Джордж Байрон  

Джордж Ноел Гордон Байрон

(1788–1824) англійський поет-романтик,

 фундатор течії      байронізму

Байрон уособлює все романтичне в житті, людській поведінці і творчості. Не лише в першій половині ХІХ ст., коли жив поет, а й пізніше досить розповсюдженим був тип молодих людей, які свідомо або несвідомо наслідували лорда Байрона чи його героїв. І Чайльд-Гарольд, і Манфред, і Корсар, і ліричні герої більшості поезій Байрона уособлюють тип романтичного індивідуаліста, розчарованого у навколишньому світі, самотнього і гордого у своїй самотності. Він жадає і не може знайти в коханні щастя. Він шукає великого діла, але не може знайти нічого, щоб, на його погляд, було варте його зусиль. Рідко буває так, що справжній талант може бути визнаний за життя. Чому ж улюбленець долі, що любить людство, ненавидить людей і відчуває глибоку самотність? І до чого тут карбонарії?

1. Основні періоди творчості Байрона 

I. 1807–1809 рр.— лірична збірка «Години дозвілля».

II. 1809–1817 рр.— поеми «Паломництво Чайльд Гарольда», східні поеми, «Єврейські мелодії» (цикл — 23 вірші — любовна лірика).

III. 1817–1824 рр.— поеми, роман у віршах. «Дон Жуан» — найбільший за обсягом і значенням твір.

2. Теорія літератури

Лірика — один із трьох жанрів літератури. Особливість лірики — дійсність зображується через змалювання почуттів, переживань, думок ліричного героя. Лірика поділяється на:

громадянську (суспільно-політичну) — роздуми поета про суспільне життя;

філософську — роздуми про сенс людського буття;

пейзажну — роздуми, навіяні природою;

інтимнy — роздуми і почуття, пов’язані з дружбою та коханням.

Станси — різновид лірики, поезія-роздум, у кожній строфі якої висловлюється певна думка або спостереження.

3. Формулювання визначення та характерних рис байронічного героя

Байронічний герой — людина романтична за характером.

Характерні риси байронічного героя:

4. Особливості любовної та політичної лірики Байрона

Загальні особливості лірики Байрона

 Джордж Ноел Гордон Байрон

Поема «Мазепа»

 

 

 

  Історична  основа та романтичний міф. Риси романтичного героя в образі Мазепи

     За Байроном, «сильна», «природна» людина Сходу на відміну від «кволої», «штучної» людини Заходу здатна померти від кохання або вбити через ревнощі. Усюди «на схід від Заходу» Байрон знаходить такі риси. Наприклад, в Україні, де він ніколи не був, але про яку прочитав у Вольтера, нібито вона, як Ірландія, «завжди прагнула свободи»; російському цареві Петру I Вольтер протиставляв Мазепу. Цій антитезі Байрон надав суто романтичного звучання в поемі «Мазепа», написаній 1818 року. Слід наголосити, що Мазепа — найбільш симпатичний з усіх героїв Байрона. Саме про поему Байрона «Мазепа», про її головного героя, історичну основу твору та романтичний міф ми говоритимемо на сьогоднішньому уроці.

 1. Теорія літератури

Поема — віршований твір, у якому зображені значні події (що мають загальнолюдське значення) та яскраві характери. Розповідь супроводжується розкриттям авторських переживань і роздумів. Поеми бувають героїчні, дидактичні, сатиричні, бурлескні, ліро-драматичні, романтичні.

2. Романтичний міф про Мазепу

 Поему «Мазепа» Байрон написав під час перебування в Італії (у Венеції та Равенні) в 1818 або 1819 році. Дехто з дослідників уважає, що на розповіді Мазепи про його закоханість у молоді роки в юну красуню Терезу, дружину старого багатого графа-воєводи, позначилися взаємовідносини самого Байрона з юною дружиною графа Гвічіоллі, яку також звали Терезою.

На початку своєї поеми Байрон подав довідку, яка свідчила, що в її основу був покладений один із епізодів з «Історії Карла XII» французького письменника Вольтера про те, як «шляхтич» Мазепа в юності за зв’язки з жінкою польського вельможі був покараний — прив’язаний до дикого коня, якого відпустили в степ. Тоді «Мазепа від страждань і з голоду трохи не вмер». Ця подія й становить основний зміст поеми. Про неї розповідає Мазепа шведському королеві Карлу XII, коли після розгрому Петром І під Полтавою 1709 року вони втікали до Туреччини.

3. Робота над змістом поеми Д. Байрона «Мазепа»

Складання плану твору

1. Поразка шведів під Полтавою.

2. Мазепа серед почту короля Карла ХІІ .

3. Розмова Карла із Мазепою.

4. Розповідь Мазепи про себе:

а) при дворі короля Казиміра

б) дружина графа-воєводи

в) зародження кохання

г) взаємність почуття

д) викриття

е) покарання

ж) бажання помсти

и) на спині у коня

к) загибель коня

л) порятунок

м) пояснення порятунку

5. Завершення поеми.

Висновок:
     С. Павличко писала: «Вольтер, а за ним і Байрон помилялися, уважаючи Мазепу польським шляхтичем, який випадково потрапив на Україну. Однак у цій помилці була своя романтика… У чужих землях Мазепа завойовує владу, славу, навіть королівський титул. Це романтичний міф, на якому частково відбилася особистість самого Байрона, який у чужій країні — Італії — став карбонарієм, а потім прагнув приєднатися до Болівара в Перу чи очолити або хоча б об’єднати національно-визвольний рух Греції».

Поема «Мазепа», історична основа та романтичний міф.

 «Так був я гнаний на коні...»

Поема Байрона «МАЗЕПА»

У своїй творчості Байрон звертався й до української тематики. Поему «Мазепа» Байрон написав у 1818 р. під час свого перебування в Італії (у Венеції та Равенні). 

Історична основа поеми.

Видатний козацький гетьман Мазепа (1640—1709) уславився своєю боротьбою за незалежність України і, зокрема, за її відокремлення від Росії. З цією метою Мазепа вступив у союз із шведським королем Карлом XII (1682—1718), який воював з Росією. У битві в 1709 р. під Полтавою війська Петра І розгромили шведську армію, а Карл XII і Мазепа змушені були рятуватися втечею.

Інтерес Байрона до Мазепи був викликаний кількома причинами. Насамперед, у контексті власних свободолюбних бунтарських настроїв, Байрон сприймав його життя як гідний наслідування приклад героїчного служіння батьківщині. Саме так Мазепу сприймали в Європі, де він став одним з найшанованіших діячів української історії.

Відомості про українського гетьмана Байрон узяв із праці Вольтера «Історія Карла XII» (1731), яка була надзвичайно популярною в Європі і лише у XVIII ст., перекладена багатьма мовами, витримала 114 перевидань. У п'ятому розділі праці, звертаючись до подій російсько-шведської війни, Вольтер характеризує Україну як «країну, що завжди прагнула свободи й наполегливо боролася за її здобуття». Пишучи про історичні заслуги Мазепи як гетьмана України і союзника Карла XII, Вольтер розповів також про одну незвичайну пригоду, що сталася з Мазепою в його молоді роки. Він «виховувався як паж Яна Казимира, при дворі якого набув певної обізнаності в красному письменстві. Коли було викрито любовний зв'язок, що він мав з дружиною одного польського магната, розлючений чоловік звелів прив'язати його, зовсім голого, до дикого коня і відпустити в такому стані на всі чотири сторони. Кінь, приведений з України, примчав туди Мазепу, напівмертвого від утоми й голоду. Місцеві селяни виходили його. Він довго лишався серед них і через певний час відзначився в багатьох походах проти татар. Вищість в освіті забезпечила йому велику повагу серед козаків; його репутація, що зростала з дня на день, спонукала царя призначити Мазепу гетьманом».

Ця легенда про Мазепу зародилася в Польщі й розповідалася в кількох версіях. Найвідоміша з них подається в мемуарах Я. Пассека, польського літератора кінця XVII ст. За нею, Мазепа, перебуваючи у своєму маєтку на Волині, мав любовний зв'язок з дружиною одного шляхтича, був ним викритий і покараний: його зв'язали на коні й відпустили в поле. Але це був не дикий кінь, приведений із степів, а кінь самого Мазепи, і поніс він його не в степи за сотні кілометрів, а в його ж маєток, розташований неподалік.

Вольтер, як пише дослідник байронівського «Мазепи» Д. Наливайко, «вмістив цю історію в своїй книжці, внісши доповнення, яке виявилося надзвичайно істотним і провокативним: про дикого коня, який примчав прив'язаного Мазепу за кілька днів на береги Дніпра. Це доповнення зробило банальну історію із життя молодого Мазепи неймовірною, фантастичною і воднораз перевело її із сфери побутової у сферу міфопоетичну. Цей міфопоетичний потенціал, що з'явився у розповіді Вольтера, блискуче реалізував уже в добу романтизму Байрон — у поемі "Мазепа"».

Мазепа чудово підходив на роль романтичного героя байронічного типу і захопив уяву Байрона, як і багатьох інших письменників-романтиків. Як зазначає польський дослідник Я. Островський, «його історія, заснована на екзотичних реаліях, містила сюжет нещасливого кохання і жорстокої кари. Нескінченний галоп коня (мотив, що сам по собі дуже впливав на романтичну уяву) є водночас знаряддям долі, яка готувала Мазепу до великих політичних звершень. Навіть остаточна поразка гетьмана приносить йому додатковий німб мучеництва».

Усі ці деталі мали символічний зміст, що легко переростав у міф, романтичну легенду. Крім усього іншого, Байрон побачив в історії про Мазепу й певні аналогії з власним життєвим досвідом: перебуваючи в Італії, він закохався і таємно зустрічався з юною дружиною шістдесятилітнього графа Гвічіолі, яку, як і коханку Мазепи, звали Терезою. Збіг імен обох героїнь також викликав у поета певні символічні асоціації.

Сюжет поеми.

Поема побудована у формі розповіді-сповіді головного героя твору — старого гетьмана Мазепи про любовну пригоду, яка колись трапилася з ним. Поема складається з 20-ти невеличких главок; час дії — важкі для Карла XII і Мазепи дні після поразки під Полтавою.

Главки 1—4. Поема починається згадкою про нищівну поразку, якої зазнали шведи під час Полтавської битви:

Полтавський бій відгомонів,

Не пощастило королеві,

 

Серед скривавлених шляхів

Лягли полки його сталеві.

(Тут і далі переклад О. Веретенченка)

 

Невеличкий загін шведів, у якому перебувають король Карл XII і Мазепа, рятується від переслідування ворогів і зупиняється посеред лісу для перепочинку. Автор змальовує Мазепу, який ретельно оглядає свою зброю та обмундирування, дістає припаси їжі, ділиться ними з королем. Увагу короля привернула та особлива турбота, з якою Мазепа ставиться до свого коня: 

Він обійняв свого коня

За шию, наче той рідня,

І, не зважаючи на втому,

Підкинув листя вороному,

 

Обтер на спині вогкий пил.

Звільнив з оброті і вудил,

І неприховано радів,

        Що їв годованець степів...

Задовольняючи цікавість короля, а також намагаючись розрадити його Похмурий настрій, Мазепа розповідає історію зі свого життя, пов'язану з конем:

Охоче в пам'яті моїй

Вернуся я в давнезні дні,

Коли доводилось мені

 

Ходити пажем в царський двір,

Де був король Ян Казимир.

 

Главки 4—8. Мазепа розповідає, що в юні роки, під час своєї служби пажем при польському королі, він був справжнім красе-нем. І хоча багато жінок не оминали його своєю увагою, до душі самого Мазепи припала одна — красуня на ім'я Тереза:

Терези азіатські очі

Були чорніш цієї ночі,

Але у їхній глибині

Яскріли світла неземні.

Як сяйво східньої зорі.

Як проблиск місяця вгорі,

Як перша райдуга весни:

Широкі, темні і незмінні —  Були вологими вони,

Мов танули в своїм промінні. [...]

Я так любив її тоді,

Я так люблю її й тепер —

В нещасті й радості, в біді

Вогонь безсмертний не помер!

І в гніві ми усе життя

Кохаємо до забуття,

І тінь минулого бліда

         До смерті нас не покида...

Попри те, що Тереза одружена з польським графом, Мазепа шукає зустрічі та нагоди познайомитися з нею, і зрештою це йому вдається. Вони починають потайки зустрічатися, та недовго: 

Ми і незчулися, коли

Нас гайдуки підстерегли —

 

Я шпагу вихопив свою,

Але я був один в бою...

 

Главки 9—20. Розлючений граф вигадав для Мазепи страшну кару: прив'язаний до спини коня, він був приречений на мученицьку загибель, що мала розтягнутися на кілька днів. Коня випускають на волю, і він стрімко мчить уперед, спричиняючи героєві неймовірні муки:

Я іноді хотів, щоб він

Сповільнив трохи свій розгін,

Ба ні — від зв'язаного тіла

В нім наростала гнівна сила

І ще прискорювала біг,

І кожний рух, який я міг

Зробити, щоб мій біль пом'як.

Будив у ньому переляк. [...]

 

І він стрибав, і швидко біг.

Тим часом гострі ланцюги

Врізались більше від ваги,

Кривавим потом промокрілі,

Який стікав по всьому тілі,

А спрага пражила язик,

         Вогонь — і той би так не пік!

Поля, ліси, річка, яку переплив кінь, степ... Герой втратив лік дням, які стали схожими йому на вічність від того болю, що завдавав йому шалений біг коня. Зрештою знесилів кінь і, впавши, сконав. Готуючись до смерті, знепритомнів і Мазепа, а коли відкрив очі — зрозумів, що врятований козаками.

Главка 20. Захоплений і розчулений розповіддю свого бойового соратника, король непомітно заснув. Тоді й сам Мазепа ліг на спочинок з надією на те, що завтра їх загін досягне турецького берега і тим врятується від загибелі.

Як і в інших своїх поемах, у «мазепинському» сюжеті Байрон значну увагу приділяє романтизованому образу коханої головного героя — Терези, у світлих та ідеалізованих барвах окреслює зворушливу історію їх трагічної любові, але головне ідейне та художнє навантаження в поемі мають саме ті сцени, що змальовують стрімкий біг коня та страждання, яких він завдає головному героєві. Створюючи динамічний образ руху скакуна, Байрон посилює враження від нього, порівнюючи шалений галоп коня з гірським потоком, з блискавкою, з північним сяйвом, метеором, розбурханим морем. У постійній внутрішній динаміці передаються почуття героя, які проходять немовби всі кола пекельної муки, наростаючи від початкової надії на можливість звільнення — до повного відчаю, зневіри, готовності прийняти смерть як єдино можливе позбавлення від катування. «...Яке полум'яне творіння, який широкий і швидкий пензель!» — висловлював своє захоплення сценами шаленого бігу коня в байронівській поемі Олександр Пушкін.

 Теми творів:

Загальні особливості лірики Байрона

Характерні риси байронічного героя:

Чи можна вважати Мазепу романтичним героєм?