Ернест Сетон- Томпсон  

 

 

 

Ернест Сетон-Томпсон. 

Авторські спостереження за світом природи.

 Ернест Сетон-Томпсон народився в Англії, в невеличкому містечку Саус-Шільде. Його предки були вихідцями із Шотландії.

Батько був заможною людиною і численна родина жила в достатку. Ернест був останньою десятою дитиною. Уже в ранньому віці він пройнявся любов’ю до тварин. Хоч би як гірко він плакав, варто було лише йому сказати: «Дивись, пташка!» або показати якусь комашку, щоб він замовк. Коли хлопчику виповнилось шість років, фінансове благополуччя родини похитнулось, вони переїхали в пошуках щастя до Канади.

 Хлопчик опинився в зовсім незвичних для нього умовах. Йому відкрився новий світ лісів, де було багато різноманітних тварин та птахів.

Ще навчаючись у школі Ернест вирішив стати натуралістом, проте батьки були проти. Тому він починає малювати своїх улюблених тварин і вчиться на художника. Юнак вступає до місцевої художньої школи, де отримує золоту медаль.

 У 1879 році Сетон-Томпсон їде до Лондона вступати в королівську Академію мистецтв. Найбільшою втіхою тих часів для нього було відвідування зоопарку, де він просиджував цілими днями, роблячи ескізи тварин. Але через матеріальну скруту він повернувся додому в 1882 році.

 Юнак оселився в Манітобі й повернувся до своєї улюбленої справи-спостереження за природою. Все побачене він заносив до свого щоденника натураліста, яким користувався, коли починав писати свої твори. До того ж письменник чудово малював. Як правило, він сам ілюстрував свої книжки й залишив тисячі малюнків з натури. У цей час він пише і публікує наукові статті, книжку «Ссавці Манітоби».

 У 1898 році Сетон – Томпсон видав книжку «Тварини, яких я знав», яка змусила заговорити про нього як про письменника. Услід за нею з’явились такі книжки, як «Доля гнаних»(1901), «Тварини-герої»(1905), «Дикі тварини у себе вдома». (Слайд 13 )

Але тварини були не єдиним захопленням Сетона-Томпсона. Іншою його пристрастю були індіанці, їх побут, звичаї. Вивченню їхнього життя він присвятив багато років. Про них теж були написані книги: «Берестяний сувій індіанців»(1907), «Рольф у лісах»(1911), «Книга лісової науки й індіанських пре мудрощів» (1912), «Підручник лісовика» (1912), «Євангеліє червоношкірого» (1938).

 Головні герої Сетона-Томпсона – не лише однієї, двох, а кількох десятків книжок – тварини. Іноді свійські, але здебільшого дикі, лісові, яким сучасним людям, як правило, доводилося бачити лише в зоопарку.

 Сетон-Томпсон описує їхнє життя на волі, де вони з’являються в усій своїй красі, ні в чому не поступаючись людині, а переважно перевершуючи її, зі своїм особливим характером, звичками, з єдиною у своєму роді долею, примхливі повороти якої захоплюють не менш ніж інтриги пригодницького роману. Навколишній світ він бачив очима натураліста не просто залюбленого у природу, не розчуленої людини, яка ретельно її вивчає, яка намагається розгадати її таємниці, підходить до неї з науковою об’єктивністю. Тому що він не просто письменник, а й натураліст і художник-анімаліст.

Словникова робота

Натураліст — людина, що займається вивченням природи.

Анімаліст — живописець або скульптор, що зображує тварин.

 

                 Природа, в якої ми всі вчимося.

 Авторські спостереження за світом природи

 у  оповіданні  Ернеста Сетона- Томпсона «Лобо».

 І тварина розумна, дарма, що не говорить.

                                                                      Народна мудрість

Історія  створення оповідання «Лобо».

Ернест Сетон-Томпсон використовував таку літературну форму як біографія тієї чи іншої тварини. Цей прийом дозволяв зобразити звіра на різних етапах розвитку, розкрити стосунки, які існують у світі тварин. Життєвий шлях зображено так, що підкреслюється благородство тварин, мужність. Таким твором є оповідання «Лобо».

В основі цього твору лежить випадок, який трапився з письменником у 1893 році. Фіц Рандольф, один із знайомих , запросив автора на одну із  ферм у Нью-Мексіко на полювання у долину Курумпо. Ця долина – один із найкращих тваринницьких районів. А де багато тварин – там багато вовків.

Ватажком однієї зграї був величезний вовк, сильний і розумний. Ернест вирішив його вполювати. Історія Лобо (по-іспанськи - вовк), розповідь про полювання лягла в основу сюжету.

Вовк , як представника класу ссавців.

   Вовк, вовк звичайний - хижий ссавець з родини псових , що добуває їжу самостійно активним пошуком та переслідуванням жертв.Зовнішній вигляд вовка свідчить про його міць та пристосування до тривалого бігу при переслідуванні своїх жертв. Дорослий вовк  зазвичай крупніший за вівчарку: довжина тіла в середньому 105—160 см, хвоста — 35—50 см. Висота в плечах 80—85 см (до 1 метра). Маса звичайно 32—50 кг. Забарвлення та розміри вовків піддаються сильній індивідуальній та географічній мінливості(сірі,білі,жовтуваті).Вовки активні переважно в нічні години, але іноді їх можна зустріти і вдень. Про свою присутність вони дають знати голосним виттям, що дуже відрізняється за своїм характером у дорослих самців, вовчиць та молодих, а також залежно від ситуації. Справа в тому, що за допомогою різного роду завивань вовки обмінюються інформацією про наявність здобичі, появу інших вовків на території зграї, появу людей та інші важливі події.

Вовки сильні, спритні, швидкі (при необхідності вовк розвиває швидкість до 55—60 кілометрів на годину, здатний здійснювати переходи до 60—80 км за ніч, а в середньому за добу (в лісовій зоні) проходити понад 20 км). Повсюди основу харчування вовків складають копитні тварини. Поряд з крупними тваринами в харчуванні вовків велику роль відіграють дрібні — зайці, дикі кролі, мишоподібні гризуни. В теплу пору року вовки ловлять дуже велику кількість польових мишей, лемінгів та інших тваринок. Здобиччю вовків також можуть стати лДійсно, якщо він голодний, то здатний з'їсти до 10 кілограм м'яса за раз. Але в звичайних умовах добова норма на дорослі тварини складає всього лише близько 2 кг, решта м'яса просто розтягується та приховується на запас. Цій тварині притаманна дивовижна здатність голодувати, не втрачаючи при цьому життєвих сил.

Образ  вовка у літературі та народній творчості.

   

Образ вовка відомий давно, у різних народів він трактується по-різному.  Вовк – символ зла, жадібності, жорстокості, лицемірства, брехні, кровожерливості. У давніх римлян та єгиптян –це символ доблесті, честі, мужності.  У багатьох міфологіях він асоціюється з богом війни або вождем.   Іноді вовк є родоначальником племені. Про це говориться у міфі про Ромула і Рема, яких знайшла і вигодувала вовчиця, які потім заснували Рим.

 У біблійній традиції вовк символізує жорстокість і кровожерливість.

У Євангелії від Матвія вовк – символ лицемірства та брехні.

             У казках він часто постає мудрим та сміливим звіром. А в українських казках ще й має дар знищувати чортів. У слов’ян ще відомий сюжет про вовкулаку або перевертня.

 «Незакінчені речення»

  1. Корумпо – це … .
  2. Старого сірого вовка, ватажка зграї звати … .
  3. Зграя старого ватажка налічувала … .
  4. Бланка – це … .
  5. Лобо боявся лише … .
  6. За його голову призначено … .

 

 

 

 Вовки  долини Курумпо.

Характеристика Лобо та його зграї

 

Невсипущий, хитрий, сірий,

Голоднющий, ікла шкірить.

Між кущами припадає,

Пасовисько оглядає,

Чи не ходить там телятко,

Не телятко, так ягнятко,

Не ягнятко, хоч би гуска —

Хоч би що, аби закуска.

Гострі зуби, сильні лапи
Дуже схожий на собаку,
І полює дуже ловко,
Що, впізнали, друзі, ____________?

Портрет у літературі – змалювання зовнішності персонажа: обличчя, постаті, ходи, одягу, манери триматися, характерних жестів тощо. Основне призначення – дати уявлення про дійову особу. Через портрет письменник може передати характер, почуття і настрої героя, висловлювати своє ставлення до нього.

Характеристика Лобо

Старий сірий вовк, могутній володар, ватажок зграї сірих вовків, був надзвичайно дужим і хитрим звіром; могутній клич,гострий нюх; перевертень; деспотично панував у краї; пройдисвіт; старий вовкулака та ін..

 

Лобо і вовча зграя                             

Завдяки своєму вожакові ці вовки були невловимі: вони ніколи не потрапляли в пастки, не їли м'яса дохлятини й мовби глузували над усіма хитрощами, що їх намагалися застосувати оштарі та мисливці. У оповідача цієї історії, колишнього мисливця на вовків, вожак викликав почуття поваги за свій гострий розум, спритність і винахідливість.

 

Висновок.

Лобо, дужий вовк, ватажок великої зграї. Мексиканські мисливці не могли вполювати цю розумну й хитру тварину, тож покликали на допомогу Ернеста. У долині Курумпо було багато худоби — ласої здобичі для хижаків. Свійських тварин довелося захищати від вовків, та люди не спромоглися перемогти великого Лобо. Він не потрапив до жодної пастки, бо не був дурним. Він розв'язував усі людські головоломки, доки був спокійний і холодний.

Та через Бланку він втратив ці якості... Його скорбота була така велика, що герой незчисленних набігів вовчої зграї потрапив у пастку і загинув.

Е.Сетон-Томпсон писав:"Мені докоряють за те, що я вбив Лобо, а головне за те, що я детально розповів про це. На ці докори я відповідаю такими запитаннями: "Яке почуття викликає у читачів оповідання про Лобо? На чиєму вони боці - на боці людини, що вбила Лобо, чи на боці цього благородного чотириногого, що закінчив свій шлях з гідністю, безстрашно, мужньо?" Якщо співчуття читачів на боці Лобо, то письменник цих докорів не сприймає: його мета досягнута".

Сетон-Томпсон  у своєму творі описує  життя вовків, де вони з'являються в усій своїй красі, ні в чому не поступаючись людині, а переважно перевершуючи її, зі своїми звичками, зі своїм неповторними характерами, з єдиною у своєму роді долею, примхливі повороти якої захоплюють не менше, ніж інтриги пригодницького роману.