Мотиви свободи і самотності, песимізм поезій Лермонтова
Надішліть заради поезії святої Лермонтова хоч один том,
велику-превелику радість пришліть…
Т. Шевченко (із листа до друзів)
Хронологічна таблиця життя і творчості М.Ю. Лермонтова* (Запис у зошит)
3 жовтня 1814 Михайло Юрійович Лермонтов народився в сім’ї капітана Юрія Петровича Лермонтова і Марії Михайлівни. Дитинство провів у маєтку Тархани Пензенської губернії. Мама померла, коли йому виповнилося 3 роки.
1828 Лермонтов вступив в Шляхетний пансіон при Московському університеті.
Ранні поетичні досліди 1830-1832 Михайло навчався в Московському університеті на морально-політичному відділення, але потім кинув навчання.
1832 Лермонтов вступив в юнкерську школу в Петербурзі.
1834 Військова служба: корнет лейб-гвардії гусарського полку.
1837 Юний поет був засланий на Кавказ за вірш “Смерть поета”, де перебував близько року. Написав вірша «Бородіно», «В’язень» 1838 Повертається до Петербурга і входить в пушкінське літературний коло, знайомиться з В. А. Жуковським, П. А. Вяземським, П. А. Плетньовим. Створює останню редакцію поеми “Демон” і поему “Мцирі”.
1840 Публікація роману “Герой нашого часу“. За дуель із сином французького посла Барантом засланий на Кавказ. Лермонтов брав участь у військових діях.
15 липня 1841 на дуелі з Н.С. Мартиновим у П’ятигорську загинув М.Ю. Лермонтов.
Основні теми і мотиви лірики Лермонтова*(Запис у зошит)
За короткий життєвий шлях Лермонтов встиг залишити нам неоціненну спадщину. Творчість поета різноманітно за тематикою. У його ліриці ми можемо виділити кілька основних тем: Батьківщини, самотності, любові і природи.
Тема Батьківщини проходить через усю творчість Лермонтова. Ставлення поета до Росії було суперечливим. У своєму творі «Батьківщина» автор пише про «дивної» любові до Батьківщини. Поет не любить державних чиновників, тому що вони не піклуються про простих людей, але він захоплюється традиціями і культурою Вітчизни, Лермонтову подобається танець “з тупанням і свистом під гомін п’яних мужиків”. В «Бородіно» Лермонтов пишається своєю країною і історією Росії.
Любовна лірика поета видно в перших віршах, причому любов переплетена з сумом і самотністю. Лермонтов не знаходить щастя в любові: «щастя без обману немає», «вічно любити неможливо». У творах ми знаходимо безнадійність героя, відчай, світлі почуття до нього не приходять, і він розчаровується в любові: «не варто праці», «все там мізерно». Поет не вірить в ідеальну любов і розуміє, що в житті може закохатися тільки раз, тому що швидкоплинні захоплення швидко проходять, залишаючи в душі порожнечу.
Пейзажні замальовки рідної країни є невіддільною частиною ліричних творів поета. У цих віршах картини природи прості, точні, яскраві: «жовтіюча нива», «сріблястий конвалія», «студений ключ», «біліють берези». Дуже точно Лермонтов використовує прийом одухотворення, він перший, хто став залучати порівняння з природи стосовно людини: «Він був схожий на вечір ясний …». Також автор розповідає нам, які почуття у нього викликає природа: «люблю димок», «упокорюється душі моєї тривога», «весело жити». Часто ліричний герой Лермонтова самотній, і саме природа допомагає автору розкрити душу цього героя. І природа допомагає підкреслити це самотність.
Тема самотності проходить майже через всю лірику Лермонтова. Найбільш повно розкрита ця тема у вірші «В’язень». Поет сам відчуває себе в’язнем часу, адже сучасники його не розуміють. У «Пророку» ліричний герой не потрібен людям, вони не бажають його слухати, тому він змушений відправитися в пустелю, там пророк знайде спокій.
Лірика М.Ю. Лермонтова наповнена смутком, сумом і почуттям самотності, читаючи його поезію, ми можемо зазирнути в душу поета і ближче пізнати його як людину.
Смерть поэта * ( вчимо напам'ять)
Погиб поэт! — невольник чести, —
Пал, оклеветанный молвой,
С свинцом в груди и жаждой мести,
Поникнув гордой головой!..
Не вынесла душа поэта
Позора мелочных обид,
Восстал он против мнений света
Один, как прежде... и убит!
Убит!.. К чему теперь рыданья,
Пустых похвал ненужный хор
И жалкий лепет оправданья?
Судьбы свершился приговор!
Не вы ль сперва так злобно гнали
Его свободный, смелый дар
И для потехи раздували
Чуть затаившийся пожар?
Что ж? Веселитесь... он мучений
Последних вынести не мог:
Угас, как светоч, дивный гений,
Увял торжественный венок.
Его убийца хладнокровно
Навел удар... спасенья нет:
Пустое сердце бьется ровно,
В руке не дрогнул пистолет.
И что за диво?.. Издалёка,
Подобный сотням беглецов,
На ловлю счастья и чинов
Заброшен к нам по воле рока.
Смеясь, он дерзко презирал
Земли чужой язык и нравы;
Не мог щадить он нашей славы,
Не мог понять в сей миг кровавый,
На что он руку поднимал!..
И он убит — и взят могилой,
Как тот певец, неведомый, но милый,
Добыча ревности глухой,
Воспетый им с такою чудной силой,
Сраженный, как и он, безжалостной рукой.
Аналіз поезії «На смерть поета»* (Запис у зошит)
Вірш “Смерть поета” складається з двох частин. Перша частина – елегія, а друга – сатира. У цьому вірші Лєрмонтов звинувачує у смерті Пушкіна не тільки Дантеса, а й усе суспільство. На думку Лєрмонтова, причина загибелі Пушкіна в тому, що поет приречений на самотність і не міг цього винести.
Він впадає в чужий йому світ і гине. Пушкін загинув, тому що “Повстав проти думок світла…”. Світське суспільство не розуміє “його вільний, сміливий дар”.
Лєрмонтов порівнює Пушкіна з Ленським з роману О. С. Пушкіна “Євгеній
Онєгін”: … І він убитий – і взято могилою, Як той співак, невідомий, але милий, Видобуток ревнощів глухий… Лєрмонтов цим віршем хоче показати, що в смерті Пушкіна винувато світське суспільство, яке не розуміло Пушкіна, коли він був ще живий. Але потім Лєрмонтов пише: Вбито! .. до чого тепер ридання, Порожніх похвал непотрібний хор І жалюгідний лепет виправдання?
Долі здійснився вирок! У першій частині вірша Лєрмонтов кілька рядків бере у інших письменників і трохи їх змінюють. Друга частина вірша – це відповідь на судження тих, хто виправдовував вбивць поета: А ви, гордовиті нащадки Відомою підлістю прославлених отців, .. Лєрмонтов вірить, що якщо не земний суд, то “божий суд” “покарає тих, хто виправдовував вбивць поета: Є грізний суд: він чекає; .. У своєму вірші Лєрмонтов використовує порівняння: Угас, як світоч, дивний геній, Зів’яв урочистий вінок. Пушкін як свічка, яка висвітлює шлях, і як “урочистий вінок”, який прикрашає. Мені дуже сподобалося вірш “Смерть поета”.
Лєрмонтов сміливо і відкрито показує вбивць Пушкіна. Лєрмонтов поважав Пушкіна і брав з нього приклад, і не злякався написати цей вірш, хоча знав, що може бути покараний.
Історія створення - 1837 рік, написано на смерть Олександра Сергійовича Пушкіна.
Тема - загибель великого поета.
Композиція - написано у формі ліричного монологу, поєднує різні за розміром і ритму строфи, об'єднані спільною ідеєю.
Жанр - поєднання елегії і сатири (епіграми).
Метафори - "дзвін злата", "чорна кров", "урочистий вінок", "порожнє серце", "ловля щастя і чинів", "взято могилою", "друк на устах".
И скучно и грустно, и некому руку подать В минуту душевной невзгоды… Желанья!.. что пользы напрасно и вечно желать?.. А годы проходят — все лучшие годы!
Любить… но кого же?.. на время — не стоит труда, А вечно любить невозможно. В себя ли заглянешь? — там прошлого нет и следа: И радость, и муки, и всё там ничтожно…
Что страсти? — ведь рано иль поздно их сладкий недуг Исчезнет при слове рассудка; И жизнь, как посмотришь с холодным вниманьем вокруг — Такая пустая и глупая шутка…
***
І скучно, і сумно, і нікому руку подать
В годину нестерпної скрути... Бажання! Навіщо даремно і вічно бажать?.. А роки минають, і їх не вернути!
Любить... Та кого ж бо? На час лиш — кохати дарма, Кохання ж навік — неможливе. У себе заглянеш — минулого й сліду нема; Усе там — і радість, і мука — зрадливе...
Що пристрасть? Солодку недугу розвієш умом, Як примху, нічого не варту... Життя ж, як подивишся оком холодним кругом, — Це витвір пустого, безглуздого жарту...
Перекладач: М. Терещенко
Аналіз поезії Михайла Лермонтова «І нудно, і сумно*(Запис у зошит)
У пізній період творчості Лермонтов заново переосмислив своє життя і його результати. Його творчості завжди були притаманні мотиви самотності і туги. Поступово до них домішується зайва самокритичність і песимізм в оцінці власної діяльності. Результатом болісних роздумів став вірш «І нудно, і сумно», написаний в 1840 року, незадовго до трагічної загибелі поета.
Лермонтов рано охолонув до життя. Юнацькі надії і мрії були отруєні нерозумінням оточуючих. Він прагнув до кращого, над ним сміялися і зневажали. Осквернення пам'яті Пушкіна, якого поет буквально обожнював, завдало серйозного удару по світосприйняттю поета. Гнівний захист свого вчителя остаточно посварив поета з суспільством. Вищий світ вважав його небезпечною і неблагонадійною людиною. Лермонтов все більше закривався в собі. Його творчість набуває похмурий і зловісний характер.
«І нудно, і сумно» - підсумок серйозного самоаналізу. Зневажаючи суспільство, Лермонтов все ж не міг позбутися впливу його оцінок. Він вважав, що не зміг навіть наблизитися до слави Пушкіна.
Критика його творів підкріплювала цю помилкову думку. Поет переконаний, що став невдахою. Це породило в ньому безвір'я в власні сили. Він втратив мету і сенс життя. Йому більше нічого бажати і ні до чого прагнути. Пристрасті більше не мають над ним влади, так як мають тимчасовий характер ( «вічно любити неможливо»).
Розвиваючи свою ідею, поет заперечує свій внесок в поезію ( «все там мізерно»). Високі цілі залишилися в мріях, попереду - неминуча старість і смерть.
Лермонтову було всього лише 25 років в момент написання цього вірша. Безумовно, він знаходився в стані глибокої душевної кризи. Лише після смерті поета його творчість була гідно оцінена і прирівнена до генія Пушкіна. «І нудно, і сумно» - трагічна сповідь талановитої людини, доведеної суспільством до крайнього ступеня песимізму і відчаю.
Рік написання - в 1840 р. - 27-річний Лермонтов переживав кризу в кар'єрі та особистому житті.
Тема вірша - самотність, роздуми над сутністю людського життя. Композиція - Твір являє собою монолог ліричного героя, який за змістом можна розділити на три частини. Це думки про бажання, любові і пристрасті. На завершення автор подає короткий висновок.
Епітети - «кращі роки», «і радість, і муки, і все там мізерно».
Выхожу один я на дорогу...
Выхожу один я на дорогу;
Сквозь туман кремнистый путь блестит; Ночь тиха. Пустыня внемлет богу, И звезда с звездою говорит.
В небесах торжественно и чудно! Спит земля в сияньи голубом… Что же мне так больно и так трудно? Жду ль чего? жалею ли о чём?
Уж не жду от жизни ничего я, И не жаль мне прошлого ничуть; Я ищу свободы и покоя! Я б хотел забыться и заснуть!
Но не тем холодным сном могилы… Я б желал навеки так заснуть, Чтоб в груди дремали жизни силы, Чтоб дыша вздымалась тихо грудь;
Чтоб всю ночь, весь день мой слух лелея, Про любовь мне сладкий голос пел, Надо мной чтоб вечно зеленея Тёмный дуб склонялся и шумел.
***
На дорогу йду я в самотині; Крем'яна в тумані путь блищить: Тихо. Бога слухає пустиня, І зоря з зорею гомонить.
Небеса прекрасні та безкраї! Спить земля в промінні голубім... Чом же серце з боллю завмирає? Жду чого? Жалію я за чим?
Мрією не тішусь я пустою, Днів не жаль, що більш не розцвітуть. Я жадаю волі та спокою! Я б хотів забутись і заснуть!
Та не тим холодним сном могили... Я б навік заснути так хотів, Щоб живі дрімали в серці сили, Щоб у грудях віддих тріпотів;
Щоб крізь ніч, крізь день ясний для мене Про кохання ніжний спів лунав, Наді мною темний дуб зелений Щоб схилявся й листям розмовляв.
Переклад Максима Рильського
Аналіз вірша М. Лермонтов «На дорогу йду я в самотині…»** (Запис у зошит)
Вірш «На дорогу йду я в самотині…» є одним з останніх творів поета перед своєю трагічною загибеллю. Багато талановитих людей заздалегідь передчували смерть, що знаходило відображення в їх творчості. Розглянутий вірш дивно нагадує передсмертний заповіт поета.
В останні роки життя Лермонтов часто звертався до філософського аналізу свого життя. Яскравий приклад - вірш «І нудно, і сумно», яке наповнене похмурістю і песимізмом. «На дорогу йду я в самотині…» являє собою різкий контраст пригніченого душевного настрою Лермонтова. У ньому переважає мотив спокійної печалі.
Ліричний герой постає в образі самотнього мандрівника, яким вважав себе в житті поет. Він завжди відчував свою гостру самотність і незалежність. Видалення від людського суспільства нарешті внесло в його душу спокій і умиротворення. Споглядання природи і зоряного неба налаштовує на піднесені думки. Однак, поет зазначає, що і в стані сну в природі не припиняється пульсація життя ( «зірка з зіркою говорить»). Він з гіркотою зізнається, що так і не може знайти згоди з самим собою. Його продовжують мучити нерозв'язні питання і сумніви.
Ліричний герой начебто позбувся всіх, хвилюючих серце, бажань, розлучився з надіями і мріями про майбутнє. Без жодних докорів сумління розпрощався з минулим життям. Відтепер він хоче тільки «свободи і спокою!».
Лермонтов розуміє, що єдиний вихід - фізична смерть, але вона лякає поета, так як означає і духовну смерть. Похмура невідомість, що чекають кожну людину в кінці життя, пов'язана з втратою особистості. Ліричний герой хотів би зберегтися в безтілесних образах, існуючому вічно під покровом зеленіючих дубів.
Невідомо, що мав на увазі поет під безсмертям. Він не відрізнявся особливою релігійністю, тому навряд чи сподівався на райський порятунок. Але його надія виправдалася в тій великій літературній спадщині, яку він залишив нащадкам. Дух Лермонтова завжди буде присутній в його знаменитих творах.
Історія створення - написано вірш незадовго до загибелі Лермонтова на дуелі, в 1841 році, а опубліковано вже посмертно, в 1843 році (журнал "Вітчизняні записки").
Тема вірша - це твір про самотність, яка обтяжує поета, адже йому ні з ким поділитися своїми потаємними думками і почуттями.
Композиція - проста, думка розвивається послідовно від першої строфи до п'ятої.
Особливості композиції роману та її роль у розкритті характеру Печоріна
Анкета твору* (Запис у зошит)
Жанр. Іроман, і цикл окремих повістей, поєднаних наскрізним героєм та оповідачем.
Жанрова специфіка роману - морально-психологічний роман, соціально-психологічний роман
Морально-психологічний роман — це роман, в якому увага автора зосереджується на моральних засадах психологічного портрета героя, що, з одного боку, відображають мораль та звичаї суспільства, в якому живе цей герой, з другого — співвідносяться з вічними, філософськими питаннями сенсу людського буття.
Час дії. У романі описані 30-ті рр. XIX ст.
Місце дії. Кавказ
Головні герої. Григорій Олександрович Печорін (офіцер, років 25), штабс-капітан Максим Максимович, Бела - донька черкеського князя, Азамат - її брат, Казбич - розбійник і злодій; Ундіна, контрабандист Янко, сліпий хлопчик; юнкер Грушницький, лікар Вернер, княжна Мері Ліговська, Віра; поручик Вулич, п’яний козак, осавул
Композиція. Роман складається з 2 частин і 5 глав, кожна з яких має більш-менш завершений сюжет.
Тема - доля покоління Лєрмонтова під час реакції (час правління Миколи І), після розгрому декабристів
Проблематика. Герой і час, людина і епоха, людина і доля, смисл буття, людина і суспільство, добро і зло, життя і смерть, свобода внутрішня і соціальна, кохання і зрада, правда і фальш; доля непересічної людської особистості в епоху лихоліття, безвихідне становище обдарованих, розумних, освічених молодих дворян, які прагнуть дії, але приречені на бездіяльність
Новаторство Лєрмонтова: погляд ззовні (у першій частині) поєднується з поглядом зсередини (у другій частині). У такий спосіб автор створював складний і суперечливий характер людини своєї доби.
Ознаки романтизму: увага до внутрішнього світу особистості, зображення внутрішнього життя; близькість Печоріна до романтичних героїв: він самотній, його не зрозуміє оточення, він протистоїть горянам, контрабандистам, «водяному товариству»; зображення незвичайних обставин, вибір «екзотичного» місця дії — Кавказу.
Ознаки реалізму: автобіографізм Печоріна; багато його думок — це думки автора, чимало описаних у романі подій відбувалося насправді; реалістичний опис міст Тамань, П’ятигорськ та ін., життя їхніх мешканців; значну увагу приділено внутрішньому світу героя: Печорін веде щоденник, у якому відбито всі його почуття
Дві проблеми — призначення людини на землі й розуміння цього призначення — є центральними для Лермонтова та для покоління останніх романтиків.
«Герой нашого часу» — так назвав Лермонтов свій прозовий твір. Ця назва і прізвище головного героя прозоро натякають на те, що поет нового (порівняно з пушкінським) покоління претендував створити образ нового героя (Печора — річка на півночі Росії, так само, як і Онєга). Історію розчарованої печорінської душі викладено у сповідальних записках героя з усією безпощадністю самоаналізу; Печорін безстрашно говорить і про свої ідеалістичні поривання, і про темні сторони своєї душі, і про суперечності. Як ми дивилися на події роману «Євгеній Онєгін» очима Пушкіна, так ми дивитимемось на все, що відбувалось на Кавказі навколо Печоріна, очима Лермонтова.
Роман складається з п’яти частин-повістей, кожна з яких має свою назву, свій сюжет і жанр. Головний герой об’єднує всі ці повісті в одне ціле, у єдиний роман.
Гвардійський офіцер Печорін прибуває до місця свого призначення. По дорозі він заїжджає в Тамань, звідти — у П’ятигорськ. За дуель із Грушницьким Печоріна висилають на службу в далеку фортецю, де відбуваються події, про які в повісті «Бела» розповідає добре знайомий з Печоріним штабс-капітан Максим Максимович. Епізодом з цього періоду життя Печоріна є повість «Фаталіст» — частина щоденника («Журналу») головного героя твору. Проходить декілька років. Печорін виходить у відставку та їде до Персії. По дорозі туди він востаннє зустрічається з Максимом Максимовичем («Максим Максимович»).
У романі Лермонтова ці повісті розташовані в іншому порядку. Розпочинає роман повість «Бела», потім — «Максим Максимович», далі — «Тамань» і «Княжна Мері», закінчується роман повістю «Фаталіст».
Така послідовність переслідує мету, яка випливала з ідейного задуму,— ширше та глибше розкрити складну особистість Печоріна. Автор писав: «Історія душі людської, хоча б найдрібнішої душі, є чи не найцікавіше і найкорисніше, ніж історія цілого народу…» У трьох перших частинах оповідь йде від імені Максима Максимовича й автора, у трьох останніх — від імені самого Печоріна. Звістка про смерть героя припадає на середину роману. Вона забарвлює наше сприйняття того, що відбувається, в інші, трагічні тони.
Сторінка за сторінкою поступово розкривають сутність характеру головного героя. Спочатку Максим Максимович не може остаточно зрозуміти мотиви поведінки молодого офіцера, але відчуває надлом у його світобаченні. Читач також не завжди може схвалювати поведінку Печоріна, допоки не отримає пояснення від самого Печоріна.
Роздратований Максим Максимович передає автору папери Печоріна. У «Передмові» Лермонтов висловлює своє особливе ставлення до щоденника, називаючи його автора «героєм нашого часу». Він хоче показати, що люди, подібні Печоріну, дедалі частіше зустрічаються в суспільстві і що вони — зовсім не гірша його частина, а чуйний натягнутий нерв. Поява таких людей свідчить про хворобу суспільства.
Печорін шукає засіб від нудьги, намагається ввійти, проникнути в чуже життя. Але скрізь він зайвий, усім завдає горя: руйнує побут дрібних контрабандистів, змушуючи їх виїхати і кинути сліпого хлопчика Янку напризволяще. Він холоднокровно убиває Грушницького на дуелі — не лише тому, що є людиною честі, але й тому, що в пошуках розмаїтості життя готовий ходити по вістрю леза.
Роман має кільцеву композицію — дія розпочинається і закінчується у фортеці. Це — замкнуте коло, з якого герою не вибратися. Пошук слави, пошук ризику, пошук любові, спроба творчості — усі спроби Печоріна влитися в суспільство зазнають краху. Лермонтов послідовно показує нам зовнішнє і внутрішнє, справжнє і наносне в «герої нашого часу». Композиція роману не лише розвінчує його, але й допомагає нам зрозуміти його суть, його долю, його трагедію.
Теорія літератури
Поняття про морально-психологічний роман, реалізм, фабулу та сюжет
Романи поділяються на сімейно-побутові, історичні, фантастичні, пригодницькі тощо. Звісно, цей поділ умовний. Наприклад, сімейно-побутовий роман може виявитись і соціально-політичним, пригодницький роман може бути побудований на історичній основі. Психологічний роман часто містить філософську проблематику. Саме це ми бачимо в романі «Герой нашого часу».
Людина і доля, мета і смисл життя людини, аналіз, «діалектика душі» людини — усе це в центрі уваги авторів психологічних романів, які були особливо поширеними в ХІХ ст. В умовах російського життя періоду створення «Героя нашого часу» усвідомлення особистістю своєї людської гідності, свого права на самопізнання і самовираження набувало значення не лише літературного, але й політичного. Тому психологічний аналіз автора і самоаналіз Печоріна — необхідна форма самопізнання розвиненої особисто-сті. Герой роману зізнається : «Я зважую, розбираю свої власні бажання та вчинки з суворою цікавістю, але без палкості… У мені дві людини: одна живе в повному сенсі цього слова, інша думає і судить її…».
Посилена увага до психологічного розкриття внутрішнього світу людини дозволила Лермонтову по-новому поставити питання про моральну відповідальність особистості за свої вчинки, за вибір життєвого шляху, за свою долю і за долю тих людей, які зустрілись йому на життєвому шляху. Це проблеми не лише психологічні, але й морально-філософські.
Фабула — основні події міфу, легенди, художнього твору тощо, викладені без додаткових деталей. Деякі літературознавці хронологічну послідовність подій називають фабулою, а їх художнє розташування — сюжетом. Неодноразово висловлювалась думка, що сюжет — схема подій, а фабула — їх конкретне і багатостороннє зображення.
Реалізм — художній метод у мистецтві та літературі — намагання митців правдиво зображувати дійсність. Відбір явищ життя, їх оцінювання, уміння представити їх як важливі, характерні, типові — усе це залежить від поглядів художника на життя, від його світогляду, від уміння відчути рух епохи.
Потяг до об’єктивного зображення дійсності часто примушує художника зображувати нереальне розміщення сил у суспільстві, навіть усупереч власним політичним поглядам.
Глава "Бела"
Печорін — «герой свого часу»
Складання плану-характеристики Печоріна
1. Зовнішність Печоріна.
2. Печорін — наслідок законів часу й оточення:
а) егоїзм;
б) невдоволеність життям;
в) роздвоєння особистості.
3. Ставлення Печоріна до людей.
4. Самоаналіз і здатність до глибокого почуття.
5. «Для чого я жив? Задля якої мети я народився?»
6. Ставлення автора до Печоріна.
Дослідження: Чи є Печорін героєм свого часу?
Так
Проблема
Ні
• Усвідомлення власної
Чи
• Холодність у взаєминах
гідності;
є Печорін
з оточуючими;
• відстоювання права на
героєм
• прояв безвідповідальності
самопізнання та самовира-
свого
за вчинки;
ження;
часу?
• прояв егоїзму;
• психологічний самоаналіз;
• невміння поступатися;
• пошуки власного «Я»;
• байдуже ставлення до
• висловлювання думок
власного життя;
молодого покоління;
• намагання приховати влас-
• чесність у всьому
ні почуття
Завдання
1) З тексту повісті оберіть цитати для характеристики Печоріна або деталей його поведінки.
2) Знайдіть пояснення мотивам його поведінки (якщо можливо, процитуйте).
3) Проаналізуйте його взаємини з іншими героями повісті. Поясніть мотиви або причини, що ним керують.
4) Прослідкуйте, чи змінюється характер героя упродовж повісті. Якщо так, знайдіть пояснення або причини цих змін.
5) Зробіть висновок: яка риса характеру Печоріна домінує в повісті; що вплинуло на формування саме такої риси.
Проблематика роману визначається особистістю Печоріна, в якій живуть дві стихії — природна (справжня) і соціальна. Природне начало в Печоріні знищити неможливо, але воно тільки подекуди з'являється у своєму чистому, безпосередньому вигляді. Майже завжди воно спотворене соціальними забобонами, які перетворюють героя в егоїста, роз'єднують його із загальнолюдськими інтересами. Протиріччя між багатими задатками незвичайної особистості та соціальною розбещеністю виступає як протиріччя між почуттями та здоровим глуздом, між палким учинком та роз'їдаючим аналізом, між особистою волею та трагічною необхідністю, між прагненням до справжнього і вічного щастя та фатальним пануванням випадку, між зовні напруженим духовним життям і не гідними цієї напруженості результатами.
Ідейно-художнє значення роману полягає в оголенні можливого спрямування духовного розвитку. А це означає, що тільки реальна особистість з її перевагами і недоліками, ґрунтуючись на особистій волі як головному стимулі моральної поведінки в конкретному соціальному середовищі, знову ж таки з усіма позитивними та негативними рисами, може отримати високу моральну норму за умови активного ставлення до життя та здатності пожертвувати собою заради інших.
Повість«Бела».
Кохання до Бели для Печоріна не забаганка розбещеного серця, а спроба повернутись до світу щирих почуттів «дітей природи». Думка познайомити Печоріна з Белою належить Максиму Максимовичу. Щиро співчуваючи «тоненькому, біленькому» офіцерові «з великими дивацтвами», Максим Максимович хоче його розважити і веде на весілля до князя. При цьому в нього було «своє на умі»: він прагнув зустріччю з Белою змінити переконання Печоріна про черкешенок. Сам того не усвідомлюючи, він підказує Печоріну спосіб викрадення Бели. Доброта та безпосередність Максима Максимовича обертається бідою. Домінуючими рисами характеру Печоріна є «глибокий, постійний сум», постійна втома та холодність. Ми бачимо, що він довіряє Максиму Максимовичу, але мимоволі спричиняє смерть Бели. Герой дуже болісно переживає загибель черкешенки, хоча й не хоче цього показати. Жвава душа Печоріна прагне діяльності, вимагає безпосереднього, живого руху, волі, енергійного життєвиявлення — він наражається на чеченські кулі, шукає забуття в коханні, ризикованих пригодах, зміні місць. Але все це лише пошуки виходу, спроби розвіятись, забути про гнітючу «велику порожнечу».
· Які зміни відбуваються в характері Печоріна?
· З якою метою автор порушує хронологію подій, переставляючи повісті на свій розсуд?
· Чим відрізняється Печорін від людей його покоління?
· Як автор ставиться до свого героя?
· Чому автор називає Печоріна героєм свого часу?
Образ Бели
Становище Бели є по-справжньому трагічним. Хоча їй присвячена ціла повість роману, автор звертає на неї увагу хіба що як на красиву «річ»: «І справді вона була гарна: висока, тоненька, очі чорні, як у гірської сарни, так і заглядали вам у душу. Печорін у задумі не зводив з неї очей, і вона частенько спідлоба на нього поглядала...». Печорін своєю примхою, навіяною йому Максимом Максимовичем, вирвав її із звичного життя: «...Вона за цими дверима; тільки я сам сьогодні даремно хотів бачити її: сидить у кутку, закутавшись у покривало, не говорить і не дивиться, полохлива, як дика сарна. Я найняв нашу духанницю, вона знає по-татарському, буде доглядати її і навіть привчить її до думки, що вона моя, бо вона нікому не буде належати, крім мене.». Коли ж вона покохала його і цим свідомо порвала з минулим, він охолов до неї: «Любов дикунки не набагато краща за любов знатної пані, неуцтво і простосердність однієї так само набридають, як і кокетство другої». Печорін готовий на рішучі кроки заради своєї примхи, незважаючи на наслідки його дій для інших. Він опосередковано винен у смерті Бели, яка здатна на велике палке кохання, але не належить до кола Печоріна, тому перспектив для розвитку їхнього кохання немає.
Теми творів*
Моральна проблематика в романі «Герой нашого часу».
«Герой нашого часу» — роман психологічний і філософський.
