенным чудом — «Прекрасным Принцем», снизошедшим с заоблачных высот. Её возлюбленному неведомо, что в её жизни тоже есть тщательно оберегаемая от посторонних взглядов тайна: и Сибилла, и Джеймс — внебрачные дети, плоды любовного союза, в свое время связавшего их мать — «замученную, увядшую женщину», служащую в том же театре, с человеком чуждого сословия.

 Обретший в Сибиле живое воплощение красоты и таланта, наивный идеалист Дориан с торжеством извещает Бэзила и лорда Генри о своей помолвке. Будущее их подопечного вселяет тревогу в обоих; однако и тот и другой охотно принимают приглашение на спектакль, где избранница Дориана должна исполнить роль Джульетты. Однако, поглощённая радужными надеждами на предстоящее ей реальное счастье с любимым, Сибила в этот вечер нехотя, словно по принуждению (ведь «играть влюбленную — это профанация!» — считает она) проговаривает слова роли, впервые видя без прикрас убожество декораций, фальшь сценических партнёров и нищету антрепризы. Следует громкий провал, вызывающий скептическую насмешку лорда Генри, сдержанное сочувствие добряка Бэзила и тотальный крах воздушных замков Дориана, в отчаянии бросающего Сибиле: «Вы убили мою любовь!»

 Изверившийся в своих прекраснодушных иллюзиях, замешенных на вере в нерасторжимость искусства и реальности, Дориан проводит бессонную ночь, блуждая по опустевшему Лондону. Сибиле же его жестокое признание оказывается не по силам; наутро, готовясь отправить ей письмо со словами примирения, он узнает, что девушка в тот же вечер покончила с собой. Друзья-покровители и тут реагируют на трагическое известие каждый по-своему: Бэзил советует Дориану укрепиться духом, а лорд Генри — «не лить напрасно слез о Сибиле Вэйн».

 Стремясь утешить юношу, он приглашает его в оперу, обещая познакомить со своей обаятельной сестрой леди Гвендолен. К недоумению Бэзила, Дориан принимает приглашение. И лишь подаренный ему недавно художником портрет становится беспощадным зеркалом назревающей в нем духовной метаморфозы: на безупречном лице юного греческого бога обозначается жёсткая морщинка. Не на шутку обеспокоенный, Дориан убирает портрет с глаз долой.

 И вновь ему помогает заглушить тревожные уколы совести его услужливый друг-Мефистофель — лорд Генри. По совету последнего он с головой уходит в чтение странной книги новомодного французского автора — психологического этюда о человеке, решившем испытать на себе все крайности бытия. Надолго заворожённый ею («казалось, тяжёлый запах курений поднимался от её страниц и дурманил мозг» ), Дориан в последующие двадцать лет — в повествовании романа они уместились в одну главу — «все сильнее влюбляется в свою красоту и все с большим интересом наблюдает разложение своей души».

 Как бы заспиртованный в своей идеальной оболочке, он ищет утешения в пышных обрядах и ритуалах чужих религий, в музыке, в коллекционировании предметов старины и драгоценных камней, в наркотических зельях, предлагаемых в притонах с недоброй известностью. Влекомый гедонистическими соблазнами, раз за разом влюбляющийся, но не способный любить, он не гнушается сомнительными связями и подозрительными знакомствами. За ним закрепляется слава бездушного совратителя молодых умов.

 Напоминая о сломанных по его прихоти судьбах мимолетных избранников и избранниц, Дориана пытается вразумить Бэзил Холлуорд, давно прервавший с ним всякие связи, но перед отъездом в Париж собравшийся навестить. Но тщетно: в ответ на справедливые укоры тот со смехом предлагает живописцу узреть подлинный лик своего былого кумира, запечатлённый на холлуордовском же портрете, пылящемся в темном углу. Изумленному Бэзилу открывается устрашающее лицо сластолюбивого старика.

 Впрочем, зрелище оказывается не по силам и Дориану: полагая создателя портрета ответственным за свое нравственное поведение, он в приступе бесконтрольной ярости вонзает в шею друга своих юных дней кинжал. А затем, призвав на помощь одного из былых соратников по кутежам и застольям, химика Алана Кэмпбела, шантажируя того некой позорной тайной, известной лишь им обоим, заставляет его растворить в азотной кислоте тело Бэзила — вещественное доказательство содеянного им злодейства.

 Терзаемый запоздалыми угрызениями совести, он вновь ищет забвения в наркотиках. И чуть не гибнет, когда в подозрительном притоне на самом «дне» Лондона его узнает какой-то подвыпивший матрос: это Джеймс Вэйн, слишком поздно проведавший о роковой участи сестры и поклявшийся во что бы то ни стало отомстить её обидчику.

 Впрочем, судьба до поры хранит его от физической гибели. Но — не от всевидящего ока холлуордовского портрета. «Портрет этот — как бы совесть. Да, совесть. И надо его уничтожить», — приходит к выводу Дориан, переживший все искушения мира, ещё более опустошённый и одинокий, чем прежде, тщетно завидующий и чистоте невинной деревенской девушки, и самоотверженности своего сообщника поневоле Алана Кэмпбела, нашедшего в себе силы покончить самоубийством, и даже… духовному аристократизму своего друга-искусителя лорда Генри, чуждого, кажется, любых моральных препон, но непостижимо полагающего, что «всякое преступление вульгарно».

 Поздней ночью, наедине с самим собой в роскошном лондонском особняке, Дориан набрасывается с ножом на портрет, стремясь искромсать и уничтожить его. Поднявшиеся на крик слуги обнаруживают в комнате мёртвое тело старика во фраке. И портрет, неподвластный времени, в своем сияющем величии.

 Так кончается роман-притча о человеке, для которого «в иные минуты Зло было лишь одним из средств осуществления того, что он считал красотой жизни».

Анкета  роману *

1. Історія створення. Роман "Портрет Доріана Грея" мав реальне підґрунтя. У Оскара Уайльда у приятелях був художник на ім'я Безіл Ворд. Уайльд, зустрівши одного разу у його майстерні надзвичайно красивого натурщика, вигукнув: "Який жаль, що і йому не минути старості зі всією її потворністю!". На це Безіл відповів, що готовий малювати кожного року портрет, щоб закони природи — старіння людини відбивались на портреті, а не на зовнішності красеня-натурщика.

О. Уайльд написав «Портрет Доріана Грея» на замовлення одного американського журналу Написав у рекордно короткий строк — трохи більше, ніж за два тижні, бо уклав парі, що здатен створити роман саме в такий термін. У липні 1890 р. роман опублікували в американському журналі «Ліппінкотс Манслі Мегазін». Журнальна публікація «Портрета Доріана Грея» мала широкий резонанс, і письменник вирішив видати твір окремим виданням, доопрацювавши окремі глави, аби зробити твір «вагомішим», тобто більшим за обсягом, бо в англійсьйй літературі того часу склалися певні традиції щодо жанру роману Саме для цього окремого видання О. Вайльд написав і відому «Передмову», що складається з 25 афоризмів. В афоризмах у парадоксальній формі була викладена естетична теорія О. Уайльда. У квітні 1891 р., набувши нового вигляду, роман вийшов окремою книжкою.

2. Джерела роману. "Портрет Доріана Грея" має паралелі з багатьма творами світової літератури. Так, подібні за сюжетом і розкритими проблемами, роману О. Уайльда передували такі твори:

1) Роман англійця Чарльза Метюріна "Мельмот Блукач" (1820) — розповідь про угоду з дияволом заради вічного життя.

2) Повість-казка   німецького   письменника   А. Шаміссо "Історія Петера Шлеміля"    (1814) — розповідь, як герой продав власну тінь дияволу за успіх.

3) Роман Гюїсмана "Навпаки"  (1884) — розповідь про молодого аристократа, який почав жити навпаки загальноприйнятим нормам.. Саме цей роман згадано у творі Уайльда, як книга, що "отруїла" Доріана.

4) Повість Бальзака "Шагренева шкіра" - загадкова шкіра зменшується, виконуючи бажання баль-заківського Рафаеля де Валантена.

5) Гете "Фауст".

6) Повість-казка Гофмана "Малюк Цахес".

7) Едгар Аллан По. "Вільям Вільсон" - мотив вбивства двійника. Герой-оповідач вбиває свого двійника — втілення свого кращого "я" — Вільяма Вільсона, який усе життя намагався врятувати його від загибелі.

8) Р.Л. Стівенсон "Дивна історія доктора Джекілла і містера Гайда" - неоромантичний твір Стівенсона втілює розкриття психологічного аспекту двійництва.

Зв'язки роману О. Уайльда "Портрет Доріана Грея" з концепцією краси "прерафаелітів" (Данте Габріель Россетті, Уолтер Патер), з розумінням краси як абстрактної філософсько-естетичної категорії у Шарля Бодлера, краси і потворності в античній літературі допомагають вийти на розуміння головної філософсько-моральної проблеми твору: конфлікту Краси і моралі.

3. Жанр - інтелектуальний роман

4. Літературний напрямок – синтез романтизму, реалізму, імпресіонізму, естетизму

5. Тема — історія життя і смерті молодого красеня Доріана Грея

6. Ідея – велич справжнього мистецтва

7. Композиція – роман складається з передмови (25 афоризмів) та 20 розділів

8. Елементи сюжету

Експозиція – в майстерні художника Безіла Голу орда – робота над портретом Доріана Грея

Зав’язка – фатальне бажання Доріана Грея

Розвиток подій

– кохання і смерть Сибілли Вейн;  - портрет – дзеркало душі Грея;

 - втілення ідей гедонізму лорда Генрі у житті Доріана Грея.

 - вбивство Безіла; - смерть Джеймса Вейна; - лицемірство по відношенню до Гетті

Кульмінація – замах на портрет

Розв’язка – смерть Доріана Грея

9. Проблеми -  проблема співвідношення Мистецтва і Моралі, Насолоди і Моралі, Мистецтва і Дійсності, проблема Краси, проблема Мистецтва. Роль Краси і Мистецтва в житті. Утвердження краси як найвищої цінності, сенс буття людини; добра і зла).

10. Конфлікт між мистецтвом і мораллю, між красою і мораллю

11. Образи-символи роману

Доріан Грея — це втілення вічної молодості, 

Безіл — символ служіння мистецтву,

лорд Генрі — виразник ідей гедонізму,

актриса Сибіл — уособлює театральність життя.

*Інтелектуальний роман - роман, сконцентрований на актуальних для певної доби інтелектуальних і загальнокультурних проблемах, нерідко оздоблений відповідними дискусіями або висловлюваннями, насичений складним інтелектуальним підтекстом, створюваним алюзіями, посиланнями на різноманітні літературні, мистецькі, філософські та інші твори.

У творі це виявляється в схильності персонажів, оповідача, ліричного героя до розумових рефлексій, самоаналізу, в яких домінує абстрактне мислення; у порушенні й художньому втіленні важливих проблем, у розкритті інтелектуального драматизму мислителів; схильності письменників до певних жанрів (філософський роман, драма ідей, медитативна лірика тощо).

У романі складна, парадоксальна думка, ідейні суперечки відіграють головну роль, персонажі, оповідач схильні  до розумових рефлексій, самоаналізу,  порушені й художньо втілені важливі проблеми. Міркування  лорда Генрі пересипані численними цитатами й метафорами, про недовговічність краси, про ілюзорність моральних засад, про нетривкість кохання заворожують не тільки юного Грея, а й читача. Вартий уваги постійний аналіз Доріаном свого життя. У його роздумах автор ніби "жонглює" поняттями моралі, етики, психології, змушує нас задуматись над одвічними питаннями добра і зла, над проблемою життєвого вибору.

Суб'єктивний (або ранньомодерністський) роман.

У творі представлена суб'єктивно-мистецька картина на основі протиставлення реальності, особлива увага приділена вишуканості художньої форми, мови, формування думки, образу; твір має елітарний характер; Уайльд здійснює руйнацію традиційного створення образів (використовує не психологічні, а естетичні характеристики, руйнує шаблонність композиції — кульмінація і розв'язка об'єднані; широко застосовані елементи умовності й фантастики задля створення ірреальних світів та образів (відокремлене життя портрета).

Естетичний роман. В ньому втілено у художній формі програмні тези естетизму "мистецтво вище за життя", принципи мистецтва незмінні на відміну від принципів моралі (основний конфлікт роману — конфлікт Краси й Моралі; ідеал естетизму — Краса. )

Зв'язок з філософією естетизму:

•  у захопленні аморальною сильною особистістю (Генрі Уоттон, Доріан Грей), якій "усе дозволено“;
•  головні герої естети і гедоністи;
•  пріоритет художніх цінностей над моральними.
•  книга як життєвий орієнтир;
•  Доріан прожив життя, зробивши з нього, за словами лорда Генрі, непереверше-ний мистецький витвір;
•  Уайльд застосовує імпресіоністичні техніки, витонченість стилю й мовлення, іронічність оповіді, символічність образів та висловів.
•  Все це дає підставу говорити про "Портрет Доріана Грея" як про естетський роман.
• Пропагуючи естетизм, О. Уайльд стверджував, що не буває книжок моральних та аморальних, бувають тільки погано і добре написані. «Портрет Доріана Грея» - книжка неймовірно добре написана, цей твір увібрав у себе всі риси винайденого Оскаром Уайльдом естетизму, який, не заважає роману бути по-справжньому повчальним.

*Риси модернізму у романі

суб'єктивно-мистецька картина протиставлена реальності

кульмінація і розв'язка об’єднані

вишуканість художньої форми, мови, формування думки, образу

естетичні характеристики образів

елементи умовності й фантастики задля створення ірреальних світів та образів елітарність

Риси імпресіонізму у романі

відмінності сприйняття дійсності різними персонажами

«вишуканість» описів у романі

пейзажі - фон сприйняття героя

герой ніби розчинився у навколишній красі

персонажі виявляють своє ставлення до подій

Риси символізму у романі

Фабула твору перегукується з центральною тезою символізму про невідповідність видимого сутності

На стильовому рівні — безпосереднє вживання парадоксів

Портрет набув символічного значення

 *Словникова робота

Парадокс (з гр. мови – дивне, несподіване):

- вислів, що суперечить загальноприйнятій точки зору або здоровому глузду;

-           незвичне явище, що не відповідає загальноприйнятим уявленням, міркуванням, що приводить до наслідків, внутрішньо суперечливих чи несподіваних, які мають фатальну форму;

-           оригінальність мислення його автора.

 Цитатна доріжка (познайомтеся з парадоксальними висловами О.Уайльда).

-            Того, що потрібно знати, не навчить ніхто.

-            Лише пусті, обмежені люди не судять по зовнішності.

-            Який творець, таке і творіння.

-            Всі жінки з часом стають схожими на своїх матерів. У цьому їхня трагедія. Жоден чоловік не буває схожим на свою матір. У цьому його трагедія.

-            Бути греком – означає не мати одягу, бути людиною Середньовіччя – не мати тіла, бути сучасною людиною – не мати душі.

-            Найгірші вороги людини – її близькі.

  Естетизм – назва літературно-мистецьких течій, представники яких у своїх творах стверджували, що мистецтво у своїх художніх формах автономне від дійсності.  і що тільки воно здатне утверджувати красу (схильність до краси).

 Гедонізм (філософія насолоди) – філософсько-естетичне вчення, де насолода, задоволення – найвище благо. Саме до цього повинна прагнути людина в житті.

 Аскетизм – суворий спосіб життя з відмовою від життєвих благ і задоволення, відмова від гедонізму.

 Афоризм – влучний вислів.

 Інтелектуальний роман – прозовий твір у якому виявляється схильність персонажів, ліричного героя до розумового самоаналізу, до абстрактного мислення.

Фантастика у творчості Оскара Уайльда

  «Портрет Доріана Грея» - за красою форми, за майстерністю написання, за глибиною і одночасно «легкістю» піднятих проблем є довершеним витвором мистецтва, у якому автор майстерно скомпонував філософську та життєву концепцію людини, котра зробила своїм покликанням красу.

У О. Уайльда, як прихильника естетизму, головним принципом було служіння красі, віра у важливість та значущість мистецтва. Естетичні погляди О. Уайльда мали фундаментальну філософсько-літературну основу, назва якій – культ краси. Поклоніння мистецтву та красі стають сенсом його життя.

Метафора портрета – центральна в романі. Портрет відіграє головну роль у розв'язанні конфлікту роману – конфлікту моралі і краси. Портрет – рівноправний, якщо не найголовніший герой роману (адже слово «портрет» винесене у назву твору). Портрет з'являється у романі, навіть раніше, ніж головний герой Доріан. Читач дізнається, що у цьому творі мають втілитись нові принципи художника Безіла, його сприйняття краси. Адже портрет вийшов такий чудовий, бо художник вклав у нього душу.

Символіка твору є досить складною. З одного боку, відтворюючи істину на портреті, письменник показує, що мистецтво є вищим від життя, а з іншого, Уайльд показує, що зміни на портреті відбулись через те, що герой знехтував моральними принципами та нормами.

           Таким чином, моральні критерії оцінки способу життя героя беруть гору над естетикою. Адже художника надихнула реальна людина на створення твору, і тому на долю найпрекраснішого творіння впливатиме реальне життя Доріана Грея. І знову ж таки, тут прослідковується геніальна парадоксальність, яка показує реальний стан речей – моральний занепад, бруд, у якому тоне герой.

У грі таких взаємовиключних протиріч і полягає творчість О. Уайльда. Ці протиріччя і є парадоксами, які і визначають сюжет роману. Саме Доріан, який міг бачити одухотвореність краси став найбільш аморальним у творі. Остання фраза передмови до роману говорить: «Будь-яке мистецтво не дає жодної користі». Може і справді, мистецтво не має ніякої користі?

Задум роману виник доволі несподівано. Якось, Оскар Уайльд, відвідуючи свого приятеля художника Безіла Ворда, побачив натурщика, який володів неземною вродою. Письменник вигукнув: «Який жаль, що йому не минути старості зі всією її потворністю».

Мотив  таємничого зв'язку долі із її портретом Уайльд міг запозичити із роману Метьюріна «Мельмот Скиталець» - справжнього, а не тільки літературного пращура письменника.

Серед численних парадоксів Уайльда є і такий: «Я можу повірити лише у неймовірне. Самозакоханий молодий хлопець Доріан Грей ладен продати душу дияволу, аби тільки залишити молоду вроду на своєму лиці. І його лице справді залишається молодим, в той час як Доріан, зображений на портреті, фізично старіє, на ньому відображається вся аморальність і жорстокість головного героя. Наприкінці твору, бажаючи знищити портрет, Доріан встромлює у нього ніж, тим самим вбиваючи самого себе. Портрет починає сяяти тією ж красою і вродою, тоді як лице мертвого Доріана набуває спустошеності і аморальності.

Така парадоксальна і фантастична ситуація (людина залишається молодою, а портрет старіє) для художнього світу письменника є цілком реальною. Через неймовірність зображуваного відображаються реалії життя.

Інший, не менш важливий персонаж твору, лорд Генрі Уоттон – старший за Доріана на десять років. Він багатий, але ніколи не платить за рахунками, отже гроші для нього не головне. У лорда своя точка зору на шлюб, він вважає, що шлюб - це нонсенс, адже на світі є привабливіші види стосунків між чоловіком і жінкою.

Усе, що проповідує, лорд Генрі, є аморальним, але його суспільне поводження – взірець особистої порядності. Його дотепність – вияв яскравого інтелекту, хоча він не визнає інтелект як ідеал сучасної людини: його цинічна словесна гра – це поза, роль, котру він віртуозно розігрує. Лорд Уоттон – вчений, але аспекти якими займається наука йому здаються нудними. Генрі вважає, що поганого впливу людини на людину не існує, адже це б означало передати їй свою душу. А тоді вона почне думати не своїми думками й палати чужими пристрастями, а ще - грішити чужими гріхами! Людина, віддана впливу іншої людини, стає відголоском чужої мелодії й скидається на актора, котрий грає роль, записану для іншого.

За лордом Генрі, єдиний спосіб подолати спокусу - віддатися їй! Так душа звільняє себе від страждань - від тяжіння до забороненого, бо ж самозречення у сфері наших почуттів - це трагічний пережиток Середньовіччя. Таким чином, ще одним культом О. Уайльда був гедонізм. Він вважав, що «весь світ не вартий одного-єдиного задоволення, якого він нас позбавляє» .

Доріан потрапляє під вплив мерзотника лорда Уоттона, раптово барви життя заграють всіма барвами веселки і герой починає докорінно змінюватись.

А сатана – Уоттон, ледь посміхаючись, спостерігає за ним - не зводить очей зі своєї жертви. Експеримент вдався. Стріла, пущена навмання, несподівано влучила в ціль.

І от уже тільки єдиний крок відокремлює Доріана від тієї страшної хвилини, коли він, наче присягу, прокаже своє кабалістичне закляття: «Нехай би старів цей портрет, а я навіки залишився б молодий!... Душу б віддав за це!».

Ось це і є клятва дияволові, так продають душу!

Таким чином, провідна проблема твору - співвідношення мистецтва і дійсності - проймає весь роман. Вона спостерігається у відносинах митця і його творіння, естетичне ставлення до мистецтва, краси.

Парадоксальним  є той факт, що особистість автора, його концепція ставлення до прекрасного ніби роздвоюється, (а точніше - розстроюється) в образах Доріана Грея, лорда Генрі, Безіла Холуорда. Тому, як і властиво інтелектуальному романові, головним героєм стає ідея, а зображені персонажі стають реалізацією цієї ідеї, певними олюдненими схемами.

Кожен із образів твору стає реалізацією. Лорд Уоттон, витончений естет, та прихильник вільного життя, яке не вводиться у рамки. Але знову парадокс: пропагуючи такий спокусливий спосіб життя, він не діє, а просто спостерігає за тим як це впливає на людей. Протягом усього твору він виступає як пасивний спостерігач. Лорд Генрі отримує невимовне задоволення від спостереженням за його жертвами, за наслідками їхніх дій.

Образ Доріана Грея в романі проходить певні етапи розвитку. Спочатку натурник зазнає впливу ідей лорда Генрі, але робить спроби протистояти їм. Переломним моментом у розвитку образу є смерть Сибіли Вейн, яка, на думку Доріана, єдина могла допомогти йому опиратися спокусливим розмовам лорда, спонукала до роздумів сумління. Після її смерті Доріан Грей стає свідомим провідником ідей Лорда Генрі, реалізує його філософію. Він розповсюджує ці ідеї серед оточення, отруюючи певну частину молоді. На його боці вагомий доказ - краса. Ніхто не вірить, що він веде аморальний спосіб життя, йому довіряють, тому що обличчя його чисте й спокійне, а очі випромінюють лагідний блиск.

 «Художник - не мораліст»,- вважає Оскар Уайльд. Встромляючи ніж у спаплюжений страшний портрет, Доріан Грей убиває себе. Цим підтверджується думка про вічність прекрасного (портрет набуває свого первісного стану). Смертю свого героя - парадоксально, можливо, несподівано для себе - Оскар Уайльд показує нам хибність переконань Лорда Генрі і змушує нас шукати інші життєві переконання, істини.

Портрет  Доріана Грея - його совість - живе сам по собі, а тіло юнака повністю віддається насолоді. Можливо, Уайльдові й потрібна була ця фантастична деталь у художній тканині тексту, щоб переконати читачів у реальності гедоністичних ідей, адже ніщо вже: ні вік, ні хвороби - не стоять на заваді Доріану в його прагненні до краси й насолоди, без найменшого огляду на моральність своєї поведінки.

Уайльд створює образи-символи. Доріан Грей - це втілення вічної молодості, Безіл - символ служіння мистецтву, лорд Генрі - виразник ідей гедонізму, актриса Сибіл - уособлює театральність життя. В романі ми не знайдемо повноправних характерів, адже Уайльда цікавила насамперед інтелектуальна гра, тонкі парадокси, словесні поєдинки. І поведінка його героїв не є соціально чи біологічно зумовленою, як у реалістів чи натуралістів, вона не підкоряється «життєвій логіці». Може здатися, що вона задана наперед автором, аби підтвердити певне судження чи парадокс. Цікаво, що Оскар Уайльд зізнавався, що якби він був критиком своєї книги, то вказав би на те, що вона «перевантажена сенсаційними подіями, і надзвичайно парадоксальна за стилем, принаймні - в діалогах.

Отже, з вищесказаного ми можемо зробити висновок, що письменник, життєве кредо якого є життя заради краси, не може знайти цієї краси у реальному житті, і тому він намагається знайти це у фантастичному, вигаданому, «красивому» світі. Тому автор звертається до такого літературного прийому як парадокс. Головний герой його твору є повним втіленням цього прийому, так як він гарний зовні, але спустошений в середині. Його фантастична краса завжди бореться з мораллю, яку йому нав'язує реальний світ.

Філософсько-естетичні та моральні проблеми роману Оскара Уайльда

“Портрет Доріана Грея”

 Роман «Портрет Доріана Грея» О. Уайльдом був написаний у 1891 році. Цейтвір є філософсько-естетичною концепцією світосприйняття автора. Найбільш повно вона розкривається в передмові, де сконцентровано двадцять п’ять афоризмів. Передмова і сам зміст роману складають своєрідний діалог, в якому знаходить художнє вираження естетика О. Уайльда.

 Естетизм, як течія мистецтва, оснований на тому, що творчість є відображенням внутрішнього світу митця: «Мистецтво - це дзеркало, яке відображає того, хто в нього дивиться». Виходячи з цього твердження, можна говорити про прекрасний внутрішній світ художника Холлуорда. Коли ж в портрет вдивляється Доріан Грей, витвір стає відразливим, що свідчить про аналогічний зображенню стан душі героя. Думка автора полягає в тому, що явище мистецтва відтворює душу не тільки митця, а й глядача.

 Зміст роману розкриває й інше положення вступу: «Художник не мораліст». Лорд Генрі, побачивши портрет прекрасного юнака, жалкує з того, що людська молодість і врода недовговічні. У Доріана виникає думка, що було б гарно, якби старів не він сам, а його портрет. Ці мрії дивним чином збуваються. Але портрет не тільки старіє, на ньому зовнішньо виражаються всі прояви душі Грея. Портрет стає все жахливішим. Побачивши спотворене обличчя Доріана на полотні і зрозумівши злочинну душу героя, художник вимагає від юнака покаяння перед Богом, не вдаючись до моралізаторства. Уайльд не засуджує дії свого героя відкрито. Письменник спотворює його зовнішність на портреті, висловлюючи цим своє ставлення до вчинків Грея.

 Суперечливим здається й інше твердження автора: «З мистецтва немає жодної користі». На думку Уайльда, мистецтво може вірно сприймати лише людина, яка глибоко розуміє прекрасне. Але така людина не потребує уроків моральності. У романі такою людиною є лорд Генрі, який сам не робить нічого аморального, розуміє прекрасне.

 У творі Уайльд розкриває й думку про те, що художник є пре ставником «високого мистецтва брехні». Відмічається, що після портрета Доріана роботи Холлуорда стають гіршими. Це ствердження можна зрозуміти як думку про наближення його творчості до реаліму. Думка про те, що мистецтво пов’язане з фантазією, розкривається на прикладі долі актриси Сибіли Вейн. Коли Сибіла не знала, що таке кохання,- вона чудово грала на сцені закоханих жінок. Як тільки вона зустрічає кохання в житті, відразу ж починає грати дедалі гірше. Краса зникає.

 Одним із головних персонажів роману є лорд Генрі. Це своєрідний герой, якого можна вважати «змієм спокушувачем». Але вважати лорда Генрі в повній мірі відповідальним за вчинки Доріана не можна Адже лорду належать слова про необхідність порятунку душі: «… як користь людині від того, що вона отримає весь світ… якщо вона губить власну душу». Генрі висловлює лише ідею, яка втілюється в житті молодого юнака, але втілюється у спотвореному образі Це лише підтверджує думки Уайльда, що місце, яке займає людин у суспільстві, визначається тими стражданнями, які вона може винести. На прикладі Доріана Грея автор показує, як низько може впасти людина, яка не відчуває страждань та співчуття.

 Аналізуючи стиль роману, приходимо до висновку, що твір насичений елементами імпресіонізму. Для нього характерне відображення світових та кольорових тонів, відтворення повноти проявів природи. Імпресіоністичне сприйняття відображається і в словах головних героїв. Лорд Генрі помічає, що в історії людства є два моменти: «Перший - поява в мистецтві нових засобів вираження, другий - поява в ньому нового образу». Твір Уайльда насияний елементами тонкого сприйняття природи. Роман починається картиною зображення саду: «Густий аромат троянд наповнював майстерню художника, а коли в саду підіймався літній вітерець, він, влітаючи у відчинені двері, приносив з собою то п’янкий запах бузку, то тендітні пахощі рожевих квітів глоду».

 Інші елементи стилю визначаються самим автором, який зауважив, що його книга «переобтяжена сенсаційними подіями і надміру парадоксальна». Перший елемент розкривається не стільки у фантастичності сюжету, скільки в кількості нещасних випадків, вбивств, самогубств і загадковості смерті Доріана. А парадоксальність діалогів автора - це риса усіх творів письменника.

 У творчості О.Уайльда роман «Портрет Доріана Грея» займає головне місце, бо в ньому відображені естетичні позиції автора. Цей роман став своєрідним поєднанням усіх наслідків творчого пошуку письменника.

Образ  Доріана Грея*

 Висновки

 Початок XX століття ознаменувався поширенням модерністських віянь у літературі й мистецтві. Фантастика цього періоду стає могутнім засобом звернення до духовної сфери особистості, до проблем морального, гуманістичного характеру. Характерно, що фантастичний елемент дає можливість змусити читача по-новому подивитись на вічні, щоденні проблеми, які, при усій своїй повсякденності втілюють основні засади існування людства.

 Так, у романі О. Уайльда «Портрет Доріана Грея» як творі модернізму втілюється нова концепція людини, згідно з якою світ людської особистості - складний, багатогранний і часто незбагненний. Саме тому поведінка його героїв переважно не є соціально чи біологічно зумовленою, як у реалістів чи натуралістів, вона не підкоряється «життєвій логіці».

 Метафора портрета - центральна у романі. Це метафора душі героя, його моральний «щоденник». Фантастичний образ портрета-сумління, портрета-душі стає певною мірою найреальнішим, оскільки герой впізнає в зображеному себе справжнього. Таким чином, елемент фантастики «портрет» відіграє особливу роль у розв'язанні головного конфлікту роману - конфлікту краси і моралі.

 Портрет стає уособленням душі головного героя, його сумління, а Доріан завжди залишається прекрасним і незмінним. Навіть стосовно героїв роману Уайльд створює скоріше образи-символи, аніж характери. Доріан Грей - це втілення вічної молодості, Безіл - символ служіння мистецтву, лорд Генрі - виразник ідей гедонізму, актриса Сибілла - уособлює театральність життя.

 Таким чином, провідна проблема твору - співвідношення мистецтва і дійсності - проймає весь роман. Вона реалізується в багатьох аспектах, головні з яких: співвідношення форми і змісту; вічність і миттєвість прекрасного, мистецтва; відносини митця і його творіння; етичне ставлення до мистецтва, прекрасного.

Характеристика  літературних героїв

Образ лорда Генрі.

1. Встановіть походження лорда Генрі. ( Лорд Генрі Воттон - дворянин).
2. Знайдіть у тексті опис його зовнішності.
3. Віднайдіть у тексті цитати, що відображають погляди лорд Генрі. («Впливати на когось – це означає віддавати комусь власну душу». «Єдиний спосіб позбутися спокуси - піддатися їй». «Мета життя – розвиток власного «я». «Краса…робить принцами тих, хто її має». «Співчуття болеві – це страшенно щось нездорове». «Нічого не проминіть, шукайте завжди нових вражень. Новий гедонізм – ось що потрібно новому вікові. Єдина страшна річ на світі – нудьга – це єдиний гріх, за  який нема прощення»).
4. Чи живе сам лорд Генрі за своєю власною теорією? (Звісно, ні. Але йому цікаво спостерігати як вона впливає на інших).
5. Ким був для Генрі Воттона Доріан Грей? (Своєрідним витвором мистецтва і надзвичайно цікавим матеріалом для психологічного експерименту. «Прекрасне у житті – це насолода почуттів. Треба лише дати вияв кожному почуттю, втілити кожну мрію»).
6. Які художні засоби використовує О.Вайльд, зображуючи лорда Воттона? (Внутрішні монологи героя, його стиль мовлення, опис речей героя, стиль його одягу, манери, власне непряму мову: «Як це захоплююче – перевірити силу свого впливу на іншу людину! Ніщо не може з цим порівнятися. Перелити свою душу в іншого, дати їй пожити в ньому – це справжня насолода»).

 Образ Безіла Голуорда.

1. Ким виступає у романі Безіл Голуорд? (Художником, митцем, який відчуває красу і творить її).
2. Знайдіть у тексті портрет художника.
3. Чому роботи Безіла безсмертні? (Вони зображують прекрасне, а прекрасне вічне. Сам художник дуже тонко відчував прекрасне).
4. Чому Безіл не бажав знайомства Доріана з лордом Генрі? (Боявся за свого друга, не був упевнений у його стійкості щодо моральних норм).
5. Знайдіть у тексті цитати, які відображають погляди Безіла на життя? («Всіма, хто має непересічний розум чи красу, правує фатум». «Краще не виділятися над своїм середовищем». «За все, чим боги наділили нас, ми дорого заплатимо, заплатимо невимовними муками». «Покаятися ніколи не занадто пізно»).
6. У чому Безіл вбачає причину своїх страждань? (У почутті, що прикувало його до Доріана Грея. «Я занадто обожнював вас і за це покараний. Покаятись ніколи не пізно». Хто обожнює красу, ризикує загинути від неї, цілком розчинившись у її проявах).
7. Чому Безіла називають «подвійним двійником»? (Він певною мірою дублює долю самого автора і водночас відтіняє образ головного героя, є його совістю, яка з’явилась запізно).
8. Чим закінчилося для Безіла останнє відвідування будинку Доріана? (Через те, Доріан вважав Безіла винним у всіх своїх бідах, він вбиває художника, розкривши перед цим страшну таємницю портрета).

  Образ Доріана Грея.

 Що вам відомо про походження, родину, дитинство Доріана Грея? (Дворянин, рано втратив батьків, виховувався суворим дідом-опікуном. Зачитати цитати з тексту).

1. Знайдіть у тексті опис зовнішності Доріана Грея.
2. Чого прагнув Доріан Грей і чи збулася його заповітна мрія? (Бути завжди молодим і завжди прекрасним, навіть ладен за це віддати свою душу. Його мрія справдилася: старіти почав портрет, а він залишився молодим).
3. Як автор випробовує героя коханням? Чи гідний Доріан кохання Сибіли? (Автор дає Доріану можливість зустріти юну, чисту і прекрасну Сибілу. Але він кохав не її, а те море пристрастей і образів, які вона так талановито втілювала на сцені).
4. Коли вперше герой побачив зміни на портреті? (Після розриву з Сибілою).
5. Чим захоплювався Доріан Грей? (Вишивка і гобелени, запахи, католицизм, дендізм, мода, містицизм, музичні інструменти).
6. Як змінився Доріан під впливом теорії лорда Генрі? (Став розпусником, почав вести аморальний спосіб життя).
7. Зробіть висновок: Доріан – це….    

 Питання:

• Як ви гадаєте, чого прагнув Доріан Грей у житті? (Бути завжди молодим і прекрасним, навіть ладен був віддати за це свою душу).
• Чим був для Доріана його портрет? (Портрет – це його совість, душа).
• Чому, на вашу думку, Доріан вирішив позбутися портрета? (Він думає, що коли він покінчить з цим художнім витвором, то покінчить із минулим. Тоді він зможе почати життя знову, стане вільним від страху, що про його жахливі таємниці стане відомо іншим. Тоді його душа зможе знайти довгоочікуваний спокій.)
• Ø Як ви гадаєте, чому доля до відповідного часу «оберігає» Доріана і йому так довго все сходить з рук? (Кожна людина має право на другий шанс, але Доріан не скористався ним. декілька разів він приймав рішення і обіцяв самому собі змінити своє життя. Йому подобалось те, що він робить, адже мета його життя полягала в розвитку власного я. тому доля карає з часом тих, хто так недбало використовує такий неоціненний дар, як життя).

 Контрольні тести за змістом твору*

 І варіант

1. Безіл Голуорд не хотів знайомити лорда Генрі з Доріаном Греєм, тому що боявся:

 а) що лорд Генрі образить юнака;  б) що лорд Генрі знеславить Грея;  в) що лорд Генрі розпестить Доріана;  г) що Доріан розчарує лорда Генрі.

2. Що, на думку Генрі було в Доріана прекрасним:

 а) зовнішність;  б) походження;  в) характер;  г) розум?

 3. Якою була репутація користувався Доріан на початку розповіді:

 а) добра;  б) про нього ніхто не знав;  в) він користувався повагою тільки у злочинців;

 г) заплямованою?

 4. Як Безіл ставився до Доріана Грея:

 а) поважав його;  б) заздрив його молодості;  в) сприймав лише як об’єкт для позування;

 г) боготворив юнака?

 5. Чи був одружений лорд Генрі:

 а) так;  б) щойно розлучився;  в) про це не йдеться;  г) ні?

 6. Хто з героїв роману говорив: «Любов важливіша за гроші»:

 а) Доріан Грей;  б) Безіл Голуорд;  в) Сибіла Вейн;  г) лорд Генрі?

 7. Ким була Сибіла Вейн:

 а) служницею;  б) аристократкою;  в) актрисою;  г) художницею?

 8. Чому Сибіла розчарувала Доріана:

 а) він дізнався про її низьке походження;  б) вона була заміжня;  в) не мала освіти;

 г) почала погано грати на сцені?

 9. Закінчіть репліку Доріана Грея: «Значить, я убив Сибілу Вейн. Все одно що …»

 а) вистрілив у неї;  б) підсипав їй отруту;  в) перерізав їй ножем горло;  г) штовхнув її під колеса екіпажу.

 10. Що вразило Доріана Грея так, що протягом років він не хотів позбутися цього впливу:

 а) портрет;  б) вислови лорда Грея;  в) книга лорда Грея;  г) газетна стаття?

 11. Чому Доріан не міг довго знаходитися за межами Лондона:

 а) сумував за друзями;  б) хотів завжди знаходитися в центрі уваги знатних лондонців;

 в) не хотів втратити абонемент у одному вестендівському клубі ;  г) боявся, що хтось дізнається таємницю портрета?

 12. Що зробив Дораін з портретом, подарунком Безіла:

 а) продав;  б) повернув художнику;  в) сховав;  г) знищив?

 ІІ варіант

 1. Що сталося з Безілом Голуордом:

 а) він переїхав до Парижу ; б) усамітнився у заміському будинку; в) помер від застуди; г) його убив Грей?

 2. Як Алан Кемпбел допоміг Доріану:

 а) позичив гроші; б) написав рекомендаційного листа; в) знищив труп художника; г) звів із потрібними людьми?

 3. Доріан надівав одяг простолюдина:

 а) щоб покепкувати зі своїх знайомих; б) щоб відвідати підозрілі будинки; в) щоб спокійно прогулятися містом; г) щоб відчути на собі, як тяжко живеться бідноті.

 4.  Як Доріана називала жінка з трактиру:

 а) Прекрасний принц; б) здобич диявола; в) дивний незнайомець; г) красунчик?

 5. Хто намагався вбити Доріана:

 а) обманутий чоловік; б) ніхто; в) Джеймс Вейн; г) Алан Кемпбел?

 6. Ким за професією був брат Сибіли:

 а) актором; б) моряком; в) продавцем; г) видавцем?

 7. Який добрий вчинок згадав Доріан у розмові з лордом Генрі:

 а) подав милостиню злидарям; б) вибачив борг своєму знайомому; в) дав вихідний прислузі;

 г) пощадив жінку?

 8. Коли портрет набув свого первозданного вигляду:

 а) ніколи; б) після смерті художника; в) після смерті Доріана; г) після висвячення у церкві?

 9.  Як лорд Генрі познайомився  з Доріаном?

      а)Доріан прийшов до його доньки; б) вони зустрілись у будинку Безіла

      Голуорда; в) вони були коханцями однієї жінки.

10.  Що боявся втратити Доріан?

      а)красу; б)гроші; в)кохання.

11.  Що, на думку Генрі було в Доріана прекрасним?

      а)зовнішність; б) походження; в)розум.

12.  Хто батьки Доріана?

      а) гувернантка і відомий лорд;  б) красуня-аристократка і офіцер; в) це      невідомо.

ТЕМИ ТВОРІВ за романом "Портрет Доріана Грея":

1. Виробити пам'ятку „Якими принципами слід керуватися, вибираючи собі друзів?”

3. У чому полягає краса людини?

4. Заради чого варто жити?

5. Суд над Доріаном Греєм.

 ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ГРА

Зароби свій мільйон! Оскар Уайльд

https://learningapps.org/3357446?fbclid=IwAR0PMidHccpJ1Jat3m9T8NBy1x6vnfn1lRsorntzhy3fO5v7HFFUyXQNx78