ОВІДІЙ  
Публій Овідій Назон (43 р. до н. е. — бл. 18 р. н. е.) народився в місті Сульмон, що знаходиться в 150 км на північний схід від Рима. Цікаво, що найголовніші факти життя поета стали відомі завдяки йому самому, оскільки він виклав їх в одній зі своїх «Скорботних елегій» (IV книга, 10-та елегія).
Належав Овідій до старовинного роду вершників. Батько, прагнучи дати обом своїм синам гарну освіту, відвіз їх до Рима, де вони навчалися у відомих філософів та риторів. Овідія з дитинства приваблювала поезія. Захоплення молодшого сина викликало негативне ставлення батька, який вважав поезію не вартим уваги заняттям. Виконуючи волю батька, Овідій вступає на державну службу.
Спочатку Овдій служив у поліцейському управлінні, потім виконував суддівські обов’язки, але відмовився від адміністративної служби. Причиною була література, у світ якої він з радістю поринув. Овідій двічі невдало одружувався, і лише третя дружина Августа, вихована тіткою, залишилася вірною йому до кінця життя. Цей шлюб увів Овідія у вищі кола Рима.
Талант Овідія наприкінці століття досяг свого розквіту. Він працює над поемами «Фастами» («Римським календарем»), «Метаморфозами» («Перевтілення»). Ці поеми мали такий великий успіх, що їх автора стали порівнювати з Верґілієм та Горацієм. До десяти разів йому присуджували перемоги на співочих змаганнях, його всюди запрошували, патриції намагалися зав’язати з ним дружбу, римська молодь вчила напам’ять його витончені вірші.
І враз трапилося несподіване. Одного нещасливого дня 8 р. н. е. все змінилося. Спеціальним указом Августа Овідій був висланий з Рима в найвіддаленіший закуток імперії — місто Томи (сучасна Констанца в Румунії), де й пройшли останні роки його життя. Причини несподіваного заслання залишаються невідомими.
Поет дуже важко переживав розлуку з дружиною, з Римом, зі звичним життям. Перебування у холодній, напівварварській глушині виявилося для нього надзвичайно тяжким. З подивом і жахом він розповідав про замерзлий Істр (Дунай), похмурий і непривітний Понт Евксінський, про сніги, холодні зими, хутряний одяг фракійців (місцевих жителів).
Єдиною відрадою Овідія залишалася поетична творчість (від якої він спочатку хотів відмовитися), листування з дружиною, друзями. Багато листів поет написав Августові, благаючи про помилування. Але все було даремно. У далеких Томах Овідій написав п’ять книг «Скорботних елегій», чотири книги «Послань з Понта», склав напівзагадкову поему «Ібіс», поему «Риболовля», від якої збереглося кілька десятків рядків.
У 18 р. н. е. Овідій помер, так і не побачивши улюбленого Рима, коханої дружини. Він похований у Томах. Останнє бажання поета було таким: «Хай переправлять кістки мої в урні могильній, зроби так!» Але воно не було виконане.
Художній світ Публія Овідія Назона |
|||
Чинники, що вплинули на формування світогляду |
|||
Міфологія |
Давньогрецька культура й література |
Спілкування з "золотою молоддю Риму" |
|
Провідні мотиви й теми творчості |
|||
Ранній період |
Зрілий період |
Період вигнання (від 8 р. н. є.) |
|
тема кохання, мотиви зображення почуттів людини, переживань; жартівливо-іронічні настрої |
тема: міфологічні сюжети про любов, свободу та вибір людини; мотиви (переживання, страждання, випробування) |
тема : доля поета-вигнанця, мотиви суму, скорботи, самотності, туги за батьківщиною і родиною |
|
Знакові твори |
|||
"Любовні елегії", "Наука про кохання ", "Ліки від кохання ", "Героїні" |
"Метаморфози ", "Фасти" ("Календар") |
"Скорботні елегії", "Послання з Понту". |
|
"Метаморфози" Овідія
Жанр — поема, що складається із майже 250 поетичних оповідей про перетворення 15 книг, 11998 віршів
Основа сюжету — давньогрецькі та давньоримські міфи про перетворення та героїчні цикли
Віршовий розмір — гекзаметр
Композиція: зачин - пролог (історія творення світу та чотирьох поколінь людських) -
виклад оповідей про майже 250 перетворень і випробувань -
завершальна частина - поетичний виклад учення Піфагора про переселення душ як обґрунтування "перетворень"
Сюжет поеми «Метаморфози». У книзі систематизовано оповіді про перетворення відомих міфологічних героїв: красеня Нарциса, який так довго милувався своїм відображенням у воді, що перетворився на квітку, Орфея та Еврідіку, Пігмаліона тощо. Останні частини поеми присвячені міфологічній історії Риму, яка виводиться з часів Троянської війни і до появи в Італії перших поселенців. Закінчується твір похвалою на адрес у Юлія Цезаря та Августа, які обожнюються й оголошуються покровителями Риму.
«Метаморфози» «Чотири покоління людей». Книга 1, вірші 89—150
Чотири покоління людські |
|||
"золоте" покоління - "золота доба" |
"срібне" покоління - "срібна пора" |
"Третя доба мідяна" |
"Остання порода - залізна" |
З власної волі воно Правоту шанувало і Чесність», люди жили мирно, збирали плоди, «вічна стояла весна», всього було доволі. |
Прихід до влади Юпітера. Змінився клімат, з’явилися пори року, люди змушені були будувати оселі |
Люди стали войовничими, «суворої вдачі», але ще не злочинні |
«Зразу ж з’явилася Кривда, минулися Чесність і Правда; Хитрість, Брехня і Підступство посіли їх місце спустіле; Зрада прийшла і Насильство, жадоба на гроші і статки…», «вийшла на люди Війна», «никне Побожність і Віра», «Землю, сплямовану кров’ю», покинула землю Справедливість. Люди багато чого навчилися, багато вміють, але забули моральні заповіді. |
Висновок. Золото і срібло є благородними металами. Тому і люди на перших етапах свого розвитку теж були благородними. Мідь — метал рожево-червоного кольору, який під дією вологого повітря має здатність окислюватися і вкриватися зеленим нальотом. Так і в людей поступово починають з’являтися різні вади, вони стають більш жорстокими. А залізо — метал твердий. Люди, розвиваючись в економічному плані, поступово втрачають «золото душі», тобто все те хороше й добре, що було в них. Згадаймо вислови «залізне серце», «залізна душа». Поема Овідія «Метаморфози» містить прихований докір людству, яке «проміняло золото на залізо», перетворило блаженний земний рай на пекло. |
Культурознавчий коментар. Поема Овідія «Метаморфози» стала невичерпним джерелом сюжетів і мотивів для письменників, художників і музикантів. Серед них Леся Українка (поема «Ніобея»), П. Пікассо (ілюстрації до поеми «Метаморфози»), П. Рубенс («Пейзаж з Філемоном і Бавкідою»), Ш. Гуно (опера «Філемон і Бавкіда»).
Цитати, висловлювання, та афоризми Овідія
Сказано — зроблено.
Заборонений плід солодкий.
Мистецтво полягає в тому, щоб в творі мистецтва його не було помітно.
Ми захоплюємося старовиною, але живемо сучасністю.
Ніщо так не приваблює жінок, як обіцянки.
Навчатися дозволено й у ворога.
Крапля довбає камінь, зношується від вживання кільце.
Лагідність людям до особи, гнів личить звірам.
Любов травами не лікується.
Ми завжди прагнемо до забороненого і бажаємо недозволеного.
Ми захоплюємося старовиною, але живемо сучасністю.
Не завжди у владі лікаря зцілити хворого.
Нещасних передусім залишає розум.
Ні річка, ні швидкоплинний час зупинитися не можуть.
Результат виправдовує дію.