Олександр Пушкін  

  Александр Сергеевич Пушкин (1799-1837)

 Дивне і чудове ім'я — Пушкін! Чим воно може стати для нас? Ми рідко ставимо собі це запитання. І не тому, що не мо­жемо оцінити Пушкіна, хоча Пушкін є самим утіленням поезії, си­нонімом високого слова Поет. Просто ми його зовсім не знаємо. Ні як людину, ні як поета. Давайте відкриємо для себе це ім'я. Хоча б тому, що воно вже давно відкрите світу. (Учні записують тему уроку та епіграф.)

 Народження та дитячі роки. 

Олександр Сергійович Пушкін на­родився 6 червня (26 травня за старим стилем) 1799 року в Москві. 27 травня того ж року в метричній книзі церкви Богоявлення в Євлахові з'явився такий запис: «У дворі колежського реєстратора Іва­на Васильовича Скворцова у пожильця його майора Сергія Львовича Пушкіна народився син Олександр, хрещений червня 8 дня, спадкоємець — граф Артемій Іванович Воронцов, кума — мати за­значеного Сергія Пушкіна, удова Ольга Василівна Пушкіна».

Батько його, Сергій Львович (1771—1848), походив з поміщиць­кої, колись багатої родини. Від маєтків предків (у Ніжегородській губернії) йому лишилось небагато; але і те він витрачав, зовсім не цікавлячись господарством. Служив він у Московському комісарі­аті, але службою не клопотався.

У будинку Пушкіна цікавилися літературою, а сам Сергій Львович був прихильником французьких класиків і писав французькі й російські вірші, які, утім, були відомі тільки знайомим і родичам. Мати Пушкіна, Надія Осипівна, уроджена Ганнібал, походила від Ганнібала, петровського «арапа», якого згодом Пушкін зобразив в романі «Арап Петра Великого». Вона була визнана першою красу­нею Петербурга, «з прекрасною зовнішністю креолки», тому пови­нна була підтримувати свою «репутацію», що вимагало її постійної присутності при дворі й участі в усіх світських вечірках столиці.

 Виховання Пушкіна було безладним. Французи-гувернери, які мінялися, випадкові вчителі не могли мати глибокого впливу на хлопця. Дитинство Пушкін провів у Москві, виїжджаючи на літо в повіт Захарово, у підмосковний маєток бабусі.

Окрім Олександра у Пушкіних були старша дочка Ольга і мо­лодший син Лев, щоправда, батьки не приділяли дітям багато ува­ги, крім того, Олександр не був улюбленою дитиною.

Його брат Лев писав згодом про дитячі роки Олександра: «До одиннадцатилетнего возраста он воспитывался в родительском доме. Страсть к поззии появилась в нем с первыми понятиями: на восьмом году возраста, умея уже читать и писать, он сочинял на французском язьке маленькие комедии и зпиграммы на своих учителей. Вообще, воспитание его мало заключало в себе русского. Он сльшал один французский язьк. Гувернер был француз, впрочем человек неглупый и образованный; библиотека его отца состояла из одних французских сочинений. Ребенок проводил бессонные ночи и тайком в кабинете отца пожирал книги одну за другою».

1810 року виник проект створення привілейованого навчаль­ного закладу — ліцею в Царському Селі, при палаці Олександра I. Пушкін, маючи впливових знайомих, вирішив віддати туди свого сина Олександра. У червні 1811 року Олександр зі своїм дядьком поїхав до Петербурга і 12 серпня витримав вступний іспит. 19 жов­тня було урочисто відкрито ліцей. З цього дня почалося життя лі­цеїста Пушкіна.

Царське село.

Ліцей був закритим навчальним закладом, у ньо­му було всього 30 учнів. Це були діти малозабезпечених дворян, які відзначилися на службі.

Узяття 1812 року французами Москви ставило під загрозу без­пеку Петербурга. Через великий потік солдатів, що прямували повз Царське Село, у ліцеї запанував ліберальний дух. Почалися плітки про Олександра I і його оточення.

 На світогляд Пушкіна в той час впливав П. Чаадаєв, який опи­нився в гусарському полку в Царському Селі і додержувався вель­ми ліберальних настроїв. Він вів довгі політичні бесіди з Пушкіним і зіграв неабияку роль у формуванні етичних понять Олександра. Згодом Пушкін присвятив Чаадаєву один з перших своїх політич­них віршів.

 У ліцеї Пушкін займався поезією, особливо французькою, за що й отримав прізвисько «француз». Серед ліцеїстів проводили­ся літературні змагання, в яких Пушкін перемагав. З російських поетів Пушкіна приваблювали Батюшков і група письменників, які об'єдналися навколо Карамзіна. З цією групою Пушкін був пов'язаний через дядька, який був вхожий до неї.

 У будинку Карамзіна, який знаходився в Царському Селі, Олек­сандр познайомився з Жуковським і Вяземським. Улюбленим пи­сьменником Пушкіна був Вольтер, саме йому Пушкін зобов'язаний раннім своїм атеїзмом та схильністю до сатири.

 Термін перебування в ліцеї закінчився влітку 1817 року. 9 червня відбулися випускні іспити, на яких Пушкін читав вірш «Безверие». Після закінчення ліцею Пушкін отримав призначення в колегію закордонних справ, яка згодом (1832 ро­ку) перетворилася на міністерство закор­донних справ.

 Після Царського села. 

 Через місяць служби  Пушкін уже отримав відпустку до вересня і близько двох місяців провів у  Михайлівському,   псковському маєтку матері. Потім Пушкін три роки провів у Петербурзі.  1817 року Пушкін друку­ється  в журналах,  підбирає  вірші для своєї збірки, працює над поемою «Руслан и Людмила», яку він почав писати в останній рік перебування в ліцеї. У березні 1819 року Олександр Сергійович вступає до літера­турного товариства «Зелена лампа», там поширюються лібераль­ні ідеї і критика олександрівського режиму. У цей період Пушкін написав політичні вірші «Вольность» (1817), «К Чаадаеву» (1818), «Сказки» (1818), «Деревня» (1819).

 Радикальність поглядів Пушкіна створила йому погану репу­тацію в уряді. Поширювались цикли епіграм, які були спрямовані проти Олександра І, Аракчєєва та інших під ім'ям Пушкіна, але далеко не всі вони належать саме йому. Вірші Пушкіна стали зна­ряддям літературної пропаганди в руках членів таємних гуртків. Вони отримали величезну популярність у списках, особливо серед офіцерства, і створили Пушкіну не меншу славу, ніж його твори, які друкувались у пресі.

 За два роки — 1818 і 1819 — Пушкін надрукував усього шість віршів. У ці роки він писав «Руслана и Людмилу». У петербурзький період Пушкін весело проводив час, відвідував світські салони.

 Пиятика, карти й упадання за красунями були звичайними для Пушкіна, не дуже обтяженого службою. Пушкін настільки яскра­во бравував своїм положенням опозиційного громадського поета, що царський уряд не міг не помітити цього.

 Зібралася гроза: Олександр I вирішив розправитися з Пушкі­ним і заслати його до Сибіру або в Соловки, з'явилися навіть чутки, що Пушкіна було бито батогами в таємній канцелярії. «Пушкина надобно сослать. Он наводнил Россию возмутительными стихами. Вся молодежь наизусть их читает»,— розпорядився монарх.

 Завдяки клопотанню Карамзіна вирок було пом'якшено та при­йнято рішення вислати Пушкіна в Катеринослав. Канцелярія була підпорядкована колегії закордонних справ, і таким чином заслан­ня прийняло пристойну форму переадресації по службі. Зупини­мось детальніше на цьому періоді життя поета.

 Південне заслання. Кавказ. Пушкін і Україна. 

 11 травня 1820 ро­ку Олександр Сергійович прибув у Чернігівську губернію. Вивчен­ня його маршрутів по Україні дає змогу зрозуміти його враження від кріпацької дійсності, які породили великої сили образ:

 Украина глухо волновалась, Давно в ней искра разгоралась...

 Пушкін добре знав Україну, об'їздив її в семи напрямках, по­бував у 124 населених пунктах (міста, містечки, села, хутори, оселі на переправах через річки).

 Уявімо собі українські міста і села понад сто років тому: Добрянка, Борова, Буровка, Роїще, Чернігів, Горбова, Жуківка, Дрімайлівка, Ніжин, Почекін, Обичів, ліси і болота Чернігівщини.

 «Совершенно изобильньых урожаев у нас никогда не бывало с 1803 по1825 г. Недостаток хлеба ощущался безпрерывно в разных местах»,— свідчить тодішній міністр державного майна.

Після Обичева Олександр Сергійович в'їздить у Полтавську гу­бернію: Прилуки, Махнівка, Пирятин, Іванівка, Лубни, Сотниківка, Хорол, Семенівка, Жуки, Рублівка, Кременчук. Дорога пере­сікла Полтавщину по центру.

У Кременчуці поет побачив уже справжній повноводний Дніпро (його він уперше переїздив у Білорусі); у Дніпрі вже почала спадати вода. Повінь того року була велика. Тут же, в Кременчуці, він побачив сліди перебування Катерини, яка була тут 1787 року, і лишила бага­то лихих згадок про себе надовго. Про Катерину тут згадуємо тому, що через два роки Пушкін напише статтю, повну гніву і сарказму.

Переправившись через Дніпро дерев'яним мостом, Пушкін по­їхав Катеринославщиною вже по правому березі річки. Через Верхнєдніпровськ, Романково, Карнауховку і в середині травня прибув на місце заслання до Катеринославу, де застудився і захворів. Не­обхідно було приступати до примусової служби. У бібліографічній літературі широко відомі епізоди зі спогадів лікаря Рудиковського та листів самого Пушкіна (катання по Дніпру, утікачі в кайданах, хвороба, зустріч з Раєвськими). Та це не вичерпує того, що йому до­велось побачити в самому Катеринославі. Ми можемо лиш уявляти на підставі архівних даних, який широкий був повстанський рух селян від Бахмата до Дніпра, на придушення якого царський уряд кидав озброєні батальйони. Ці враження вилилися через два роки в поемі «Братья-разбойники».

4 червня Олександр Сергійович їде з Раєвськими на Кавказ. Цей маршрут пролягав чудовим степом з могилами. Вони зупиня­лися на поштових станціях при Рябій могилі, біля Канцерополів, у колонії Неєнбурга. Біля Кічкаса — переправа через Дніпро. Згад­ки про острів Хортиця є в зошитах поета. Вони зупинялися в Олександрівську (тепер Запоріжжя), Павлівці (Комишувата), Оріхові, Карлівці, селищах Кінські Роздори, Бельмянське, Захар'ївське, Яр Комишуватий (Ксангуш) та в Маріуполі. У першій половині червня тут іще цвіли червоні маки, безмежними хвилями шелестів ковиль. Читаючи поему «Полтава», бачимо колоритні місця, наві­яні поетові степовою частиною України.

 Далі починався Північний Кавказ. На кавказьких гарячих во­дах (нині П'ятигорськ) Пушкін провів два місяці — з 5 червня по 5 серпня 1820 року.

 У вересні Олександр Сергійович після Кавказа, Тамані, Чорно­го моря і Криму через Перекоп, Каховку, Одесу, Тирасполь та Нові Дубоссари прибув до Кишинева. У листопаді того ж року йому вда­ється поїхати в Кам'янку на Київщину. На цей раз шлях його ле­жав через правобережну Україну. Майже 400 кілометрів Пушкін спостерігав, як у аракчеєвських селах солдати-кріпаки саджали шовковицю на вулицях і виструнчувались перед начальством. Ці краї періодично вибухали заколотами. У Кам'янці поет захворів і прожив у маєтку Давидових до початку березня 1821 року. У січні 1821 року Пушкін разом з Давидовими прибув до Києва на ярма­рок. Вони гуляли мальовничими дніпровськими кручами, відві­дали могили Іскри і Кочубея в Лаврі, побували на горі Щекавиця, де, за Несторовським літописом, поховано князя Олега. Побували вони і на виставах трупи М. Щепкіна та в Зеленому готелі на Печерську.

 У Києві Пушкін написав, як це видно з автографів, три поезії: «Морской берег», «Красавица перед зеркалом» і «Муза», і знову повернувся до Кам'янки. Тут 23 лютого була закінчена поема «Кавказский пленник». Узагалі, перебуваючи в Кишиневі, поет частень­ко приїжджає до Кам'янки, звідки наприкінці квітня 1821 року приблизно на місяць їде в Одесу. Тут у травні 1822 року було на­писано епілог і посвяту до «Кавказского пленника». Повернувшись з Одеси, Олександр Сергійович у грудні того ж року подорожує Бессарабією. 1822 року, у листопаді місяці, ще раз їде в Кам'янку тим же шляхом через Новомиргород. Тієї осені він написав там вірш «Адель». У липні 1823 року Пушкін переїхав на службу до Одеси, де захоплено працює над «Евгением Онегиным» та пише майже 20 відомих нам ліричних віршів і політичних епіграм. Згодом за наказом генерал-губернатора Воронова прямує до Херсона і через 7 днів знову повертається до Одеси, але зі столиці прийшов цар­ський наказ негайно вислати поета в село Михайлівське Псковської губернії. І Олександр Сергійович, видавши розписку про те, що по­їде призначеним маршрутом, не заїжджаючи до Києва, 30 липня попрощався з Одесою. До Миколаєва їхав уже знайомою дорогою, а далі повернув на схід. Тут «на бреге синего Днепра» — переправа в Кременчук, а далі — той самий шлях на Хорол, Лубни, Ніжин, Чернігів, яким поет їхав чотири роки тому.

 4 серпня 1824 року він залишив Україну. Невеселі 4 роки заслан­ня минули. Невесело було поетові спостерігати вбоге життя людей на лоні чарівної природи, і тому він у поемі «Полтава» для Украї­ни знаходить такі епітети: «Малоросии печальной» або «Украина смутно зашумела». У ті часи в Україні було неспокійно: заколоти військових поселян, повстання від Бахмату до Катеринослава, по­встанські загони Кармалюка, розбійник Горкуша на лівобережжі.

 Пушкін писав: «Я не находил в Малороссии ни одного человека, с которым мне удалось говорить, выгодно к России расположенным... Такая ненависть происходит от нарушенных прав Малороссии, от упадка кредита и промьшленности, от возвышенных налогов, которые в Малороссии призвели неимоверную бедность...».

 Такою була Україна за часів Пушкіна. Проїхавши країною май­же 5 700 кілометрів, побувавши у самому її серці, поет 1828 року написав поему «Полтава», а 1829 року готує матеріали для напи­сання історії краю: вивчає літературні джерела, збирає архівні ма­теріали, складає карту України, читає фольклорні збірники, зна­йомиться з літераторами-українцями. Олександр Сергійович хоче ще раз побувати в Україні вже з власної волі, але тиски Миколи І здавили його, творчі плани обірвалися в поєдинку з кріпосниць­ким режимом. Український народ пам'ятає великого російського поета, його крилаті фрази стали частиною нашої лексики.

 Михайлівське.

  Незабаром сім'я Пушкіна виїхала до Михайлів­ського. У цей період його життя протікало досить спокійно, це був час посиленої творчості й історичних досліджень. Пушкін займав­ся сучасною історією, проводячи паралелі зі стародавньою.

 У Михайлівському Пушкін продовжив роботу над романом «Евгений Онегин» (було написано 4 розділи та докорінно змінено план роману), закінчив роботу над поемою «Цыгане», розпочатою в Одесі. Останнім великим твором, написаним у Михайлівському, була жартівлива поема «Граф Нулин» (13 грудня 1825 року).

 14 грудня 1825 року під час повстання декабристів Пушкін, який залишився осторонь змови і розправи, сподівався на зміни у своїй долі. Жуковський писав йому: «Ты ни в чем не замешан — зто прав­да? Но в бумагах каждого из действовавших находятся стихи твои. Это худой способ подружиться с правительством».

 Уряд Миколи I шукав можливість обеззброїти Пушкіна. Для цього в Михайлівське був посланий таємний політичний агент Бошняк, аби з'ясувати: що говорить Пушкін про уряд, чи не закликає він селян до збурення. Але нічого кримінального той агент не ви­відав, і тоді уряд вирішив інакше. У вересні Пушкін з фельд'єгерем був відправлений до Москви на побачення з Миколою I.

 8 вересня 1826 року Пушкін прибув до Москви; у цей же день був представлений Миколі I. У результаті цього побачення Пуш­кін отримав свободу пересування, але твори його повинні були над­ходити на перегляд і за дозволом на публікацію самому Миколі I, а посередником призначався шеф жандармів Бенкендорф.

 У листопаді 1826 року Пушкін повернувся з Москви в Михай­лівське, отримавши завдання від Миколи І написати записку про народне виховання. Виконання цієї вимоги носило характер полі­тичного іспиту Пушкіна. Він написав записку ухильно, прагнучи задовольнити вимоги Миколи І і в той же час не суперечити собі. На записку була накладена резолюція і Бенкендорф повідомив Пушкі­ну, що він не витримав випробування.

 Після публічного читання «Бориса Годунова» Пушкіну було по­відомлено, що він позбавляється права на друк своїх творів, і вони подаються на розгляд Миколі І через Бенкендорфа.

 Політика уряду в ставленні до Пушкіна диктувалася прагнен­ням привернути його на свій бік і зробити глашатаєм казенних ідей.

 Прагнення сімейного щастя. Наталія Миколаївна Гончарова. Болдіно.

 З 1827 року Пушкін, живучи вільним життям, мріє про одруження й сімейне життя. 1828 року він робить спробу одружи­тися з Ганною Оленіною. Спроба не вдалася з вини самого Пушкі­на. У ті роки надходить до друку багато його творів. У цей час він пише незакінчений роман «Арап Петра Великого», продовжує пи­сати «Евгения Онегина», пише поему «Полтава».

 1829 року Пушкін приїжджає з Петербурга до Москви і свата­ється до Наталії Миколаївни Гончарової, але дістає відмову. Тоді він їде на Кавказ, усупереч забороні Миколи I, аби взяти участь у Турецькій війні та побачитися з друзями. Свою поїздку на Кавказ Пушкін описує в «Путешествии в Арзрум».

 У квітні 1830 року Пушкін робить нову пропозицію Наталії Гончаровій, і цього разу вона її приймає. Сім'я Гончарових вима­гала від Пушкіна офіційного посвідчення Бенкендорфа про те, що поет не знаходиться під поліцейським наглядом, та відомостей про його матеріальний стан. Батько передав йому частину нижнього­родського маєтку — село Кістеньовка, що знаходилося неподалік від села Болдіно, яке належало Сергію Львовичу.

 1 вересня 1830 року Пушкін посварився з матір'ю Гончарової, і питання про шлюб залишилося відкритим.

 У Болдіно Пушкін дуже плідно працював. Він написав майже чотириста віршів, 8, 9 і 10 глави «Евгения Онегина», але остання згоріла. Також він пише в Болдіно 5 повістей, декілька драматич­них п'єс, а багато критичних і публіцистичних статей, працює над «Маленькими трагедиями».

 Перебування в Болдіно мало ще й практичний результат, важ­ливий для подальшої біографії Пушкіна. Тут він переконався в за­недбаності маєтку. Болдіно не могло давати прибутків, та й доля поміщика його не приваблювала. Він був «грамотій і поет», і Болді­но було для нього місцем творчості, а не поміщицьких турбот.

 Одруження. 

 Повернувшись з Болдіна, Пушкін заклав маєток і одружився. Весілля відбулося 18 лютого 1831 року в Москві, але згодом Пушкіни переїхали до Петербурга. Микола I побажав бачи­ти дружину Пушкіна окрасою придворних балів.

 Тоді ж, 1831 року, Пушкін клопотався про дозвіл видавати по­літичний журнал і отримав його в липні 1832 року, але не скорис­тався ним. Улітку 1831 року Пушкін доопрацьовує роман «Евгений Онегин» та замислює «Дубровского» й «Историю Пугачева».

 Збираючи матеріал для «Истории Пугачева», він їздив на місце битви, у жовтні повернувся в Болдіно і провів там половину лис­топада. Це була друга болдінська осінь, під час якої поет закін­чив «Историю Пугачева», написав «Медного всадника», «Сказку о рыбаке и рыбке», «Сказку о мертвой царевне» і багато віршів, працював над «Пиковою дамой».

 Зміни відбулися і на службі: наприкінці грудня 1833 року Ми­кола І призначив його камер-юнкером при дворі. Поет сприйняв це як образу, що призвело до чергового конфлікту з царем.

 У цей час у Пушкіна були матеріальні труднощі, посада при дворі не давала спокійно працювати, а перевидання його творів не приносило великих прибутків. До того ж у травні 1832 року в Пуш­кіних народилася дочка Марія, а в липні 1833 року — син Олек­сандр, пізніше, 1835 року, народиться син Григорій, і 1836 року — дочка Наталія.

 У Петербурзі жила родина Пушкіна і дві сестри його дружини. Для того, щоб утримувати таку велику сім'ю і давати їй можли­вість вести світське життя, Пушкін вдається до позик і заставляє коштовності. Його борг складав 60 тисяч рублів, і йому довелося вдатися до допомоги держави, унаслідок чого він виявився остаточ­но прив'язаним до царського двору.

 У березні 1836 року померла мати Пушкіна, залишивши в спа­док Михайлівське, розподіл якого тягнувся до смерті Пушкіна. 1835 року молодий офіцер Дантес почав залицятися до Наталії Ми­колаївни. Розповсюдилися мерзенні плітки, Пушкін отримав ано­німного листа з натяком на зраду його дружини з Миколою I. Пуш­кін запідозрив у авторі цього листа Геккерна (прийомного батька Дантеса) і викликав Дантеса на дуель. Але втручання Жуковського запобігло дуелі. За наполяганням Пушкіна Дантес одружився з од­нією з сестер Наталії Миколаївни Гончарової.

 Останні роки життя. Загибель.

  Сьогодні навколо імені Пушкіна як носія і виразника основних властивостей «національної душі» створюється атмосфера обожнювання. Пушкіна посилено вивча­ють, видають, на його творах виховують молоде покоління.

 Пушкін народився і жив у епоху найбільших соціальних, полі­тичних, культурних змін і потрясінь. Велика французька револю­ція своїм впливом охопила багато країн і цим ніби зв'язала всю Єв­ропу, якщо не весь світ, в єдине ціле. Ось у цій «всесвітності діапа­зону» відчуттів і думки, що пронизала всю творчість Пушкіна, ми знайдемо ключ до визначення міри важливості його спадщини для нас. У плані національному Пушкін — перший російський поет-європеєць. З його поезією російська культура стала одним з аспек­тів культури європейської. З Пушкіним остаточно увійшли до ро­сійського життя тематика і тональність «усесвітності». Це цілком природно, тому що пушкінське зображення дійсності, пушкінська постановка питань епохи мають значення не тільки як вузьконаціональні, але й як загальноєвропейські. Недаремно пушкінські поетичні свідчення про життя початку позаминулого сторіччя мо­жуть бути використані для характеристики європейського життя.

 Дуже дотепно і вдало, наприклад, використовував пушкінського «Евгения Онегина» один з німецьких есеїстів, вивчаючий «громадськість Західної Європи» початку позаминулого сторіччя (Глейхен-Руссвурм). Він цілими сторінками цитує в своїй книзі «Евгения Онегина», характеризуючи життя верхніх шарів суспіль­ства Парижа, Лондона, Відня початку XIX ст.

 Пушкін — перший великий європейський поет російської на­ції, який новою мовою, у нових образах і звуках відобразив росій­ську ділянку європейської дійсності своєї епохи.

 У той же час Пушкін національний у широкому значенні, оскільки в його творчості зображена епоха російської дійсності, її буржуазне становлення з усіма властивими їй суперечностями. Пушкін — людина нового, післяреволюційного часу, яка відчуває і мислить історично, і його «громадянство всього світу» робить його учасником страждань і радощів культурного європейця свого часу. Як «європеєць» Пушкін погано почувався в Росії.

 Хмари навколо Пушкіна збиралися... Дуель Пушкіна з Дантесом відбулась 27 січня о п'ятій годині вечора поблизу Комендантської дачі, за Чорною річкою. Умови дуелі були дуже жорсткими: су­противники стояли в десяти кроках один від одного. Пушкін підій­шов до бар'єра і почав цілитися, Дантес вистрілив, не доходячи до бар'єра. Пушкін, отримавши тяжке поранення, упав у сніг. Додому його привезли близько шостої вечора. Старий вірний слуга Микита Козлов уніс його на руках у будинок. Консиліум лікарів, які зібра­лись незадовго по тому, виголосив: жодної надії на порятунок немає.

 Майже дві доби тривали муки Пушкіна. Вірний собі, він їх стійко зносив. Із спогадів Даля: «Він раптом ніби прокинувся, швидко відкрив очі, обличчя його прояснилося, і він промовив: «Закінчилось життя!». Я не почув і запитав тихо: «Що закінчи­лось?» — «Життя закінчилось»,— відповів він чітко. «Важко дихати, тисне»,— були останні слова його.». Він помер о 2 годині 45 хвилин опівдні в п'ятницю, 29 січня 1837 року.

 Цар, побоюючись скупчення народу під час похорону, наказав вивезти труну зі столиці таємно. Пізньої ночі той самий слуга, Ми­кита Козлов, у супроводі жандармів і лише одного друга Пушкі­на — поета Олександра Тургенєва, таємно вивозив труну із тілом свого господаря, щоб так само непомітно поховати Олександра Сер­гійовича у Святогорському монастирі на Псковщині, неподалік від родового маєтку села Михайлівське, подалі від очей людських та чужої злоби.

Хронологическая таблица Пушкина А.С.

 6 июня в 1799г. 

 В Москве родился Александр Сергеевич Пушкин.

 1811г.       

 Александра Пушкина зачисляют в Царскосельский лицей.

 1813г.       

 А.С. Пушкин пишет поэму «Монах».

 1814г.       

 Пишет поэму «Бова».

 1817г.       

 Пушкин оканчивает лицей в чине коллежского секретаря.

 1818г.       

 Пишет стихотворения «Любви, надежды, тихой славы...»,  «Вольность», «Н. Я. Плюсковой».

 1819г.       

 Александр Сергеевич становится членом  литературно-театрального сообщества «Зеленая лампа». Пишет стихотворение «Деревня».

 1820г.       

 Заканчивает поэму «Руслан и Людмила», которая получает негативные отклики критиков. Начинает роман в стихах «Евгений Онегин», пишет произведения: «Погасло дневное светило», «Черная шаль», «Узник», «Наполеон», «Кавказский пленник». В конце весны Пушкин едет на Кавказ, а потом в Крым, чтобы поправить свое здоровье.

 1821г.       

 Создает поэму сатирического плана «Гаврилиада».

 1822г.       

 Создается поэма «Братья разбойники»

 1823г.       

 Александра Сергеевича Пушкина отправляют на службу к графу М.С. Воронцову.

 1824г.       

 Из-за ссор с графом Воронцовым Пушкина ссылают в родное имение Михайловское, под надзор его отца. В этом году он пишет свое знаменитое стихотворение «Я помню чудное мгновенье...».

 1825г.       

 Александр Пушкин оканчивает поэму «Борис Годунов», создает стихотворения «Зимний вечер» и «19 октября». 14 декабря дописывает поэму в шуточном стиле «Граф Нулин».

 8 сентября 1826г.       

 Пушкин был удостоен аудиенции с Николаем І. В результате этой встречи писатель и император обрели взаимопонимание. Это хорошо просматривается в стихотворении Александра Сергеевича «Стансы».

 1826г.       

  Заканчивает писать «Пророк».

 1829г.       

 Уезжает на Кавказ.

 1831г.       

 Пушкин женится на Н.Н. Гончаровой, от которой потом будет иметь 4 детей.

 1833г.       

 Александр Пушкин пишет повести «Повести Белкина» и «Пиковая дама».  «Евгений Онегин» впервые полностью, во всех частях, выходит на свет, в Петербурге.

 27 января 1837г.         

 Состоялась дуэль с Дантесом, в результате которой Пушкин был тяжело ранен.

 29 января 1837г.         

 Александр Сергеевич Пушкин скончался.

 ЛІРИКА ПУШКІНА

Лірика Пушкіна — це його поетична біографія і водночас художній літопис духовного життя його епохи. Війна 1812 р.   і повстання декабристів 1825 р., кріпосне право і мрії про «вольність святу», кохані, друзі і вороги, «чудові миттєвості» життя і «печаль минулих днів» — усе це знайшло відображення н пушкінгьких віршах, посланнях, елегіях, стан сах, епіграмах. І все це розмаїття — вияв тієї внутрішньої  єдності, пафос якої надзвичайно влучно і точно визначив В. Бєлінський: «Загальний колорит поезії Пушкіна, і особливо ліричної, — внутрішня краса людини і гуманність, що зігріває душу».

В ліриці Пушкіна можна виділити такі головні теми — любовна лірика, пейзажна лірика, громадянська та філософська лірика, кожній з яких притаманне відповідне коло сюжетних мотивів.

Любовна лірика.

  Пушкіна справедливо називають «енциклопедією любовних переживань». Вона вміщує широку палітру почуттів: від чудової миті першого побачення, щастя взаємності до мук нерозділеного кохання, розчарування та самотності в спустошеній шалом пристрастей душі. Кохання в ліриці Пушкіна різне: ідеальне почуття, яке звеличує душу людини; випадкове захоплення, яке швидко минає; пекуча пристрасть, що супроводжується спалахами ревнощів та образ. 

 Вірш «Я мить чудову пам'ятаю...» (1825) Пушкін написав у період михайлівського заслання. Він присвячений Анні Петрівні Керн. Уперше Пушкін побачив її в Петербурзі 1819 р. і захопився нею. Через шість років він знову зустрів її у сусідів, поміщиків села Тригорського, куди Анна приїхала в гості до своєї тітки. Любовне почуття в душі поета спалахнуло з новою силою. Перед від'їздом Анни з Тригорського Пушкін подарував їй згорнутий вчетверо клаптик поштового паперу. Розгорнувши його, Анна побачила поетичні рядки, які стануть шедевром російської лірики і навічно уславлять її ім'я.

 Ліричний сюжет твору відображає основні біографічні віхи стосунків Пушкіна та Керн і композиційно розпадається на три частини, кожна з яких складається з двох чотиривіршів (катренів). У першій частині ліричний герой згадує «мить чудову», коли побачив красуню і покохав її. В другій частині описуються роки розставання — час «без божества і без палання». В третій частині змальовується нова зустріч закоханих, новий спалах почуттів, у яких «і божество, й натхнення чисте, й життя, і сльози, і любов». Для ліричного героя вірша кохання — це як чудесне диво, божественне одкровення.

 Пейзажна лірика.

 Природа незмінно була невичерпним джерелом натхнення для Пушкіна. У його віршах — численні образи картин природи та природних стихій, різні пори року, з яких поет найбільше любив осінь. Пушкін виявив себе справжнім майстром пейзажної деталі, співцем російських краєвидів, мальовничих пейзажів Криму та Кавказу. Природа мислиться поетом як самостійна естетична цінність, яка викликає захоплення, однак переважна більшість пейзажних віршів Пушкіна побудована у формі зіставлення картин природи і ситуацій людського життя. Природні образи часто служать контрастним або, навпаки, співзвучним думкам і вчинкам ліричного героя тлом і виступають у ролі поетичних символів його мрій, прагнень, обстоюваних ним духовних цінностей.

  Вірш «До моря» Пушкін почав писати у 1824 р. в Одесі, вже знаючи про нове заслання до Михайлівського; там він завершив роботу над віршем. Прощання з морем стає основою для ліричних роздумів поета про трагічність людської долі, про фатальну силу, що мають над нею історичні обставини. Море, його вільна стихія для поета є символом свободи, що викликає асоціації з постатями двох особистостей, які були володарями дум й уособленням людської могутності, так само сильної і вільної, як і морська стихія. Це Наполеон і  Байрон, з якими, як і з образом морської стихії, Пушкін себе  порівнює. Та їх уже немає, а доля поета трагічна:  

 Зближуючи тиранію та освіту, Пушкін, як і інші романтики, має на увазі те, що цивілізація, запроваджуючи освіту, яка, звісно, є благом, водночас псує природність та щирість простих людських стосунків, керованих велінням серця, а не тільки розуму. Прощаючись з вільною та могутньою морською стихією, Пушкін немовби прощається з романтичним періодом своєї творчості, на зміну якому приходить реалістичне світосприйняття.

Громадянська та філософська лірика.

Філософська лірика Пушкіна відображає осмислення поетом вічних тем людського існування: сенсу життя, смерті і вічності, добра і зла, природи і цивілізації, людини і суспільства, суспільства та історії тощо. Важливе місце у філософській ліриці поета належить темам дружби (особливо у віршах, присвячених ліцейським товаришам), відданості ідеалам добра та справедливості (у посланнях до колишніх ліцеїстів і друзів-декабристів), щирості й людяності моральних стосунків (у віршах-роздумах про сенс життя, про рідних 'та близьких поетові людей).

 Громадянська тематика в ліриці Пушкіна розкривається через мотиви любові до батьківщини, почуття національної гордості за її історичне минуле, рішучого протесту проти самодержавства та кріпосного права. Провідним мотивом громадянської лірики поета є мотив свободи — як політичної, що полягає в служінні високим суспільним ідеалам, заснованим на засадах рівності, справедливості, братерства, засудженні тиранії та будь-яких форм закріпачення людини, І так і свободи внутрішньої, особистісної, яка виявляє себе у чіткій та принциповій моральній позиції, почутті власної гідності та незаплямованого сумління.

 Своєрідним синтезом лірики філософського та громадянського звучання є вірші, присвячені темі поета і поезії. В чому полягає призначення поета і сенс поезії — ось ті два головні питання, які ініціюють роздуми Пушкіна над проблемами місця та ролі поета в сучасній Пушкіну Росії, свободи поетичної творчості, взаємин поета з владою, людським суспільством, власним сумлінням.

 Вершиною пушкінської лірики, присвяченої темі поета і поезії, став вірш «Я пам'ятник собі поставив незотлінний...».

 Вірш «Я пам'ятник собі поставив незотлінний...» був написаний у 1836 р. і за життя Пушкіна не друкувався. Тематика й окремі сюжетні мотиви пушкінського вірша беруть початок від знаменитої оди давньоримського поета Горація «До Мельпомени» («Мій пам'ятник стоїть, триваліший від міді...»). Звідти ж Пушкін узяв епіграф до свого твору: «Exegi топитепідіт» («Я спорудив пам'ятник»).

 За змістом пушкінський вірш представляє собою своєрідний поетичний заповіт, який містить самооцінку творчості поета, його заслуг перед суспільством і нащадками. Значення, яке матиме його поезія для прийдешніх поколінь, Пушкін символічно співвідносить із пам'ятником, який здійнявся вище від «Александрійського стовпа». Александрійський стовп — це пам'ятник давньоримському полководцю Помпею в єгипетській Александрії, але для тогочасного читача він насамперед асоціювався із пам'ятником імператору Олександру І у Петербурзі у вигляді стовпа.

 Всенародну любов і визнання, на думку поета, йому забезпечить те, що він «добрість у серцях піснями викликав», прославляв «Свободу і за провинних обставав» (переклад М. Рильського).

  Анализ стихотворений

Я вас любил

Я вас любил: любовь еще, быть может,

 В душе моей угасла не совсем;

  Но пусть она вас больше не тревожит;

  Я не хочу печалить вас ничем.

  Я вас любил безмолвно, безнадежно,

  То робостью, то ревностью томим;

  Я вас любил так искренно, так нежно,

  Как дай вам бог любимой быть другим.

 Любовь! Трудно представить А. С. Пушкина без любви, без особого преклонения перед женщиной. На протяжении всей истории человечества любовь являлась самым сокровенным и незабываемым чувством. В многообразии лирических тем тема любви занимает столь значительное место в творчестве А. С. Пушкина, так что поэта смело можно было бы назвать певцом этого вечного чувства. Его любовная лирика – это гимн возвышающему и облагораживающему человека чувству, это выражение безграничного уважения к женщине.

     Стихотворение А. С. Пушкина «Я вас любил: любовь еще, быть может…» написано в 1829 году. В нем выражено удивительное по чистоте и подлинной человечности чувство, которое в данном стихотворении является смыслом жизни для лирического героя.

     Это стихотворение посвящено Анне Алексеевне Олениной. Она привлекала поэта изяществом и грацией, а еще больше остроумием и находчивостью. Вяземский иронизировал по поводу нового увлечения своего друга: «Пушкин думает и хочет дать думать другим, что он в нее влюблен».

     Чего искал Пушкин в своем чувстве к юной Олениной, чем могла привлечь его эта девушка, не затмевавшая соперниц ни красотой, ни блеском ума, ни особыми талантами? Скорее всего, сердечное влечение поэта было связано с желанием найти нравственную опору, встретить у избранницы самоотверженное ответное чувство. Он наделял ее в своем воображении теми чертами возвышенной женственности и самоотверженности, которые так ярко проявились в женах декабристов, поразивших всю Россию своей готовностью разделить с мужьями ссылку в Сибирь.

     Неразделенная любовь поэта лишена всякого эгоизма. Он по-настоящему любит эту женщину, заботится о ней, не хочет тревожить и печалить ее своими признаниями, желает, чтобы любовь ее будущего избранника была такой же искренней и нежной, как любовь самого поэта:

     Я вас любил так искренно, так нежно,

     Как дай вам бог любимой быть другим.

     Однако чувство отвергнутой любви остается высоким. Поэт не перестает употреблять слова «Я вас любил». В первом четверостишии герой вспоминает об угасшей любви, скорее всего безответной. Надо отметить, что эта любовь еще осталась у него в сердце: «В душе моей угасла не совсем».

     Поэт одушевляет чувство, он использует глагол в форме прошедшего времени («любил»), чтобы показать, что любовь прошла, ее больше не вернуть. Однако его любовь чиста и бескорыстна. В своей любви автор великодушен: «Но пусть она вас больше не тревожит».

     Какие средства художественной выразительности использует автор в этом стихотворении? В создании эмоциональной напряженности большую роль играет трехкратное повторение словосочетания «Я вас любил…», а также синтаксический параллелизм (повторы однотипных конструкций): «безмолвно», «безнадежно», «то робостью, то ревностью», «так искренно, так нежно». Эти повторы создают многообразие лирического волнения и одновременно элегическую наполненность поэтического монолога.

     В стихотворении автор использует прием аллитерации. В первой части стихотворения повторяется согласный звук «л», придающий нежность и печальность:

     Я вас любил: любовь еще, быть может,

     В душе моей угасла не совсем…

     А во второй части мягкий «л» меняется на сильный, резкий звук «р», символизирующий разрыв:

     …То робостью, то ревностью томим;

     Я вас любил так искренно, так нежно…

     Гармоничность и музыкальность стихотворению придают пятистопный ямб с пиррихиями и точные, простые рифмы, а также отсутствие переносов, совпадение синтаксической структуры словосочетаний и предложений со стихотворной строкой. В стихотворении Пушкин использует перекрестную как мужскую, так и женскую рифму: «может – тревожит», «совсем – ничем».

     Стихотворение «Я вас любил: любовь еще, быть может…» - яркий психологический эскиз состояния поэта. Пушкинская лирика пронизана оптимизмом, верой в жизнь, в духовные возможности человека, в его способность любить и дарить любовь. Белинский, отмечая просветленный и одухотворенный характер творчества великого поэта, сказал, что его стихи – это «лелеющая душу гуманность».

К МОРЮ

Прощай, свободная стихия!

 В последний раз передо мной

 Ты катишь волны голубые

 И блещешь гордою красой.

 Как друга ропот заунывный,

 Как зов его в прощальный час,

 Твой грустный шум, твой шум призывный

 Услышал я в последний раз.

 Моей души предел желанный!

 Как часто по брегам твоим

 Бродил я тихий и туманный,

 Заветным умыслом томим!

 Как я любил твои отзывы,

 Глухие звуки, бездны глас

 И тишину в вечерний час,

 И своенравные порывы!

 Смиренный парус рыбарей,

 Твоею прихотью хранимый,

 Скользит отважно средь зыбей:

 Но ты взыграл, неодолимый,

 И стая тонет кораблей.

 Не удалось навек оставить

 Мне скучный, неподвижный брег,

 Тебя восторгами поздравить

 И по хребтам твоим направить

 Мой поэтической побег!

  Ты ждал, ты звал... я был окован;

 Вотще рвалась душа моя:

 Могучей страстью очарован,

 У берегов остался я...

    Романтическое стихотворение «К морю» вчерне написано было перед отъездом поэта из Одессы, а обработано и закончено в начале октября 1824 года.

     Поэтическое изображение моря сочетается в стихотворении с размышлениями поэта о своей судьбе изгнанника и о судьбах народов. Море потому близко и дорого Пушкину, что оно представляется ему живым воплощением мятежной и свободной стихии, мощи и гордой красоты, т. е. таких качеств, которые особенно привлекают поэта. Этими качествами в восприятии романтически настроенных современников Пушкина обладали два «властителя дум» тогдашнего молодого поколения — Байрон и Наполеон ' В строфах, посвящённых Наполеону, Пушкин ясно не говорит о своём отношении к нему. Но раньше в стихотворении «Наполеон» (1821) поэт охарактеризовал его как тирана, презирающего человечество, как «смирителя» революции и свободы.

     В Байроне привлекают Пушкина такие черты знаменитого английского поэта, как гениальность («умчался гений»), свободолюбие («исчез, оплаканный свободой»), неукротимый дух бор-па («как ты, могущ, глубок и мрачен, как ты, ничем неукротим. В «опустелом мире» свободолюбивый борец за благо людей чувствует себя одиноким. В стихотворении раскрывается романтическая тема одиночества поэта в мире.

     Горечь и протест звучат в строках, обобщающих размышления о «судьбах людей» в мире:

     Судьба людей повсюду та же:

      Где благо, там уже на страже

     Иль просвещенье, иль тиран.

     На пути к свободе людей стоят стражами или ложная культура господствующих классов, или тираны.

     Романтическому характеру стихотворения соответствует и приподнятость тона, речь, насыщенная восклицаниями, обращениями, риторическими вопросами, оценочными эпитетами и метафорами.

     Стихотворение «К морю» было прощанием Пушкина не только с морем, но и с романтической лирикой. С переходом поэта к «реалистическому творчеству изменяется и характер изображения им природы.

ОСЕНЬ

ОСЕНЬ

 Октябрь уж наступил — уж роща отряхает

  Последние листы с нагих своих ветвей;

  Дохнул осенний хлад — дорога промерзает.

  Журча ещё бежит за мельницу ручей,

  Но пруд уже застыл; сосед мой поспешает

  В отъезжие поля с охотою своей,

  И страждут озими от бешеной забавы,

  И будит лай собак уснувшие дубравы.

 Теперь моя пора: я не люблю весны;

  Скучна мне оттепель; вонь, грязь — весной я болен;

  Кровь бродит; чувства, ум тоскою стеснены.

  Суровою зимой я более доволен,

  Люблю её снега; в присутствии луны

  Как лёгкий бег саней с подругой быстр и волен,

  Когда под соболем, согрета и свежа,

  Она вам руку жмёт, пылая и дрожа!

 Ох, лето красное! любил бы я тебя,

  Когда б не зной, да пыль, да комары, да мухи.

  Ты, все душевные способности губя,

  Нас мучишь; как поля, мы страждем от засухи;

  Лишь как бы напоить, да освежить себя —

  Иной в нас мысли нет, и жаль зимы старухи,

  И, проводив её блинами и вином,

  Поминки ей творим мороженым и льдом.

 Унылая пора! очей очарованье!

  Приятна мне твоя прощальная краса —

  Люблю я пышное природы увяданье,

  В багрец и в золото одетые леса,

  В их сенях ветра шум и свежее дыханье,

  И мглой волнистою покрыты небеса,

  И редкий солнца луч, и первые морозы,

  И отдалённые седой зимы угрозы.

    У каждого человека есть любимое время года — время, когда на душе становится легко, когда природа начинает жить новой, прекрасной, интересной жизнью. Люди по-разному воспринимают явления, происходящие в окружающем нас мире: для одного мил блеск искристого снега студеными зимними днями, другой с восторгом наблюдает весеннее пробуждение природы, третий с нетерпением ждет жаркого солнечного лета, еще кто-то любуется золотом осенних деревьев.

  Александр Сергеевич Пушкин совершенно по-особенному любил осень — время, когда «роща отряхает» с ветвей «последние листы», когда «журча, еще бежит за мельницу ручей», а замерзший пруд напоминает о том, что лето осталось позади. «Теперь моя пора», — говорил поэт с наступлением этой унылой, но прекрасной поры:

    …я не люблю весны; Скучна мне оттепель; вонь, грязь — весной я

   болен; Кровь бродит; чувства, ум тоскою стеснены.

  Лето своими засухами, жарой и комарами губит все «душевные способности» автора. И даже зима с «блестящими тревогами» ее праздников и легким бегом саней по белому снегу не дарит поэту такого вдохновения, какое приносят дни поздней осени. Только в « пышном природы увяданье» он видит могучее проявление жизни.

   Унылая пора! очей очарованье!

  Приятна мне твоя прощальная краса, —

  восклицает поэт. Его внимательный, глубокий взгляд настоящего художника невероятно манят к себе «в багрец и золото одетые леса», а трогательно-беззащитный «редкий солнца луч» радует намного больше, чем палящие и жгучие летние лучи. В каждой строчке стихотворения звучит нескрываемое восхищение и искренняя любовь автора к золотым дням осени. И мне кажется, что никого, кто прочитал эти строки, уже не сможет оставить равнодушным ни «ветра шум» в осеннем лесу, ни «свежее дыханье» первых морозов, когда «мглой волнистою покрыты небеса». Уже чувствуются отдаленные угрозы «седой зимы», но только сейчас душа поэта расцветает:

   Легко и радостно играет в сердце кровь.

  Желания кипят — я снова счастлив, молод,

  Я снова жизни полон сил

  Точно и правдиво рисует автор процесс поэтического творчества. Красота осенних дней и тайна тихих вечеров рождают небывалое вдохновение в душе Пушкина. В сладкой тишине он забывает обо всем, окружающий обыденный мир перестает существовать, и воображение пробуждает в нем поэтические картины.

  Душа стесняется лирическим волненьем,

  Трепещет и звучит, и ищет, как во сне,

  Излиться наконец свободным проявленъем…

  Только осенью рождаются лучшие «рифмы легкие» в душе поэта. Только эта таинственная и прекрасная пора открывает вдохновенному взору неизведанные дали и пути творчества. Осень словно приоткрывает перед ним завесу будущего. И льются замечательные стихи.

Я помню чудное мгновенье

К***

  Я помню чудное мгновенье:

  Передо мной явилась ты,

  Как мимолетное виденье,

  Как гений чистой красоты.

 В томленьях грусти безнадежной,

  В тревогах шумной суеты,

  Звучал мне долго голос нежный

  И снились милые черты.

 Шли годы. Бурь порыв мятежный

  Рассеял прежние мечты,

  И я забыл твой голос нежный,

  Твои небесные черты.

 В глуши, во мраке заточенья

 Тянулись тихо дни мои

 Без божества, без вдохновенья,

 Без слез, без жизни, без любви.

 Душе настало пробужденье:

 И вот опять явилась ты,

 Как мимолетное виденье,

 Как гений чистой красоты.

 И сердце бьется в упоенье,

 И для него воскресли вновь

 И божество, и вдохновенье,

 И жизнь, и слезы, и любовь.

 Для Пушкина любовь – одно из самых сильных человеческих чувств и самое естественное проявление человеческих отношений. Любовь, как и поэзия, овладевает всем существом человека, и все его внутренние силы приходят в движение.

  Стихотворение «Я помню чудное мгновенье…» посвящено А.П. Керн, с которой Пушкин впервые встретился в 1819 году у своих знакомых в Петербурге. Спустя 6 лет они встретились в Тригорском. Керн очаровала поэта. Перед отъездом молодой красавицы Пушкин принес ей отпечатанную первую главу «Евгения Онегина», куда был вложен листок со стихотворением. Но только ли любовной теме посвящено это стихотворение? О чем и что говорит оно?

  В стихотворении автор в основном использует сложные и простые предложения, осложненные сравнительными оборотами, благодаря — ним стихотворение читается на одном дыхание. В третьей строфе мы встречаемся с двумя предложениями, объединенными в одну строку. Первое предложение «Шли годы» простое и нераспространенное. Пушкин не считает важным описывать эти годы, ведь он был в ссылке, оторван от привычной жизни.

  В первой строфе дважды повторяется звук «п» — «Я помню чудное мгновенье: передо мной явилась ты …» Этот звук произносится с придыханием, передает трепет. Во второй строфе повторяется звук «т», помогающий передать томление, тревогу автора. В третьей строфе повторяется «жесткий» звук «ж» в словах «мятежный», «прежние», «нежный», передовая тем самым горечь, сожаление автора о прошедших годах. Странным кажется на первый взгляд, что у такого поэта, как Пушкин, облик Керн предельно обобщен: «гений чистой красоты», «голос нежный», «милые черты», «небесные черты» — вот все, чем отличена героиня стихотворения. Такими определениями можно, пожалуй, наделить любую красивую женщину. Ясно, что Пушкин стремится нарисовать совершенный образ женской красоты.

  Но зато как последовательно, хотя и обобщенно, прослежена жизнь самого поэта! Легко узнать по первым строкам давнюю встречу с Керн, а во второй строфе молодого Пушкина в светском Петербурге. Третья строфа «Шли годы. Бурь порыв мятежный рассеял прежние мечты…» указывает на романтический юг, а четвертая обращает память к началу ссылки в Михайловское. Каждый период в жизни поэта рисуется им очень кратко, но точно. Стихотворение становится краткой духовной и, конечно, опоэтизированной биографией Пушкина.

  Процесс воскрешения человека к творчеству («И сердце биться в упоенье, и для него воскресим вновь и божество, и вдохновенья, и жизнь, и слезы и любовь») и ощущение полноты жизни закономерно венчаются чувством любви.

  В стихотворении Пушкина типа очарования красотой совместилась с другой – темой творческого вдохновенья. Послание содержит в себе глубокие раздумья о жизни, о радости творчества, о чувстве полноты бытия, которое выражено в ликующей заключительной строфе.

«Євгеній Онєгін» — соціально-психологічний роман у віршах.

 Духовний світ його головних героїв

1. Літературний диктант. 

1. Улюблений французький поет Пушкіна
2. Відомий російський поет, з яким Пушкін познайомився в Цар­ському Селі.
3. Ім'я супротивника, від руки якого помер Пушкін.
4. Родовий маєток матері Пушкіна.
5. Прізвище дружини Пушкіна.
6. Прізвище головного героя роману у віршах.
7. Прізвище давнього славетного предка Пушкіна по матері.
8. Привілейований навчальний заклад, у якому навчався Пушкін.
9. Ще при житті Пушкін здобув всенародну.
10. Місто на півдні України, де поет плідно працював.
11. Місто, в якому народився Пушкін.
12. Відома поема Пушкіна про Мазепу.

  2.  Теорія літератури

 Епос — зображення людського характеру в дії через участь у по­діях і взаєминах з людьми.

 Роман  — епічний твір великого обсягу, де життя звичайних людей розкривається на тлі історично або соціально вагомих подій чи обставин.

Характерні ознаки роману: 

• зображення всебічної картини життя людей та складного кола життєвих явищ;
• декілька сюжетних ліній;
• наявність системи рівнозначних персонажів;
• значна тривалість подій у часі.
• жанрові форми роману:
• родинно-побутовий — історія однієї або декількох сімей;
• соціально-психологічний — зображення й аналіз душевного ста­ну героїв;
• історичний — зображення конфліктів епохи;
• любовний — історія кохання;
• пригодницький — історія подорожей.

 Роман  О. Пушкіна «Євгеній Онєгін» — перший реа­лістичний роман не тільки в російській, але й у світовій літературі. Відомий російський критик В. Бєлінський назвав роман Пушкіна «енциклопедією російського життя». І для самого автора цей твір був дуже значущим.

 Усе вкладено в цю книжку: розум, серце, молодість, мудрість, зрілість, гіркі години без сну, розчарування та сподівання — усе жит­тя прекрасної, геніальної людини.

  Особливості роману О. Пушкіна «Євгеній Онєгін» 

 Роботу  над романом Пушкін розпочав 1823 року в Кишиневі. 4 листопада того ж року він писав В'яземському: «Сто­совно моїх занять, я тепер пишу не роман, а роман у віршах — ди­явольська різниця...» У чому ж ця різниця? Писати віршами, тім більше, писати віршами роман — це означало для Пушкіна писати принципово по-іншому, ніж прозою, коритись зовсім іншим худож­нім законам, створювати зовсім інший за своєю внутрішньою струк­турою художній світ. Вірші у більшій мірі, ніж проза, дозволяють відходити від звичного та традиційного, тому що поет відчуває себе у світі віршів вільнішим. У своїй розповіді він може опускати дея­кі обов'язкові для прозового твору зв'язки та вмотивування, змі­шувати часові та просторові плани, дозволяти більше стильової та художньої гри, уникати деяких ліній сюжету і, за бажанням або за внутрішньої потреби, знову повертатись до неї. У віршах стає мож­ливим і припустимим використання «неточного» слова, яке здат­не зберегти те, що Пушкін найбільше цінував,— «живой, теплый, внезапный отпечаток мыслей, чувств, впечатлений».

  Робота  з текстом роману 

 Завдання 

 1. Визначити  географічне розташу­вання місць, де відбуваються події роману, пори року, описані в ро­мані, загальну тривалість й історичний час роману.

 Дія відбувається в Петербурзі (1, 8 глави роману), у Москві (7 глава), у провінції — у селі (2, 7 глави). Епоха, зображена у тво­рі,— період царювання Олександра І (між війною 1812 року і груд­невим повстанням). Дія відбувається протягом 10 років. При цьому перші 16 років життя Онєгіна описані лише в 3 строфі 1 глави, а на­ступним 8 рокам присвячено увесь роман, крім ліричних відступів. Двом рокам життя в селі присвячені 5 глав роману (2—7); дія розпо­чинається влітку, у селі герой живе також осінь, зиму, дія 7 глави розгортається ранньою весною. Вісім років життя Онєгіна в Петер­бурзі описані як один день героя.

  2. Визначити соціальні прошарки суспільства, описані у романі, їх стосунки, побут, погляди, куль­туру.

 Автор показав основні соціальні прошарки суспільства Росії: аристократичне світське товариство Петербурга, міську бідноту, помісне дворянство, московське світське товариство. Ці соціальні прошарки живуть закритим і зовсім різним життям. Єдності нема навіть усередині однієї соціальної групи: дворяни столичні, мос­ковські та провінційні мають різні духовні пріоритети, живуть різ­ним духовним життям. У творі показані заняття та дозвілля дво­рян у столиці, місті, селі, узимку та влітку; описані інтер'єри місь­кої квартири та поміщицької садиби, мода, гастрономія; є описи народних свят, прикмет та обрядів.

  3. Визначити економічний та куль­турний стан російського народу на початку ХІХ ст.

 Реформи  Онєгіна в селі свідчать про те, що почала розпадатись кріпосницька система. Освічені люди захоплювались новими фі­лософськими течіями (згадується ім'я Канта, прихильником яко­го є Ленський). Онєгін слідкує за розвитком європейської науки. У зв'язку з цим згадуються імена Гібона, Гердера, Біша, Тіссо, Беля та Фонтенеля. На залишив автор осторонь і літературу: зга­дуються імена руссо, ричардсона, Сталь, Крюднера, Коттеня. Велику роль відігравав також театр (автор залишив нам характе­ристику авторів репертуару, постановників балету та відвідувачів театру).

  4. Визначити систему образів роману, визначити основ­ний конфлікт роману.

 У творі присутня низка рівнозначних образів, які втілюють два зразки світорозуміння: «ті, що беруть від життя усе» — Онєгін, батько Онєгіна, його дядько, батьки Тетяни, Ольга та ін.; «ті, що прагнуть змінити світ» — поет, Тетяна, Ленський.

 Таким чином, крім головного героя, іменем якого названо твір, є ще інший головний герой, очима якого ми дивимось на події, зо­бражені в романі,— сам автор. Основний конфлікт роману: кон­флікт двох життєвих філософій, конфлікт людини і суспільства, конфлікт людини й оточення.

  Контрольні питання: 

• Чому роман «Євгеній Онєгін» називають соціально-психоло­гічним романом? (Ознаки соціального роману: є описи життя різних верств суспільства, соціуму; психологічного: зображено психологію, внутрішній світ героїв.)
• У чому, на вашу думку, полягає основна відмінність між ро­маном у віршах від прозового роману?(На відміну від епічних творів середніх віків та Відродження, є наявність автора як персонажа.) 

• Яку роль відіграють авторські відступи у творі? (За допомо­гою відступів автор знайомить читача зі смаками, культур­ним світоглядом та інтересами представників російського суспільства, ми відчуваємо його ставлення до суспільства, в якому він живе, автор розкриває потаємний духовний світ своїх героїв.)

 
 Онєгін як утілення типу «зайвої людини».

 Суперечли­вість   його почуттів та вчинків

Весь світ мені чужий, і я чужий для світу.

 Дж. Байрон

I.Словникова робота

 Дух — свідомість, мислення, дії, які визначають конституцію поведінки людини.

 Духовність — розумова діяльність у сфері духа.

 Гедонізм (грецьке песіопе — насолода) — принцип обґрунтуван­ня моральних вимог, за яким основною рушійною силою в людині, яка закладена в неї від природи і яка визначає всі її дії, є насолода.

  Загальна характеристика образу Онєгіна 

 1.  Петербурзький період життя Онєгіна (один день, 1 глава).

 Автор зосереджує увагу не на зображенні психологічної харак­теристики героя, а на його заняттях, тобто змальовує стиль життя Онєгіна; змальовує зовнішню, а не внутрішню сторону цього жит­тя: знання, уміння та нахили, способи спокусити жінку, заняття упродовж дня, розваги, предмети, що оточують героя. В очі впадає тіснота світу, в якому відбулась підміна особистості річчю, духов­ного — матеріальним.

 2. Філософські принципи життєвої позиції Онєгіна, його ставлення до оточуючого світу; складові його життя (1 глава).

 Життя  задля насолоди — основний принцип життєвої філо­софії Онєгіна. «І жити квапиться  і почувать спішить» (слова П. В'яземського, узяті автором у якості епіграфа до 1 глави). Його життя рухається замкнутим колом, воно беззмістовне і бездарне, типова масова модель спотворення особистості. Світ сприймається Онєгіним як місце щоденних насолод та розваг.

 3. Чи зрозумів Онєгін наслідки свого способу життя, чи розуміє він причини своєї «хвороби». Як ставиться автор до порушених проблем?

 Онєгіна охопила «російська хандра»: «внутрішній людині» у його житті нема місця, він почувається хворим тому, що в душі він — жива і сповнена сил людина, яка живе у повній бездіяльно­сті. Усамітнюючись, він намагається знайти вихід. Герой переко­наний у тому, що світ і люди є недосконалими. Автор переконаний: Онєгін є вищим за те життя, яким живе. Упродовж роману Пушкін намагається це довести.

  4.  Протиріччя у вчинках Онєгіна і те, як його дії вплинули на його ж подальшу долю.

 У вчинках Онєгіна немає протиріч. Усі вони продиктовані або світською мораллю, або поняттями вищої моралі та совісті. Основ­на колізія знаходиться не у сфері вчинків, а у сфері світської і за­гальнолюдської моралі. Саме між ними затиснута жива натура Онєгіна зі сформованими хибними поняттями. розуміння причин учинків героя допомагає розкрити авторський задум.

 5.  Основна риса характеру Онєгіна (на основі усього твору).

 Онєгін — людина жвава, збуджена, кмітлива, легко спілкуєть­ся, доброзичлива. Але він неправильно вихований «французом убо­гим», тому несерйозно ставиться до праці і людей, переоцінює себе і свої можливості. До цього слід додати відомості про його соціальне та матеріальне становище (він є багатим та знатним спадкоємцем), освіту, розум, зовнішність денді, молодість. Але його гнітить дум­ка про те, що він у житті залишається незадіяним, нічим не вміє зайнятись.

  Висновок: Онєгін як утілення типу «зайвої людини»

 Термін «зайва людина» належить І. Тургенєву, який 1849 року написав «Щоденник зайвої людини». «Зайвою лю­диною» ми називаємо літературний тип, для якого є характерним конфлікт із суспільством і неможливість реалізувати себе в умовах цього суспільства.

  Чи можна назвати Онєгіна "зайвою людиною"?

 (Онєгіна му­чить бездіяльність, його гнітить розуміння того, що він нічим потрібним не займається, не вміє працювати для чиєїсь кори­сті. Він обдарований від природи, але через різні обставини не може реалізувати свої знання та вміння. Саме тому він почу­ває себе «зайвим» у своєму оточенні й у своєму суспільстві.)

  Молодий поміщик Євгеній Онєгін — це людина зі складним та суперечливим характером. Він виріс без матері, батько мало уваги звертав на сина, доручивши його виховання «вбогим» гувернерам. Оскільки виховання виявилось згубним, Онєгін виріс егоїстом, який не звертав уваги на почуття, інтереси та страждання інших людей. Він навіть не помічає, що кривдить людей. Спосіб життя Онєгіна — лінощі, нудьга та пошуки задово­лення. Однак ми розуміємо, що в його образі узагальнено спосіб життя багатьох молодих людей того часу. На відміну від більшості представників правлячого класу він не втратив чутливості, сум­ління та благородства. Він духовно вищий за багатьох представни­ків свого кола.

 Знайомство з Ленським, який здобув освіту в одному із найкра­щих університетів Німеччини, відкрило в душі Онєгіна приховане за маскою егоїзму та байдужості прагнення щирих взаємин між людьми. Поетичність душі Тетяни він одразу відчув, навіть не по­чувши її голосу, що свідчить про його доброзичливість. Його «хо­лодне» ставлення до Тетяни теж має своє пояснення. Під впливом подій, зображених у романі, у його душі відбувається еволюція — в останній главі він не розбещений і манірний юнак, з яким ми по­знайомились на перших сторінках твору. Але, тікаючи від світу, Онєгін не зміг утекти від самого себе.

  Контрольні питання: 

• Чи міг він відмо­витись від дуелі з Ленським? Що йому завадило це зробити?
• З яким почуттям сприйняв Онєгін смерть Ленського? Чи від­бувся в його душі якийсь суттєвий перелом, чи він змінився?
• Поясніть, чому Онєгін досить «холодно» відповів на зізнання Тетяни в коханні.
• Чи вірите ви, що Онєгін зумів по-справжньому покохати Тетя­ну, зустрівши її знову через декілька років?

 Письмо Татьяны Онегину

 Письмо Татьяны к Онегину

Я к вам пишу – чего же боле?
Что я могу еще сказать?
Теперь, я знаю, в вашей воле
Меня презреньем наказать.
Но вы, к моей несчастной доле
Хоть каплю жалости храня,
Вы не оставите меня.
Сначала я молчать хотела;
Поверьте: моего стыда
Вы не узнали б никогда,
Когда б надежду я имела
Хоть редко, хоть в неделю раз
В деревне нашей видеть вас,
Чтоб только слышать ваши речи,
Вам слово молвить, и потом
Все думать, думать об одном
И день и ночь до новой встречи.
Но, говорят, вы нелюдим;

В глуши, в деревне, все вам скучно,
А мы... ничем мы не блестим,
Хоть рады вам и рады простодушно.
Зачем вы посетили нас?
В глуши забытого селенья
Я никогда не знала б вас,
Не знала б горького мученья.
Души неопытной волненья
Смирив со временем (как знать?),
По сердцу я нашла бы друга,
Была бы верная супруга
И добродетельная мать.
Другой!.. Нет, никому на свете
Не отдала бы сердца я!
То в высшем суждено совете...
То воля неба: я твоя;
Вся жизнь моя была залогом
Свиданья верного с тобой;
Я знаю, ты мне послан богом,
До гроба ты хранитель мой...
Ты в сновиденьях мне являлся,
Незримый, ты мне был уж мил,
Твой чудный взгляд меня томил,
В душе твой голос раздавался
Давно...нет, это был не сон!
Ты чуть вошел, я вмиг узнала,
Вся обомлела, заплыла
И в мыслях молвила: вот он!

 Гармонія внутрішнього світу, душевна чистота Те­тяни. 

 Пушкінське переосмислення типу романтика в образі Ленського

 Я не в Онєгіна закохалася, а в Онєгіна й у Тетяну

 (і, мабуть, у Тетяну трохи більше),

 у них обох разом, у любов.

 М. Цвєтаєва

 Експрес-опитування

  1.Які дві різні жанрові форми поєднав О. Пушкін у творі «Євгеній Онєгін»?

 2.Доведіть, що роман є реалістичним.

 3.Хто є головним героєм роману?

 4.Хто із персонажів роману є ідеологічним опозиціонером Онєгіна і живе за іншими життєвими принципами?

 5.Яку роль відіграє художній образ у реалізації авторського за­думу?

  1.     Характеристика образу Тетяни

   У художній літературі є такі твори, які одразу ж пі­сля першого прочитання назавжди западають у душу, а їхні герої здатні сповнити її радістю і тривогою. Саме такою є Тетяна Ларіна.

 Вона, подібно до шекспірівської Джульєтти, стала символом жі­ночності, глибокої, безмежної любові та порядності. Тетяна — лю­дина з гармонійним внутрішнім світом і чистою душею.

     Характеристика образу Тетяни 

 1.Біографія героїні.

 2.Портрет Тетяни.

 3.Взаємини Тетяни з батьками, сестрою, дітьми, сусідами, Онєгіним, Ленським, московським і петербурзьким товариством.

 4.Характеристика Тетяни автором, Онєгіним, московським і пе­тербурзьким товариством.

 5.Учинки, які найбільш повно розкривають характер героїні.

 6.Ставлення автора до Тетяни.

  Проблемні запитання

 1. Автор неодноразово підкреслює оригінальність Тетяни, її несхо­жість на оточуючих. Чому, на вашу думку, петербурзькі кола вва­жали її «своєю», коли Онєгін завжди був «чужим, диваком»?

 2. Як ви думаєте, Тетяна лише грає роль заміжньої світської дами з бездоганною репутацією, чи вона насправді змінилась?

 3. Чому, на вашу думку, Тетяна, яка кохає Онєгіна, відмовляє йому в коханні? Чи підтримуєте ви її?

 4. Чи можна вважати бездоганним вчинок Тетяни — заміжжя без кохання?

 5. Чи можна назвати роман О. Пушкіна «Євгеній Онєгін» гімном коханню?

 2.  Характеристика образу Ленського

 Пушкінське переосмислення типу романтика в образі Ленського Учитель. Незважаючи на різне виховання, Тетяна та Євге­ній — духовно близькі люди. Обоє розумні, багато читають, осві­чені, добре розуміються на людях. Саме Онєгіна Тетяна виділила з-поміж молодих людей, яких знала. Онєгін також віддав перевагу Тетяні. їм обом властива невдоволеність життям. Можливо тому, що була якась «нитка єднання» між Тетяною та Євгенієм, вони на­чебто поділились своїми душевними надбаннями: Тетяна розбуди­ла в Онєгіні почуття і здатність кохати, сама ж за його порадою на­вчилася опановувати себе.

 Чому Пушкін попри свою любов до героїні не подарував їй ща­сливого кохання? Як ви пам'ятаєте, Ленський, Ольга та Тетяна ма­ють спільні риси: у них відкриті, чисті душі, герої люблять природу та прості радощі життя, не зазнали розчарувань у житті, їхні особис­тості цілісні і внутрішньо гармонійні. їхній спосіб життя і близькість до природи є неприйнятними Онєгіну. Чому юному, щирому і тала­новитому юнакові Ленському автор подарував таке коротке життя?

 Бесіда 

1. Яка доля могла судитися Ленському: звичайна чи неперевершена?
2. Як сталось, що такі протилежні особистості, як Онєгін і Лен­ський, подружились?
3. Як і через що виникли чвари між Онєгіним і Ленським? Як від­різняються поведінка й роздуми кожного перед дуеллю?
4. Поясніть мотиви поведінки Ленського, з яких він викликав на дуель Онєгіна. Як цей учинок ілюструє характер юного поета?
5. Чи міг Онєгін відмовитися від дуелі? Що йому завадило це зро­бити?
6. Які думки викликала в автора смерть Ленського?

  Узагальнення: 

 Образом Тетяни Пушкін стверджує етичні принципи нової жит­тєвої філософії, а образом Онєгіна відкидає поширену філосо­фію гедонізму. Важливість образу Тетяни не в тому, що вона, як і її мати, вийшла заміж і прожила усе життя з нелюбом, а звич­ка замінила їй кохання. Важливим є те, що Тетяна не відгук­нулась на пропозицію Онєгіна, як це робили інші жінки; вона відмовила Онєгіну заради кохання, щоб не убити в ньому віру в кохання і себе. Її «так» спричинило б духовну смерть Онєгіна, вона убила б у ньому паростки нової життєвої філософії, які зростили в його душі муки кохання до неї.

 Що стосується Ленського, то він — справжній романтик подібно до байронічного героя. Він схильний ідеалізувати дійсність, ке­рується лише почуттями, ідеями й емоціями. Викликавши на дуель Онєгіна, він не може вчинити по-іншому, хоча й усвідом­лює марність власного вчинку й те, що цим власноруч набли­жає свою смерть. Автор наголошує на тому, що дуель безцільна і смерть Ленського марна. Смерть романтика Ленського дово­дить, що романтизму більше не місце в російському суспільстві початку ХІХ ст.

  Письмо Онегина Татьяне

 Письмо Онегина к Татьяне 

 Предвижу все: вас оскорбит
Печальной тайны объяснение.
Какое горькое презрение
Ваш гордый взгляд изобразит!
Чего хочу? С какою целью
Открою душу вам свою?
Какому злобному веселью,
Быть может, повод подаю!
Случайно вас когда-то встретя,
В вас искру нежности заметя,
Я ей поверить не посмел:
Привычки милой не дал ходу;
Свою постылою свободу
Я потерять не захотел.
Еще одно нас разлучило...
Несчастной жертвой Ленский пал...
Ото всего, что сердцу мило,
Тогда я сердце оторвал;
Чужой для всех, ничем не связан,
Я думал: вольность и покой!
Замена счастью. Боже мой
Как я ошибся, как наказан!
Нет, поминутно видеть вас,
Повсюду следовать за вами,
Улыбку уст, движенье глаз
Ловить влюбленными глазами,
Внимать вам долго, понимать
Душой все ваше совершенство,
Пред вами в муках замирать,
Бледнеть и гаснуть... вот блаженство!
И я лишен того: для вас
Тащусь повсюду наудачу;
Мне дорог день, мне дорог час.
А я напрасной скуке трачу
Судьбой отсчитанные дни.
И так уж тягостны они.
Я знаю: век уж мой измерен;
Но, чтоб продлилась жизнь моя.
Я утром должен быть уверен,
Что с вами днем увижусь я...
Боюсь, мольбе моей смиренной
Увидит ваш суровый взор
Затеи хитрости призренной -
И слышу гневный ваш укор.
Когда б вы знали, как ужасно
Томиться жаждою любви,
Пылать - и разумом всечасно
Смирять волнение в крови;
Желать обнять у вас колени
И, зарыдав, у ваших ног
Излить мольбы, признания, пени
Все, все, что выразить бы мог,
А между тем притворным хладом
Вооружать и речь и взор,
Вести спокойный разговор,
Глядеть на вас веселым взглядом!..
Но так и быть: Я сам себе
Противиться не в силах боле;
Все решено: я в вашей воле
И предаюсь моей судьбе. 

Урок розвитку мовлення.

Образи автора і природи в романі «Євгеній Онєгін».

Національний колорит

  Пушкін писав роман «Євгеній Онєгін» довше, ніж будь-який інший твір,— упродовж більш ніж 7 років. Він писав роман і в Кишиневі, і в Одесі, і в Михайлівському, і в Петербурзі, і в Болдіно — писав у різні часи і за різних життєвих обставин. За 7 років багато змін відбулось і в Росії, і в житті поета, і всі ці змі­ни відобразились у романі. Роман став поетичною хронікою істо­ричного життя Росії.

  1. Назвіть героя роману, якому належать слова  

 Ці слова належать діючому персонажу твору. У романі його ім'я не називається, але мова ведеться від першої особи: «я». З його розповіді ми дізнаємось, що він був учасником і свідком певних подій роману; знаємо його життєву позицію, систему пріоритетів і світорозуміння. Це — образ автора. Отже, у романі двоє головних героїв: Онєгін і сам поет.

 2. Кросворд «навпаки»

Завдання: сформулювати визначення слів у кросворді. 

 Образ автора в романі

 У різнохарактерності картин, у різноманітності настроїв, у швидких переходах від теми до теми прослідковується, перш за все, особистість автора. Він присутній в усіх сценах роману, коментує, пояснює та оцінює їх. Він присутній як персонаж, сві­док, почасти навіть учасник та історіограф усіх подій.

 Образ природи в романі 

 День, два — нові були для нього Самотні ниви та сади, І сутінь бору вікового, І плескіт тихої води; На третій поле, гай і трави — Усе було вже нецікаве, А там хилило і до сну; Збагнув він істину сумну, Що й на селі відради мало, Хоч там ні вулиць, ні двірців, Ні карт, ні віршів, ні балів. Нудьга на нього чатувала, І бігала за ним вона, Як тінь чи вірная жона.

  Одним із найважливіших видів авторських відступів у творі є численні поетичні замальовки природи. Картини природи в ро­мані — це його своєрідна музична стихія, яка створює відповідну атмосферу для зображуваного, це спроба через яскраві картини ві­добразити стан душі героя. Російська природа в романі — це певна основа, без якої і поза якою історичне життя виглядало би як аб­сурдне і абстрактне. За зв'язками з природою (або їх відсутністю) ми можемо визначати духовність героїв. Одні герої Пушкіна жи­вуть ніби поза природою — вони позбавлені цілісності. І навпаки, внутрішня близькість до природи свідчить про гармонійність, мо­ральне багатство та цілісність образу.

 Характеристика інших ліричних відступів у романі

 У «Євгенії Онєгіні» є й інший вид ліричних відсту­пів, які можна охарактеризувати як короткі, емоційно забарвлені екскурси в російську історію, минуле автора та російський побут. Вони допомагають авторові розширити хронологічні рамки істо­ричного переказу. Зображені Пушкіним міські пейзажі не менш органічні, ніж картини природи.

 Ось гай розрісся кучерявий, Петровський замок свій фронтон Над ним підносить, гідний слави. Даремно ждав Наполеон, Сп'янілий від бряжчання криці, Коліноклонної столиці З ключами древнього Кремля; Ні, не пішла Москва моя З похиленою головою. Не свято, не гостинний дар — Вона готовила пожар Нетерпеливому герою. Відсіль, забувши лік годин, Дивився на пожежу він.

 Деякі ліричні відступи мають автобіографічний характер. У них історична дійсність зображується поетом через призму влас­ного неповторного досвіду:

 В ті дні, коли в садах ліцея

 Я безтурботно розцвітав,

 Читав охоче Апулея,

 А Ціцерона не читав,

 В ті дні, при співах лебединих,

 В повитих тайною долинах,

 Край вод прозорчастих мені З'явилась муза навесні.

 Ті ж самі функції виконують і численні епіграфи та ремарки автора. Національний колорит доповнюється зображенням різдвя­них святок у творі та картинами гадання.

Теорія літератури Онєгінська строфа

 Роман у віршах написано онєгінською строфою. Цю строфу Пушкін створив спеціально для свого роману. Вона складаєть­ся із 14 рядків (як сонет). У ній застосовано три основних спосо­би римування: перехресне (а б а б), сумісне (а а б б) та кільцеве (а б б а).

Теми творів за романом О.Пушкіна «Євгеній Онегін:

  Образи автора і природи в романі «Євгеній Онєгін».

 Образ Онєгіна у творі Олександра Пушкіна «Євгеній Онєгін»

 Тема дружби й любові в романі «Євгеній Онєгін»

 Образи Онєгіна й Ленского в романі А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін»

 Образ Онєгіна у творі Олександра Пушкіна «Євгеній Онєгін»

 Образ Тетяни Ларіної у романі О. Пушніна «Євгеній Онєгін»

 Відповіді до роботи над кросвордом. 

1. Зміни, що стались з Онєгіним після зустрічі з Тетяною в Петер­бурзі.
2. Поет, палко закоханий в Ольгу.
3. Найпрекрасніший жіночий образ роману.
4. Одна із характерних рис молодого Онєгіна.
5. Постійно присутній «другий» герой роману.
6. Населений пункт, у якому Пушкін закінчив писати роман.
7. Мотиви вчинків Ленського.
8. Жанр твору «Євгеній Онєгін».
9. Якість характеру, що керувала вчинками молодого Онєгіна.