Михайло Лермонтов  

Михайло Лермонтов (1814–1841).

 Мотиви свободи і самотності, песимізм поезій Лермонтова

  Надішліть заради поезії святої Лермонтова хоч один том,

велику-превелику радість пришліть…

Т. Шевченко (із листа до друзів)

                   

 

 

Основные темы и мотивы лирики Лермонтова

Лирика занимает ведущее место в творчестве М. Ю. Лермонтова. Его поэмы, драматургические произведения и проза тоже проникнуты лиризмом. Поэтому понимание лирических творений поэта - это залог осознания всего его творческого мира.

Лирике Лермонтова свойственно разнообразие тем и мотивов. Среди отличительных черт тематической направленности его произведений отмечено, что в зрелом творчестве поэт нередко возвращается к темам и мотивам ранней лирики.

Лирический герой высказывает резкое отрицание существующей действительности. В ранней лирике это отрицание направлено ко всему человечеству, а в зрелом творчестве оно приобретает конкретное звучание («Жалобы турка», 1829; «Умирающий гладиатор», 1835; «Прощай, немытая Россия...», 1840).

Тема отрицания находит широкое воплощение в сильном поэтическом символе - образе маски. Внешне благополучная жизнь современного общества трансформируется в лирике поэта в бездуховность, маскарадность света («Исповедь», 1831; «Как часто, пестрою толпою окружен...», 1840; «Из-под таинственной, холодной полумаски...», 1841).

Равнодушие толпы рождает ответную реакцию у лирического героя - он тоже вынужден скрывать свои чувства, стремления, помыслы. Так появляется тема гордого одиночества, непонятости («Одиночество», 1830; «Исповедь», 1831; «Чаша жизни», 1831; «Парус», 1832; «Узник», 1837; «Никто моим словам не внемлет... яодин...», 1837; «Сосед», 1837; «Соседка», 1837; «Пленный рыцарь», 1840).

Тема одиночества расширяется и дополняется мотивами усталости и безысходности («И скучно и грустно», 1840; «Из Гёте» («Горные вершины...»), 1840; «Выхожу один я на дорогу...», 1841).

Мысли поэта о современном ему обществе преломляются в теме судьбы молодого поколения («Монолог», 1829; «Дума», 1838).

Отражая в лирике проблемы общественной жизни, поэт задумывается о будущем своей родины. В поэзии Лермонтова возникает образ родины, в поисках идеала поэт углубляется в историческое прошлое России, обращается к жизни простых людей («Новгород», 1830; «Поле Бородина», 1831; «Бородино», 1837; «Родина», 1841).

Тема родины неразрывно связана с мотивами, рождающими в воображении картины родной природы. Пейзажная лирика Лермонтова наполнена одухотворенной красотой, которая является источником духовных сил. Исходя из особенностей мировоззрения поэта, в природе отражаются трагические моменты жизни, изменения человеческой души («Кавказ», 1830; «Вечер после дождя», 1830; «Когда волнуется желтеющая нива...», 1837; «Дары Терека», 1839; «Тучи», 1840; «На севере диком стоит одиноко...», 1841; «Утес», 1841).

Поиски гармонии, духовной близости и понимания нашли свое отражение в теме любви и дружбы. Лермонтовской лирике свойственна передача глубокого и емкого понятия любви. Лирический герой испытывает страсть и страдания, которые сопровождают чувство любви («К друзьям», 1828; «Ужасная судьба отца и сына...», 1831; «Я не люблю тебя ; страстей...», 1831; «Подражания Байрону», 1831; «Памяти А. И. Одоевского», 1839; «», 1840; «А. И. Смирновой», 1840; «Нет, не тебя так пылко я люблю...», 1841).

Проблема личности является для Лермонтова определяющей. Она находит отражение в теме самопознания, которая приобретает вселенские масштабы. Личность воспринимается как центр всего сущего, именно поэтому в лирике возникают космические мотивы, мотивы противоборства земных и небесных сил, олицетворяющих борьбу добра и зла как внутри человека, так и вовне его («Мой демон», 1829, 1831; «Молитва» («Не обвиняй меня, Всесильный...»), 1829; «Небо и звезды», 1831; «Земля и небо», 1831; «Когда б в покорности незнанья...», 1831; «Ангел», 1831; «Мой дом», 1831; «Бой», 1832).

Не покидает Лермонтова мысль об особой роли творческой и исторической личности. Так возникает тема избранности, мотив внутреннего родства с трагическими судьбами Байрона и Наполеона («Наполеон», 1829; «1830. Мая 16 числа»; «Отрывок» («Три ночи я провел без сна - в тоске...»), 1831; «Св. Елена», 1831; «Нет, я не Байрон; я другой...», 1832; «Воздушный корабль», 1840; «Последнееновоселье», 1841; «Пророк», 1841).

Особое место в творчестве любого поэта занимает тема назначения поэта и судьбы его творений. Судьба одаренной личности в несовершенном обществе, ее взаимоотношения с окружающими, роль поэзии как особого рода оружия в борьбе за высокие идеалы - мотивы, звучащие в лермонтовских произведениях («Я жить хочу! Хочу печали...», 1832; «Смерть поэта», 1837; «Кинжал», 1837; «Поэт» («Отделкой золотой блистает мой кинжал...»), 1837; «Журналист, Читатель и Писатель», 1840; «Пророк», 1841).

 

 Смерть поэта

 

Погиб поэт! — невольник чести, —

 Пал, оклеветанный молвой,

  С свинцом в груди и жаждой мести,

  Поникнув гордой головой!..

  Не вынесла душа поэта

  Позора мелочных обид,

  Восстал он против мнений света

  Один, как прежде... и убит!

  Убит!.. К чему теперь рыданья,

  Пустых похвал ненужный хор

  И жалкий лепет оправданья?

  Судьбы свершился приговор!

  Не вы ль сперва так злобно гнали

  Его свободный, смелый дар

  И для потехи раздували

  Чуть затаившийся пожар?

  Что ж? Веселитесь... он мучений

  Последних вынести не мог:

  Угас, как светоч, дивный гений,

 Увял торжественный венок.

   Его убийца хладнокровно

  Навел удар... спасенья нет:

  Пустое сердце бьется ровно,

  В руке не дрогнул пистолет.

  И что за диво?.. Издалёка,

  Подобный сотням беглецов,

  На ловлю счастья и чинов

  Заброшен к нам по воле рока.

  Смеясь, он дерзко презирал

  Земли чужой язык и нравы;

  Не мог щадить он нашей славы,

  Не мог понять в сей миг кровавый,

  На что он руку поднимал!..

  ‎И он убит — и взят могилой,

 ‎Как тот певец, неведомый, но милый,

 ‎Добыча ревности глухой,

 ‎Воспетый им с такою чудной силой,

  Сраженный, как и он, безжалостной рукой.

  

  

Герой нашого часу» — морально-психологічний роман

 про долю покоління після розгрому декабристів.

 Особливості композиції роману та її роль у розкритті характеру Печоріна

   Дві проблеми — призначення людини на землі й розуміння цього призначення — є центральними для Лермонтова та для покоління останніх романтиків.

«Герой нашого часу» — так назвав Лермонтов свій прозовий твір. Ця назва і прізвище головного героя прозоро натякають на те, що поет нового (порівняно з пушкінським) покоління претендував створити образ нового героя (Печора — річка на півночі Росії, так само, як і Онєга). Історію розчарованої печорінської душі викладено у сповідальних записках героя з усією безпощадністю самоаналізу; Печорін безстрашно говорить і про свої ідеалістичні поривання, і про темні сторони своєї душі, і про суперечності. Як ми дивилися на події роману «Євгеній Онєгін» очима Пушкіна, так ми дивитимемось на все, що відбувалось на Кавказі навколо Печоріна, очима Лермонтова.

Роман складається з п’яти частин-повістей, кожна з яких має свою назву, свій сюжет і жанр. Головний герой об’єднує всі ці повісті в одне ціле, у єдиний роман.

Гвардійський офіцер Печорін прибуває до місця свого призначення. По дорозі він заїжджає в Тамань, звідти — у П’ятигорськ. За дуель із Грушницьким Печоріна висилають на службу в далеку фортецю, де відбуваються події, про які в повісті «Бела» розповідає добре знайомий з Печоріним штабс-капітан Максим Максимович. Епізодом з цього періоду життя Печоріна є повість «Фаталіст» — частина щоденника («Журналу») головного героя твору. Проходить декілька років. Печорін виходить у відставку та їде до Персії. По дорозі туди він востаннє зустрічається з Максимом Максимовичем («Максим Максимович»).

У романі Лермонтова ці повісті розташовані в іншому порядку. Розпочинає роман повість «Бела», потім — «Максим Максимович», далі — «Тамань» і «Княжна Мері», закінчується роман повістю «Фаталіст».

Така послідовність переслідує мету, яка випливала з ідейного задуму,— ширше та глибше розкрити складну особистість Печоріна. Автор писав: «Історія душі людської, хоча б найдрібнішої душі, є чи не найцікавіше і найкорисніше, ніж історія цілого народу…» У трьох перших частинах оповідь йде від імені Максима Максимо­вича й автора, у трьох останніх — від імені самого Печоріна. Звістка про смерть героя припадає на середину роману. Вона забарвлює наше сприйняття того, що відбувається, в інші, трагічні тони.

Сторінка за сторінкою поступово розкривають сутність характеру головного героя. Спочатку Максим Максимович не може остаточно зрозуміти мотиви поведінки молодого офіцера, але відчуває надлом у його світобаченні. Читач також не завжди може схвалювати поведінку Печоріна, допоки не отримає пояснення від самого Печоріна.

Роздратований Максим Максимович передає автору папери Печоріна. У «Передмові» Лермонтов висловлює своє особливе ставлення до щоденника, називаючи його автора «героєм нашого часу». Він хоче показати, що люди, подібні Печоріну, дедалі частіше зустрічаються в суспільстві і що вони — зовсім не гірша його частина, а чуйний натягнутий нерв. Поява таких людей свідчить про хворобу суспільства.

Печорін шукає засіб від нудьги, намагається ввійти, проникнути в чуже життя. Але скрізь він зайвий, усім завдає горя: руйнує побут дрібних контрабандистів, змушуючи їх виїхати і кинути сліпого хлопчика Янку напризволяще. Він холоднокровно убиває Грушницького на дуелі — не лише тому, що є людиною честі, але й тому, що в пошуках розмаїтості життя готовий ходити по вістрю леза.

Роман має кільцеву композицію — дія розпочинається і закінчується у фортеці. Це — замкнуте коло, з якого герою не вибратися. Пошук слави, пошук ризику, пошук любові, спроба творчості — усі спроби Печоріна влитися в суспільство зазнають краху. Лермонтов послідовно показує нам зовнішнє і внутрішнє, справжнє і наносне в «герої нашого часу». Композиція роману не лише розвінчує його, але й допомагає нам зрозуміти його суть, його долю, його трагедію.

 

Теорія літератури

 Поняття про морально-психологічний роман, реалізм, фабулу та сюжет

 Романи  поділяються на сімейно-побутові, історичні, фантастичні, пригодницькі тощо. Звісно, цей поділ умовний. Наприклад, сімейно-побутовий роман може виявитись і соціально-політичним, пригодницький роман може бути побудований на історичній основі. Психологічний роман часто містить філософську проблематику. Саме це ми бачимо в романі «Герой нашого часу».

 Людина і доля, мета і смисл життя людини, аналіз, «діалектика душі» людини — усе це в центрі уваги авторів психологічних романів, які були особливо поширеними в ХІХ ст. В умовах російського життя періоду створення «Героя нашого часу» усвідомлення особистістю своєї людської гідності, свого права на самопізнання і самовираження набувало значення не лише літературного, але й політичного. Тому психологічний аналіз автора і самоаналіз Печоріна — необхідна форма самопізнання розвиненої особисто-сті. Герой роману зізнається : «Я зважую, розбираю свої власні бажання та вчинки з суворою цікавістю, але без палкості… У мені дві людини: одна живе в повному сенсі цього слова, інша думає і судить її…».

Посилена увага до психологічного розкриття внутрішнього світу людини дозволила Лермонтову по-новому поставити питання про моральну відповідальність особистості за свої вчинки, за вибір життєвого шляху, за свою долю і за долю тих людей, які зустрілись йому на життєвому шляху. Це проблеми не лише психологічні, але й морально-філософські.

 Фабула — основні події міфу, легенди, художнього твору тощо, викладені без додаткових деталей. Деякі літературознавці хронологічну послідовність подій називають фабулою, а їх художнє розташування — сюжетом. Неодноразово висловлювалась думка, що сюжет — схема подій, а фабула — їх конкретне і багатостороннє зображення.

 Реалізм — художній метод у мистецтві та літературі — намагання митців правдиво зображувати дійсність. Відбір явищ життя, їх оцінювання, уміння представити їх як важливі, характерні, типові — усе це залежить від поглядів художника на життя, від його світогляду, від уміння відчути рух епохи.

 Потяг до об’єктивного зображення дійсності часто примушує художника зображувати нереальне розміщення сил у суспільстві, навіть усупереч власним політичним поглядам.

   Печорін — «герой свого часу»

 Складання плану-характеристики Печоріна

 1. Зовнішність Печоріна.

2. Печорін — наслідок законів часу й оточення:

а) егоїзм;

б) невдоволеність життям;

в) роздвоєння особистості.

3. Ставлення Печоріна до людей.

4. Самоаналіз і здатність до глибокого почуття.

5. «Для чого я жив? Задля якої мети я народився?»

6. Ставлення автора до Печоріна.

 

Дослідження: Чи є Печорін героєм свого часу?

 

Так

       Проблема

Ні

• Усвідомлення власної

Чи

• Холодність у взаєминах

гідності;

є Печорін

з оточуючими;

• відстоювання права на

героєм

• прояв безвідповідальності

самопізнання та самовира-

свого

за вчинки;

ження;

часу?

• прояв егоїзму;

• психологічний самоаналіз;

 

• невміння поступатися;

• пошуки власного «Я»;

 

• байдуже ставлення до

• висловлювання думок

 

власного життя;

молодого покоління;

 

• намагання приховати влас-

• чесність у всьому

 

ні почуття

     Завдання

1) З тексту повісті оберіть цитати для характеристики Печоріна або деталей його поведінки.

2) Знайдіть пояснення мотивам його поведінки (якщо можливо, процитуйте).

3) Проаналізуйте його взаємини з іншими героями повісті. Поясніть мотиви або причини, що ним керують.

4) Прослідкуйте, чи змінюється характер героя упродовж повісті. Якщо так, знайдіть пояснення або причини цих змін.

5) Зробіть висновок: яка риса характеру Печоріна домінує в повісті; що вплинуло на формування саме такої риси.

Проблематика роману визначається особистістю Печоріна, в якій живуть дві стихії — природна (справжня) і соціальна. При­родне начало в Печоріні знищити неможливо, але воно тільки по­декуди з'являється у своєму чистому, безпосередньому вигляді. Майже завжди воно спотворене соціальними забобонами, які пе­ретворюють героя в егоїста, роз'єднують його із загальнолюдськи­ми інтересами. Протиріччя між багатими задатками незвичайної особистості та соціальною розбещеністю виступає як протиріч­чя між почуттями та здоровим глуздом, між палким учинком та роз'їдаючим аналізом, між особистою волею та трагічною необхід­ністю, між прагненням до справжнього і вічного щастя та фаталь­ним пануванням випадку, між зовні напруженим духовним жит­тям і не гідними цієї напруженості результатами.

Ідейно-художнє значення роману полягає в оголенні можливого спрямування духовного розвитку. А це означає, що тільки реальна особистість з її перевагами і недоліками, ґрунтуючись на особистій волі як головному стимулі моральної поведінки в конкретному со­ціальному середовищі, знову ж таки з усіма позитивними та нега­тивними рисами, може отримати високу моральну норму за умови активного ставлення до життя та здатності пожертвувати собою за­ради інших.

    Повість    «Бела».

Кохання до Бели для Печоріна не забаганка розбещеного серця, а спроба повернутись до світу щирих почуттів «дітей природи». Думка познайомити Печоріна з Белою належить Максиму Максимовичу. Щиро співчуваючи «тоненькому, біленькому» офіцерові «з великими дивацтвами», Максим Максимович хоче його розважити і веде на весілля до князя. При цьому в нього було «своє на умі»: він прагнув зустріччю з Белою змінити переконання Печоріна про черкешенок. Сам того не усвідомлюючи, він підказує Печоріну спосіб викрадення Бели. Доброта та безпосередність Максима Максимовича обертається бідою. Домінуючими рисами характеру Печоріна є «глибокий, постійний сум», постійна втома та холодність. Ми бачимо, що він довіряє Максиму Максимовичу, але мимоволі спричиняє смерть Бели. Герой дуже болісно переживає загибель черкешенки, хоча й не хоче цього показати. Жвава душа Печоріна прагне діяльності, вимагає безпосереднього, живого руху, волі, енергійного життєвиявлення — він наражається на чеченські кулі, шукає забуття в коханні, ризикованих пригодах, зміні місць. Але все це лише пошуки виходу, спроби розвіятись, забути про гнітючу «велику порожнечу».

 Образ Бели

Становище Бели є по-справжньому трагічним. Хоча їй присвя­чена ціла повість роману, автор звертає на неї увагу хіба що як на красиву «річ»: «І справді вона була гарна: висока, тоненька, очі чорні, як у гірської сарни, так і заглядали вам у душу. Печорін у за­думі не зводив з неї очей, і вона частенько спідлоба на нього погля­дала...». Печорін своєю примхою, навіяною йому Максимом Мак­симовичем, вирвав її із звичного життя: «...Вона за цими дверима; тільки я сам сьогодні даремно хотів бачити її: сидить у кутку, за­кутавшись у покривало, не говорить і не дивиться, полохлива, як дика сарна. Я найняв нашу духанницю, вона знає по-татарському, буде доглядати її і навіть привчить її до думки, що вона моя, бо вона нікому не буде належати, крім мене.». Коли ж вона покохала його і цим свідомо порвала з минулим, він охолов до неї: «Любов дикун­ки не набагато краща за любов знатної пані, неуцтво і простосерд­ність однієї так само набридають, як і кокетство другої». Печорін готовий на рішучі кроки заради своєї примхи, незважаючи на на­слідки його дій для інших. Він опосередковано винен у смерті Бели, яка здатна на велике палке кохання, але не належить до кола Печоріна, тому перспектив для розвитку їхнього кохання немає.

 Теми творів:

 1) Проблеми особистого щастя в романі М. Лермонтова «Герой на­шого часу».

2) Зображення долі молодого покоління ХІХ ст. у романі М. Лер-монтова «Герой нашого часу».

3) Тема «зайвої людини» в російській літературі першої половини ХІХ ст.

4) Своєрідність поезії М. Лермонтова.

Перевірочний тест по творчості М. Лєрмонтова

 

 1. Вірш, який приніс славу М.Лермонтову, називається:

  а) «Бородіно»; б) «Прощавай, немита Росіє…»; в) «Смерть поета».

  2. У ліриці М.Лермонтова переважає:

  а) пейзаж; б) морально-філософський струмінь; в) фольклорні мотиви.

 3. До якого жанру належить твір М.Лермонтова «Герой нашого часу»?

  а) новела; б) повість; в) роман.

 4. Хто з героїв твору М.Лермонтова «Герой нашого часу» є «маленькою людиною»?:

  а) Печорін; б) Максим Максимович; в) Бела.

 5. Ім’я брата Бели :

  а) Карагьоз; б) Азамат; в) Казбич.

 6. Як поводився Печорін з Максимом Максимовичем?

  а) радісно; б) сумно; в) стримано.

 7. Визначте характер твору М.Лермонтова «Герой нашого часу» :

  а) реалістичний; б) соціально-психологічний; в) морально-психологічний.

 8. «Герой нашого часу» М.Лермонтова складається з:

  а) 4 глав; б) 5 глав; в) 6 глав.

 9. Ім’я головного героя твору М.Лермонтова «Герой нашого часу»:

  а) Микола; б) Петро; в) Григорій.

 10. Військове звання Максима Максимовича:

  а) штабс-капітан; б) штабс-ротмістр; в) унтер-офіцер.

 11. Характеризуючи Печоріна, персонажі роману вживають епітет:

    а) дивний („странный”);   б) винятковий („исключительный”);   в) незвичайний („необыкновенный”).

 12.  Як склалася доля Бели:

 а) вона втікла з  Казбичем;. б) її викрав Казбич; в) її вбив Казбич.

 13. Схарактеризуйте образ Бели у  романі «Герой нашого часу»

 14. Написати твір на одну з  тем:

 Моральна проблематика в романі «Герой нашого часу».

 «Герой нашого часу» — роман психологічний і філософський.

 Печорін - портрет свого покоління.