Адам Міцкевич
Адам Міцкевич народився на території, яка належала до Литовської губернії, зараз же це Білорусь. Міцкевич з'явився на світ 24 грудня 1798 року. Його батько був дуже заможною людиною, він працював адвокатом. У дев'ятирічному віці Адам поступив у домініканську школу, а після її закінчення — у Віленський університет.
У студентські роки Адам Міцкевич був активістом, він відвідував патріотичні молодіжні гуртки, починав писати вірші. Після університету Міцкевич став учителем, але через 4 роки його разом з товаришами, які проходили у справі філоматів, заарештували.
Міцкевич потрапив у заслання до Росії. Там він познайомився з багатьма видатними людьми того часу, в тому числі з Олександром Пушкіним. Саме Пушкін став його близьким товаришем. Більш того, друзі були захоплені творчістю один одного.
Міцкевич також якийсь час жив у Європі: у Франції, у Німеччині та Італії, викладав в деяких навчальних закладах. У 1855 році Адам Міцкевич оселився в Константинополі. Помер він у тому ж році — 26 листопада. Причиною смерті стала холера.
«К М...»
"Прочь с глаз моих!.." - послушаюсь я сразу,
"Из сердца прочь!.." - и сердце равнодушно,
"Забудь совсем!.." - Нет, этому приказу
Не может наша память быть послушна.
Чем дальше тень, она длинней и шире
На землю темный очерк свой бросает, -
Так образ мой, чем дальше в этом мире,
Тем все печальней память омрачает.
Все в тот же час, на том же самом месте,
Где мы в мечте одной желали слиться,
Везде, всегда с тобою буду вместе, -
Ведь я оставил там души частицу.
Когда на арфу ты положишь руку,
Чтоб струны вздрогнули в игре чудесной,
Ты вспомнишь вдруг, прислушиваясь к звуку:
"Его я развлекала этой песней".
Иль, наклонясь над шахматной доскою,
Готовя королю ловушку мата,
Ты вспомнишь вдруг с невольною тоскою:
"Вот так и он играл со мной когда-то".
Иль, утомясь от суматохи бальной,
Окинув место у камина взглядом,
Ты вспомнишь вдруг с улыбкою печальной:
"Он там не раз сидел со мною рядом".
Возьмешь ли книгу, где судьба жестоко
Двух любящих навеки разлучила,
Отбросишь книгу и вздохнешь глубоко,
Подумав: "Ах, и с нами так же было!"
А если автор все ж в конце искусно
Соединил их парой неразлучной, -
Гася свечу, подумаешь ты грустно:
"Такой бы нам конец благополучный!"
Зашелестит в саду сухая груша,
Мигнет во тьме летучая зарница,
Сова простонет, тишину наруша, -
Ты вздрогнешь: "Это он ко мне стремится!"
Все в тот же час, на том же самом месте,
Где мы в одной мечте стремились слиться,
Везде, всегда с тобой я буду вместе, -
Ведь там оставил я души частицу.
«Утро и вечер»
В венце багряных туч с востока солнце встало,
Луна на западе печальна и бледна,
Фиалка клонится, росой отягчена,
А роза от зари румянцем запылала.
И златокудрая Лаура мне предстала
В окне, а я стоял, поникший, у окна.
"Зачем вы все грустны - фиалка, и луна,
И ты, возлюбленный?" - так мне она сказала.
Я вечером пришел, едва ниспала мгла, -
Луна восходит ввысь, румяна и светла,
Фиалка ожила от сумрака ночного.
И ты, любимая, ты, нежная, в окне,
Вдвойне прекрасная, теперь сияешь мне,
А я у ног твоих тоскую молча снова.
«К Лауре»
Едва явилась ты - я был тобой пленен.
Знакомый взор искал я в незнакомом взоре.
Ты вспыхнула в ответ, - так, радуясь Авроре,
Вдруг загорается раскрывшийся бутон.
Едва запела ты - я был заворожен,
И ширилась душа, забыв земное горе,
Как будто ангел пел, и в голубом просторе
Спасенье возвещал нам маятник времен.
Не бойся, милая, открой мне сердце смело,
Коль сердцу моему ответило оно.
Пусть люди против нас, пусть небо так велело,
И тайно, без надежд, любить мне суждено,
Пускай другому жизнь отдаст тебя всецело,
Душа твоя - с моей обручена давно.
«Добрый день!»
День добрый! Дремлешь ты, и дух двоится твой:
Он здесь - в лице твоем, а там - в селеньях рая.
Так солнце делится, близ тучи проплывая:
Оно и здесь и там - за дымкой золотой.
Но вот блеснул зрачок, еще от сна хмельной:
Вздохнула, - как слепит голубизна дневная!
А мухи на лицо садятся, докучая.
День добрый! В окнах свет, и, видишь, я с тобой.
Не с тем к возлюбленной спешил я, но не скрою:
Внезапно оробел пред сонной красотою.
Скажи, прогнал твой сон тревог вчерашних тень?
День добрый! Протяни мне руку! Иль не стою?
Велишь - и я уйду! Но свой наряд надень
И выходи скорей. Услышишь: добрый день!
«В альбом К. Р.»
Носясь, как две ладьи, в житейском бурном море,
Мы встретились с тобой в лазоревом просторе!
Твоя ладья в броне, сверкает краской свежей,
Вздувает паруса и грудью волны режет.
Моя же после бурь и ужасов уныло
С поломанным рулем скользит, почти бескрыла.
И грудь ей точит червь, и туч зловещих стаи
Скрывают звезды все, и компас я бросаю.
Мы разошлись. И вновь не встретимся. Свиданья
Искать не будешь ты, а я - не в состоянье.
«Бахчисарай»
Безлюден пышный дом, где грозный жил Гирей.
Трон славы, храм любви - дворы, ступени, входы,
Что подметали лбом паши в былые годы, -
Теперь гнездилище лишь саранчи да змей.
В чертоги вторгшийся сквозь окна галерей,
Захватывает плющ, карабкаясь на своды,
Творенья рук людских во имя прав природы,
Как Валтасаров перст, он чертит надпись: "Тлей!"
Не молкнет лишь фонтан в печальном запустенье -
Фонтан гаремных жен, свидетель лучших лет,
Он тихо слезы льет, оплакивая тленье:
О слава! Власть! Любовь! О торжество побед!
Вам суждены века, а мне одно мгновенье.
Но длятся дни мои, а вас - пропал и след.
Збірка «Кримські сонети»
Цикл «Кримські сонети»
До циклу входить 18 віршів, написаний Міцкевичем під враженням двомісячної подорожі Кримом. «Що залишилося в пам’яті після подорожі, міститься в сонетах»,— казав поет, захоплений романтичними кримськими пейзажами: дикими горами, вічнозеленою рослинністю та скелястим узбережжям Чорного моря. Спочатку Міцкевич хотів написати романтичну поему в «східному дусі», але пізніше вирішив створити цикл сонетів, об’єднаних образом героя-мандрівника, який бачить новий і незвичний світ очима поета.
Збірку «Кримські сонети» літературознавці визначають як сонетний цикл.
Сонетний цикл – це низка віршів, об´єднаних автором за жанровим, ідейно-тематичним принципом або спільністю персонажів.
Кожен твір, що входить до складу циклу, може існувати окремо, проте внаслідок такого вилучення втрачається цілісний художній зміст циклу. До складу сонетного циклу входять твори, об´єднані спільним жанром (сонет), спільною думкою, настроєм та, як правило, образом ліричного героя.
Усі поезії «Кримських сонетів» об´єднані спільною ідеєю – ностальгією за батьківщиною, яку змушений був покинути поет. Вісімнадцять сонетів пов’язує між собою образ ліричного героя. Його еволюція, душевна драма й емоційні конфлікти становлять головний інтерес автора. У кожному сонеті центральні образи несуть символічне навантаження та знаходять прояв в інших сонетах. Душа ліричного героя мандрує, і саме вона поєднує всі вірші в збірку. Для поета подорож Кримом – втілення романтичного образу Сходу.
Епіграфом до циклу є слова німецького поета Й. Гете: «Хто хоче зрозуміти поета, той мусить піти в поетову країну». Щоб зрозуміти творчість поета необхідно збагнути духовний світ митця, його інтереси та прагнення, що складають «поетову країну».
Аналіз сонетів.«Акерманські степи».
Пливу просторами сухого Океану,
Мов човен, потопає в зелені підвода, –
Серед шумливих лук, між буйноцвіту бродить,
Минаючи бур’ян рожево-полум’яний.
Спадає мла, кругом – ні шляху, ні кургану;
Шукаю вожая в небеснім хороводі;
Чи хмара блискає? Чи зоряниця сходить?..
Дністер горить, – зійшло світило Акерману.
Як тихо! Стіймо!.. Чути кликання журава,
Що в соколині далі сірим сумом в’ється,
Як тріпає крильми метелик на отаві,
Як вуж слизький труйзілля персами торкнеться...
У безгомінні цім з Литви почув би навіть
Знайомий крик. – Рушай, ніхто не озоветься.
- Який настрій панує у вірші?
- Визначте провідний символічний образ.
- Яку роль відіграє пейзаж у змалюванні настрою ліричного героя?
Коментар. Сонет «Акерманські степи» відкриває збірку. Чому саме цим сонетом починається збірка? Головний його мотив, головна його тема – туга за батьківщиною, любов до батьківщини. «Акерманські степи» можна розглядати як пролог до усієї збірки, адже головна тема – туга за батьківщиною – буде різнопланово розвиватися упродовж усієї збірки.
Ліричний герой – пілігрим – від імені якого йде мова в сонеті, це сам автор, волелюбний, багатогранний, що тонко сприймає конкретну дійсність – природу, предмети оточення, але у своїх думках дуже далекий від цієї конкретної дійсності, бо всі його мрії про батьківщину, яку палко кохає, за яку вболіває, яку хоче бачити вільною та незалежною. Через пейзажні малюнки поет передає свої тривожні почуття та мрії. Цей пейзаж дає можливість уявити настрій поета, настрій людини, заглибленої у свої думки. «Вже морок падає. Ні шляху, ні кургану…» Уже в одному лише рядку сонета А. Міцкевич створює образ мороку, серед якого не видно «ні шляху, ні кургану». Цей образ сутінок можна сприйняти як такий, що символізує самотність поета, закинутого далеко, на чужину, відірваного від своєї землі, від своїх друзів, позбавленого можливості бути активним учасником громадського та політичного життя. «Шукаю провідних зірок у вишині…» Ці слова передають надії, пошуки, сподівання героя. Подальші слова сонета: «Спинімось! Тихо як!» готують читача до чогось особливого. Поет створює гіперболізований образ тиші, де головним є відтворення настрою ліричного героя, його внутрішнього стану.
«Втілення рис романтизму в збірці «Кримські сонети»
1. Основа віршів – кримські казки, легенди, перекази.
2. За формою сонети – лірична сповідь.
3. Ліричний герой – герой-самітник, мандрівник, людина, яка кидає виклик долі.
4. Картини, що постають перед читачем, тяжіють до екзотичного, виняткового.
5. Пейзаж – трагічний колорит, несе лірично-емоційне навантаження.
6. Мова сонетів насичена яскравими метафорами та порівняннями.
7. Поєднання пейзажної та філософської лірики.
Риси ліричного героя «Кримських сонетів»
1. Мандрівник, пілігрим (за А. Міцкевичем). Здійснює подорож незнаною країною та відкриває її красу.
2. Мандри душі особистості.
3. Що він шукає на дорогах Криму? Себе, своє минуле кохання, дорогу серцю країну. Шукає, але не знаходить.
4. Краса Криму зачаровує, але не втішає його.
5. Ліричний герой – патріот.
6. Ліричний герой – поет. Тонко відчуває красу та гармонію природи.
7. Схильний до філософських роздумів.
8. Замріяний і мужній, залишився вірним своїм ідеалам.